Організація раннього супроводу незрячої дитини
Роль спеціально організованого виховання у ранньому віці полягає у створенні найбільш повноцінного сприймання на полісенсорнй основі. Необхідно навчити дитину сприймати якомога більше подразників як дискантних, так і контактних, які дозволятимуть орієнтуватися у зовнішньому світі. Розширення кола можливих подразників слухових, тактильних, смакових, нюхових, пов’язаних з певними видами діяльності (сном, годуванням, купанням, прогулянкою) є необхідною умовою формування і встановлення зв’язків між різними об’єктами та діями та готує шляхи компенсації сліпоти. Тому отримання допомоги батьків у перші місяці життя малюка стануть визначальними для його розвитку.
На початкових стадіях розвитку сліпої дитини, особливо в перші два-три місяці, фактично відсутня специфіка в її навчанні та вихованні. Основними завданнями для батьків на цьому етапі є розвиток у незрячої дитини рухів (хапання, відпускання), тримання голівки, реакцій на звук, слово, тобто все те, що робиться і для зрячого малюка. Сліпа дитина з великим успіхом опановує ці навички з такими ж результатами, як і зрячі. Виховуючи сліпу дитину, необхідно чітко уявляти характер зорового порушення і можливий перебіг хвороби. Тісний і постійний зв’язок з дитячим офтальмологом, його консультації, лікування є необхідною умовою раннього виховання.
Своєрідність психічного розвитку дає можливість незрячій дитині компенсувати недоліки розвитку з опорою на ті психічні утворення, які виникли у цьому віці незалежно від стану зору. До 6 місяців це, насамперед, рухова сфера, кінетичні відчуття, дотик і рух, розвиткові яких слід приділити найбільше уваги з боку дорослих.
Необхідною умовою нормалізації психічного розвитку є активна допомога дорослого в таких напрямках: організація спілкування на основі активізації всіх збережених аналізаторів з метою утворення складної системи нервових зв’язків, які утворять полісенсорну основу сприймання, формування генералізованої системи міжфункціональних і внутрішньо-функціональних зв’язків, для розвитку активності і реакцій на комплексні подразники з метою появи попереджувальних дій.
Заняття з дитиною повинні скеровуватися на використання поєднання дистантного слухового і контактного тактильного відчуттів, на встановлення і закріплення зв’язків між дотиковими об’єктами та їх звуковою характеристикою, що буде сприяти виділенню звуку як сигнальної ознаки предмета і переходу від глобального сприймання ситуації до виділення окремих подразників, скерованих на різні модальності сприймання.
Емоційне спілкування
Знижена психічна активність малюка, пов’язана із відсутністю зорових вражень, є тим фактором, що уповільнює темпи його психічного розвитку. Як відомо, процес психічного розвитку найбільш інтенсивно відбувається в провідній для кожного віку діяльності. У ранньому віці такою діяльністю є емоційне спілкування та взаємодія з дорослим, в ході яких малюк пізнає оточуючий світ.
Розвиток спілкування та його стимуляція у перші місяці життя незрячої дитини має ті ж самі завдання та реалізується тими ж методами і способами, що й зі зрячим малюком. Погладжування, ніжний голос, приємні тактильні теплові відчуття, контакт з тілом мами є тими стимулами, що сприймаються незалежно від стану зору і можуть використовуватися для контакту з дитиною.
В нормі в перші 6 місяців провідним є ситуативно-особистісне емоційне спілкування, яке перероджується в подальшому у ситуативно-ділове спілкування.
Складність організації спілкування з незрячою дитиною, у зв’язку з обмеженням сприймання невербальних засобів спілкування, зниженою психічною активністю призводять до того, що спілкування з нею виникає пізніше, ніж у зрячої дитини, і тривалий час залишається лише в ситуативно-емоційній формі.
З народження дитина дуже чутлива до контактів з дорослим, який за нею доглядає. Найбільш значущі для немовляти дотики і ласки. При цьому рухи мами повинні бути спокійними і неквапливими. Різкі, неточні, невпевнені жести дорослого викликають у малюка дискомфорт і тривогу, він може стати неспокійним і плаксивим. Малюк ще не розуміє слів, але вже відчуває тон голосу, тембр мовлення. Тому під час годування, переодягання малюка або займаючись з ним, потрібно ласкаво розмовляти з дитиною. Не слід дозволяти малюку занадто довго кричати. І, звичайно ж, негайно доброзичливо відгукуватися на всі спроби дитини спілкуватися, хоча вони можуть зводитися лише до того, що він нерухомо прислухається, робить невизначені рухи, видає якісь звуки.
Для стимуляції тактильних відчуттів (дотикових) необхідно класти дитину на поверхні з тканин різної фактури. Це можуть бути шовкові, бавовняні, оксамитові, вельветові, тюлеві та інші тканини. Попередньо малюка рекомендується роздягнути – так він буде краще відчувати поверхню шкірою. Здійснюючи доступні йому рухи на різних поверхнях, немовля отримує уявлення про навколишній простір, у нього формується усвідомлення того, як предмети переміщуються, змінюються їхні співвідношення і положення в просторі, розвивається здатність розуміти зв’язок між причинами і наслідками.
Корисно зробити для малюка спеціальну ковдру, зшиту з клаптиків тканин з різною фактурою. По краях бажано пришити кілечка, ґудзики, кульки від брязкалець, мотузки, дзвіночки і т. ін. Класти дитину на ковдру потрібно так, щоб вона знаходилася в різних положеннях – на животі, на спині або на боці. Якщо у малюка є залишковий зір, то шматочки тканини, розташовані поруч один з одним, повинні мати не тільки тактильний контраст (досить різко відрізнятися за фактурою), а й зоровий (наприклад, один чорний і оксамитовий, інший – білий і шовковий).
Крім того, необхідно проводити заняття, спрямовані на активізацію залишкового зору та формування зорової уваги. Починати їх потрібно якомога раніше, оскільки саме в перші місяці життя зорова система зазнає значних змін і є найбільш чутливою до зовнішніх стимулів – світла і кольору. Щоб привернути увагу дитини з глибокими порушеннями зору, доцільно використовувати максимально яскраві предмети. Найбільш вдалими з них є ліхтарик (лампа, флуоресцентні іграшки), блискучі предмети, малюнки та предмети з контрастними малюнками, збільшені зображення. Якщо поєднання контрасту і руху недостатньо, можна спробувати привернути увагу дитини до предмету яким-небудь звуком: голосом, мелодією брязкальця, постукуванням по предмету.