III. Проблема психічного розвитку дитини. Друга фаза розвитку дитини триває від 1,5 року до вступу до школи




Друга фаза розвитку дитини триває від 1,5 року до вступу до школи. Первинні потреби ще є основним мотивом поведінки дитини, але посту­пово вони перетворюються у вторинні, дитина перестає бути настільки залежною від матері, розвивається ідентифікація себе з батьками.

Р. Сіре виявив, що для формування залежної поведінки має значення участь у спілкуванні з дитиною кожного з батьків і виділив п'ять форм залежної поведінки:

1. Пошук негативної уваги, що складається в результаті низьких вимог
матері до дитини та сильної участі у вихованні батька і проявляється
в привертанні уваги опозиційною поведінкою, тобто неслухняністю,
ігноруванням вимог.

2. Пошук постійного підтвердження, що пов'язаний з високими вимо­
гами щодо досягнень з боку обох батьків та проявляється у формі ви­
бачень, потребі захисту, допомоги, втішань, схвалення.

3. Пошук позитивної уваги від оточуючих як наслідок терпимості бать­
ків, схвалення та рідкого покарання з їх боку.

4. Перебування біля інших дітей чи дорослих як форма незрілої, пасив­
ної, але позитивної за своїм змістом залежності.

5. «Дотик та утримання» як форма залежності у вигляді дотиків, обі­
ймів і т.п.

Дві останні форми призводять до розвитку інфантилізації.

Третя фаза розвитку дитини (шкільні роки) характеризується знижен­ням залежності від сім'ї та підвищенням - від вчителів та ровесників.

Основна ідея концепції Р. Сірса полягає у тому, що розвиток дитини - це результат практики виховання і научіння.

Важливим напрямком у рамках теорії соціального научіння є дослід­ження критичних періодів соціалізації, які, власне, тим самим знову зро­били спробу розв'язати проблему співвідношення спадковості і досвіду в розвитку дитини. Представники цього напрямку (Лоренц, Харлоу, Ге-зелл) стверджують, що вплив досвіду залежить від часу його дії: в певні періоди життя дитини він є значним, а в інші малопомітним. Найбільш глибоким є досвід ранніх років, коли формуються перші соціальні зв'яз­ки, емоційна прив'язаність (навіть для дітей тварин найважливішою є потреба в контактах, а не в їжі).

Виділяються два критичних періоди соціалізації:

1) на першому році життя у дитини формується психологічна залеж­
ність, встановлюються зв'язки з близькими йому людьми;

2) у 2-3 роки, коли в поведінці з'являються елементи незалежності. Та­
кою ознакою, соціалізуючим елементом є соціальна посмішка дитини,
«комплекс пожвавлення».

Цей вік є критичним, або сензитивним для навчання і якщо воно не відбувається в цей період, то потім буде неефективним, а тому розумовий,

фізичний і емоційний розвиток дітей слід здійснювати з самого раннього віку.

Багато прихильників знайшов також біхевіористичний підхід в рамках теорії соціального научіння. Так, Б. Скіннер вважає, що поведінка люди­ни повністю визначається впливом зовнішнього середовища.

Ймовірність того, що певний акт поведінки повториться знову, вважає Б. Скіннер, залежить від підкріплення, яке підсилює поведінку та може бути як позитивним (дитина готується до уроків, щоб отримати похвалу дорослих), так і негативним (дитина готується до уроків, щоб уникнути покарання).

Підкріплення може бути також первинним (їжа, вода, температура) і умовним (це стимул, який спочатку був нейтральним, а потім, поєдну­ючись з первинним, отримав функцію підкріплення, наприклад, гроші, схвалення, знаки любові, уваги і т.п.).

Негативне підкріплення і покарання не тотожні: якщо перше підси­лює поведінку, то друге - стримує, і може здійснюватись при позбавленні позитивного підкріплення чи застосуванні негативного (покаранням за погану поведінку може бути позбавлення дитини обіцяної винагороди).

Покарання дає інколи ситуативний, але короткочасний ефект, а тому Скіннер пропонує замінити покарання акцентуванням на чомусь хоро­шому у дитині і тим самим закріплення його.

Деякі психологи (Дж. Аронфрід) не погоджуються з тезою про те, що процес соціалізації може успішно відбуватись без покарання і вважають його такою ж необхідною формою соціалізації, як і заохочення.

Ще один напрямок теорії соціального научіння - це научіння через спостереження та наслідування, який розробляв А. Бандура. Для того, щоб у дитини сформувалась за допомогою наслідування нова форма по­ведінки, необхідно, щоб вона була уважною до моделі, яка чимось виріз­няється та має функціональне значення, - мала розвинену пам'ять, певні рухові навички для відтворення того, що сприймається, та позитивну мо­тивацію до наслідування.

У цілому, в психологічних дослідженнях цього напрямку, прослідкову-ється тенденція зміщення акцентів з погляду на дитину як об'єкт, що зна­ходиться під впливом сім'ї та культури, на визнання її активної сутності та активної взаємодії з довкіллям. У зв'язку з цим особлива увага приділяється аналізу ролі сім'ї та соціальних інститутів в розвитку дитини (У Бронфенб-реннер), розглядаються причини відчуження, «вікової сегрегації» сучасної молоді, що проявляється в її нездатності знайти своє місце в суспільстві. Корені цього психологи вбачають в особливостях життя сучасної сім'ї: ви­сокій зайнятості батьків на роботі, низькому матеріальному рівню життя, збільшенні засобів масової інформації, та, як наслідок, зниження потреби в спілкуванні, від чого страждає, перш за все, психічний розвиток дітей.

Наши рекомендации