Молодший школяр як об'єкт і суб’єкт правового виховання

Наукові основи організації правовиховної роботи з молодшими школярами вимагають урахування розвитку їх пізнавальних процесів, особливостей формування особистості у молодшому шкільному віці.

Головна особливість розвитку особистості молодшого школяра – зміна його соціальної позиції: дитина приступає до систематичного учіння, стає членом класного і шкільного колективів. Змінюються стосунки з дорослими, головним авторитетом стає учитель. Завдання дорослих стосовно молодшого школяра в цей період полягає в тому, щоб сформувати у нього позицію учня, підвести його до розуміння його обов'язків [2].

Для молодшого школяра характерна різнобічна активність у пізнанні життя, навколишнього середовища, прагнення використати для цього "найкоротші шляхи" – безпосереднє сприймання, постійну готовність наслідувати кращі, на думку дитини, взірці та вчинки [9]. "У схильності душі до звички і наслідування, – писав К.Ушинський, – виховання знаходить дуже сильний засіб для впливу на вихованця: вся сила прикладу ґрунтується на них" [40]. У процесі правового виховання важливо створювати ситуації, де б наслідування відбувалося невимушено, природно. За таких умов успішно формуватимуться звички правомірної поведінки.

У процесі навчання відбувається перебудова сприймання. Воно піднімається на вищий ступінь розвитку. Якщо, наприклад, сприймання першокласників зумовлюється перш за все зовнішніми особливостями самого предмета (діти помічають тільки яскраво виражені ознаки, часто виділяють випадкові деталі, не сприймаючи при цьому важливих, суттєвих), то до кінця четвертого класу сприймання все частіше визначається потребами, інтересами, життєвим досвідом учнів.

Для сприймання учнів 1-2 класів характерна яскраво виражена емоційність. У першу чергу сприймаються ті об'єкти або їх властивості, ознаки, особливості, які викликають у дітей безпосередню емоційну реакцію. "Емоційно-нейтральне" для цього віку недоступне.

У процесі навчання сприймання ускладнюється і поглиблюється, стає більш аналізованим, диференційованим, набирає характеру організованого спостереження. В учнів 1-2 класів слово, як правило, виконує функцію називання (словесне означення після пізнавання), цим і завершується аналіз сприймання. В учнів 3-4 класів слово – назва, є загальним позначенням об'єкта, передує глибшому його аналізу.

У роботі з правового виховання молодших школярів слід врахувати ту обставину, що у цьому віці діти найбільш уразливі, надзвичайно емоційні. "Незмінена дитяча психіка не завжди зможе відокремити добре від поганого, – пише Є. Мельникова. – Немає у дитини і необхідного життєвого досвіду. І ще одна важлива обставина: на жаль, зло дає нерідко більш швидкий результат. Ось і виходить, якщо підліток не набув у дитинстві позитивних уявлень про життя, він може піти на повідку у цієї спокуси – отримати швидше те, що хоче." [4]. У зв'язку з цим виховна робота з ними має базуватися на використанні моральних установок, переваг чуттєвого сприймання дітьми наявних життєвих ситуацій. На прикладах конкретних ситуацій важливо дохідливо пояснити дітям категорії добра, зла, жорстокості, справедливості, несправедливості, заздрості і т.д. Одночасно учням 1-4 класів у доступній формі повідомляють елементарні уявлення про важливі закони нашої країни, правила праці та поведінки у школі, вдома, на вулиці, пояснюється роль осіб, які охороняють порядок у місті, селі, прищеплюється повага до цих людей.

У правовиховній роботі з молодшими школярами необхідно враховувати те, що в них недостатньо розвинена довільна увага, обмежені можливості вольового регулювання і управління нею. Молодшого школяра можна примусити зосереджено працювати тільки при наявності „близької” мотивації (перспектива заслужити похвалу вчителя, отримати відмінну оцінку, краще всіх виконати завдання). Стосовно правового матеріалу, який „працює на майбутнє”, то зосередити на ньому увагу молодшого школяра треба шляхом поступового поєднання близьких і все більш віддалених цілей (наприклад, розкриваючи проблему відповідальності особистості за свою поведінку, можна малювати „перспективу”: за систематичну негативну поведінку неповнолітній може потрапити до спеціальної школи з 11 років, до спецпрофтехучилища – з 14 років, до виховної колонії – з 16 років).

Краще у молодших школярів сформована мимовільна увага. Усе нове, яскраве, цікаве захоплює увагу учнів саме по собі, без особливих зусиль з їх боку. Мимовільна увага стає особливо концентрованою і стійкою за умови, коли правовий матеріал вирізняється наочністю, яскравістю, викликає в учнів емоційне ставлення. Проте при цьому враховують, що молодші школярі надто вразливі, і яскраві наочні враження можуть гальмувати можливості розуміти пояснення, аналізувати та узагальнювати матеріал [22].

У правовиховній роботі з молодшими школярами враховують те, що у них більше розвинута наочно-образна пам'ять, ніж словесно-логічна. Вони краще і швидше запам'ятовують та міцніше зберігають у пам'яті конкретні правові відомості, події, предмети, факти, ніж визначення і пояснення. Молодші школярі (особливо в 1 та 2 класах) схильні до механічного запам'ятовування шляхом повторення, без усвідомлення смислових зв'язків між складовими матеріалу. Вони часто дослівно заучують і відтворюють навчальний матеріал без його реконструкції, без спроб передати його зміст іншими словами.

Розкриваючи зміст елементарних правових положень, важливо давати завдання на запам'ятовування: запам'ятати дослівно, якщо це важливе визначення чи формулювання; запам'ятати суть, яку можна розповісти своїми словами; не намагатись запам'ятати взагалі, якщо це неістотна деталь і т.д. При цьому слід мати на увазі, що учень запам'ятовує матеріал залежно від того, яка була установка на запам'ятовування. Якщо учень запам'ятовує один матеріал з установкою, що цей матеріал йому не буде потрібен у навчанні, а інший з установкою, що він буде використаний незабаром, то в другому випадку матеріал запам'ятовується швидше, пам'ятається довше і буде відтворюватися точніше [22].

"Спрямованість на запам'ятовування, – пише А. Смирнов, – бажання запам'ятати той чи інший матеріал, ставлення до запам'ятовуваного у значній мірі визначається тим, який емоційний вплив цього матеріалу, який його емоційний тон. Всім добре відоме із особистого досвіду бажання запам'ятати те, що сподобалось, що викликало позитивну емоцію" [34].

У правовиховній роботі з молодшими школярами враховують специфіку їх мислення. Так, дитина, яка поступає в школу, володіє конкретним мисленням. Під впливом навчання відбувається зміна від пізнання зовнішньої сторони явищ до пізнання їх суті, відображення у мисленні істотних властивостей і ознак, що дає можливість робити перші узагальнення, перші висновки. На цій основі у дитини поступово починають формуватися наукові поняття (на відміну від життєвих понять, які складаються у дитини на основі її досвіду поза цілеспрямованим навчанням).

У правовиховній роботі з молодшими школярами враховують специфіку їх пізнавальних інтересів. В. Сухомлинський підкреслював, що "інтерес – це особливе емоційне забарвлення думок, що супроводжують процес оволодіння знаннями", а тому "навчання повинно бути цікавим, захоплюючим", оскільки "чим цікавіше дитині те, що вивчається, тим більше зосереджує вона увагу, тим глибше засвоюються знання". Інтереси молодших школярів (1-2 класів) вирізняються такими характерними особливостями: наслідуванням; непостійністю, легкою і безпричинною зміною; поверховістю (цікаві тільки зовнішні факти, особливо яскраві, незвичайні, заглиблюватись у суть – незахоплююче); близькістю до власного життєвого досвіду; розкиданістю (учень цікавиться багатьма галузями знань, діти задають багато запитань, які виходять за межі навчального матеріалу); спрямованістю на ближній результат ("Яку оцінку поставив учитель?", "Скільки допустив помилок?").

Спостереження переконують, що зміст правових норм викликає у молодших школярів великий інтерес. Діти не піддають сумніву необхідність дотримання як вимог законів, так і моральних норм, вони добре їх запам'ятовують і хочуть виконувати.

Оскільки загальні норми поведінки, які стали законами нашої країни, дуже лаконічні, у практичній роботі зі школярами вони вимагають деталізації.

З огляду на сказане у процесі правового виховання молодших школярів не варто захоплюватися детективними історіями. Корисний для учнів правовий матеріал сприймається ними надто поверхово, а захоплюючий сюжет закриває правильну моральну оцінку подій і явищ. Краще використовувати позитивні приклади, подані в цікавій формі. Спираючись на позитивний морально-правовий досвід учнів, учитель повинен підкреслювати творчий характер українського права, домагатися сприйняття права не як системи заборон, а як важливого регулятора суспільних відносин і діяльності кожного громадянина України.

У процесі правового виховання молодших школярів важливо навчити їх критично ставитись до себе. Уміння аналізувати свої вчинки досягається спостереженням за власною поведінкою, зіставленням потрібного взірця з реальними діями, усвідомленням вад своєї поведінки. Якщо учень критично ставиться до себе, він краще сприймає вимоги, зауваження вчителя, так само думає про свою поведінку [32].

Начало формы

Упродовж молодшого шкільного віку спостерігається посилення стриманості і усвідомленості у проявах емоцій, підвищення стійкості емоційних станів. "Саме в молодшому віці, коли душа дитини піддатлива до емоційних впливів, – писав В. Сухомлинський, – ми розкриваємо перед дітьми загальнолюдські норми моральності, вчимо їх азбуки моралі" [39]. Молодші школярі вже вміють управляти своїми настроями. Вони більш урівноважені, ніж дошкільники, а також підлітки. Дітям молодшого шкільного віку характерний тривалий, стійкий радісний і бадьорий настрій. Разом з тим у окремих дітей спостерігаються негативні стани, головною причиною яких можуть бути розходження між рівнем домагань і можливостями їх задоволення. Якщо таке розходження тривале і дитина не знаходить засобів для його подолання, то негативні переживання проявляються у злих і гнівних висловлюваннях та вчинках [5].

Уже з перших днів перебування у школі молодший школяр зустрічається з чіткою системою вимог, дотримання яких постійно контролюється. Учнів знайомлять із системою норм і правил поведінки, якими вони повинні керуватися у взаємовідносинах з учителями і дорослими в різних ситуаціях, при спілкуванні з товаришами на уроках і перервах, під час перебування у громадських місцях і на вулиці. Діти семи-восьми років психологічно підготовлені до розуміння суті цих норм і правил і до їх щоденного виконання.

Нерідко педагоги і батьки не використовують цю готовність. Формулюючи вимоги до дитини, довго "розжовуючи" їх, вихователі не завжди послідовно перевіряють виконання своїх вказівок. У дітей виникає таке почуття, що дотримання норм і правил поведінки залежить від дорослих, від умов, які складаються, від їх власних бажань. Виникає небезпека появи у дітей уявлення про те, що нібито норми і правила поведінки мають формальний характер і повинні виконуватися не через їх внутрішню необхідність, а під впливом тих чи інших зовнішніх чинників, у тому числі і страху покарання [5].

У молодшому шкільному віці формування правових мотивів поведінки здійснюється через розвиток елементарних правових звичок на основі виконання простих вправ і участі в іграх, що мають правоохоронний характер. Психічні механізми вироблення даних мотивів у молодших школярів в якості основного компонента включають у себе сприймання яскравих образів, пов'язаних з діяльністю правоохоронних органів, і переживань за людей, які здійснили обумовлені завданнями охорони суспільного порядку позитивні вчинки [35].

У правовиховній роботі з молодшими школярами дуже важлива роль усвідомлення оцінювання ними власного становища в колективі. Особливе значення має адекватна оцінка, оскільки саме в школі відбувається інтенсивне формування особистості. Правильне оцінювання свого статусу активно сприяє пізнанню дитиною самої себе, взаємин з іншими людьми і навколишньою дійсністю. На цій основі у школярів формується вміння зважати на вимоги товаришів і дорослих, враховувати їх у власній поведінці [29, 19].

За результатами дослідження Л. Пилипенка, першокласники здебільшого недостатньо усвідомлюють ставлення товаришів до себе, хоч через кілька місяців спільного навчання мають постійних друзів. Оцінка першокласниками своїх ровесників має нестійкий і репродуктивний характер, значною мірою вона визначається оцінним ставленням учителя до того чи іншого учня.

Дещо інші наслідки оцінної діяльності дітей простежуються у другому й особливо у третьому класі. Це пояснюється розвитком самосвідомості молодших школярів. Тривале спілкування з однокласниками дає змогу краще пізнати їх у різних ситуаціях, допомагає пізнати самого себе, зрозуміти, як до тебе ставляться ровесники: що вони в тобі цінують, а що засуджують. З віком у молодших школярів розвиваються ті психічні функції, завдяки яким діти глибше проникають у суть явищ, знаходять у них істотне, спільне й відмінне, що позитивно позначається на розвитку їхньої самосвідомості взагалі, на оцінці інших людей і самооцінці зокрема [29, 20].

У правовиховній роботі з молодшими школярами враховують і ті відхилення, які можуть зустрічатися в їх свідомості і поведінці.

За даними спеціальних досліджень, у дітей молодшого шкільного віку відхилення в поведінці проявляються в негативному ставленні до навчальної (88-92%), ігрової (42-56%), трудової (85-92%), громадської (18-36%) діяльності, негативне ставлення до дисципліни (32-74%), ігнорування вимог дорослих (від 34 до 93%), у конфліктних стосунках з колективом товаришів (від 47 до 62%), неадекватній оцінці своїх вчинків (34-86%), в емоційно-вольовій сфері переважає імпульсивність (від 48 до 74 %), афективний стан (46-57 %), емоційна розгальмованість (66-76%) [36]. Ці відхилення є тією базою, на якій ґрунтується формування малолітнього правопорушника, омолодження злочинності неповнолітніх.

Значна частина учнів (50 %) не знає про те, що за систематичні порушення правил поведінки в школі та за її межами можна потрапити до спеціальної школи з посиленим режимом з одинадцятирічного віку. 49,2% дітей не підозрюють про існування дитячих притулків, куди може потрапити молодший школяр, який заблукав або утік з дому. 83,0% учнів не знають, що за заподіяну ними шкоду несуть відповідальність їх батьки. 60,7% молодших школярів не знають про існування служби у справах неповнолітніх, яка покликана захищати їхні права.