Итячий фольклор та його жанри

Дослідники і збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольк­лорні жанри діляться на дві великі групи:

1) твори, які виконують­ся і побутують у середовищі дорослих;

2) твори, які побутують серед дітей.

Між цими групами є суттєва різниця: усна словесність дорослих не завжди доступна дітям, вони починають її розуміти і сприймати лише в підлітковому віці. У свою чергу, дитяча творчість не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керувати­ся розумом, і їм важко осягнути тексти, витворені дитячою фанта­зією, уявою, проте діти їх підхоплюють, і вони поширюються у дитя­чому середовищі.

Термін «дитячий фольклор» з'явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду твор­чості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору не сформова­на. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне «дитячими». Так, Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін «ди­тячий фольклор», наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Та­кож було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилі­тарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спро­щеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослід­ники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складеш дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слу­хачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох тво­рах проявляється виражене виховне спрямування.

Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, спосо­бом і часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походжен­ня — усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинни­ків усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

1) тексти, створені дорослими для дітей;

2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;

3) твори самих дітей.

В окремих випадках чітка межа між ними стирається, тобто є жанри, яких не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис (наприклад, час чи мета виконання твору, його структура, поетика і т. п.). Спільна риса їх усіх — дитяча тематика, вони вико­нуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4-5 років.

Твори дорослих для дітей поділяються на дві частини: 1) пісен­на лірика для дітей (колискові пісні); 2) поезія пестування (пестушки, утішки, забавлянки).

ВИСНОВКИ до першого розділу.

На основі аналізу сучасної філософської, психологічної та педагогічної літератури з дослідженої проблеми нами було встановлено:

· Твори малих фольклорних жанрів мають важливе значення у вихованні підростаючого покоління до майбутнього життя в умовах соціалізації.

· Проблема виховання через усну народну творчість постійно упродовж історії була в полі зору філософів, психологів, просвітителів і педагогів.

Розкрито сутність важливих для нашого дослідження понять:

· Фольклор - художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

· Дитячий фольклор - це сукупність зразків усної народної творчості, яка складається із класичних та сучасних фольклорних форм і функціонує у дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей.
РОЗДІЛ 2.МЕТОДИКА РОБОТИ З ТВОРАМИ МАЛИХ ФОЛЬКЛОРНИХ ЖАНРІВ НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2. 1.Методи та прийоми роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках літературного читання

Підручники з читання для всіх початкових класів будуються за тематичним принципом і враховують час вивчення матеріалу у певні пори (сезони) року. Провідними темами програм і підручників з читання для всіх класів є: усна народна творчість, твори письменників-класиків та сучасних письменників, в яких зображено ставлення людини до Вітчизни, народу, праці, природи, рідної мови і літератури; картини природи і інші теми. Різноманітна тематика текстів для читання представлена художніми творами різних жанрів: оповіданнями, віршами, казками, байками і нарисами.

Методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів'я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школярами.

Загадки, прислів'я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносяться до навчального процесу елементи гри, що психічно виправдано в навчанні дітей 6-10 років, їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення.[36]

"Прислів'я, - за словами К. Ушинського, - являє собою маленьку розумову задачу". Зміст кожного прислів'я відображає погляди народу на природу, людей, значення всіх явищ життя . Учням визначення прислів'я треба дати у загальних рисах, наголошуючи на тому, що прислів'я - це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою людей і навколишньою природою, виражаючи їх у вигляді мудрого узагальненого повчання, наприклад: "Друзі пізнаються в біді", "Під лежачий камінь вода не тече". [59]. Розкрити таку властивість прислів'я можна на багатьох прикладах. Так, в азербайджанській народній казці "Сім лозин" йдеться про те, як в одного чоловіку було семеро синів. І були вони нерозлийвода. А коли поженилися, кожен звив своє гніздо й відцурався від інших. Тоді батько, зібравши їх, попросив принести по гранатовій лозині. Принесені лозини батько зв'язав і дав їм, щоб кожен спробував переламати пучок. Ніхто цього зробити не зміг. Тоді батько дав кожному по лозині. Окремі лозини, звичайно, були поламані. Батько зробив висновок: "Якщо ви триматиметеся купи, ніхто вас зламати не зможе, як оці сім лозин".

- Так в житті буває завжди, - говорить вчитель. - Дружба дає щастя людям. У народі тому й говорять: "Щасливо там жити, де вміють дружити". Такий вислів називають прислів'ям. Прислів'я - це народна мудрість. [26]

Із скоромовками і загадками діти ознайомлюються ще в дошкільному віці. Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування. Скоромовку прочитують кілька разів: мовчки для ознайомлення; вголос - для колективної роботи над усвідомленням змісту. Спочатку читають повільно, щоб усі звуки називалися правильно, потім швидше, щоб подумати над правильним диханням, і, нарешті, максимально швидко - це вже весела гра, у якій кожен намагається не збитися і не зіпсувати скоромовку.

Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні молодших школярів, слід розширювати застосування їх у навчальному процесі, не обмежуючись лише тими зразками скоромовок, що представлені у читанках.

Загадка - це мальовничий опис предметів, який треба впізнати, відгадати.

Для першокласників читання загадок і прислів'їв не тільки засіб розвитку мислення, а й предмет дидактичних вправ. Так, у роботі з шестилітками загадку "Що за диво прилетіло - поле зразу почорніло? Не живий, а помагаю, замість тисячі лопат я копати землю рад" можна використати для вироблення правильної вимови, а також для вироблення навички "читати" розділові знаки. Як дидактичну вправу на вироблення правильної вимоги звука [дж] доцільно застосовувати прислів'я "Раді люди літу, бджола - цвіту".

Над загадками і прислів'ями корисно працювати як на уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках узагальнення опрацьованого. Помилково вважати, що оскільки загадки і прислів'я у читанках розміщені після текстів художніх творів і нарисів, то й залучати їх до аналізу слід по завершенні роботи над ними. Зміст і форми прислів'їв різноманітні, а тому дають змогу звертатися до них на уроках опрацювання різних жанрів. [Чому б, наприклад, не почати роботу над віршем Д.Павличка "Нічний гість" із загадки "Влітку сіренький, взимку біленький, довгі вуха має, швидко в ліс стрибає". Здається, що такий варіант переходу до вивчення нового матеріалу цілком прийнятий, педагогічне виправданий.] У ньому - елемент гри, зацікавленості і тематичної підготовки до слухання тексту поезії. [33]

Загадкою "Язика не має, а розуму навчає" і прислів'ям "Книжка мовчки все розкаже" можна розпочати читання вірша Я. Щоголіва "Вчіться, діти!". А ось аналіз художнього твору О.Клубкова "Мій перший хліб" логічно завершити приказкою "Хочеш їсти калачі, не сиди на печі".

І все ж вивчення прислів'їв цим не обмежується. Важливо проводити роботу так, що переконати і навчити учнів вводити прислів'я до свого мовлення. Обґрунтування: прислів'я стали надбанням учнівського мовлення, треба постійно заохочувати дітей до заучування їх напам'ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам'яті і спонукати до введення в усне мовлення. Заучуючи прислів'я напам'ять, учні тим самим збагачують свій словник влучними висловами Загадки, як і прислів'я та приказки, можна використовувати щоуроку, особливо на тому етапі, коли діти втомились і потрібний невеличкий відпочинок, зміна видів діяльності. [35]

Одне із завдань сучасної початкової школи - формувати в учнів уміння і навички вільно володіти мовою. Тобто навчити учнів чітко і послідовно логічно будувати речення, вміти відстоювати власну думку, вміло вести діалог та монолог. Крім того, слід навчити дітей пробуджувати, висловлювати свою уяву та фантазію. Цьому сприятиме складання загадок, скоромовок та інших жанрів народнопоетичної творчості.

Такі види завдань можуть бути використані і на уроці під час виконання вправ, складання підписів до ілюстрацій,

закріплення матеріалу та як окремий вид творчих робіт, як творче домашнє завдання. Складання загадок:

за описом, розглядаючи сам предмет чи його ілюстрацію та складаючи опис згідно з планом.

За аналогією: розглянувши і проаналізувавши подану загадку, скласти аналогічну вже про інше.

Робота над складанням загадок за описом поділяються на три етапи: формувальний( формуються навички складати загадку),

основний( учні вправляються у складанні загадок, прискорюється темп роботи над загадкою),

практичний( загадки складаються швидко, без попереднього аналізу предмета, суттєві ознаки підбираються миттєво).

Найкраще роботу над складанням загадок розпочати ще у 1 класі. Вона проходить у 3 етапи:

I етап

Уважно розгляньте предмет, про який будемо складати загадку.

Опишіть його за планом:

а) предмет( форма, колір, смак, розмір)

б) явище( для чого воно, коли відбувається)

в) рослина( тварина) - назва, розмір, колір)

Зробіть висновок про суттєві особливості предмета.

За висновком складіть загадку.

II етап

Розгляньте предмет, про який будемо складати загадку.

Який він? (підібрати влучні вислови)

Висновок про суттєві ознаки предмета.

III етап

Розгляньте предмет

Складіть про нього загадку.

Червоне коромисло, через річку повисло( веселка).

Не вогонь, а обпікає (кропива).

Влітку наїдається, взимку висипляється( ведмідь).

Методика складання скоромовок має 3 види:

За поданою темою

За аналогічною скоромовкою

Із словом

Перед складанням скоромовок слід проаналізувати декілька скоромовок та з'ясувати, чим вона відрізняється від римованих рядків.

Як складають скоромовки?

Добором рими до слова

Добором спільнокореневих слів( за допомогою префіксів і суфіксів)

Добором слів із повторюваними звуками

Добором слів із звуковими парами: дзвінкий -глухий, твердий м'який, для ускладнення вимови.

Добором важковживаних слів.

Сів шпак на шпаківню,

Заспівав шпак півню:

- Ти не вмієш так, як я

Так, як ти, не вмію я !

Складаючи скоромовки чи загадки, учні повинні уявляти той предмет, про який вони складають загадку, знати всі властивості цього предмета, вміти охарактеризувати його. Ці знання і вміння потрібні учням для розвитку мовлення, пам'яті, уваги і мислення.

Методика роботи над скоромовками розвиває дикцію, зміцнює голос, вчить регулювати дихання, бо найчастіше саме цим гальмується оволодіння технікою читання. [35]

Методика роботи з загадками передбачає, що навчати дітей відгадувати загадки слід починати не з загадування, а з виховання уміння сприймати предмети і явища з різних боків, бачити світ у різноманітних зв’язках і залежностях, у кольорах, звуках, русі, змінах. Ці знання висловлюються влучним, образним словом. Під час спостереження дітей спонукають до пошуку потрібних слів, які б точно відбивали побачене.

Тематичний принцип подання загадок полегшує відгадування. Не слід під час одного заняття пропонувати учням загадки різної тематики. Головною умовою, що забезпечить правильне розуміння загадок і їх відгадування, попереднє ознайомлення дітей з тими предметами і явищами, про які йдеться у загадках. [31]

У роботі над прислів'ями та приказками слід розвивати усне зв'язне мовлення за допомогою евристичної бесіди, яка формує усне мовлення, розвиває уяву, логічне мислення, спостережливість учнів.

Роботу над опрацюванням змісту прислів'їв починаємо з 1 класу. Тут доцільно використовувати прислів'я та приказки про пори року, явища природи, про взаємини між людьми. У 2 класі ця робота ускладнюється . Учні вже самостійно добирають, вивчають напам'ять прислів'я на задану тему із додаткової літератури. Іншим видом роботи над прислів'ями та приказками є добір їх до твору. Можна запропонувати учням декілька прислів'їв і визначити, котре з них підходить найкраще. В опрацюванні прислів'їв основними методичними вимогами є:

· розуміння учнями прямого і переносного значення смислу прислів'я;

· вміння зіставляти зміст прислів'я з конкретним змістом прочитаного або із своїм досвідом;

· добирати прислів'я відповідно до головної думки твору;

· виховувати бажання і вміння застосовувати прислів'я у своєму мовленні;

· розвивати вміння придумувати коротку розповідь за прислів'ям.

У 3 класі вчитель може ускладнити роботу над прислів'ями та приказками. Крім вивчення напам'ять і витлумачення їх змісту, акцентується увага на будові прислів'їв. Стилістичну побудову урізноманітнюють такі прийоми, як ведення діалогу, звертання, запитання, що потребує заперечення або саме заперечення. Для прислів'їв характерне римування - від співзвучності до послідовного витриманого ритму. Розгорнуті римовані прислів'я можуть ставати пісенними строфами.

«Одна, тисячі, навчає, книга, людей».

«Мудре, добрий, слово - у, біді друг.»

У 4 класі можна запропонувати учням самостійно підбирати прислів'я до казки чи оповідання. На уроках розвитку зв'язного мовлення вчитися складати твори на основі прислів'їв, це дасть змогу учневі розвивати свої розумові здібності, вчитися логічно мислити і розвивати усне мовлення. За допомогою прислів'їв учні вивчають і поглиблюють свої знання про частини мови, про речення, будову слова. Це дає змогу вчителеві робити цікавішими і насиченішими уроки рідної мови і читання. [30]

Слід пам'ятати , що робота з прислів'ями та приказками дасть певні результати тоді, коли проводити її постійно на уроках не лише читання, але й письма, використовуючи вивчені прислів'я як дидактичний матеріал до вправ. Коли учитель систематично, творчо, послідовно ускладнюючи завдання, використовуватиме твори народного фольклору в зв'язку з іншими навчальними предметами, починаючи з перших днів навчання дитини у школі, то в підсумку його вихованці вмітимуть чітко, логічно передавати думки, і мовлення їхнє буде виразне, багате стилістично, орфографічне правильне. [57]

Види роботи з прислів’ями на уроках читання.

§ дібрати прислів’я – заголовок до твору;

§ переказати твір використавши прислів’я;

§ скласти план з використанням прислів’їв;

§ вибірковий переказ (опис природи) з включенням прислів’я;.

§ прочитати уривок до певного прислів’я;

§ дібрати прислів’я, що характеризують певного героя;

§ дібрати прислів’я на задану тему;

§ дібрати прислів’я до певної ілюстрації;

§ дібрати прислів’я до епізоду, що ілюструє головну думку твору;

§ інсценізація прислів’я.

2.2. Особливості роботи з творами малих фольклорних жанрів на уроках читання

Методика роботи над скоромовками

Із скоромовками і загадками діти ознайомлюються ще в дошкільному віці. Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування. Скоромовку прочитують кілька разів: мовчки для ознайомлення; вголос – для колективної роботи над усвідомленням змісту. Спочатку читають повільно, щоб усі звуки називалися правильно, потім швидше, щоб подумати над правильним диханням, і, нарешті, максимально швидко – це вже весела гра, у якій кожен намагається не збитися і не зіпсувати скоромовку.39
Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні молодших школярів, слід розширювати застосування їх у навчальному процесі, не обмежуючись лише тими зразками скоромовок, що представлені у читанках.

Скоромовка - навмисне придумана фраза з важким для вимови набором звуків, яку треба промовити швидко, не поми­ляючись.

З дитинства нас захоплює магія слів, наприклад у таких текстах:

Кипів окріп, як був Прокіп, і так кипить без Прокопа, як кипів при Прокопі.

Скоромовки є короткі і довгі, з римою і без рими, сюжетні і безсюжетні, з повторенням одного звука чи сполучень звуків і без повторів.

Необхідно організувати спостереження за тим, які букви повторюються, як у деяких текстах ускладнюються слова (мок­ра погода розмокропогодилася), як дібрані слова з перестанов­кою букв: пік біля кіп картоплю Прокіп.

Далі - які слова підтверджують, що скоромовки прийшли до нас з давнини; формувати вміння ясно і чітко промовляти сло­ва, прислухатися до їх звучання, запам’ятовувати, складати скоромовки за аналогією до прочитаних, дати можливість пе­реконатися, що складати їх непросто, треба проявити стільки кмітливості, щоб дібрати слова і так їх розставити, щоб важко було вимовляти. Непросто, але цікаво. Створенням скоромовок цікавилися і подарували їх дітям письменники Грицько Бой­ко, Володимир Лучук, Анатолій Костецький та інші.

Робота зі скоромовками починається з обдумування першого слова. Що означає слово скоромовка? Чим воно цікаве?

Оскільки скоромовка не лише допомагає виробляти чітку ви­мову, а й відкриває дитині шлях у світ звукової образності пое­тичної мови, необхідно зацікавити її промовлянням, визначенням повторюваних звуків, відшукуванням скоромовок, вивченням їх.

Методика роботи над загадками

Загадки - це короткий образний опис якогось предмета чи явища. У них загадані предмети зображено за допомогою інших, що мають певну подібність з тими, які треба відгадати. Загадка вимагає від дитини кмітливості, спостережливості, уміння аналізувати, порівнювати,

узагальнювати. Вона навчає образно мислити, розуміти переносне значення слів, виразів.

Загадка часто сприймається як щось беззмістовне. У процесі відгадування беззмістовне зникає, а предмет розкривається.

У загадках загаданий предмет чи явище можуть бути зобра­жені за зовнішніми ознаками, за дією, яку виконує предмет, за властивостями. Подаються загадки у формі розповідного ре­чення або запитання, але найчастіше - у формі вірша.

Загадка має три «таємниці»:

предмет, про який вона складена, не називається;

йдеться про схожий на нього предмет;

називаються ознаки загаданого предмета, за якими можна його визначити.

Загадки - коштовні згустки думки і почуттів, що хвилюють уяву людей. У загадках відбивається душевна краса народу, його розум, спостережливість, дотепність і художня обдаро­ваність.

Загадки - багатий матеріал для опанування учнями навич­ки читання. Вони мають співзвучні закінчення, а це розвиває в дитини чуття ритму, сприяє виникненню здогадки під час чи­тання, позитивно впливає на пришвидшення темпу читання.

Загадка - зразок багатої поетичної уяви народу, який знаходив у цих творах втіху і розвагу під час дозвілля.

Загадки - жанр для дорослих. Виникнення загадок ніколи не пов’язувалося з дітьми. Але діти їх дуже люблять. Чому? Італійський письменник Джанні Родарі вважав, що загадки в концентрованій, майже символічній формі відображають дитя­чий досвід пізнання дійсності, тому що навіть сама присутність дитини у світі - таємниця, яку їй треба розкрити, загадка, яку ще треба відгадати за допомогою прямих і допоміжних запитань.

Загадки пов’язані з іншими фольклорними жанрами. Вони присутні в казках, деякі загадки текстуально збігаються з прислів’ями і відрізняються від них виключно наявністю відгадки.

Мова у весільних обрядах нагадує ланцюжок загадок. Зга­даймо заручини, з їх загадковою мовою сватів про порошу та ку­ницю - вони фактично були повністю побудовані на загадках.

У літописах збереглися дані про те, що загадками користу­валися державні діячі та дипломати Київської Русі, надаючи своїй мові, подібно до мови загадки, лаконізму, метафорич­ності, уникаючи зайвої прямоти у відповідях.

Простежується певна спорідненість загадок із казками.

«Справді, чимало загадок за характером свого образу є, по суті, стислим, гранично сконденсованим викладом ознак того чи іншого явища, яке б могло бути в такому ж плані предметом відтворення значного за розміром художнього полотна. Саме тому часом один і той самий художній образ фігурує і в казці, і в загадці, знаходячи різний ступінь деталізації, в різній мірі розгортаючи закладене в ньому розповідне начало відповідно до можливостей кожного жанру зокрема». Ця особливість за­гадки дає можливість на уроці будувати казки на основі загад- ки-іносказання. Походження загадки, її початкове життєве призначення багато дослідників пов’язують з тайним мовлен­ням (іносказанням). У древні часи людина вважала звірів, птахів розумними істотами, які розуміють мову. Мисливці таємно готувались до полювання. Вважалося, що варто назвати птахів, звірів, знаряддя для ловлі, як вся таємниця буде відкрита, і звірі, зрозумівши з людської мови, що на них чекає, заховаються в глибокі нори, а птахи полетять. Пізніше, коли склалися міфологічні уявлення про господарів лісів і вод, мис­ливець і рибалка почали приховувати приготування і від уяв- люваних володарів лісів і річок. Залежність від природних стихій змушувала мисливця, плугатаря думати про те, що в полі, лісі, на воді, хаті - скрізь зустрічаються люди з ворожою свідомою силою, яка насилає невдачу, нещастя, розорення. Во­рожу силу стихій треба було перехитрити. Так виникли мовні, підставні назви - іносказання. В умовних назвах брались до уваги найбільш примітні ознаки.

Д. Садовников вважав іносказання залишками древньої таємничої мови, від якої веде свій початок загадка. Адже є в українському фольклорі такі твори з цікавими іносказаннями, які вимагають кмітливості для їх розгадування.

Наприклад: Прийшов Саврадим, у ворота грим! Питається лепеті, чи дома понура? (Вовк, собака, свиня.)

Бігла моргуля, питала крикуля, чи є вдома хапуля? (Миша, півень, кіт.)

Серед творів цього циклу є загадки, побудовані у формі діа­логів. Наприклад:

Одне каже: Світай, Боже!

Друге каже: Не дай Боже!

Третє каже: Мені байдуже.

(Вікна, двері, сволок. Вікна хочуть, щоб їх освітило сонце. Двері не хочуть, щоб їх вдень замикали. А сволоку лежати все одно - чи вночі, чи вдень).

Розглядаючи побудову загадки, треба зуміти побачити, як вона загадується, тобто як створюється загадковість, незро­зумілість і як дається ключ до їх відгадування. Центральний прийом загадки - метафора. Відгадати загадку - означає роз­шифрувати метафору. Метафора в загадках створюється на співвіднесенні окремих ознак, які виділяються загадкою, з предметом порівняння, тобто метафоричним образом.

Багато творів цього жанру мають характер простого запи­тання. Характерним для них є ускладнення предмета загадки шляхом використання омонімів, які примушують замислюва­тися, всебічно аналізуючи предмет, щоб знайти відгадку. На­приклад: Від чого в гуски ноги червоні? (Від коліна.) Від чого качка пливе? (Від берега.)

Є загадки, які побудовані прийомом послідовного виклю­чення окремого із загального. Наприклад: Рідке, а не вода, біле, а не сніг. (Молоко.)

Іноді в загадці змальована картина в статиці, що відображає характер предмета відгадки (Сидить Марушка в семи кожуш­ках.), або набуває динамічних рис (Без рук, без ніг, а пнеться на батіг).

Широко застосовується у загадках рима (Сімсот соколят на одній подушці сплять).

Методичний аналіз загадки

Оскільки рівень читацького сприймання тексту визначаєть­ся увагою до всіх слів, то перше слово - загадка. Необхідно да­ти можливість дітям поміркувати, що воно означає, від яких слів утворене.

Через те що загадки - жанр для дорослих, у дітей недо­статньо життєвого досвіду для їх відгадування: на щось вони не звертали уваги, чогось не бачили, деякі слова є незрозумілими. Тому потрібна ґрунтовна підготовча робота, під час якої відкриється шлях до таємниці (перенести дітей в уяві на місце, де будемо шукати відгадку; пригадати ознаки предметів, про які загадка, провести словникову роботу).

Основною особливістю загадки є таємничість, метафоричне зображення предмета. Дітей треба зацікавити пошуком, від­криттям, як ця загадковість створена. Результатом цього від­криття буде знайдена відгадка. Наприклад: Сидить Марушка в семи кожушках, хто її роздягає, той сльози проливає. У ході міркування звертаємо увагу на кожне слово. Про кого йде мова у тексті загадки? (Про Марушку, це ім’я людини.) Але таємни­ця загадки в тому, що те, що є відгадкою, ніколи не називаєть­ся. Отже, відгадкою ні бабуся, ні дівчина бути не може. Це щось те, що чимось схоже на людину. Чим? (Одягнене, в семи кожушках, сидить.) Ще що сказано про загаданий предмет? (Коли роздягають, то плачуть.) Це цибуля (і не часник, не ка­пуста, бо…).

Під час міркування визначаються основні ознаки предмета і за ними впізнається сам предмет, діти бачать, що предмет- відгадка зображений образно: названий Марушкою, порівню­ється з нею одягом, наділений такими діями, які може викону­вати жива істота, - сидить. А ще слово сидить підказує, що предмет-відгадка сам не рухається.

Якщо дитина знає відгадку чи швидко її знаходить, тоді тре­ба їй запропонувати довести правильність знайденої відгадки. Це вдається зробити, коли дитині зрозуміла побудова загадки, її таємниці.

У процесі роботи із загадкою потрібно викликати в дітей за­хоплення народною кмітливістю, спостережливістю, красою.

Учні виразно читають загадки, пробують їх самі складати, шукають у збірках усної народної творчості, запам’ятовують їх, загадують іншим, розгадують.

Розвиває творчі здібності учнів, допомагає їм зрозуміти такі ознаки загадки, як стислість викладу ознак загаданого предме­та чи явища, прийом складання казки на основі загадки - іно­сказання.

Пізніше учні познайомляться з авторськими загадками, навчатимуться їх порівнювати з народними, побачать, що ав­тор вніс свого, зустрінуться із загадками у скоромовках, казках, віршах.

Робота над прислів’ями та приказками

У дуже давні часи в прислів’ях наші предки передавали на­ступним поколінням правила моралі, досвід минулого життя та набуті спостереження за природою. У прислів’ях, як у дзер­калі, відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісова, громадська, його потреби, звички, погляди на природу, на значення всіх явищ життя. Прислів’я та приказки живуть разом з народом, його турботами й болями, радіють його успіхам, захищають і стверджують добро, засуджують зло.

Прислів’я - це короткий образний вислів, переважно ритміч­ний, з повчальним змістом. У прислів’ях висловлені глибокі думки.

Прислів’я передають ці думки дітям, допомагають їм самим учитися образно висловлюватися, вчать любити влучне, дотеп­не слово. Над кожним з них треба добре подумати: кожне з них - своєрідна задача.

Необхідно показати дітям прислів’я як художній твір, бага­тий на художні засоби зображення: ритмізована мова, звукопис (алітерація, асонанс), епітети, порівняння, метафори. Спостере­ження за побудовою, розкриття узагальнено-метафоричного образу - спосіб аналізу прислів’я як особливої художньої форми.

Прислів’я підсилюють виховне спрямування твору, відчут­тя особливостей його персонажів.

Цікавою є вправа - «діалог» персонажів, складений з українських народних прислів’їв, дібраних тематично. Можливий приклад такої бесіди (українська народна казка «Лисичка-сестричка»).

1. Веселий гість - дому радість.

2. Гарні гості, та не в пору.

Дорогі гості, а нічим приймати.

Від гостей не відкрутишся.

1. Міняв тихо - виміняв лихо.

Міна буває надвоє: або виміняв або проміняв.

Мир та лад - великий клад.

Згода будує, а незгода руйнує.

Де незгода, там часто шкода.

Хто згоди хоче, той згоду має.

Де згода панує, там і горе танцює.

Я до згоди, як риба до води.

Робота із лічилкою

Лічилки створюються самими дітьми у процесі гри, промов­ляються речитативом. Основне призначення лічилки - орга­нізувати гру, визначити, кому починати, кому водити, ловити, жмуритися тощо. Діти підкоряються лічилці: як вона вкаже, так і буде.

Є дві групи лічилок: одні мають зрозумілий зміст, інші - незрозумілий. У багатьох лічилках цікавий зміст, але в усіх чіткий ритм.

Перед промовлянням лічилки важливо знайти ритмічний ключ (лічба на «два»: 1, 2 чи на «три»: 1, 2, 3); читання спочатку можна супроводжувати плесканням у долоні, притупуванням, а потім використати відпрацьоване ритмічне промовляння в ігровій ситуації.

Робота над цим жанром, як і попередніми, починається зі слова лічилки. Оскільки основною ознакою лічилки є на­явність ритму, необхідно навчати дітей визначати його і про­мовляти її в заданому ритмі.

Прийоми:

послухай і повтори (вчитель промовляє лічилку в потріб­ному ритмі, відбиває ритм рукою; потім у такому ж ритмі повторюють діти);

зверни увагу на знаки наголосу і пауз у тексті. Вони ви­значають ритм. Прочитай лічилку в цьому ритмі;

прочитай лічилку на рахунок «чотири» (наприклад, 1, 2,3,4);

склади лічилку за початком;

розіграйте лічилки.

2.3. Комплекс творів малих фольклорних жанрів для роботи на уроках літературного читання.

ЗАГАДКИ
Про людину
Нас не було – воно було,
Нас не буде – воно буде,
Ніхто ні в кого його не бачить,
А в кожного воно є. (Ім’я).

Без рук, без ніг,
А всіх кладе в постіль. (Сон).

Зверху гай,
Під гаєм моргай,
Під моргаєм сліпко,
Під сліпком видко,
Під видком нюхко,
Під нюхком цапко. (Голова людини).

Ношу їх багато років,
А ліку їм не знаю. (Волосся).

У вовні, а не вівця,
Літо й зиму труситься. (Борода).

Двоє лисенят завжди поруч сидять. (Вуха).

Завжди в роті, а не проковтнеш. (Язик).

Два ряди сорочок, а між ними фартушок. (Зуби, язик).

Стоїть погрібець, а в ньому два ряди яєць. (Зуби).

У хлівці два ряди баранців, і всі біленькі. (Зуби).

На одному камені дві змії лежать. (Лоб, брови.)

Сопе, хропе, часом чхає,
Сюди – туди зазирає,
На морозі замерзає,
Бо одежини не має. (Ніс).

Між двох світил я посередині один. (Ніс).

У щуки зовсім їх немає,
А білий гриб одну лиш має,
Курчатко – дві; а що з трьома?
Нехай кмітливий відгадає!
А чорний жук їх має шість…
Що це таке – хто відповість? (Ноги).

Було собі два брати
І обидва Кіндрати,
Через доріжку живуть,
А один одного не бачать. (Очі).

Кругле, маленьке, а до неба дістане. (Око).

Своїх очей не маю, а іншим бачити допомагаю. (Окуляри).

У двох матерів по п’ятеро синів,
У кожного своє ім’я. (Пальці).

Що то за штука день і ніч стука? (Серце).

Солоне, а не сіль, біжить, а не річка,
Блищить, а не золото.
Коли б угадати та менш його знати! (Сльози).

Прийшла біда – тече вода. (Сльози).

Крутиться – вертиться, а в ополонку не впаде. (Язик).

Лежить колода посеред болота,
Не гниє і не іржавіє. (Язик).

Повен хлівець білих овець,
А за ними баранець. (Язик і зуби).

Про одяг і взуття
По грязюці гуляють, а сухо – відпочивають. (Калоші).

Топчуться разом – один на порозі, другий на дорозі. (Чоботи).

Два братики – вусатики,
В обох жовтенькі сорочки,
Стоять у кутку,
Повисували язички. (Черевички).

Плету хлівець на четверо овець, а на п’яту – окремо. (Рукавиця).

Невеличкі дві хатини,
В них м’які і теплі стіни.
По п’ять братиків малих
Прожива в хатинах тих. (Рукавички).

Про їжу
Увесь вік їси – не проїси,
І завжди добре. (Борщ і каша).

Чорний пень, а золотий верх. (Гречана каша).

Химерний, маленький,
Бокастий, товстенький,
В окропі купався, у дірку впав,
і пропав! (Вареник).

Місили, місили, ліпили, ліпили,
А тоді – хіп та в окріп!
А вже наостанку – в масло та сметанку.
Хто зуміє відгадати,
Того будем частувати. (Вареники).

Як навколо об’їси – серединки не проси.
Ми такі гостинці: дірка в серединці. (Бублики).

Сидить в ложці, звісивши по ножці. (Локшина).

Били, колотили і на стіл положили. (Масло).

Рідке, а не вода; біле, а не сніг. (Молоко).

Не сіють, не жнуть,
Не печуть, не варять,
А всі його їдять
Без нього жити не можуть. (Молоко).
Ріжуть мене ножакою,
Б’ють мене ломакою;
За те мене отак гублять,
Що всі мене дуже люблять. (Морозиво).

У воді росте, кохається,
а вкинь у воду – злякається. (Сіль).

Мене не їдять, і без мене не їдять. (Сіль).

Ріжуть мене, в’яжуть мене,
Б’ють нещадно, колесують,
Пройду вогонь і воду
І кінець мій – ніж і зуби. (Хліб).

Білий, як сніг, зубами мене кусають
Або на воду пускають. (Цукор).

Білий, як сніг, в пошані у всіх,
До рота попав – там і пропав. (Цукор).

Розколеш лід – візьмеш срібло,
Розколеш срібло – візьмеш золото. (Яйце).

Схоже на бочку, а потурбуйся – матимеш квочку. (Яйце).

Маленьке, кругленьке, зі столу впало; нема таких ковалів, щоб його скували. (Яйце).

Про овочі, фрукти, ягоди, злаки та їстівні рослини
Проти сонця, де тепленько,
Там свинки лежать гладенькі,
А як тільки сонце прийде,
Зараз з хати баба вийде.
Одрубає, де хвости,
Кличе діда, щоб нести. (Гарбуз).

Стоять коні на припоні,
Не їдять, не п’ють,
А все гладшими стають. (Гарбузи).

Я на сонці сонцем сяю.
Родичів багато маю.
Гарбузову господиню
Усі знають. Хто я?... (Диня).

Сам червоний, а чуб зелений. (Буряк).

Круглий, як куля,
Зелений, як трава,
Червоний, як кров,
Солодкий, як мед. (Кавун).

Круглий, та не місяць,
Зелений, та не діброва,
З хвостом, та не миша. (Кавун).

На нозі стоїть одній –
Сто сорочок на ній. (Капуста).

Сидить баба на грядках,
Вся закутана в хустках. (Капуста).

Неприваблива, шишкувата,
А як прийде на стіл вона,
Скажуть весело хлоп’ята:
Ну й розсипчаста, смачна. (Картопля).

Хто ховає під кущі наші супи та борщі? (Картопля).

Без рук, без ніг, а в’ється, як батіг. (Квасоля).

Коса надворі, а панна в коморі. (Морква).

А що то за коні
В гаю на припоні:
Довгасті, голчасті,
Зеленої масті,
Нікого не возять,
Лише солі просять? (Огірки).

Червоний Макар
По полю скакав,
А в борщ плигнув. (Перець).

Я кругленька, червоненька,
З хвостиком тоненьким.
На городі мене рвуть
І до столу подають. (Редиска).

Я гірка і завжди свіжа,
Всім подобаюсь одначе.
Хто мене ножем уріже,
Неодмінно сам заплаче. (Цибуля).

Що то за голова,
Що лише зуби і борода? (Часник).

З цих зелених маленьких листочків
Мама зварить смачний дуже борщик.
Ми зелених листочків нарвем,
Що усі називають… (Щавлем).

Росло, виросло,
Із кожуха вилізло,
По руках покотилося,
На зубах опинилося. (Горіх).

Сам маленький,
А шуба дерев’яна. (Горіх).
Жовте, соковите,
На дерев’янку надіте. (Абрикос).

Маленькі плоди,
Мов сережки, повисли.
Червоні – солодкі,
Зелені – ще кислі. (Вишні).

За хатиною в садочку,
У зеленому віночку
Та в червоних намистинах
Стала пава молода.
І збігаються всі діти,
Щоб на неї поглядіти:
За намисто кожен – смик!
Та й укине на язик. (Вишня).

Весною біле, літом зелене,
Восени жовте, зимою добре. (Груша).

Голуба накидка.
Хвостик – наче нитка;
Є в ній щось смачнюще,
Є в ній щось твердюще,
В жовту тінь звабливо
Заховалась… (Слива).

Одне – рум’яне,
Друге – зелене лице у мене.
Влітку і взимку
Ковтають слинку
Всі через мене.
Хто я? (Яблуко).

Живе вона в лісочку, має червону сорочку,
Хто йде, той поклониться. (Суниця).

На горі в нас росте
Сонце ясне, золоте,
Жовте око, жовті вії,
Та чомусь воно не гріє. (Соняшник).

Парубійко я вродливий,
Дуже гарний, нешкідливий,
Квіт до сонця повертаю,
За те й назву собі маю.
І олію з мене б’ють,
І макуху дістають,
І в веселий свята час
Дам щось кожному із вас. (Соняшник).

Білі зуби маю,
Та усі ховаю;
Довгі коси маю,
Та не заплітаю. (Кукурудза).

Із віку боса,
Простоволоса,
Лиш тільки зубки
Ховає в шубки. (Кукурудза).

В чисті полі він росте:
На високих ніжках,
В зелених панчішках,
Квіточки блакитні,
Оченьки привітні. (Льон).

Є рослина в нас така,
Що від неї кінь скака. (Овес).

Не чоловік, не звір,
А має вуса. (Ячмінь).

Про погоду та пори року

Хто наткав полотна
Аж від лісу до вікна
І сміється, задається:
Ось така ширина! (Зима).

Невидимка ходить в гаї, всі дерева роздягає. (Осінь).

Зійшли сніги, шумить вода,
Земля вже квіти викида,
Буяє травка молода,
Все мертве оживає.
Коли, діти, це буває? (Навесні).

Сонце пече, липа цвіте,
Вишня поспіває.
Коли це буває? (Влітку).

Не дід, а сивий,
Не спить, а стелиться,
Вкриває землю й океан,
А звуть його… (Туман).

Гуляє в полі, та не кінь.
Літає на волі, та не птиця. (Вітер).

Є на світі кінь – усьому світу не вдержати. (Вітер).

Мене частенько просять, ждуть,
А тільки покажусь – ховатися почнуть. (Дощ).

Не сніг, не лід,
А сріблом дерева прикрасить. (Іній).

Біг кінь білобокий,
Через Дунай глибокий,
Як упав – заіржав,
Увесь світ задрижав. (Грім).

Два брати рідні:
Одного всі бачать, але не чують,
Другого всякий чує, але не бачить. (Грім і блискавка).

Узимку білим цвітом сад зацвів,
Наче навесні. (Іній).

Без рук, без ніг, а малювати вміє. (Мороз).

Взимку вкрили ми навкруг
Ліс, дорогу, поле й луг. (Сніг).

А як сонце припече – ми струмочком потечем. (Сніжинки).

Росте вона холодною зимою,
Росте вона додолу головою,
А тільки сонечко засяє –
Вона заплаче й помирає. (Бурулька)

ПРИСЛІВ'Я, ПРИКАЗКИ
Найбільше багатство – здоров’я.
Здоров’я дорожче від багатства.
Здоров’я дорожче від золота.
Здоров’я – найдорожчий скарб.
Здоров’я не купиш за гроші.
Здоров’я не купиш, хвороби не продаси.
Здоровий не знає, який він багатий.
Здоров’я всьому голова.
Немає друга вірнішого за здоров’я.
Здоровому лікаря не потрібно.
Турбота про здоров’я – кращі ліки.
Хто здоровий, той ліків не потребує.
Здоров’я не вродить – ніхто не нагородить.
Хочеш бути здоровим – будь розсудливим.
Здоров’я живе обережністю.
Бережи одежу знову, а здоров’я змолоду.
Поки людина здорова, то здоров’я не шанує.
Здоров’я маємо – не дбаємо, а втративши – плачемо.
Гроші загубив – небагато загубив, час загубив – багато загубив, а здоров’я загубив – усе загубив.
Вартість здоров’я знає лише той, хто його втратив.
Здоров’я виходить пудами, а входить золотниками.
Хто здоровий, той і молодий.
Нема щастя без здоров’я.
Чистота – дві третини здоров’я.
Здоров’я в чистоті міцніє.
Праця – здоров’я, лінь – хвороба.
Фізкультура і праця здоров’я несуть.
Хто день починає з зарядки, у того здоров’я в порядку.
Якщо хочеш здоров’я мати, треба рано вставати.
Спиться – здоровиться.
Сміх – половина здоров’я.
Веселий сміх – здоров’я.
Світ великий, було б здоров’я.
У здоровому тілі здоровий дух.
Здоровому все здорово.
Не в міру їси – здоров’я не проси.
Горе стихає, а здоров’я зникає і радість минає.
Хвороба – як худа худоба.
Не смерть страшна, а недуга.
Що в кого болить, той про те й говорить.
Чужий біль нікому не болить.
Хвороба коли не вморить, то скривить.
День меркне від ночі, а чоловік від немочі.
Дорогі ліки помагають не хворому, а аптекарю.
Коли не має сили, то й світ не милий.
Без здоров’я нічого людині не миле.
Ліпше здоров’я, як готові гроші.
Як на душі, так і на тілі.
Не просимо хліба у Бога, а просимо здоров’я.
Було б здоров’я, а все інше наживемо.
Держи голову в холоді, а живіт в голоді – будеш здоров.
Держи голову в холоді, а ноги в теплі, проживеш довгий вік на землі.
Добре здоровому вчити хворого.
Добрі зуби і камінь їстимуть.
Здоровий хворого не розуміє.
Здоров’я маємо – не дбаємо, а втративши – плачемо.
Усе можна купити, крім здоров’я.
Їж – не переїдайся, пий – не перепивайся, говори – не переговорюйся, то будеш здоров.

Лічилки

Раз, два, три, чотири,
Козі дзвоника вчепили.
Коза бігає, кричить,
Просить дзвоник відчепить.

***

Тут циганка ворожила,
Кусок сала положила,
Тут воно є,
Щастя моє.

***

Попіл, попіл, попільниця,
А де ж наша зозулиця?
Понад морем літає,
Сивим оком киває.
Що кивай, не кивай,
А від мене утікай.

***

Раз, два, три, чотири.
Кицю грамоті навчили:
Не читати, не писати,
А за мишками ганяти.

***

Бігли коні під мостами
З золотими копитами,
Дзень-брязь -
Вийшов князь.

***

Сів метелик на травичку,
Пригадав собі дурничку.
Раз, два, три,
Ти, метелику, лети!

***

За горою кам'яною,
За стіною кістяною,
Там щука-риба грала,
Золоту пір'їну мала,
Сама собі дивувала,
Що хороше вигравала.

***

Ішов кіт
Через сто воріт,
До кінця дійшов,
Котеня знайшов -
Няв!

***

Сіла качка на гніздечко,
Золоті несе яєчка.
Скільки їх там, відгадай?
Раз, два, три - і утікай!

***

Зайчик-зайчик-побігайчик,
Виніс хліба нам окрайчик,
Виніс свіжої води,
Ой, виходь жмуритись ти.

***

Йшла зозуля біля саду,
Наступили на розсаду.
І сказала: "Ку-ку-мак,
Вибирай один кулак".

***

У зеленому садочку
Сидить котик в холодочку.
Лапкою він чеше вуса,
Язичком він лиже пузо.
Мишенята, не зівайте,
Від коточка утікайте!

***

Йшла Маринка на стежинку
Загубила там корзинку,
А в корзині паляниця,
Хто її з’їв, тому жмуриться.

Лічилки

Гулі-гулі-гулі,
Такі очі, як моргулі.
Чинки-чинки-чинки,
Такі очі як мисчинки.
Чата-чата-чата,
Такі очі, як горнята.

// Варвара Гринько

***

Сидить дід на кілку,
Курить люльку табаку,
А бабуля-лебедуха
Не злюбила того духа,
Раз, два, три - жмури!

// Варвара Гринько

***

Джміль, оса та бджілка -
Ось і вся лічилка.

// Варвара Гринько

ВИСНОВКИ до другого розділу.

Таким чином, здійснивши аналіз психолого-педагогічної та наукової літератури з досліджуваної проблеми нами було:

· здійснено аналіз творів малих фольклорних жанрів;

· розглянуто методику роботи над творами малих фольклорних на уроках літературного читання;

· узагальнено прийоми і методи роботи над творами малих фольклорних жанрів на уроках літературного читання;

· дібрано комплекс творів малих фольклорних жанрів для роботи на уроках літературного читання.

ВИСНОВОК

Фольклор виник багато століть до того, як розвинулася писемна література. Він був своєрідним способом пізнання навколишнього світу. Через твори усної народної творчості книга знайомить дітей з рідним краєм, з культурою та побутом населення України, з віруваннями та обрядами.

До скарбів українського народу фольклору належать прислів'я та приказки, які тісно пов'язані зі щоденним життям і побутом людини. Їх складав народ віками, і саме тому прислів'я відображають досвід минулих поколінь.[38]

Важливе пізнавальне значення мають загадки. Тематика їх різноманітна, вона охоплює явища природи, духовне життя і трудову діяльність людини. Вони дають змогу відчути себе розумним та кмітливим.

Скоромовки розвивають мовлення, роблять його виразним і правильним.

Отже, ми можемо сказати, що кожен жанр усної народної творчості має важливе значення для розвитку молодших школярів. Народна творчість має велике пізнавальне значення; їй завжди властиві реалістичне сприймання і відображення дійсності, романтичний порив у краще майбутнє, в ній яскраво виявлено національну самобутність народу.

Підсумовуючи дану роботу, ми мали змогу відчути і побачити, як розвивається український фольклор у сучасній школі. Змогли оцінити досягнення видатних письменників і вчених, які займалися збиранням фольклору. На практиці побачили, які недоліки має сучасна школа під час вивчення малих літературних жанрів на уроках літературного читання . Розкрили суть таких всім відомих понять, як прислів'я, загадка, приказка,лічилка, скоромовка, щоб можна було зрозуміти красу українського слова, красу народної мови, як цілющого джерела народної творчості.

Основною проблемою, яка потребує більшої уваги залишається те, що кількість творів усної народної творчості, які є у сучасних підручниках для початкової школи є дуже малою. Тому варто задуматися над тим, що наші діти вивчаючи літературні твори, дуже мало звертають уваги на прислів'я, приказки, лічилки, українські народні казки, а надають перевагу зарубіжним творам, фантастиці, телевізору, комп'ютеру, що в свою чергу робить їх дратівливими, розсіяними, призводить до психічних розладів здоров'я. Ми, вчителі, повинні про це пам'ятати і заохочувати учнів до читання на уроках, перервах і позаурочний час українські народні твори, які своїм глибоким змістом навчають, як треба жити і працювати

Список використаних джерел

1. Аксьонова Л.А. Чарівний барвінок. Хрестоматія усної народної творчості для 1 – 5 класів. - / Донецьк, 2007,- с. 7 – 21

2. Бакіна Т. Література для дітей у контексті культури дитинства. - // Мандрівець.-№ 5.- 2003. –с. 44-47

3. Безрукова І. Збагачення українського мовлення першокласників засобами дитячої народної поетичної творчості. - // Початкова школа.- № 9.- 1998.- с. 53-57

4. Білецька М.А. Рідна мова. Підручник для 2 класу./ К.: Освіта, 2002.

5. Білецька М.А. Українська мова. Підручник 2 класу. / К.:Рад. школа. 1989.

6. Васильків І. Білик Н. Українознавство. Навчальний посібник./ Львів, 2007, с.87-90

7. Варзацька Л.О. Рідна мова 4(3) клас / К.Освіта, 1997

8. Вашуленко М.С. Рідна мова. Підручник 3(2) клас./ К.: Освіта, 1996

9. Вашуленко М.С. Рідна мова. Підручник 3 клас / К.: Освіта, 2003

10. Вашуленко М.С. Рідна мова. Підручник 4 клас / К.: Освіта, 2004

11. Вікторенко І.Л. Формування пізнавального інтересу до природознавства засобами усної народної творчості. // Рідна мова.-№3.- 2004.-с.54-56

12. Вікторенко І.Л. Формування пізнавальної активності молодших школярів. / Словянськ, 2001, -с.27-34

13. Головко З.Л. Уроки позакласного читання. / Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2005, -с.40-47

14. Гребенькова Л.О. Матеріали до уроків читання./ Харків, 2005, - с.47

15. Грицай М. Бойко В. Українська народнопоетична творчість. / К.: 1983.-243 с.

16. Губенко О.О. Не перо пише, а розум. Прислів’я на уроках української мови в 1-4 класах. // Тернопіль. Навчальна книга Богдан. – 2007.- 56с.

17. Дейч О. Народна творчість у вихованні школярів // Початкова школа. - № 7.- 1998.- с.54-55

18. Джежелей О.В. Уроки читання і види мовної діяльності .// Початкова школа. - № 8.-1994. – с. 9-13

19. Жовнір –Коструба С. Читання і розвиток мовлення. // Початкова школа. - № 9.- 1998.-с.50

20. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. / К.: Веселка. – 1989.-с.9-19

21. Кислий Ф.С. Вивчення байки в школі // К.: Рад. школа, 1982., с.14-33

22. Кириченко – Стасюк Л. Соціокультурні орієнтації молодших школярів на приклади з рідного фольклору // Початкова школа. - № 12.- 2003.-с.55-58

23. Курленкова В.А. Байки Л.Глібова // Розкажіть онуку. - №1.-2008.-с.26

24. Кутковець С.Б. Організація фольклорно-пошукової роботи // Початкова школа. - № 6.-1996.-с.24

25. Кучинський М.В. Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів.// Початкова школа. - № 1.- 1993.-с.27-31

26. Лановик М. Лановик З. Українська усна народна творчість. / К.: Знання – прес, 2006.- с.95-116

27. Луцик Д.В. Буквар./ Львів. Видавництво « Світ», 2007

28. Ляховецька Л. Граматика І.Огієнка для народної школи. // Початкова школа. - № 2.-1997. с.56-58

29. Мартиненко В. Орієнтовний календарний план з читання для 2(1), 3(2), 4(3) класів // Початкова школа. - №10.-1998.-с.24

30. Методика викладання української мови./ К.: Освіта. 1989.- с.308-347

31. Методика викладання української мови / К.: Освіта. 1992. –244 с.

32. Мишанич В. Народні оповідання /К.: Техніка. 2008.- 448с.

33. Мільченко Г.В. Загадки як засіб розвитку мислення першокласників. // Розкажіть онуку.-№ 8.- 2007.-с.111

34. Мовчун Л. Запрошуємо у світ літературних термінів. // Початкова школа. - № 10.- 2003.-с.35

35. Осадченко Л. Методика роботи над загадками і скоромовками // Початкова школа. - № 6.-2000.-с.6 -7

36. Павлюк С.Г. Українське народознавство./ Львів, Фенікс, 1994.-с.79

37. Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-4 класів . / Початкова школа. – 2006.-с.12-107

38. Підлужна Г. Позакласне читання школярів як педагогічна проблема // Початкова школа. - № 7.-1998.- с.18-22

39. Пчілка О. Годі, діточки, вам спать! К.Веселка, 1991.- с.258.

40. Плющ М.Я. Робота над текстом у початкових класах./ К. Рад. школа, 1986.

41. Рєпа Н.О. Резнік Н. Значення народознавства у вихованні культури школярів. // Початкова школа. - №4.- 1993.- с.39-40.

42. Савельєва С. Використовуючи усну народну творчість. // Початкова школа. - №10. – 1998.- с.50

43. Савченко О.Я. Методика читання у початкових класах. К: Освіта, 2007, с.114-225.

44. Савченко О.Я. Читанка. Підручник 2 клас. – К. Освіта, 2002.

45. Савченко О.Я. Читанка. Підручник 3 клас. – К. Освіта, 2003.

46. Савченко О.Я. Читанка. Підручник 4 клас. – К. Освіта, 2004.

47. Сінкевич О. Ознайомлення з ліричним віршем на уроках читання // Початкова школа. - №4. – 1996. – с.21-22.

48. Скіпакевич О.В. Вчити емоційно правильно сприймати художній текст // Початкова школа. - №2. – 1996. – с.17

49. Скіпакевич О.В. Легенди і перекази на уроках читання // Початкова школа. - №1. – 2002. с.15.

50. Скрипченко Н.Ф. Первоцвіт 1 клас / К. Освіта. 1997

51. Скрипченко Н.Ф. Первоцвіт 2 клас / К. Освіта. 1989

52. Скрипченко Н.Ф. Первоцвіт 3 (2) клас / К. Освіта. 1996

53. Скрипченко Н.Ф. Первоцвіт 4 (3) клас / К. Освіта. 1997

54. Сивачук Н. Хазяїна і Бог любить. Значення української пареоміографії // Рідна школа. - №5.- 1997. - с.20-21

55. Сухомлинський В.О. Вибрані твори Т.З./ К.Рад школа, 1977 с.30

56. Словник української мови / К. Наукова думка т.4 – 1973. 460 с.

57. Удод Л.І. Вивчення усної народної творчості / К.: Рад.школа, 1986.

58. Цимбалюк В.І. Дивограй: Навчальний посібник з українознавства для 2 класу / К. Педагогічна думка, 2001.

59. Шемет Л. Прилучення дітей до фольклорної спадщини в умовах урбанізованого середовища // Рідна школа. - №1, 2004, с.22

60. Ярмаченко М.Д. Питання освіти та виховання у творчій спадщині Г.Сковороди // Початкова школа. - №12, 1995, с.4