Діяльність класного керівника з організації і проведення позакласної виховної роботи

Позакласна і позашкільна виховна робота є невід’ємною складовою всієї системи освіти і виховання молодого покоління. Слід розрізняти поняття „позакласна виховна робота” і „позашкільна виховна робота”.

Позакласна виховна робота − це здійснювана в позаурочний час різноманітна пізнавальна діяльність учнів під керівництвом учителів-вихователів школи, спрямована на задоволення інтересів і запитів вихованців, розвиток їхніх інтелектуальних можливостей.

Позашкільна виховна робота − це також здійснювана в позаурочний час пізнавальна діяльність школярів у позашкільних дитячих виховних закладах під керівництвом педагогічних працівників цих закладів. Вона теж спрямована на розвиток інтелектуальних потенцій вихованців, задоволення їх інтересів і запитів.

Класний керівник є організатором підготовки і проведення позакласних виховних заходів, виступаючи у співдружності з іншими педагогічними працівниками школи. Він є одночасно й ініціатором залучення учнів свого класу до участі в роботі гуртків, секцій тощо, які діють у позашкільних виховних закладах (палацах і будинках дитячої та юнацької творчості, станціях юних техніків, натуралістів, туристів, дитячих бібліотеках, клубах, спортивних, музичних, художніх школах і т. п.).

Є різноманітні форми і види позакласної виховної роботи. За змістом їх діяльності можна виділити такі основні напрями:

а) робота, спрямована на моральне виховання учнів, формування в них почуття національної гідності;

б) освітньо-виховна робота;

в) заняття з праці й техніки;

г) заняття різними видами мистецтва;

д) фізкультурно-оздоровча робота;

є) розважально-ігрова робота.

За видами організації розрізняють колективну, групову, індивідуальну форми позакласної виховної роботи.

За способами проведення виділяють вербальні, наочні і практичні види позакласної виховної роботи.

Позакласна виховна робота будується, в основному, на загально-педагогічних принципах національного виховання в Україні:

− народності;

− природовідповідності;

− культуровідповідності;

− гуманізму;

− демократичності;

− неперервності;

− диференціації та індивідуалізації;

− послідовності, систематичності і варіативності форм і методів виховання;

− інтегративності.

У системі виховання є багато різноманітних форм позакласної виховної роботи. Вчителі-вихователі знаходяться у невпинному пошуку, відпрацьовують все нові й нові форми. Назвемо лише частину з них: бесіда (не слід розуміти бесіду як форму позакласної роботи з методом бесіди, що використовується у навчальній роботі), зустрічі, екскурсії, прогулянки, обговорення книг, читацькі конференції, культпоходи в кіно, театр, на виставки, диспути, класні години, вечори і ранки (тематичні, розважальні), свята, змагання, колективні творчі справи, турніри, виставки, конкурси, спартакіади та багато іншого.

Розглянемо вимоги до організації та проведення найпоширеніших форм позакласної виховної роботи.

Класна година

Класна година − форма позакласної виховної роботи, яка передбачає створення оптимальних умов для продуктивного спілкування класного керівника з учнями на принципах педагогіки співробітництва з метою формування в них соціальної зрілості.

Щоб досягти ефективності класної години в системі виховної роботи, класному керівникові напередодні її проведення треба поставити перед собою низку запитань і відповісти на них: „Якою буде класна година? Кому вона потрібна: педагогу чи учням? Які можливі результати?”. Поряд з цим треба відповісти й на такі організаційні запитання: „Як обрати тему класної години? Як потрібно готуватися до неї? Кого залучити до підготовки? Чи складати план?”

У процесі підготовки й організації класної години слід дотримуватися таких правил:

1. Проводьте класні години систематично.

2. Не влаштовуйте на класних годинах педагогічних „розборок” випадків із життєдіяльності учнів, що накопичилися впродовж певного часу.

3. На розгляд годин виносьте питання, які викликають в учнів інтерес, сприятимуть задоволенню їх потреб.

4. Складайте план проведення класної години.

5. Добирайте для класної години цікавий матеріал, який спонукав би учнів до вільного висловлювання думок.

6. Забезпечуйте мажорний тон у спілкуванні учнів.

7. Заохочуйте учнів до вільного висловлювання своїх думок, не дорікайте їм за помилковість суджень.

8. Ураховуйте особливості соціально-психічного розвитку дітей певного віку.

9. Створюйте умови для психічного й соціального розвитку школярів у процесі вільного спілкування.

10. Учіть учнів ставити запитання, слухати відповіді, спілкуватися, виховуйте у них терпимість до думки інших.

11. Поважайте думки всіх вихованців, особливо − нестандартні.

12. Залучайте всіх учнів до розмови, не залишайте поза увагою несміливих.

13. Вивчайте інтереси учнів для визначення тем подальших класних годин.

14. Не обмежуйте проведення класних годин стінами класної кімнати. Проводьте їх у музеях, на природі, за місцем праці батьків та ін.

Орієнтовна тематика класних годин

1. Моя сім’я.

2. Історія моєї родини.

3. „Мова наша калинова”.

4. Нація і ми.

5. Традиції нашого народу.

6. „Рідна мати моя”.

7. Робити людям добро.

8. Турбуймося про своє здоров’я.

9. Режим дня − запорука успіхів у навчанні.

10. Захист читацького формуляра.

11. Допомогти ближньому.

12. Людина і природа.

13. Економія і ми.

14. Для чого вчитися.

15. Який у мене характер.

16. Темперамент і характер.

17. Праця − джерело багатства.

18. Поговоримо про вихованість.

19. Відшукати свій шлях у житті.

20. Справжній товариш.

21. Культура спілкування.

22. Чи вміємо ми слухати?

23. Твої друзі. Хто вони?

24. Знаходьте своє покликання.

25. Національний менталітет і я.

26. Не кради, не обманюй.

Бесіди

Етична бесіда − форма виховної роботи, спрямована на формування в учнів умінь і навичок у моральній поведінці, оволодіння загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями.

У реальній дійсності повідомлення й пояснення знань про моральні норми й правила відбуваються постійно: під час навчання, у щоденному житті і діяльності школярів. У сукупності різноманітні джерела (реальна дійсність, перебування дитини в сім’ї, навчальна робота на уроці, зміст освіти, засоби масової інформації та інше) дають багатий матеріал про зміст загальнолюдської і національної моралі. Але цей процес носить дещо стихійний характер, не повною мірою сприяє формуванню істинних моральних переконань. У дітей різних вікових груп нерідко під упливом стихійності складаються хибні уявлення про моральні цінності. Тому в ході навчально-виховної роботи необхідно надати цьому процесу науково обґрунтованої системності, щоб сформувати в учнів надійний фундамент моральних цінностей.

Особливої уваги питанням формування в учнів моральних цінностей надавали А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський. „У нашій школі, − писав А. С. Макаренко, − немає теорії моралі, немає такого предмета, немає такої особи, яка б цю теорію моралі викладала...

У старій школі був Закон Божий... Ця теорія мала позитивний результат чи ні, але до певної міри проблематика моральна проходила перед учнями в теоретичному викладі, тобто говорилось: „не можна красти, не можна вбивати, не можна ображати, треба поважати старших, поважати батьків”, і такі розділи моралі, християнської моралі, яка розраховувала на віру і на релігійне переконання, розкривались в теоретичному викладі, і моральні вимоги, хоч би в старомодній релігійній формі, проходили перед учнями.

У своїй практиці я переконався, що й для нас необхідне викладання теорії моралі... У своїй практиці я змушений був теорію моралі в певному вигляді, в програмному вигляді своїм учням подавати... Я в своєму досвіді навіть мав уже опрацьовані конспекти таких бесід теоретичного морального типу... І я бачив дуже добрі, великі наслідки такої теорії моралі...

Я пам’ятаю, як швидко і радісно відроджувався мій колектив в окремих випадках та проблемах після єдиної бесіди на таку моральну тему. Цілий ряд бесід, цілий цикл таких бесід робив просто велике філософське оздоровлення в моєму колективі” (Макаренко А. С. Твори: В 7 т. − Т. 5. − К.: Рад. шк., 1954. − С. 122 − 123).

Ми навели уривок роздумів А. С. Макаренка про важливість системи роботи з морального виховання, бо й нині ця проблема залишається вельми актуальною і мало розв’язаною. Зрозуміло, що в ідеалі моральні норми і вміння мають закладатися і формуватися в сім’ї. Та, на жаль, наші сім’ї неоднорідні з погляду психолого-педагогічної культури, більшість з них не готові до копіткої роботи з морального виховання своїх дітей. До того ж раніше існуюча система виховання ґрунтувалася на засадах партійно-класової моралі, не визнаючи загальнолюдських і національних моральних цінностей. Ось чому в системі освітньо-виховної роботи школи питання оволодіння учнями теоретичними знаннями моралі, що ґрунтуються на загальнолюдських і національних духовних цінностях, має зайняти провідне місце. Адже цінність людини визначається передовсім її моральним багатством. Здобуті в школі знання часто забуваються. Такі особливості людської пам’яті. Дорослу людину, колишнього вихованця школи, майже ніхто не запитує про основний закон гідростатики, формулу бензолу, перший чи другий закони Менделя. Але життя для кожної людини, де б вона не жила і чим би не займалася, влаштовує на кожному кроці своєрідний екзамен на моральну стійкість, на рівень володіння моральними якостями − гуманністю, добротою, чесністю, правдивістю, почуттям національної гідності, дисциплінованістю і багатьма іншими.

В. О. Сухомлинський у своїй величезній педагогічній спадщині головне місце відводив, як і А. С. Макаренко, проблемам виховання, морального виховання в першу чергу. „Я вважаю, − писав він, − що школа лише тоді школа, коли головний предмет у ній − людинознавство, коли пізнання світу починається з пізнання людської душі... Виховуйте своїх дітей так, щоб з малих років їх серця осявалися світлом духовної краси − і тоді їх серця будуть чистими і тонкими, сприйнятливими і чутливими до етичного навчання, на сторожі вчинків ваших вихованців завжди стоятиме чутливий вартовий − совість” (Сухомлинський В. О. Вибрані твори:В 5 т. − Т. 2. − К.: Рад. шк., 1976. − С. 156).

Низка праць В. О. Сухомлинського − „Як виховати справжню людину”, „Народження громадянина”, „Серце віддаю дітям”, „Хрестоматія з етики” та ін. − безпосередньо присвячені питанням морального виховання.

На жаль, у школі і нині немає головної дисципліни − про мораль. Тому класному керівникові треба брати на себе функцію вчителя моральності, надавши цьому процесу належної системи на весь період навчання учнів у загальноосвітній школі. Важливою формою в цій системі в першу чергу мають бути бесіди.

В основі бесіди лежить прийом діалогу. У процесі етичних бесід відбувається узагальнення дитячих спостережень, особистих вражень і переживань, певних знань морально-етичних норм. Таким чином, на основі „первинного” матеріалу відбувається поступове сходження до нових моральних якостей. У системі підготовки і проведення етичних бесід варто дотримуватися таких методичних правил:

1. Бесіди проводять класний керівник або вихователь групи продовженого дня.

2. Тривалість бесіди залежить від віку учнів: 1 − 4 класи (25 − 30 хвилин); 5 − 7 класи (30 − 40 хвилин); 8 − 11 класи (до 45 хвилин).

3. Готуватися до бесіди необхідно завчасно.

4. Тема бесіди залежить від віку учнів, від рівня розвитку первинного колективу, стилю взаємин у колективі, соціально-економічних умов у суспільстві.

5. Проведення бесід включає в себе три основних етапи: підготовчий, проведення бесіди, наступна діяльність школярів, оцінка вчителем рівня сформованості моральних норм і навичок.

6. Залучення всіх дітей до висловлювання власних думок щодо певних моральних понять.

7. Стимулювання школярів до проявлення активності під час бесіди.

8. Використання цікавого матеріалу, педагогічних ситуацій, які спонукали б школярів до активної емоційно-розумової діяльності.

9. Завчасне складання логічно доцільного плану бесіди, виділення опорних моральних понять, які мають стати основою формування у школярів моральних умінь і звичок.

10. Визначення для учнів, з урахуванням їхніх індивідуальних можливостей, конкретних завдань для підготовки до бесіди, які викликали б у них певний інтерес.

11. Після завершення бесіди класний керівник повинен проаналізувати особливості впливу бесіди на поведінку вихованців, класного колективу загалом.

12. Не припиняйте роботу вихованців навколо теми бесіди. Давайте домашні завдання, залучайте учнів до колективної роботи над матеріалом, що стосується томи (пошук нових матеріалів, підготовка тематичних вирізок з газет, альбомів та інше).

Наведемо можливий варіант плану підготовки й проведення бесіди.

Тема: „Цінуймо дружбу”.

Мета: розкрити сутність дружби як особливого виду моральних стосунків між людьми, показати її важливість у житті людини; виявити основні моральні норми, що регулюють взаємини між друзями; роз’яснити, що здатність дружити – один із показників рівня морального розвитку особистості.

Учасники бесіди: вчитель-вихователь, учні 7-го класу.

Обладнання, засоби: охайно прибрана класна кімната, столи, розміщені колом, плакати-висловлювання про дружбу; книги; пристрої для аудіо- і теле- супроводу.

План і хід роботи

1. Вступна частина. Бесіду почати з розмови про моральні цінності і смисл дружби. Прагнути в ромові з учнями з‘ясувати рівень розуміння понять:

1. Що таке мораль?

2. Який смисл ви вкладаєте в поняття „дружба”?

3. Які якості необхідні для справжньої дружби?

4. Що люди шукають у дружбі, чого чекають від неї?

5. Чи зв’язана дружба з матеріальними вигодами?

6. Що таке кругова порука і яке відношення вона має до дружби?

7. Що таке істинна і фальшива дружба?

8. Наведіть приклади прояву істинної дружби між людьми.

ІІ. Учитель читає вірш про дружбу Расула Гамзатова „Берегите друзей”.

Знай, мой друг, вражде и дружбе цену

И судом поспешным не греши.

Гнев на друга, может быть, мгновенный,

Изливать покуда не спеши.

Может, друг твой сам поторопился

И тебя обидел невзначай,

Провинился друг и повинился –

Ты ему греха не поминай.

Люди, мы стареем и ветшаем,

И с течением наших лет и дней

Легче мы своих друзей теряем,

Обретаем их куда трудней.

Если верный конь, поранив ногу,

Вдруг споткнулся, а потом опять,

Не вини его – вини дорогу

И коня не торопись менять.

Люди, я прошу вас, ради бога,

Не стесняйтесь доброты своей.

На земле друзей не так уж много,

Опасайтесь потерять друзей.

Я иных придерживался правил,

В слабости усматривая зло.

Сколько в жизни я друзей оставил,

Сколько от меня друзей ушло.

После было всякого немало,

И, бывало, на путях крутых

Как я каялся, как не хватало

Мне друзей потерянных моих!

И теперь я всех вас видеть жажду,

Некогда любившие меня,

Мною не прощенные однажды

Или не простившие меня.

ІІІ. Прочитати учням кілька уривків із листів дітей про дружбу.

Лист до редакції: „Шановна редакціє! Ми хочемо запропонувати тобі і читачам запитання: як завоювати авторитет у товаришів. Є в нашому класі учні, яких підтримують учителі за активність, а вони не хочуть допомогти своєму товаришеві, який відстає у навчанні. Друзі отримують двійки, а їм це байдуже. Але вони й вірші читають, і газети випускають, і взагалі виявляють активність… Як, по-вашому, таких однокласників можна називати друзями?”

Запитання: 1. Що ви відповіли б на запитання авторів цього листа? 2. Чи сумісні поняття дружби й активності у громадській роботі? 3. Хто і як повинен допомагати тим учням, які відстають у навчанні?

Ще один лист: «Я дружив з дівчинкою із паралельного класу. Часто спільно готували домашні завдання. Одного разу, коли ми йшли вулицею, нас почали дражнити. Тоді я трішки відстав, а потім… Більше не підходив до Наташі.

Якось на перерві Наташа підійшла до мене й запитала, чому я не приходжу до неї робити уроки. Я нагрубив їй… Потім спохватився і наступного дня попросив вибачення. А вона байдуже відповіла: „Злякався? А говорив про дружбу…” Мені стало соромно. А так хотілося, щоб усе було добре в наших взаєминах. Як і раніше. Як мені вчинити?

Запитання: 1. Чи можна це назвати справжньою дружбою? 2. Чи може бути дружба між хлопчиками й дівчатками? 3. Як ви ставитесь до дружби дівчаток і хлопчиків у нашому класі? 4. Яке ставлення має бути у хлопчика до дівчинки, щоб їх дружба міцніла?

ІV. Запропонувати учням послухати в запису кілька пісень про дружбу.

V. Пригадати з учнями прислів’я про дружбу. Спочатку учні пригадують відомі прислів’я, а потім прочитати їм інші, розкриваючи їх глибокий смисл.

VI. Запропонувати учням записати кілька афоризмів про дружбу:

„Дружба ґрунтується на схожості характерів та інтересів у спільній справі, а не на задоволенні, яке отримуєш від особистості іншого” (Гегель).

„У дружбі немає ніяких корисливих розрахунків, окрім неї самої” (Монтень).

„Дружба може об’єднати лише достойних людей” (Платон).

Запропонувати учням висловити своє ставлення до думок видатних людей про дружбу.

VII. Підсумки. Як бачимо, дружба − велика моральна цінність особистості. Дружба − це міжособистісні стосунки, які ґрунтуються на спільності інтересів і зв’язані головним чином спільною діяльністю. Вона виступає незамінною школою альтруїзму (безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших, готовність заради цього поступитися власними інтересами). У дружбі проявляються кращі морально-духовні якості людини. І в той же час аморальна людина нездатна на справжню дружбу. Дружба − явище, яке розвивається, воно виникає поступово, розростається і міцніє з часом, вимагаючи зусиль, наполегливості.

VII. Завдання учням:

1. Відшукати прислів’я, вислови видатних людей про дружбу.

2. Підібрати уривки з прозових творів, вірші про дружбу. У перспективі − підготувати альбом-виставку (стінну газету) на тему „Дружбу цінувати вмійте”.

3. Записати в зошити Закони дружби за Сухомлинським В. О.:

„Не залишай друга в біді. Бути вірним дружбі − значить, ділити з другом не тільки радість, а й горе…

Тобі не байдуже, який твій друг. Дружба − це моральне збагачення людини. Знайшовши надійного друга, ти помножуєш свої сили, стаєш морально чистішим, багатшим, красивішим…

Дружба − це насамперед віра в людину, вимогливість до неї і повинність…

Дружба і егоїзм − поняття несумісні й непримиренні. Дружба вчить людину віддавати духовні сили і багатства, турботу.

Дружба вчить віддано любити й стійко, мужньо ненавидіти, бути непримиренним…

Дружба випробовується в біді і небезпеці…

Умій жити так, щоб тебе з другом об’єднувала єдність духу, ідеалів.

Юність без вірної, відданої дружби убога і порожня…

Дружба виховує відданість високому, ідеальному вже тому, що в дружбі більше віддають, ніж беруть, і по-справжньому здобувають лише тому, що віддають…

У дружбі ти проходиш справжню школу безкорисливості. Дружба дає тобі незрівнянну радість від того, що ти віддав. Дружба по суті відкриває нам справжній сенс життя.

Друг − якщо тільки це справжня дружба − стає частинкою тебе самого. Якщо ти бачиш у друга щось погане, не гідне вашої однодумності, вашого прагнення до ідеального, скажи йому відверто про це…

Без відданої, вірної, вимогливої дружби неможливий колектив…

Бути вимогливим у дружбі − значить мати мужність розірвати її, якщо друг зраджує те, в ім’я чого склалася дружба…

Із цеглинок міцної, ідейно багатої дружби будується те, що я назвав би моральною силою колективу…” (Сухомлинський В. О. Вибрані тв.: В 5 т. − Т. 2. − К.: Рад. шк., 1976. − С. 307 − 310).

Тематика