Режим робочого часу та його види. Ненормований робочий день як особливий режим робочого часу. 1 страница

Під режимом робочого часу слід розуміти порядок розподілу робочого часу й відпочинку протягом певного календарного періоду по годинах доби, днях тижнів тощо, що забезпечує належний ритм трудового процесу і забезпечення вільного часу працівників. Режим робочого часу встановлюється переважно локальними актами, хоча у деяких випадках він має визначатися і централізованим законодав­ством. Основними цілями використання певних режимів робочого часу є:досягнення оптимального чергування робочого й неробочого часу, що забезпечує належну організацію праці, краще використан­ня засобів виробництва й охорону здоров'я працівників, створення їм можливості для участі в різних сферах соціального життя.

Елементами режиму робочого часу виступають:

· часу початку та закінчення роботи;

· тривалість перерв для відпочинку і харчування;

· тривалість і порядок чергування змін.

Режим робочого часу є складовим елементом внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, а тому кожен працівник зобов'язаний його дотримуватися.

Розрізняють режим робочого часу, який встановлюється для працівників і режим роботи підприємства. Вони можуть співпадати або ж не співпадати. Трудове право регулює лише режим робочого часу працівників. Режим роботи може бути одним для всього під­приємства, установи, організації і різним для окремих підрозділів. Це залежить від характеру виробництва, тривалості робочого часу, категорії працюючих, конкретних умов діяльності виробництва, ро­боти громадського транспорту тощо.

Централізоване трудове законодавство визначає порядок запро­вадження на підприємстві режиму робочого часу, його найбільш важливі елементи, а також закріплює гарантії при застосуванні того чи іншого з його видів. Звичайно режим робочого часу на підприєм­стві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішньо­го трудового розпорядку, графіках змінності. Режим робочого часу може бути предметом індивідуально-договірного регулювання та визначатися сторонами при укладенні трудового договору.

Залежно від сфери застосування режими робочого часу можна поділити на загальні та спеціальні.

При загальних режимах робочого часу розподіл норми тривалос­ті робочого часу, при якому досягається її виконання, відбувається за тижневий або інший обліковий період. До загальних режимів ро­бочого часу належать: п'ятиденний робочий тиждень, шестиденний робочий тиждень та сумований облік робочого часу.

При режимі з денним обліком робочого часу встановлена за­коном тривалість робочого часу реалізується протягом кожного робочого дня. Причому норма робочого дня при п'ятиденному чи шестиденному робочому тижні складає однакову кількість годин. Встановлена законом тижнева норма робочого часу реалізується в межах кожного календарного тижня з повною кількістю робочих днів. При режимі, який базується на тижневому обліку робочого часу, тривалість щоденної роботи визначається розпорядком (гра­фіком) і може бути неоднаковою в різні дні тижня.

Найбільш поширеним є п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тривалість щоденної роботи визначається прави­лами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погоджен­ням з профспілковим представником підприємства, установи, орга­нізації.. Виходячи із загальної норми тривалості робочого тижня 40 годин, робочий день може тривати 8 годин щоденно, або ж 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням робочого часу на одну годину напередодні вихідного дня.

Стаття 52 КЗпП передбачає випадки встановлення на підпри­ємстві шестиденного робочого тижня. На тих підприємствах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, вста­новлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин і відпо­відно 6 годин при нормі 36 годин та 4 години при тижневій нормі 24 години.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюєть­ся роботодавцем спільно з виборним органом первинної профспіл­кової організації з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу та за погодженням з місцевою радою.

Відповідно до чинного законодавства передбачено поденний (звичайний), щотижневий і підсумований види обліку робочого часу. Облік робочого часу означає фіксацію відпрацьованого часу і явки на роботу у встановлений час. За загальним правилом облік робочого часу ведеться в табелях. На даному етапі розвитку техно­логій облік робочого часу за загальним правилом ведеться за допо­могою контрольно-пропускних пристроїв, перепусток, контрольних годинників та інших приладів.

При поденному обліку робочий час підраховується протягом кожного робочого дня відповідно до табеля прибуття на роботу і за­лишення роботи працівником. Поденний облік полягає у тому, що встановлена законом тривалість щоденної роботи реалізується за розпорядженням або графіком роботи без відхилень у кожний робо­чий день. Поденний облік застосовується при однаковій тривалості робочого часу.

Щотижневий облік означає, що норма робочого часу реалізуєть­ся в рамках одного тижня з повною кількістю робочих днів, водночас тривалість щоденної роботи може мати відхилення в окремі дні тиж­ня. В такому разі переробка годин вважається надурочною роботою.

На безперервно діючих підприємствах, а також в окремих ви­робництвах, цехах, дільницях, відділеннях і деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації запровадження підсумовано­го обліку робочого часу за умови, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст. 61 КЗпП). Зокрема, підсумований облік робочого часу може використовуватись для працівників залізничного транспорту, водіїв автомобілів, працівників експлуатаційних підприємств мініс­терства зв'язку тощо.

Сутність підсумованого обліку робочого часу полягає в тому, що передбачена законодавством норма робочого часу повинна бути до­тримана не щоденно чи щотижнево, а за більш тривалий час — облі­ковий період (місяць, квартал, сезон, рік). Для працівників поїзних бригад пасажирських поїздів залізничного транспорту робочий час ураховується потужно. Тур - це тривалість часу з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної по­їздки.

Щоденна чи щотижнева тривалість робочого часу може відхи­лятись (збільшуватись або зменшуватись) від встановлених зако­ном норм робочого дня чи робочого тижня. Узгодження тривалості робочого часу працівника балансується, як правило, в межах облі­кового періоду.

Для здійснення підсумованого обліку вибирається найбільш оптимальний період (місячний, квартальний, річний), протягом якого здійснюється сумування робочого часу з умовою, що в розра­хунку на тиждень норма на кожного працюючого не повинна пере­вищувати 40 годин. При підсумованому обліку робочого часу нор­ма робочого часу за обліковий період визначається за календарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня (чи відповідного скороченого дня) з урахуванням скорочення робочого часу напередодні вихідних днів до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів — на 1 годину. Розрахована таким чином норма робочого часу має бути реалізована шляхом виходу на роботу за графіком.

У підсумованому обліку робочого часу розрізняють роботу в одну чи декілька змін. Робота за змінами є різновидом підсумова­ного обліку робочого часу та вводиться, як правило, коли тривалість виробничого процесу перевищує допустиму для працівника норму тривалості щоденної роботи. Робоча зміна - це тривалість праці працівників протягом доби, передбачена в порядку локального ре­гулювання графіками роботи відповідно до норми робочого часу об­лікового періоду.

Традиційно, в багатозмінному режимі функціонує безперерв­не виробництво, де технологічні процеси не можуть перериватись (наприклад, металургійна промисловість, залізничний транспорт та ін.). Змінна робота може запроваджуватись на підприємстві для забезпечення належного та ефективного використання засобів ви­робництва.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномір­но в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу повинен здійснюватись регулярно, через визначену кількість робочих днів. Стаття 58 КЗпП встановлює, що перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має від­буватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графі­ком змінності. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні, вклю­чаючи і час перерви на обід та відпочинок. Мінімальна тривалість щоденного відпочинку між змінами не повинна бути меншою 12 го­дин. Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. Графіки змінності, які використовуються на прак­тиці, передбачають прямий порядок чергування працівників: після першої зміни працівник переходить в другу, а потім — в третю.

Спеціальні режими робочого часу застосовуються лише як ви­няток щодо певного кола осіб. Законодавче закріплення спеціаль­них режимів робочого часу зумовлене особливими умовами та ха­рактером праці, специфікою займаної посади, соціальною функцією особи тощо.

До спеціальних режимів робочого часу відносять ненормований робочий день; перервний робочий час; гнучкий графік роботи; вах­товий метод організації роботи.

Ненормований робочий день— це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодично виконувати службові завдання понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів.

· Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором за кожним видом робіт, професій і посад або трудовим договором.

· На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв'язку з цим роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності, може застосовуватись для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:

· осіб, праця яких не піддається точному облікові в часі;

· осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

· осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем.

Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається, як правило, колективним договором.

Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

43. Поняття надурочних робіт і порядок їх застосування

Надурочна робота.Надурочні роботи, як правило, не допускаються.

Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (cт. 62 КЗпП).

Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у таких виняткових випадках:

· при виконанні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;

· при виконанні суспільне вкрай необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують звичне їх функціонування;

· у разі необхідності закінчити почату роботу, яку внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва неможливо було закінчити в нормальний робочий час; коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

· у разі необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

· для продовження роботи за відсутності працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів для заміни змінника іншим працівником.

Отже, надурочною вважається лише робота, до виконання якої роботодавець залучає працівників у виняткових випадках, передбачених законодавством.

Якщо працівник добровільно бажає працювати понад встановлену тривалість робочого дня, така робота не вважається надурочною і не оплачується.

Законодавством можуть бути встановлені й інші випадки застосування надурочних робіт.

Категорії працівників, яких згідно зі ст. 62 КЗпП забороняється залучати до надурочних робіт:

1.Вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років ст. 176 КЗпП)

2.Осіб, молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП)

3.Працівників, які навчаються без відриву від виробництва, в дні занять (ст. 220 КЗпП) у загальноосвітніх школах; у професійно-технічних училищах.

Законодавством можуть передбачатися й інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт.

· Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (ст. 177 КЗпП).

· Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172КЗпП).

Згідно зі ст. 64 КЗпП надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілкового органу підприємства, установи, організації.

Дозвіл на виконання надурочних робіт необхідно одержати до початку виконання робіт, за винятком виключних ситуацій.

Оплата роботи в надурочний час врегульована ст. 106 КЗпП. Так, за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, — за всі відпрацьовані надурочні години.

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається. Граничні норми застосування надурочних робіт встановлені ст. 65 КЗпП. Так, надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Необхідно розрізняти ненормований робочий день і надурочну роботу.

· До надурочних робіт можуть залучатися будь-які працівники, а працювати за режимом ненормованого робочого часу можуть лише працівники, професії, посади яких містяться у переліку робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем, що е додатком до колективного договору підприємства, установи, організації.

· Якщо для надурочних робіт встановлено граничні норми їх застосування, то для ненормованого робочого дня таких вимог не встановлено. Власникові лише забороняється систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.

· Надурочні роботи виконуються у виняткових випадках, що мають характер непередбачених і не планованих заздалегідь ситуацій, перелік яких у законі є вичерпним, а роботи понад нормальну тривалість робочого часу — в режимі ненормованого робочого дня — виконуються в разі неможливості нормування часу трудового процесу.

44. Поняття і види часу відпочинку.

Право працівників на відпочинок забезпечується не тільки встановленням норми тривалості робочого часу (ст. 50 КЗпП), а й наданням працівникам відповідно до законодавства часу відпочинку. Конкретні умови встановлення та використання часу відпочинку регулюються також на рівні локальних нормативних актів та індивідуальних трудових договорів.

Час відпочинку — це час, протягом якого працівник відповідно до законодавства та правил внутрішнього трудового розпорядку звільняється від виконання своїх трудових обов'язків.

Види часу відпочинку, встановлені трудовим законодавством.

Перерва для відпочинку і харчування. Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не належить до робочого часу. Перерва для відпочинку й харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку й закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна надаватися можливість харчуватися протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються роботодавцем разом з виборним органом профспілкової організації.

Якщо робота виконується на відкритому повітрі в холодну пору року, то за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обігрівання, наприклад, для вантажників. Перерви для обігрівання вважаються робочим часом. Умови надання таких перерв визнача­ються правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Додаткові перерви для годування дитини. Згідно зі cт. 183 КЗпПжінкам, що мають дітей віком до півтора року, крім загальної перерви для відпочинку й харчування надаються додаткові перерви для годування дитини. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Право на перерви для годування дитини дає матері саме наявність дитини віком до півтора року. Не має значення наявність відомостей про те, чи дитину годують груддю.

Ці перерви надаються не рідше, ніж через три години, тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.

У разі наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.

Строки і порядок надання перерв установлюються роботодавцем разом з виборним органом профспілкової організації з урахуванням бажання матері.

У практиці тривалість і час надання перерв для годування дитини визначається не для кожної матері з урахуванням її бажання, а в колективних договорах (ст. 13 КЗпП та ст. 7 Закону "Про колективні договори та угоди").

Право на додаткову перерву для годування дитини мають і жінки, які працюють на умовах неповного робочого часу (ст. 56 КЗпП).

За бажанням матері дві перерви для годування дитини можна об'єднати та приурочити їх до закінчення робочого дня (зміни) або до початку роботи чи обідньої перерви.

Щоденний відпочинок між робочими днями (змінами) має становити не менше дванадцяти годин. Тому перехід із зміни в зміну здійснюється за графіком змінності, як правило, після вихідного дня.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні). При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації разом з виборним органом профспілкової організації і, як правило, має надаватися разом із загальним вихідним днем.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

На підприємствах, в установах, організаціях, де роботу не можна переривати в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються органами місцевого самоврядування.

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе через виробничо-технічні умови або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується роботодавцем разом з виборним профспілковим органом підприємства, установи, організації.

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються.

Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства.

Якщо працівник від'їжджає у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку.

Робота у вихідні дні забороняється. Згідно зі ст. 71 КЗпП залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу профспілкової організації і лише у виняткових випадках, перерахованих у ст. 71 КЗпП. Виняткові випадки залучення до роботи у вихідні дні:

1.Для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків.

2.Для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна.

3.Для виконання невідкладних, наперед непередбачених робіт, від негайного виконання яких залежить робота підприємства.

4.Для виконання невідкладних навантажувально-розвантажувальних робіт.

Навіть у виняткових випадках не допускається залучати до робіт у вихідні дні вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП), а також працівників молодше вісімнадцяти років (ст. 192КЗпП).

Коли святковий або неробочий день (ст. 73 КЗпП) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця.

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП.

Святкові і неробочі дні. Святкові і неробочі дні встановлені ст. 73 КЗпП.

Робота не допускається у святкові дні, робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня — Різдво Христове, один день (неділя) —- Пасха (Великдень), один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові й неробочі дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи. Робота у святкові та неробочі дні компенсується відповідно до ст. 107 КЗпП (у подвійному розмірі).

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може надаватися інший день відпочинку.

45. Види відпусток за Законом України «Про відпуст­ки».

1. Щорічні відпустки

Категорії працівників	Тривалість відпустки	Закон «Про відпустки»	Примітка
Щорічні основні відпустки
Усі працівники	Не менше 24 календарних днів	Ч. 1 ст. 6	За відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору
Промислово-виробничий персонал вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятий на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин	24 календарні дні	Ч. 2 ст. 6	Із збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів
Працівники, зайняті на підземних роботах і в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів	Ч. 3 ст. 6	Із збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на цьому підприємстві два роки і більше
Невоєнізовані працівники гірничорятувальних частин	Ч. 5 ст. 6	Із збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів
Інваліди III групи	26 календарних днів	Ч. 7 ст. 6
Працівники, зайняті на підземних роботах і в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче	28 календарних днів	Ч. 3 ст. 6	Незалежно від стажу роботи
Працівники лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв	Ч. 4 ст. 6	За Списком робіт, професій і посад, затвердженим ПКМУ від 09.06.97 р. № 570
Воєнізований особовий склад гірничорятувальних частин	30 календарних днів	Ч. 5 ст. 6
Інваліди I і II груп	Ч. 7 ст. 6
Інваліди III групи	До 26 календарних днів	Ч. 7 ст. 6
Особи віком до вісімнадцяти років	31 календарний день	Ч. 8 ст. 6
Керівні працівники навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічні, науково-педагогічні працівники та науковці	До 56 календарних днів	Ч. 6 ст. 6	Відповідно до Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затвердженого ПКМУ від 14.04.97 р. № 346
Тимчасові працівники	Пропорційно до відпрацьованого ними часу	Ч. 9 ст. 6
Сезонні працівники	За Списком сезонних робіт і сезонних галузей, затвердженим ПКМУ від 28.03.97 р. № 2782
Щорічні додаткові відпустки
Працівники, зайняті на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів	До 35 календарних днів	Ч. 1 ст. 7	За Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1290
Працівники, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я	П. 1 ч. 1 ст. 8	За Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1290
Працівники з ненормованим робочим днем	До 7 календарних днів	П. 2 ч. 1 ст. 8	За списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

2. Відпустки у зв'язку з навчанням

Призначення відпустки	Тривалість відпустки	Закон «Про відпустки»	Примітки
У вищих навчальних закладах
На період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1 і 2 курсах ВУЗів	10 календарних днів	Абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 15	І і II рівні акредитації з вечірньою формою навчання
20 календарних днів	Абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 15	III і IV рівні акредитації з вечірньою формою навчання
30 календарних днів	Абз. 4 п. 1 ч. 1 ст. 15	Незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання
На період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 3 і наступних курсах	20 календарних днів	Абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 15	І і II рівні акредитації з вечірньою формою навчання
30 календарних днів	Абз. 3 п. 2 ч. 1 ст. 15	III і IV рівні акредитації з вечірньою формою навчання
40 календарних днів	Абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 15	Незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання
На період складання державних іспитів	30 календарних днів	П. 3 ч. 1 ст. 15	Незалежно від рівня акредитації ВУЗу
На період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання	2 місяці	П. 4. ч. 1 ст. 15	І і II рівні акредитації
4 місяці	П. 4. ч. 1 ст. 15	III і IV рівні акредитації
У закладах післядипломної освіти
На період додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти	20 календарних днів	Ч. 2 ст. 15	І і II рівні акредитації з вечірньою формою навчання
30 календарних днів	Ч. 2 ст. 15	III і IV рівні акредитації з вечірньою формою навчання
40 календарних днів	Ч. 2 ст. 15	Незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання
На період складання державних іспитів	30 календарних днів	П. 3 ч. 1 ст. 15	Незалежно від рівня акредитації ВУЗу
На період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання	2 місяці	П. 4 ч. 1 ст. 15	І і II рівні акредитації
4 місяці	П. 4 ч. 1 ст. 15	III і IV рівні акредитації
У середніх навчальних закладах
На період випускних іспитів в основній школі	10 календарних днів	П. 1 ч. 1 ст. 13
На період випускних іспитів у старшій школі	23 календарні дні	П. 2 ч. 1 ст. 13
На період перевідних іспитів в основній та старшій школах	Від 4 до 6 календарних днів	П. 3 ч. 1 ст. 13	Без урахування вихідних
У професійно-технічних навчальних закладах
На період підготовки та складання іспитів працівниками на вечірніх відділеннях	35 календарних днів	Ст. 14	Надається працівникам, які навчаються успішно
В аспірантурі
Для складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів	10 календарних днів на кожний іспит	Ч. 3 ст. 15	Надається один раз на рік працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки	30 календарних днів	Ч. 4 ст. 15
Протягом чотирьох років навчання – один вільний від роботи день на тиждень	Ч. 4 ст. 15	З оплатою в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника

3. Творчі відпустки