Специфіка дозвіллєвої роботи з дорослими.

Одним із важливих напрямів дозвіллєвої діяльності у зарубіжних країнах є вдосконалення роботи з дорослими – працівниками виробничої, наукової, культурно-мистецької сфери, військовими, бізнесменами. Аналізу ключових проблем дозвіллєвого життя дорослих присвячено ряд зарубіжних досліджень, актуальність яких зумовлена суспільними потребами, запитами практичної діяльності дозвіллєвої сфери. Питаннями дозвіллєвої діяльності з цією категорією населення в зарубіжних країнах займаються об’єднання за інтересами, дозвіллєві центри, рекреаційні комплекси, клуби-готелі, парки, клуби для ділових людей, інші дозвіллєві заклади. На її розвиток впливають такі чинники:

· соціально‑економічні (формування громадської думки, спрямованої на вирішення соціально-культурних проблем дорослої людини як проблем сучасного суспільства, створення умов для участі дорослої людини в дозвіллєвих заходах та програмах, економічне забезпечення дозвіллєвої сфери для отримання соціально значимих результатів);

· культурні (традиції і звичаї народу, його етнічні та історичні особливості, способи залучення людини до соціально-культурної творчості);

· психологічні (піднесення креативного потенціалу людини, можливостей для самореалізації та самовиховання, професійного та освітнього зростання);

· освітні (неперервна система освіти, налагодження взаємозв’язків між формальними та неформальними освітніми структурами, створення умов для індивідуальної адаптації людини до освітніх, культурних, професійних змін);

· реабілітаційні (розробка адаптаційних механізмів відповідно до особливостей середовища, зменшення або повного усунення причин психологічного та емоційного дискомфорту);

· компенсаційні (поповнення втрат попередньої освіти, здобуття додаткових знань, необхідних в різних сферах економічного та соціально-культурного життя, створення умов соціальної та професійної мобільності індивіда, його вільного вибору та можливості зміни професії в умовах сучасного суспільства).

Щоденний вільний час дорослого населення у середньому не перевищує чотири години і, зазвичай, має такі складові: час перед роботою, після роботи, перед сном. Тому щоденне дозвіллєве обслуговування характеризується, як правило, короткотривалістю та розважальністю. Більший потенціал має організація дозвілля дорослих у відпускний період, вихідні дні, а також у дні національних свят (їх у Японії – 18, США – 13, Австрії – 10, Франції – 10, Великобританії – 8, Італії – 8, Швеції - 8).

Однак специфіка дозвіллєвої роботи з дорослими залежить передусім від психологічних, фізичних, розумових здібностей людини цієї соціальної групи. Період зрілості охоплює віковий проміжок від 25 до 55 років і характеризується своїми, притаманними лише йому особливостями. Це час, коли доросла людина реалізується у роботі, в сім’ї, у вихованні дітей. Вона має найкращі можливості адаптуватися до навколишнього світу, впливати на суспільні зміни та враховувати зміну ситуацій у власному житті. У період зрілості виявляються розвинені здібності та задатки людини, максимально розкривається її потенціал і творчі вміння. І хоча доросла людина повинна узгоджувати свої дії з цінностями, правилами, волевиявленням оточуючих, вона вже є сформованим “Я”, добре знає і об’єктивно оцінює свої позитиви й недоліки, вміє аналізувати свої силу та слабкості, приймає зважені рішення, врешті-решт, будує власне життя за своїми правилами та бажаннями.

Доросла людина відрізняється від інших вікових груп населення прагматичністю, раціональністю, зваженістю та цілеспрямованістю дій. Вона має багато різноманітних цілей та завдань, які хотіла б реалізувати. Серед них – матеріальне благополуччя, самоосвіта та освіта дітей, кар’єра, наукові досягнення, духовний розвиток, міцне здоров’я і творчі здобутки. Однак в середині життєвого шляху головний, вирішальний вибір індивіда, зазвичай, уже зроблено: вибір професії та пов’язаного з нею соціального статусу, вибір супутника життя та місце проживання. Людина починає залежати від прийнятих нею раніше рішень, від власного вибору. Рідко буває все так, як планувалось, як уявлялось у мріях, тому вступ у фазу зрілості часто супроводжується відчуттям гіркоти та безсилля, душевної розгубленості та спустошеності.

Водночас, доба зрілості – це роки найповнішого розвитку духовних сил особистості, її суспільної незалежності та відповідальності, розкриття її інтелектуального, виробничого, культурного, суспільно-політичного потенціалу. У цей час триває розвиток багатьох людських здібностей, що полягає не так у формуванні нових умінь та навичок, як у гнучкому застосуванні набутого досвіду.

Основним середовищем подальшого розвитку здібностей та навичок дорослої людини до недавнього часу вважалася трудова сфера. Так, різнопланова, творча, відповідальна робота сприяла формуванню вищого інтелектуального рівня, тоді як одноманітна, нецікава, неініціативна призводила до невисокого рівня інтелектуальної гнучкості. Проте давно вже спростовані консервативні концепції про послаблення здібностей у дорослої людини, натомість підтверджено безмежність особистісного розвитку. Доведено, що вік людини істотно не впливає на її здатність до навчання, хоча дещо уповільнюється швидкість сприймання, глибини запам’ятовування, зменшується кількість виконаних завдань. До подальшого навчання доросла людина ставиться вмотивовано, усвідомлено, з урахуванням попереднього життєвого досвіду, що досить часто буває негативним.

Доросла людина продовжує навчання та поглиблює свою освіту, сподіваючись, що навчальний процес принесе їй лише задоволення й користь. Саме на цьому акцентується при організації культосвітніх заходів для цієї верстви населення. Необхідно акцентувати й на тому, що ініціатива дорослої людини, її активна участь у дозвіллєвій діяльності (культурних, освітніх, рекреаційних заходах) має бути добровільною, а освітня діяльність у вільний час - сприяти розвитку різнобічних інтересів, якісному проведенню дозвілля, наданню людині достатньої самостійності, а також впевненості у власних здібностях. Не можна не враховувати, що кожен наступний віковий етап пов’язаний з попереднім, тому успіхи та невдачі, закладені і не вирішені раніше, призводять до конфліктних ситуацій та складнощів у майбутньому. Так, якщо індивід не вирішив юнацької кризи ідентичності, то проблема залишиться і її необхідно буде вирішувати у подальшому, хоч це вже буде важче.

Поряд із зазначеними явищами в сучасному суспільстві (спочатку – у США та Японії), починаючи з 80%х років ХХ ст., набирає сили таке явище, як “синдром згорання на роботі” (США) або “кароші” (Японія). Його сутність полягає в тому, що доросла людина для здійснення своїх заповітних мрій (освітніх, сімейних, матеріальних, культурних) всі свої сили віддає роботі, перевантажуючи себе емоційно, психологічно, фізично. Насичена трудова діяльність досить часто не пов’язана із необхідністю задовольняти фізичні потреби. Серед основних причин такої “працездатності” переважають невпевненість у майбутньому, бажання підвищити матеріальний та соціальний статус, зробити кар’єру. Вкрай неохоче користуються відпусткою та вихідними днями японці: більше 50 % пояснюють своє небажання відпочивати тим, що без їх втручання зменшується ефективність робочого процесу; майже 20 % впевнені, що відпустка негативно позначиться на їх авторитеті та кар’єрному зростанні. Щорічно від “кароші” (крайньої перевтоми та стресів) в Японії помирає десять тисяч осіб.

Поява та поширення “кароші” посилила увагу сучасного зарубіжного суспільства до проблем рекреації та дозвілля дорослого населення. Поступово динаміка суспільних змін призвела до усвідомлення значення дозвілля як чинника зростання якості життя. Нікого вже не дивує гіпотеза про те, що сучасну людину формує не лише сім’я, праця, а й дозвілля, спосіб проведення людиною свого вільного часу.

Однак, зважаючи на те, що праця для дорослої людини є найважливішою сферою життєдіяльності, організація дозвілля визначається передусім сферою роботи. Дозвілля може протистояти монотонній, одноманітній праці як сфера відпочинку та розваг, стимулювати творчу працю, що сприятиме розвитку особистості, забезпечить дорослій людині свободу вибору і незалежність від тих видів діяльності, що дають заробіток, сприяти поповненню знань та розвитку творчих здібностей дорослої людини у вільний від будь-яких обов’язків час. Загальновизнаним є й той факт, що наповнювання вільного часу дорослої людини визначається її культурними інтересами, соціальним становищем, освітнім рівнем, робочою завантаженістю, економічними чинниками.

Успішний розвиток людської особистості в період зрілості визначається оптимальною інтеграцією трудової та дозвіллєвої сфер життєдіяльності.

Найістотніша частина вільного часу дорослої людини відводиться освітній діяльності. Варто згадати слова французького вченого Ланграна П., який ще у 70-і роки ХХ ст. зазначав: “Майбутнє освіти, якщо розглядати його в цілому, його здатність до оновлення, залежить від розвитку освіти дорослих”. Загальнокультурний розвиток в освіті розглядається як провідний засіб соціалізації особистості, що забезпечує гармонію між індивідом та суспільством, людиною та його професійною діяльністю.

Серед дослідників освітнього потенціалу дозвіллєвої роботи з дорослими зарубіжним вченим і практикам належить вагомий внесок. Так, зокрема: Бюлер Ш., Кіммель Д., Торндайк Е. простежують особливості розвитку людини протягом усього її життя; Лангран П., Ноулз М.Ш. розкривають роль неперервної освіти в житті дорослої людини, у процесі адаптації дорослого населення в умовах сучасного світу; Берт М., Дейл П., Кунстлер Р. виявляють просвітницькі можливості дозвілля та освітній потенціал рекреаційних програм у роботі з соціально незахищеними верствами дорослого населення (безпритульними, безробітними, жінками); Трепов Р. та Тьодманн Ф. вивчають особливості та специфіку дозвіллєвих інститутів у роботі з дорослим населенням.

Дослідниками країн СНД також вивчається освітній потенціал дозвіллєвої діяльності, однак він, переважно, аналізується в межах андрагогіки. Андрагогіка розглядає неперервну освіту дорослих, що здійснюється в різних освітніх інститутах суспільства з урахуванням соціокультурних умов. Конструктивний внесок в розробку андрагогіки як сфери соціально-культурної практики та науки про виховання, соціалізацію й інтеграцію дорослих у суспільство належить вченим: Вершловському С., Змєєву С., Колесніковій І, Лєсохіній Л., Нефьодовій В., Онушкіну В., Подобєду В., Шадріній Т. та іншим.

Вони розкрили місце та роль андрагогіки в системі людинознавства, проаналізували її як сферу соціальної практики, виявили особливості освіти та соціально-культурної діяльності соціально незахищених верств дорослого населення (інвалідів, безробітних, жінок, звільнених у запас військовослужбовців, ув’язнених), розкрили організаційні форми і технології соціально-культурної сфери з дорослими (народні університети, сімейна освіта, неформальна освіта, дозвілля, туризм, музейна педагогіка).

Вченими визначено основні принципи андрагогіки, а саме: пріоритетність самостійного навчання; поєднання планування, реалізації та оцінювання навчального процесу; врахування попереднього досвіду дорослої людини; індивідуалізація навчання; системність освітнього процесу; актуалізація його результатів; розвиток освітніх здібностей.

Освіта дорослих у години дозвілля характеризується гнучкістю форм, методик відповідно до різноманітних обставин та вимог, врахуванням професійних, освітніх, статевих, вікових, матеріальних особливостей людини, місцем її проживання. Серед освітніх форм дозвіллєвої діяльності переважають численні гуртки, студії, лекції, відвідування музеїв, виставок, галерей, участь в екскурсіях, навчальні програми, практичні зайняття різних типів, диспути, дискусії. Важливо пам’ятати, що в кожному виді дозвіллєвої діяльності “особистість виявляє свій індивідуальний почерк, виявляє своє ставлення до предмету та змісту діяльності, свою світоглядну та морально-естетичну позицію” .

На думку вчених, особливості нової парадигми освіти дорослих полягають у тому, що:

ü доросла людина сама прагне створити освітню ситуацію для самореалізації;

ü доросла людина не сприймає освіту лише як засіб пасивного пристосування до життєвих умов.

Освітній потенціал дозвілля повніше розкривається за наявності мотивації до навчання, ставлення до освіти як до сфери соціального життя, співпраці дозвіллєвих організацій з освітніми, із засобами масової інформації, соціальними службами, культурно-мистецькими об’єднаннями.

Актуальною соціально-педагогічною проблемою є професійна перепідготовка, соціально-культурна та професійна реабілітація безробітних. Вона актуальна й для України, хоч у 80-х роках майже кожен робітник проходив систематичну професійну перепідготовку. Руйнування системи підвищення кваліфікації кадрів призвело до суспільної дестабілізації, соціальної напруги, безробіття, різкого зниження рівня освіти, соціального статусу. Тому такий стан породжує у дорослої людини тривогу, невпевненість, песимізм, призводить до фрустрації цінностей та зменшення позитивних установок. При цьому освітні функції дозвілля набувають неабиякого значення для дорослої людини, сприяючи соціалізації та адаптації.

Завданням дозвіллєвих установ у вирішенні цих проблем є допомогти дорослій людині адекватно оцінювати свої можливості й потреби, їх відповідність вимогам ринку праці, сформулювати мотивацію для оволодіння новою професією або знаходження нової роботи, зняття психологічного стресу. Це можливо за умови ефективного використання різноманітних дозвіллєвих засобів та форм у роботі з дорослими (консультації спеціалістів, неформальні зустрічі з діячами культури та мистецтва, політиками та науковцями, проектні семінари, ділові ігри, екскурсії, творчі гуртки, клуби за інтересами, аматорські об’єднання), а також соціально-культурної активності самої особистості.

Досить часто негативами дорослої людини є її невміння реально оцінити свій професійний статус, амбітність та завищена самооцінка індивідуальних можливостей і професійних якостей, незнання ринкової кон’юнктури та виробничих вимог, невідповідність її власних бажань професійним можливостям. Такі недоліки негативно позначаються на працевлаштуванні, соціально-професійній реабілітації та професійній адаптації. Важливим у цьому відношенні є фасилітаційний підхід (з англ. facilitate, що у перекладі означає “полегшення для людини якоїсь роботи шляхом її вмілого направлення”) на дозвіллі, метою якого є стимулювання та коригування освітнього процесу.

В зарубіжних країнах дозвіллєві та рекреаційні програми широко використовуються для вирішення проблеми безробіття. Найоптимальнішим варіантом є відповідність бажань дорослої людини та суспільних вимог до професійної складової. Це активізує поведінку безробітного, підвищує його професійну мобільність, позитивно впливає на його соціально-професійну мотивацію, зміцнює його педагогічну та психологічну готовність до набуття нового фаху.

Працівник дозвіллєвої сфери (соціальний працівник, соціальний педагог, соціокультурний аніматор, педагог вільного часу, рекреатор-терапевт) в ролі андрагога повинен добре знати і враховувати, організовуючи дозвіллєві заходи, психологію дорослої людини, особливо безробітної, здатність мобілізувати свої потенційні можливості, вміння пропонувати свої знання на ринку праці, внутрішню готовність до життєвих змін.

Необхідно підкреслити, що мета дозвіллєвої роботи з безробітними дорослими полягає не у формуванні необхідної для нової роботи знань, умінь та навичок, не в забезпеченні адекватної підготовки дорослої людини до виробничих функцій. Завданням дозвіллєвої роботи з безробітними є сприяння набуттю вмінь виявляти свої приховані можливості та професійно-освітні потреби й мотиви, бачити проблему і визначати шляхи її вирішення, позитивно мотивувати потребу до самовдосконалення та самовиховання, самореалізації та самоосвіти, до розвитку здібності адаптуватися в сучасному світі.

Головною метою освітніх процесів у дозвіллєвій сфері є розвиток гармонійної особистості. Натомість, сучасна соціально-освітня ситуація в зарубіжних країнах досить часто характеризується: прагматичністю освітніх запитів, що досить негативно позначається на культурних аспектах змістовності навчання; споживацькою орієнтацією людини, що зменшує значимість суспільної та громадянської позиції особистості; пасивністю освітніх потреб, що гальмує творчу активність дорослої людини.

Врахування специфіки дозвіллєвої діяльності з дорослими дозволяє оптимізувати відносини окремої особистості й суспільства. Тому, організовуючи дозвіллєві заходи для вирішення професійних проблем дорослої людини та поглиблення її освіти, необхідно враховувати, що:

ü доросла людина відіграє провідну роль у професійно-адаптаційному процесі;

ü доросла людина є самостійною, незалежною і вільною у своєму виборі;

ü доросла людина володіє набутим уже соціальним, культурним, професійним досвідом;

ü доросла людина має професійні проблеми, які необхідно вирішувати;

ü дозвіллєва діяльність дорослої людини залежить від просторових, часових, побутових, соціальних чинників, що можуть сприяти розвитку особистості або значно його стримувати.

Неформальна освіта в межах дозвіллєвої сфери має ряд позитивів:

Ø освітні послуги дозвіллєвих установ мають оптимальний часовий режим, що відповідає індивідуальним бажанням особистості;

Ø багатоманітні освітні форми дозвіллєвої діяльності дозволяють дорослій людині обрати найоптимальніший для себе варіант;

Ø увага акцентується не лише на професійному зростанні, що значно звужує можливості духовного удосконалення особистості, а на гуманітарно-особистісній орієнтації;

Ø освітні програми, реалізуючись в межах дозвіллєвої сфери, не запрограмовані на конкретне професійне забезпечення, вони характеризуються гнучкістю, мобільністю, врахуванням інтересів клієнта;

Ø освітні форми дозвіллєвої сфери зорієнтовані на практичний результат;

Ø дозвіллєва діяльність задовольняє потребу дорослої людини у професійному та неформальному спілкуванні.

Освітня дозвіллєва діяльність дорослих – це важливий чинник соціального захисту людини, передумова її усвідомленої активної громадянської позиції. Завдяки неперервній освіті дорослі мають свободу вибору трудової діяльності, можуть змінювати професію відповідно до своїх бажань, потреб та інтересів, оволодівати новими технологіями. Неперервна освіта дозволяє людині конструювати свою життєдіяльність, бути внутрішньо мобільною та гнучкою, урізноманітнювати своє життя, розуміти “цінності самовдосконалення”.

Потреба в освітньому потенціалі дозвіллєвої сфери в зарубіжних країнах зумовлена: загальним ускладненням суспільного життя, що породжує у дорослої людини відчуття соціальної невизначеності та незахищеності; розширенням видів людської життєдіяльності; різким скороченням ефективності здобутої раніше професії; зростанням соціальних вимог до дорослої людини.

Разом з тим, дозвіллєва діяльність, спрямована на розкриття та розвиток освітнього потенціалу дорослої людини, потребує подальшого збагачення науково-методичного інструментарію. Невивченими лишаються і питання соціально-культурних особливостей освіти дорослих; специфіки освітніх технологій дозвіллєвої діяльності з цією категорією населення; історико-теоретичні основи дозвіллєвої роботи з дорослими.

На зміцнення внутрішніх ресурсів дорослої людини спрямовані фізкультурно-оздоровчі та рекреаційні форми дозвіллєвої діяльності, що виконують соціальні та культурні (естетичні, комунікативні, етичні, виховні) функції. На відміну від медичних та спортивних організацій, що мають на меті лише лікування людини від хвороб у першому випадку та виховання професійних спортсменів – у другому, спортивно-оздоровчі заходи набули значної популярності серед зарубіжної громадськості.

На сучасному етапі фізкультурно-оздоровча робота є провідним напрямом дозвіллєвої та рекреаційної діяльності парків, клубів, культурно-спортивних комплексів, рекреаційних закладів. Вона покликана сприяти фізичному оздоровленню особистості, розвитку активного відпочинку, популяризації здорового способу життя. Фізкультурно-оздоровча діяльність у структурі дозвілля має ряд специфічних ознак: підкреслено оздоровчий характер; врахування різноманітності умов життя та потреб соціально-демографічних груп; оптимальне поєднання різних видів спорту; демократичність форм фізкультурно-оздоровчої роботи; необов’язковість систематичного відвідування спортивних закладів; доступність спортивних центрів, майданчиків та павільйонів. У багатьох спортивних клубах є додаткові послуги, що приваблюють відвідувачів – спортивні магазини, масажні та косметологічні кабінети, дитячі кімнати, камери схову. Такі послуги можуть приносити досить пристойні прибутки спортивному закладу. Популярністю користуються й культурно-дозвіллєві заходи у спортивних комплексах: святкування сімейних подій, корпоративні вечірки, розважальні програми, вечори відпочинку.

Організація масової спортивної роботи в різних країнах світу здійснюється з урахуванням місцевих традицій, звичаїв, умов життя. Так, у Японії спортивні гуртки та культурно-спортивні комплекси функціонують переважно при підприємствах, приватних фірмах, корпораціях. В Німеччині особливістю вважається створення умов для зайняття фізкультурою у спортивних добровільних організаціях, членами яких є майже половина населення країни. В США організація спортивної діяльності концентрується переважно навколо навчальних установ (шкіл, коледжів, університетів).

Поняття “спорт вільного часу” (Freizeitsport) формується у Німеччині в другій половині ХХ століття і пропагується як “корисна для фізичного та морального здоров’я розвага”, “джерело задоволення та радості”. Спортивне дозвілля (спорт вільного часу), на відміну від професійної спортивної діяльності, орієнтується не на спортивні досягнення, а на задоволення спортивних нахилів та бажань людини у вільний час. Спортивні зайняття на дозвіллі спрямовані на задоволення потреб людини у вільному виборі видів такої діяльності, в активному відпочинку, у прагненні до фізичного удосконалення та зміцнення власного здоров’я, у пошуку середовища для спілкування.

Натомість, в Японії основними мотивами до занять спортом у вільний час є відновлення працездатності, самоствердження, самовдосконалення. Поняття “спорт” відоме в країні лише з 1868 року, що пов’язано з виходом Японії з феодальної самоізоляції та перенесенням у японську культуру західних традицій. До цього часу фізичними вправами займалися переважно самураї та борці сумо. Вже 1872 року уроки фізкультури з’являються в шкільних навчальних програмах і грунтуються на швейцарському та американському досвіді. Японська асоціацію любительського спорту створена 1928 року, після Другої світової війни значного поширення набувають спортивні клуби, що поступово переходять у підпорядкування торгових та промислових фірм. Згодом в Японії формується “корпоративний спорт”, що спричиняє появу бейсбольний, волейбольний, хокейних, футбольних асоціацій та ліг.

Головним завданням спортивних клубів на підприємствах та корпораціях стає не стільки зміцнення здоров’я та досягнення вищих результатів, скільки розвиток командного духу, спілкування, зміцнення “сімейних” основ менеджменту. З середини ХХ ст. в країні культивуються такі види спорту, як бейсбол, сумо, футбол, гольф, боулінг, бокс, теніс, реслінг. З 90-х років ХХ століття японці надають перевагу футболу, плаванню, грі у теніс, внаслідок чого будуються численні спортивні комплекси. Не забувають японці і про свої традиції, займаючись карате, дзюдо, кендо, айкідо, кюдо та іншими видами спорту. Так, в Японії нараховується більше 10 тисяч дзьодо (тренувальних залів для дзюдо).

Рушійною силою любительського спорту в країні є студентська молодь. Між університетами країни щороку проводяться Сокейсен (змагання з баскетболу, греблі, легкої атлетики), Хаконе екіден (марафонська естафета від Токіо до Хаконе й назад), Сомейсен (змагання з регбі), турнір університетів Канто з футболу. Оздоровчими видами спорту займається 68% дорослого населення. Разом з тим, необхідно зазначити, що з 1997 по 2001 рік через економічні труднощі в країні припиняють свою діяльність більше 200 спортивних клубів.

Серед німецьких любителів спорту вільного часу популярні катання на ковзанах та лижах, спортивні танці, плавання, різноманітні види оздоровчої гімнастики, спортивні ігри (футбол, хокей, волейбол, теніс), туристичні прогулянки. Ірландці ж надають перевагу таким видам спорту, як спортивна хода, плавання, їзда на велосипеді, гра у футбол, гольф, більярд. Американці полюбляють гру в гольф, теніс, більярд. Найпопулярнішими видами спорту серед англійців є плавання, рибальство, футбол, дартс, більярд.

Завдання фахівця дозвіллєвої сфери полягає не в тому, щоб члени спортивних об’єднань досягли значних спортивних результатів, а щоб створити веселу й дружню атмосферу в спортивних групах, стимулювати учасників до спортивної діяльності, спрощуючи правила гри, використовуючи спортивне обладнання, можливості безпосереднього спілкування.

Спортивному дозвіллю в будь-якій країні недостатньо приділяють увагу через брак часу, відсутність коштів, належних умов для спортивних занять.

Спортивні клуби, добровільні об’єднання та асоціації, культурно-спортивні комплекси, збагачують форми своєї діяльності, працюючи у вихідні, свята, відпускний період, впливаючи при цьому на життя особистості, її соціальну поведінку та здоров’я. Наприклад, наприкінці 90-х років у Австралії набуває розвитку програма “Активна Австралія”. Її ініціаторами були департаменти охорони здоров’я, спорту та рекреації, департамент у справах сім’ї, австралійська спортивна комісія. Основне завдання програми - змінити ставлення населення країни до фізичної активності, покращити якість спортивно-оздоровчих та культурно-спортивних послуг, розкрити й розвинути фізичний потенціал особистості. Цільовою аудиторією програми стали люди віком від 25 до 60 років, зацікавлені в тому, щоб бути активнішими і мати максимальну користь для здоров’я за допомогою фізичної культури і спорту. Рух “Активна Австралія” має на меті: забезпечити доступність занять спортом для будь-якої людини, незалежно від її віку, місця народження та проживання, віросповідання; надати право вибору видів спортивних занять відповідно до можливостей, інтересів та бажань особистості; сприяти в організації фізично-активного образу життя; забезпечити якісну організацію та максимальну безпеку занять; максимально збільшити кількість осіб, які систематично займатимуться спортивною діяльністю та оздоровчою фізкультурою; сприяти розвитку культурно-спортивного обслуговування; формувати громадську думку про активну участь в спортивно-масовій роботі.

В реалізації проекту беруть участь урядові та неурядові структури, що працюють в таких напрямах, як спорт, рекреація в громаді, фітнес, рекреація на свіжому повітрі, освіта, охорона здоров’я, місцеве самоуправління.

Поширеними в зарубіжних країнах є й “промислові” клуби, головне завдання яких – розвиток дозвіллєвих інтересів і творчих здібностей членів клубу (працівників компанії) для збагачення їх життя, відновлення фізичних та інтелектуальних сил. Дозвіллєві заклади при підприємствах, корпораціях, компаніях, фірмах забезпечують інтереси як органів управління організаціями (формування певних стереотипів поведінки, створення системи ціннісних і соціально-культурних переваг, “культури” своєї фірми для використання творчого потенціалу особистості, акцентування на моральних стимулах праці), так і окремої людини (поліпшення фізичного й морального стану індивіда, ефективний відпочинок у сімейному колі, налагодження взаєморозуміння між людьми).

На думку представників керівних органів, така політика підприємств забезпечує індивіда умовами роботи, зміцнює колектив, його моральний клімат, є запорукою соціально-психологічної стабільності, підвищує ефективність виробництва. Типи промислових клубів розрізняються за їх масштабами (від “індустріальних гігантів” до невеличких клубів місцевих промисловців), за програмами клубної діяльності (від однопрофільних до таких, що пропонують більше 30 видів діяльності), за фінансуванням (на повному утриманні компанії, на частковому, на спонсорські кошти).

Робота промислового клубу залежить і від типу та масштабів фірми, характеру її діяльності, фінансових та фізичних ресурсів. Наприклад, промисловий клуб Шелл Ленсбері (Великобританія) володіє великою земельною ділянкою, будинком відпочинку на воді, надає клубні послуги в торговельному та рекреаційному центрах, має спортивні майданчики, корти для сквоша, театр, територію для занять мисливством, басейн. На сьогодні клуб нараховує понад 11 тисяч членів.

Завдання “промислових” клубів можуть змінюватися, однак їх головна мета – забезпечити можливості для організації дозвілля працівників конкретної компанії. Разом з тим, аналіз діяльності промислових клубів показав, що їх відвідує незначна кількість службовців, залишаючи нереалізованими дозвіллєві можливості клубу. Тому багато практиків вважають доцільним використання таких дозвіллєвих закладів не лише працівниками компанії, а й громадськістю: “Великий злочин..., коли якісні послуги просто не використовуються людьми в спортивних клубах компанії. Коли таке відбувається, потрібно пропонувати послуги всій громаді. Жахлива тенденція сьогодення – чути про те, що багато промислових клубів припиняють своє існування. Деякі фірми навіть продають незабудовані землі, не використовуючи їх з рекреаційною метою”. Проблемами такої співпраці є практичні аспекти діяльності закладів (безпека працівника, охорона, утримання персоналу, юридичні та страхові питання); промислове дозвіллєве обслуговування відрізняється від общинного дозвілля певною замкненістю, приналежністю до невеликої соціальної групи.

У звіті дослідницької групи, створеної на замовлення спортивної ради Великобританії для вивчення общинного та промислового дозвілля, зазначається: “Розвиток соціального планування, покращання якості життя, забезпечення рекреаційних послуг для службовців не є функцією лише приватної або громадської промисловості, ними можуть користуватися та насолоджуватися всі”.

Серед чинників, що впливають на створення керівництвом компанії чи фірми промислових клубів, на думку зарубіжних вчених, є, передусім, такі:

Ø філантропія як зацікавленість добробутом та якістю життя працівника;

Ø підтримка працездатності працівника як потреби бути фізично й психологічно готовим до максимальної віддачі, для цього в багатьох зарубіжних країнах робочий час чергується з фізичними вправами, так званими “перервами на гімнастику”, які, на думку окремих дослідників, сприяють зростанню виробництва до 25%;

Ø скорочення плинності кадрів внаслідок їх раціонального добору;

Ø імідж та престиж фірми як елементи бізнесової та рекламної діяльності компанії;

Ø вимогливість працівників компанії до її керівництва щодо організації дозвіллєвої та рекреаційної діяльності.

Необхідно підкреслити, що дозвіллєва система, дозвіллєві структури та форми є ефективними за умови врахування культурної специфіки, тенденцій розвитку соціально-культурної сфери, усвідомлення культурних цінностей та значень громадськістю і сприяють культурній ідентифікації дорослого населення, відродженню повноцінного духовного життя в суспільстві.

Не можна забувати і про недоліки, притаманні дозвіллєвій сфері зарубіжжя. Основними перепонами на шляху дозвіллєвого розвитку дорослої людини, що постійно турбують зарубіжних фахівців, можна назвати такі: соціальна дискримінація як перешкода для участі населення в культурних заходах; “одомашнення” дозвілля як результат ослабленої свідомості суспільних зв’язків; урбанізація, індустріалізація, що визначають характер дозвіллєвої інфраструктури без урахування потреб населення; відхід дорослого населення від сучасної культури та культурної спадщини; стагнація багатьох дозвіллєвих організацій, що обмежуються окремими видами діяльності; комерціалізація культурного простору та інформаційне перевантаження, що породжують відчуження людини; недостатня кількість дозвіллєвих заходів для сімейного дозвілля.