Завдання / та функції класного керівника, куратора

Аналізуючи завдання та функції класного керівника/куратора, необхідно зазначити, що неможна залишати поза увагою той факт, що сама їм належить найбільшою мірою сприяти забезпеченню гармонійного розвитку, соціальної активності, правильної громадянської позиції та відповідальності, працьовитості та ініціативності й інших позитивних якостей молодих людей.

Отже, завданнями класного керівника/куратора є:

- організація колективу шляхом умілого впливу на вихованців з метою встановлення між ними необхідних контактів, взаемопідтримки та допомоги.

- вчення документації вихованців для усвідомлення рівня спілкування з кожним із них;

- розвиток пізнавальних інтересів через координацію їх дій у напрямі пізнання самих себе;

- сприяння забезпеченню здорового способу життя у навчальний та поза навчальний час;

- підвищення загальнокультурного рівня дітей та молоді через залучення їх до спілкування, участі у різноманітних заходах;

- формування відповідального ставлення до навчання.

- прищеплення поваги до результатів своєї праці та праці інших людей.

До функцій класного керівника/куратора відносять:

- виховна- включає його вплив через систему різноманітних виховних заходів на формування наукового світогляду вихованців, їх духовно-моральних, вольових, емоційних, етичних, естетичних, фізичних та професійних якостей. Вона здійснюється у повсякденній роботі з молоддю і передбачає постійний вплив педагог на її свідомість.

- організаційна- полягає в ініціювання організації виховних заходів, їх попередній підготовці(планування, проектування), проведенні заходу, підведенні підсумків та забезбеченнні об’єктивної оцінки здійсненого, аналіз досягнутих результатів;

- координаційна функція- виглядає як узгодження, приведення до відповідностей якихось задумів, розмежування часу їх реалізації з часом реалізації сінших планів.

- соціально-спрямовуюча функція має на меті спрямування життєдіяльності молоді з урахуванням її потреб і потреб суспільства, взаємовідносин у ньому, поділів його на групи, партії, течії.

Касний керівник/куратор повинен сприяти участі вихованців у громадських організаціях, забезпеченню реалізації положень законодавства щодо пільг для молоді, отриманню академічних відпусток у разі потреби, поновленню після відрахування.

39. Система організації позакласної роботи

40. Основні позашкільні установи

Позашкільні виховні заклади покликані надавати дійову допомогу школі, а також виховувати національну свідомість, прививати любов до праці, розвивати всесторонні якості людини.
Розрізняють два типи позашкільних установ: загальні (комплексні) і специфічні (профільні).
До загальних позашкільних закладів належать будинки школярів, дитячі сектори Палаців культури, дитячі містечка, лагера.
Всі вони ведуть роботу з дітьми в різних галузях науки, культури, спорту.
До спеціальних позашкільних закладів належать дитячі спортивні школи, станції юних техніків і юних натуралістів, дитячі бібліотеки і театри, екскурсійно-туристські станції.
Основні напрямки діяльності позашкільних закладів: організація виховної і освітньої роботи з дітьми; інструктивно-методична робота з вчителями, проацівників позашкільних установ, громадкістю і активом учнів, вивчення, узагальнення і розповсюдження передового педагогічного досвіду з позашкільної роботи.
Позашкільні заклади в своїй роботі керуються положеннями, програмами.
Будинки школярів ведуть різноманітну роботу з дітьми: організовують гуртки, творчі колективи художньої самодіяльності ( хори, ансамблі пісні і танцю), клуби любителів природи та ін.
Будинки школярів проводять роботу серед дітей у різних напрямах. Вони організовують масові заходи для учнів: бесіди, лекції на різні теми, зустрічі з діячами мистецтва, літератури, вечори, походи, масові свята, конкурси і змагання, олімпіади, тощо. Також проводять методичну і організаторську роботу. Організовують клуби любителів природи, художників, краєзнавців, допомагають педагогічним колективам шкіл якнайкраще організувати з дітьми виховну і освітню позаурочну роботу.
Табори поєднують у своїй роботі виховну і оздоровчу функції. У міських таборах відпочивають перважно діти однієї школи і тут зберігається класний колектив. У заміських таборах формується тимчасовий колектив учнів з різних шкіл, що вимагає від вихователів і вожатих спеціальних знань і великих організаторських здібностей. Крім сезонних, існують стаціонарні табори, які працюють протягом року. Важливіші з них – міжнародний табір “Артек” в Криму, “Орлятко” на Кавказі, та ін. Ці табори є основними центрами методичної роботи з підвищення майстерності вожатих.
Табори праці і відпочинку для старших класів, як правило, міських шкіл створюються на період літніх канікул і організовують свою роботу.
Табори праці і відпочинку вперше були засновані в 1965-1967р., в Донецькій, Московській, Куйбишевській та ряді інших областей на базі колгоспів і радгоспів.
Спеціалізовані позашкільні заклади ведуть масову роботу, створюють гуртки і клуби, проводять методичну роботу – кожний відповідно до свого профілю.
Дитячі спортивні школи надають допомогу загально-освітній школі в підготовці юних спортсменів і громадського фізкультурного активу для ведення масової роботи з фізичного виховання і спорту.
Станції юних техніків допомагають розвивати творчість школярів, розробляють зразкові програми і методику занять в технічних гуртках, тематику моделювання в них. На станції юних натуралістів створюють різні творчі об’єднання учнів, гуртки, конструкторські бюро, клуби, та ін. Окремі станції мають радіовузли, радіостанції, постійні технічні виставки, планетарії астрономічні обсерваторії. Вони проводять конкурси, огляди, змагання медалістів-школярів, науково-технічні олімпіади, зльоти, виставки робіт юних техніків та інші заходи з пропаганди нової техніки та розвитку технічної творчості дітей, вивчають передовий досвід, дають консультації з питань технічної творчості і методики гурткової роботи.
Станції юних натуралістів надають всебічну допомогу школам у вихованні в учнів глибокого інтересу до природи, сільського господарства, в формуванні у дітей умінь і навиків дослідницької роботи та підготовку до спільної корисної праці. Вони організовують змагання, конкурси, зльоти юних любителів природи, друзів зелених насаджень проводять масові свята – “Тиждень лісу і саду”, “Свято квітів”, “День зустрічі птахів”, “Свято врожаю”, розробляють тематику і методику навчально-дослідної роботи шкільних гуртків, юннатів, подають свебічну допомогу школам і позашкільним установам у справі вивчення, збагачення та охорони природи рідного краю.
Станції юннатів мають різноманітні лабораторії (овочівництва, квітництва, садівництва, зоології, тваринництва тощо), методичні кабінети, теплиці, парники, сільськогосподарську техніку.
Дитячі театри здійснюють виховання у дітей високих моральних якостей, сприяють формуванню естетитчних смаків, розширенню кругозору засобами мистецтва. Виникли вони після революції.
Кожний дитячий театр має педагогічну раду, яка керує різноманітною роботою з юними глядачами, вчителями і батьками.
При дитячих театрах створюються актив любителів мистецтва, які пропагують театральне мистецтво серед учнів, випускають стінгазети, присвячені спектаклям і артистам, організовують “уроки театру”.
Як форму роботи дитячі театри проактикують виїзд з школи, беруть участь в проведенні конференцій, творчих вечорів, допомагають учням в організації художньої самодіяльності.
Дитячі бібліотеки надають практичну допомогу учням у засвоєнні знань з основ наук, сприяють вихованню культури читання, любові до книги.
Дитячі бібліотеки застосовують різні форми роботи: індивідуальні бесіди при виборі книг та масові літературні ранки, читацькі конференції, літературні конкурси, зустрічі з видатними людьми.
Дитячі бібліотеки виконують функцію методичного центру з координації роботи всіх бібліотек, які працюють з дітьми, вони здійснюють підвищення кваліфікації бібліотечних працівників, створюють методичні рекомендації, куточки для вчителів, батьків.
Екскурсійно-туристські станції допомагають школам створювати гуртки, секції, товариства юних туристів, краєзнавців, мандрівників, альпіністів. Для проведення такої роботи станції створюють прокатні бази та пункти спортивного спорядження. Під час канікул вони організовують масові походи, зльоти, проводять інструктивно- методичні наради з активістами.
Таким чином, позашкільні заклади мають велику матеріальну базу, робота їх надзвичайно різноманітна і корисна. Вони є невід’ємною ланкою в системі суспільного національного виховання підростаючого покоління.

Педагогічна етика

Педагогічна етика — це наука про моральну цінність сто­сунків, вироблених у навчально-виховній діяльності. Педагогіч­на діяльність — це процес, суб´єктами якого є вчитель та учні. Суб´єкт-суб´єктний процес покладає в собі творчу взаємодію сторін. Мета його — становлення людської особистості в про­цесі засвоєння духовного досвіду людства у безпосередніх та опосередкованих формах. Ставлення педагога до учня, шир­ше — способи організації освітянського процесу — відобража­ють ставлення суспільства до особи, а отже, — перспективність суспільства або, навпаки, її відсутність. Суспільство, що дбає про своє майбутнє, приділяє особливу увагу освіті та вихованню молодого покоління. Впродовж історії людства найвагомішим чинником його поступу залишається безпосередня передача мо­лодому поколінню найважливішого в досвіді шляхом спеціально організованої пізнавальної діяльності. Мета її — забезпечувати ефективність пізнання та виховання у безпосередньому процесі спілкування. Школа — одна з найважливіших суспільних інсти­туцій, що формує покоління носіїв культури, а отже, і її творців. У педагогічному процесі моральність є і його метою, і засобом. Вона — умова ефективної діяльності школи та її кінцевий на­слідок. Моральна спрямованість педагогічного процесу — під­става стійкості його як системи. Ефективною вона є за умови змістової наповненості.

Професія педагога покладає на особу, що обрала її, особливі моральні зобов´язання. Педагог покликаний не лише дати дитині необхідні знання основ наук та певні навички інтелектуальної діяльності, а й спрямувати у відповідне русло. Він, отже, несе моральну відповідальність за її долю. В сім´ї, що заснована на кровній родинності стосунків, зміст їх не опосередкований нія­кими зовнішніми чинниками, окрім любові. Школа — суспільна інституція. В ній дитина входить у суспільне життя на основі цілеспрямованої діяльності опанування знання. Воно — умова її повноцінного входження в суспільне життя.

Основними ціннісними орієнтаціями педагога, які з’являються з системи цінностей цієї професії й визначають його поведінку в професійній діяльності й ставлення до навколишнього світу, є:
· увага й визнання гідності людини;
· прийняття її такою, якою вона є;
· визнання різноманітності й неповторності її особи;
· визнання права людини на самовизначення тією мірою, якою це створює загрозу її особі або тим, хто її оточує, на реалізацію власних потенційних можливостей і право на помилку;
· не засуджуване ніким ставлення до людини;
· віра в людську здатність до змін, поліпшення, розвитку;
· реалізацію права особи на підтримку з боку найближчого оточення й суспільства. Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок. По-перше, педагогічна етика ґрунтується на моральності відношення до духовного світу дитини як культурної цінності. Вона виходить із необхідності розвивати і вдосконалювати закладені в природі людини її творчі здібності.

По-друге, вона ґрунтується на моральності відношення до духовних цінностей людства. В педагогічному процесі вони є джерелом розвитку здібностей дитини. Зміст цінностей є фор­муючим началом свідомості.

По-третє, педагогічна етика ґрунтується на засвоєнні досві­ду культури шляхом творення спілкування з культурою у фор­мах культури.

Наши рекомендации