Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів

Сучасному суспільству необхідні фахівці, здатні опера­тивно приймати нестандартні рішення, діяти творчо, са­мостійно. Основним засобом формування цих рис є само­стійна навчально-пізнавальна діяльність студентів.

Самостійна навчально-пізнавальна робота студентів – різноманітні види індивідуальної і колективної діяльності студентів, які здійснюються ними на навчальних заняттях або в позааудиторний час за завданнями викладача, під його керівництвом, але без йо­го безпосередньої участі.

Вона є завершальним етапом розв'язання навчально-пізнавальних завдань, які розглядалися на лекціях, семі­нарах, практичних і лабораторних заняттях. Адже знання можна вважати надбанням студента тільки за умови, Ш° він приклав для їх здобуття свої розумові і практичні зу­силля.

Самостійна робота студентів сприяє формуванню са­мостійності, ініціативності, дисциплінованості, точності, Почуття відповідальності, необхідних майбутньому фахів­цю у навчанні і професійній діяльності.

Важливим завданням викладача вищого навчального закладу є правильне організування самостійної роботи, за­безпечення умов успішного її перебігу, що передбачає не лише базову, наукову, а й відповідну педагогічну його під­готовку, вміння педагогічне доцільно активізувати пізна­вальні сили студентів у навчальному процесі.

Щоб самостійна робота давала хороші результати, її не­обхідно планувати і організовувати у поєднанні з іншими формами навчання. Вирішальним у цьому є ретельний від­бір викладачами і кафедрою змісту та обсягу навчального матеріалу для самостійного опрацювання студентами.

Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах передбачено, що самостійна робота студентів має становити не менше 1/3 і не більше 2/3 загального обсягу часу, відведеного на вивчення кон­кретної дисципліни. Така кількість годин дає змогу розви­вати пізнавальну активність, формувати самостійність як рису особистості, здатність до творчого розв'язання сучас­них виробничих завдань, уміння приймати рішення.

Визначаючи місце окремих предметів у самостійній ро­боті кафедри, слід враховувати специфіку предмета, його складність і дидактичну спрямованість. На виконання са­мостійної роботи в позааудиторний час відводиться 3-4 години на день, в т. ч. й у вихідні.

Щоб не перевантажувати студентів самостійною робо­тою, не позбавляти їх можливості раціонально розподіля­ти час для роботи над усіма предметами, нормуванням са­мостійної роботи мають займатися насамперед кафедри й Деканати, а також методичні комісії факультетів.

Система керівництва індивідуальною самостійною ро­ботою студентів охоплює: чітке її планування, детальне продумування її організування, безпосереднє або опосеред­коване керівництво з боку викладача, систематичний кон­троль за поетапними і кінцевим результатами самостійної роботи студентів, оперативне доведення до відома студен­тів оцінки результатів їх самостійної роботи і внесення від­повідних корективів у її організування.

Види самостійної роботи студентів. Самостійну роботу студентів класифікують за різними критеріями.

1- 3 огляду на місце і час проведення, характер керів­ництва нею з боку викладача і спосіб здійснення контролю її результатами виокремлюють:

а) самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях;

б) позааудиторну самостійну роботу (самостійні заняття студентів)_;

в) самостійну роботу студентів під контролем виклада­ча (індивідуальні заняття з викладачем).

2. За рівнем обов'язковості виокремлюють (В. Буряк):

а) обов'язкову, що передбачена навчальними планами і робочими програмами. Це виконання традиційних до­машніх завдань, написання і захист курсових та диплом­них робіт, а також ті види завдань, які студенти самостій­но виконують під час ознайомлювальної, навчальної, ви­робничої і переддипломної практик;

б) бажану – наукова й дослідницька робота студентів, що полягає у самостійному проведенні досліджень, зби­ранні наукової інформації, її аналізі; до цієї ж категорії належать аудитори! потокові та групові заняття, участь у роботі наукового студентського товариства (гуртки, кон­ференції, підготовка доповідей, тез, статей);

в) добровільну – робота в позааудиторний час, участь у внутрікафедральних, міжкафедральних, міжфакультетських, міжвузівських, всеукраїнських олімпіадах, кон­курсах, вікторинах.

3. За видами діяльності виділяють:

а) навчально-пізнавальну (через мислення, аналіз, синтез тощо);

б) професійну (певні конкретні дії студента, що їх ви­конують спеціалісти на виробництві).

4. За рівнями мотивації виокремлюють:

а) самостійну роботу низького рівня (до самостійних дій студента спонукає викладач, допомагаючи йому прак­тично і постійно контролюючи виконання);

б) самостійну роботу середнього рівня (до роботи хоча й спонукає викладач, але студент працює самостійно, кон­тролюючи самого себе);

в) високого рівня (виконання завдання організовує і контролює сам студент).

Самостійна робота передбачає відтворювальні і творчі процеси в діяльності студента. З огляду на це виділяють три її рівні: репродуктивний (тренувальний), реконструктивний, творчий (пошуковий).

Репродуктивна самостійна робота виконується за певним зразком: розв'язування задач, заповнення таблиць і схем тощо. Пізнавальна діяльність студента виявляється у пізнанні, осмисленні, запам'ятовуванні. Метою такого типу самостійних робіт е закріплення знань, формування умінь і навичок. Реконструктивна самостійна роботи передбачає перебудову рішень, складання планів, тез, ано­тацій, написання рефератів та ін. Творча самостійна робота потребує аналізу проблемних ситуацій, отримання но-інформації. Студент самостійно обирає метод завдання завдання (навчально-дослідні завдання, кур­сові і дипломні роботи).

У педагогіці вищої школи виокремлюють ще дві взає­мопов'язані підсистеми в організуванні самостійної ро­боти студентів – систематичну самостійну роботу (розподілену за днями невеликими обсягами) і акордну (комплексну і тривалу за часом). Такий поділ відображає ритм роботи вищої школи і на ньому може ґрунтува­тися її планування, організування та управління нею. Його доцільно розглядати у нерозривній єдності з усіма типами репродуктивного, творчого і комбінованого варіан­тів самостійних робіт студентів.

На сучасному етапі в організації самостійної роботи студентів цікавим є застосування випереджувальних зав­дань (І.Трубавіна), тобто завдань, спрямованих на повне або часткове самостійне оволодіння матеріалом до його вивчення за програмою, а також на підготовку до його за­своєння на занятті. Особливість їх полягає в добровільнос­ті вибору та виконання. Розрізняють такі їх види:

а) за характером навчально-пізнавальної діяльності: репродуктивні (передбачають дії за готовим зразком, у ти­повій ситуації); частково-пошукові (вимагають дій у подіб­ній ситуації, за загальним орієнтиром, складеним напівсамостійно); творчі (студент діє за самостійно складеним алгоритмом (сукупність дій, правил), у новій ситуації);

б) за часом виконання: короткочасні (розраховані на 1-2 дні); середні за тривалістю (виконуються протягом 2 днів – 2 тижнів); довготривалі (розраховані на виконан­ня протягом до 2 місяців);

в) за обсягом: дрібні (вимагають вивчення окремого пи­тання теми); середні (пов'язані з розглядом кількох взає­мопов'язаних питань або невеликої томи); великі (охоплю­ють велику тему, розділ, курс);

г) за прийомами розумової діяльності: зорієнтовані на порівняння, класифікацію, аналогію, визначення голов­ного, пояснення зв'язків між причиною та наслідками, ар­гументацію, доказ, узагальнення та конкретизацію, оці­нювання тощо.

Випереджувальні завдання можна підбирати для індивідуальної і групової роботи. Індивідуальні роботи перед­бачають врахування реальних навчальних можливостей студентів при постановці завдання. Вони мають бути різними за складністю, обсягом, терміном виконання, характером навчально-пізнавальної діяльності, якістю та кількістю джерел для виконання тощо. Групові випере­джувальні завдання мають бути спільними для групи сту­дентів (гомогенної чи гетерогенної), але зорієнтованими на самостійну роботу кожного, на основі чого здійснюється виконання завдання загалом.

Випереджальні завдання можна пропонувати до лек­цій (завдання, спрямовані на самостійне ознайомлення а новим матеріалом за підручником, довідковою літерату­рою, на збір фактичного матеріалу для доповнення); до се­мінарських занять (завдання, зорієнтовані на вивчення першоджерел, складання плану диспуту, питань для «моз­кового штурму», бесіди, проблемних питань, на складання плану семінарського заняття); до практичних занять (зав­дання, спрямовані на підготовку і проведення екскурсії, рольових і ділових ігор, добір фактичного матеріалу, скла­дання планів, програм тощо).

Структура самостійної роботи студентів. Самостійну роботу студента слід вибудовувати з огляду на її мету і зав­дання. У її структурі виокремлюють такі компоненти (О.Рогова): орієнтаційно-мотиваційний, і інструктивно-настановчий, процесуальний, корекційний, контрольно-оцінювальний .

Орієнтаційно-мотиваційний компонент передбачає роботу, спрямовану на усвідомлення студентами мети кон­кретної діяльності та орієнтацію їх на виконання самостій­ної роботи. Для формування мотиваційної основи навчаль­ної діяльності студентів використовують проблемні запи­тання та пізнавальні завдання, які сприяють усвідомленню потреби в нових знаннях, а також професійно-орієнтовані завдання, які розкривають роль і значення конкретного навчального матеріалу у становленні професійної майстер­ності студентів. Це завдання на виявлення безпосередніх зв'язків конкретних тем навчальних дисциплін з вироб­ництвом, підбір додаткового матеріалу з теми, що стосу­ється майбутньої професійної діяльності, анотування но­винок наукової і професійної літератури. Інструктивна-настановний компонент охоплює ознайомлення студентів із особливостями роботи з навчальним матеріалом різних видів, визначення конкретних завдань, обсягу роботи то­що. Процесуальний компонент пов'язаний з безпосереднім виконанням студентами самостійної роботи. Корекційний компонент передбачає надання допомоги студентам у по­доланні труднощів і виправленні помилок. Сутність контрольно-оцінювального компонента полягає у здійсненні

контролю процесу самостійної роботи студентів: викладач аналізує характер, повноту, зміст, доцільність вибору студентами способів діяльності та оцінює їх. Оцінювання супро­воджується цільовою настановою з метою забезпечення пере­ду студентів на вищий рівень самостійної діяльності.

Організування самостійної роботи студентів передба­чає: забезпечення студентів методичними рекомендаціями з вивчення усіх дисциплін у вигляді навчальних по­сібників; використання роздаткового матеріалу, у т. ч. текстів лекцій; створення відеопосібників і умов для ро­боти з ними; збільшення випуску навчально-методичних посібників вищим навчальним закладом; збільшення чи­тальних залів, дисплейних класів; впровадження індиві­дуальних консультацій студентів.

Наукове організування самостійної роботи студентів. Самостійна робота студентів вищих навчальних закладів повинна ґрунтуватися на наукових засадах.

Наукове організування самостійної роботи студентів (НОСРС) –система заходів з упровадження досягнень науки і передового педагогічного досвіду в організуванні самостійної роботи студентів з метою підвищення її ефективності.

Така робота пов'язана передусім з перебудовою набутої за час навчання в загальноосвітній школі системи само­стійної роботи.

Наукове організування самостійної роботи студента передбачає його вміння спостерігати явища та збирати факти, проникати в сутність явища, що вивчається, і дов'язувати в єдине ціле різні, на перший погляд, проце­си; вміння узагальнювати, розширювати і поглиблювати знання; здатність поставити науковий експеримент і зробити на його основі правильні висновки; вміння мис­лити аналогіями, моделювати, передбачати, фантазувати тощо.

Така форма самостійної роботи студентів покликана звільнити їх від сліпого наслідування, навчити працювати творчо, сформувати вимогливість до себе й до інших.

Одним із основних аспектів наукового організування самостійної роботи є техніка пошуку інформації. Йдеться про чітке уявлення про загальну систему науково-технічної інформації і тих можливостей, які дає використання всіх Джерел інформації; знання всіх можливих джерел інформації за фахом; уміння вибрати найраціональнішу схему пошуку відповідно до завдань і умов діяльності; навички використання бібліографічних і допоміжних матеріалів. Джерела інформації поділяють на первинні і вторинні. До первинних належать книги, документи, періодичні ви­дання, спеціальні видання, а також джерела, які не публі­куються (дисертації, депоновані рукописи, архівні доку­менти). До вторинних відносять різноманітні інформацій­ні видання: довідкову літературу, каталоги, картотеки, бібліографічні видання.

Книга є найважливішим джерелом масової науково-технічної інформації. Тому кожен студент повинен вміти самостійно опрацьовувати її. Цільову спрямованість читан­ня студента визначає тема його творчого пошуку. Перед­усім він має знайти ту літературу, яка б сприяла удоскона­ленню процесу навчання і праці, поглибленню його знань.

Ефективність процесу роботи з книгою залежить не тільки від швидкості, а й від способу читання. Найпошире­нішими способами читання (за І. Радченко) є такі:

1. Попереднє читання. Воно передбачає читання з опра­цьовуванням з допомогою словників і довідників невідо­мих слів, іноземної лексики, наукових термінів і понять.

2. Наскрізне читання. Сутність його полягає в уважному прочитанні всього матеріалу. Цей вид читання застосовують за необхідності охопити зміст всього розділу, статті, книги.

3. Вибіркове читання. Цей спосіб передбачає певний відбір матеріалу з метою його поглибленого вивчення. Він визначається інтересами і практичними потребами чита­ча. Вдаються до нього за необхідності знайти відповідь на певне запитання.

4. Повторне читання. Зорієнтоване воно на повернення до того матеріалу, що дуже потрібний або не цілком зрозу­мілий; передбачає ґрунтовне осмислення його.

5. Аналітичне читання, або читання з опрацюванням ма­теріалу. Цей вид читання передбачає критичний розбір змісту з метою глибокого його вивчення, конспектування найістотні­шого. Його використовують під час роботи з першоджерела­ми. Воно супроводжується виписуванням фактів, цитат, висновків на картки, складанням тез, рефератів тощо.

6. Партитурне (швидкісне) читання. Сутність його по­лягає в швидкому ознайомленні з книжкою за великої швидкості читання (за 1,5-2 години прочитується до 200-300 сторінок).

7. Змішане читання. Полягає воно в застосуванні різних видів читання залежно від змісту матеріалу, цілей і завдань його вивчення.

Яким би способом читання студент не користувався, він повинен виробити для себе систему читання. Для цього вчені (В.Атаманюк і Р.Гуревич) пропонують такий алго­ритм:

– прочитати текст повністю;

– відповісти на запитання: „Що хотів сказати ав­тор”;

– з'ясувати, чи збігається відповідь з назвою теми тек­сту; якщо так, то можна приступати до детального вивчен­ня матеріалу;

– прочитати абзац навчального тексту;

– відповісти на запитання: «Про що йдеться у цьому абзаці?»;

– записати перший пункт плану: коротко, своїми сло­вами, у вигляді називного речення чи запитання;

– прочитати новий абзац і виконати ті ж самі дії;

– прочитавши весь текст, відповісти на запитання: Що є головним у ньому? З'ясувати, чи збігається тепе­рішня відповідь з .попередньою. Якщо так, то читач уміє виділяти головне в тексті при ознайомленні з ним. Якщо ж між першою і другою відповідями існує розбіжність, то слід встановити, чому. Внаслідок такого аналізу легко ви­ділити головне в тексті:

– переглянути ще раз пункти плану і відкинути ті, що не мають зв'язку з головним;

– ще раз прочитати текст і на певний пункт плану за­писати коротку відповідь;

– прочитати свій план (тези) опрацьованого матеріалу;

– виділити з тексту аргументи, за допомогою яких ав­тор доводить головне (тезу);

– подати у вигляді схеми, алгоритму шлях доведення тези, що допоможе усвідомити логічну структуру навчаль­ного матеріалу;

– обміркувати, чи можна викласти матеріал стисліше; скласти свій план його викладу;

– переказати зміст опрацьованого матеріалу самому собі, сперту користуючись планом (тезами), а відтак по пам яті; переказати його товаришеві, вислухати його за­уваження.

Після такого самоконтролю можна стверджувати, що матеріал засвоєно.

Економія часу і енергії читача досягається не лише швидкістю читання і запису, а й умінням правильно обрати і реалізувати раціональний вид запису (план, тези, конспект, анотація, рецензія, реферат та ін.).

Планом називають короткий, логічно побудований перелік запитань, який розкриває зміст прочитаного матеріалу. У ньому немає конкретного викладу матеріалу, а є структура, що визначає зміст. Щоб скласти план, слід вмі­ти виділяти головні думки, встановлювати співвідношен­ня, зв'язки між ними, чітко і коротко формулювати їх.

Тези (грец. thesis – положення, твердження) – це стисло сформульовані основні думки, положення прочита­ного матеріалу. Якщо кожен пункт плану – це запитання, то тези є узагальненою, короткою відповіддю на нього. Ео­ни виражають сутність, але не розкривають змісту.

Конспект (лат. conspectus – огляд) являє собою корот­кий виклад прочитаного матеріалу, доповіді, лекції, стат­ті. Маючи в основі план і тези або план у тезовій формі, легко залучити для їх розкриття фактичний матеріал. Конспект містить не лише констатуючу, а й аргументуючу частину: приклади, доведення виучуваного матеріалу, власні думки тощо.

Анотація (лат. annotatio – зауваження, примітка) – це невелика (10-20 рядків) узагальнювальна характерис­тика книги або статті, що інколи містить і їх оцінку; слу­жить для ознайомлення зі змістом книги, а також для орі­єнтування в пошуках потрібного матеріалу.

Реферат (лат. refere – доповідати, повідомляти) це не­великий цілісний виклад матеріалу, у якому коротко, але з мотивуванням, визначеннями і висновками викладено основні ідеї, положення статті або кількох статей, книг; ін­коли дається власне ставлення до них.

Рецензія (лат. recensio – огляд, обстеження) – це коротка оцінка виучуваного матеріалу. У ній дається виклад суті проаналізованого матеріалу (статті, книги, доповіді, лекції), розглядається зміст його і форма, відзначаються переваги і недоліки, робиться узагальнення. Оцінні су­дження мають бути переконливо аргументовані.

Цитата (нім. Zitat, лат. cito – наводжу) – дослівно відтворений фрагмент з книги. Використовують її для під­твердження власної думки; необхідно вказати автора, на­зву його роботи, місце і рік видання, а також сторінку.

Усі наведені види записів використовуються в різних комбінаціях, залежно від поставлених цілей і завдань са­мостійної роботи.

Контроль за самостійною роботою студентів. Контроль за самостійною роботою студентів виконує дві функції: ко­ригуючу (полягає у своєчасному виявленні помилок) і стимулюючу (є своєрідним зовнішнім поштовхом до діяльності).

Відповідно до цих функцій виділяють два види контро­лю: за процесом і за результатом (С. Заїка). Контроль за процесом передбачає пильну увагу за кожним «кроком» виконуваної діяльності. При цьому поточна діяльність порівнюється з еталонною, запрограмованою діяльністю. Контроль за результатами передбачає повну свободу сту­дентів у здійсненні процесу діяльності, але ставить їх перед необхідністю вчасно подати конкретний результат. Такий контроль доцільний щодо самостійної роботи, бо кінцевий її результат завжди відображений в конкретних формах: креслення, конспект, реферат, усна відповідь тощо.

Контролюючи самостійну роботу студентів, слід ви­ходити з того, що головним у ній є сама її структура як діяльності, передусім її мотиви, цілі: чим спонукається самостійна робота; на розв'язання яких проблем вона спрямована; чому ці проблеми цікавлять студента тощо. Тобто основним об'єктом в самостійній роботі, який під­лягає контролю, є знайдені і випробувані студентом шляхи пошуку, постановки і розв'язання проблем.

До ефективних форм контролю за самостійною робо­тою студентів відносять рефлексивний контроль, індиві­дуальні співбесіди, письмові завдання за пропущеними темами і контрольні роботи, реферати, ділові ігри, ко­локвіуми та ін.

Рефлексивний (лат. reflexio – відображення; роздуми, сумніви) контроль – контроль у формі обміну думками між студентом і викладачем у рівноправному діалозі. Сту­дент інформує викладача про шляхи пошуку і конкретиза­ції проблем. Викладач уточнює окремі нюанси цих шля­хів, намагаючись визначити неточності і помилки, щоб підказати студентові, підкоригувати його дії. Такий діалог . не є контролем у прямому сенсі цього слова, оскільки в ньому немає чіткого протиставлення позицій контролюю­чого і контрольованого. Рефлексивний контроль фактично поєднує переваги контролю за процесом і контролю за ре­зультатом і долає їх обмеженість.

Індивідуальні співбесіди, їх проводять за навчальним розкладом і в позанавчальний час. Така форма контролю доцільна зі студентами, які пропустили одне чи кілька навчальних занять або отримали незадовільну оцінку, від­стають у навчанні. Вивчивши рівень підготовки таких студентів і причини їх відставання, викладач повинен розробити та запропонувати індивідуальні завдання і періодич­но контролювати їх виконання.

Індивідуальні співбесіди проводять також з кращими студентами. Вони зумовлені бажанням викладача зорієн­тувати студента на ефективнішу самостійну роботу для са­мовдосконалення як майбутнього фахівця. Співбесіди з метою контролю за самостійною роботою студентів доцільні щодо тем навчального курсу, які не ви­світлювалися під час лекцій чи семінарських занять. Для проведення такої співбесіди викладач повинен дати сту­дентам конкретне завдання і визначити літературу, з якою студент має ознайомитись. До тем, які пропонуються сту­дентам на самостійне опрацювання, повинні бути підготов­лені відповідні методичні вказівки.

Письмові завдання і контрольні роботи.Письмові завдання практикують за пропущеними темами курсу, що зобов'язує студента самостійно опрацювати ці теми. Кон­трольні роботи доцільно проводити після вивчення однієї чи кількох тем курсу, їх результати можуть враховуватись під час проведення заліку чи іспиту з навчальної дисципліни.

Реферати. У процесі написання реферату студент може звертатися до викладача з різними запитаннями. Ви­кладач, консультуючи студента, виявляє рівень його знань з певної теми.

Ділова гра.Використовують її під час обговорення пи­тань, які потребують експертної оцінки або виконання ро­лі. Кожен студент може виступати у ролі експерта з якоїсь проблеми, заздалегідь самостійно вивчивши додаткові ма­теріали.

Колоквіуми,їх результативність залежить від чіткої організації: визначення переліку тем, які виносяться на обговорення, та необхідної спеціальної літератури, своє­часне доведення їх до відома студентів. Під час самостій­ної підготовки студентів до колоквіуму викладач запо­треби консультує їх, спрямовуючи пізнавальну діяльність студентів на усвідомлення сутності матеріалу і виявлення знань. Колоквіум доцільно проводити з невеликою групою студентів, що забезпечує їх активність не тільки під час підготовки до нього, а й у процесі його проведення.

Важливими для творчої взаємодії студентів і виклада­чів в системі самостійної роботи студентів є психологічна і практична готовність викладача до аналізу і оцінювання власної діяльності з організування самостійної роботи сту­дентів. Психологічна готовність виражається у формуванні потреби в самоаналізі і самооцінці своєї діяльності в процесі управління самостійною роботою студентів, а практична – у засвоєнні методик та інструментарію нау­кової діяльності.

Педагогічне доцільно організована самостійна робота студентів спонукає їх отримувати навчальну інформацію з різноманітних джерел (від підручника – до Internet), формує в них навички самостійного планування і організації власного навчального процесу, що забезпечує перехід до неперервної освіти (самоосвіти) після завершення на­вчання у вищому навчальному закладі, дає змогу максимально використати сильні якості особистості завдяки самостійному виборові часу та способів роботи, джерел інформації.

Науково-дослідна робота студентів (НДРС)

Науково-дослідна робота студентів вищого навчально­го закладу є одним із напрямів їх самостійної роботи, важ­ливим чинником підготовки висококваліфікованих спеці­алістів.

Загальні засади НДРС. Науково-дослідна робота сту­дентів охоплює два взаємозв'язаних аспекти:

а) навчання студентів елементів дослідної діяльності, організації і методики наукової творчості;

б) наукові дослідження, які здійснюють студенти під керівництвом професорсько-викладацького складу.

Зміст і характер науково-дослідної роботи студентів визначаються:

– проблематикою науково-дослідної і науково-мето­дичної діяльності кафедр, факультетів, вищого навчаль­ного закладу загалом; .

– тематикою досліджень, що здійснюються кафедра­ми у творчій співпраці із виробництвом;

– умовами дослідної роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливостей доступу до потрібної наукової інформації, наявністю комп'ютерної техніки, наявністю кваліфікованого наукового керівництва.

Зміст і структура НДРС забезпечує послідовність її за­собів і форм відповідно до логіки і послідовності навчаль­ного процесу. Це зумовлює спадкоємність її методів і форм від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дис­ципліни до іншої, поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь і навичок у процесі вико­нання ними наукової роботи.

Науково-дослідна діяльність студентів вищого закладу освіти здійснюється в таких напрямах:

– науково-дослідна робота як невід'ємний елемент навчального процесу, що належить до календарно-тематичних та навчальних планів, навчальних програм і є обов'язковою для всіх студентів;

– науково-дослідна робота, що здійснюється позанавчальним процесом у межах студентського науково-творчого товариства, у наукових гуртках, проблемних групах тощо.

– науково-організаційні заходи (конференції, конкурси, олімпіади тощо).

У деяких вищих навчальних закладах запроваджено спеціальне вивчення курсу з основ організування та методики проведення наукових досліджень. Окрім того приступаючи до вивчення кожної навчальної дисципліни, викладачі на перших лекціях ознайомлюють студентів зі специфікою методів дослідження науки.

Належно організована науково-дослідна робота студен­тів у навчальному процесі сприяє поглибленому засвоєнню навчальних дисциплін, виявленню індивідуальності, фор­муванню власної думки щодо конкретної дисципліни.

Залучення студентів до науково-дослідної роботи здій­снюється через академічну групу. На початку навчального року на стаціонарі, під час настановчої сесії на заочному відділенні, в групах, на курсах і факультетах проводять бесіди, в яких надають докладну інформацію щодо запла­нованої наукової тематики вищого навчального закладу, факультетів, кафедр.

Студент, який займається науковою роботою, відпові­дає лише за себе: тільки від нього самого залежить вибір теми досліджень і терміни виконання роботи. Затрачаючи особистий час, студент розвиває такі важливі для майбут­нього дослідника якості, як творче мислення, відповідаль­ність і уміння відстоювати власний погляд.

Реалізована в комплексі науково-дослідна діяльність студентів забезпечує розв'язання таких завдань: форму­вання наукового світогляду студентів, оволодіння мето­дологією і методами наукового дослідження; надання допомоги їм у прискореному оволодінні спеціальністю; розвиток творчого мислення та індивідуальних здібнос­тей у розв'язанні практичних завдань; прищеплення на­вичок самостійної науково-дослідної діяльності; розви­ток ініціативи, здатності застосовувати теоретичні знан­ня у своїй практичній роботі; залучення найздібніших студентів до розв'язання наукових проблем, що мають суттєве значення для науки і практики; постійне онов­лення і вдосконалення своїх знань; розширення теоре­тичного кругозору і наукової ерудиції майбутнього фахівця тощо.

Науково-дослідну роботу студентів слід спрямовувати на розвиток системи інтелектуальних творчих якостей особистості: інтуїції (пряме бачення суті речей без ґрунтування); креативності (творче) мислення (здатність продукувати нові ідеї, гіпотези, способи розв'язан­ня проблемних задач); творчої уяви (самостійне створен­ня нових образів, які реалізуються в оригінальних результатах діяльності); дивергентності мислення (здат­ність запропонувати декілька підходів до розв'язання задачі та міняти їх, бачити проблеми, об'єкти в різних ракурсах); оригінальності мислення (своєрідність якос­тей розуму, способу розумової діяльності); асоціатив­ності мислення (здатність використовувати асоціації, в т. ч. аналогії).

Для науково-дослідної роботи студентів характерною є єдність цілей і напрямів навчальної, наукової і виховної роботи, тісна взаємодія всіх форм і методів роботи, що реа­лізується в навчальному процесі і в поза навчальний час. Це забезпечує безперервну їх участь у науковій діяльності протягом періоду навчання.

Види і форми науково-дослідної роботи студентів.У вищому навчальному закладі функціонують два основ­них види науково-дослідної роботи студентів: навчальна науково-дослідна робота, передбачена навчальними пла­нами, і науково-дослідна робота студентів, яка здійсню­ється під керівництвом професорсько-викладацького складу.

Навчальна науково-дослідна робота. Такий вид робо­ти студентів у межах навчального процесу є обов'язковим для кожного і охоплює майже всі форми навчальної роботи:

– написання рефератів з конкретної теми у процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фун­даментальних і професійно орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізації та за вибором;

– виконання лабораторних, практичних, семінар­ських та самостійних завдань, контрольних робіт, які міс­тять елементи проблемного пошуку;

– виконання нетипових завдань дослідницького ха­рактеру під час різних видів практики, індивідуальних Завдань;

– розроблення методичних матеріалів з використан­им дослідницьких методів (спостереження, анкетування, бесіда, соціометрія тощо);

– підготовку і захист курсових і дипломних робіт, в язаних з проблематикою досліджень кафедр.

Згідно з навчальними планами і програмами загально-освітніх і фахових дисциплін кожний студент повинен оволодіти процесом наукового пізнання, виконуючи протягом усього періоду навчання завдання, які поступово усклад­нюються і поглиблюються.

Перші етапи набуття наукового досвіду передбачають ознайомлення майбутніх фахівців з прийомами, метода­ми, видами наукового дослідження, основними поняттями наукового апарату, правилами підбору потрібної інформа­ції та підготовки доповідей, рефератів, рецензій та ін. На другому курсі студенти повніше ознайомлюються з фахо­вими напрямами роботи кафедр, беруть участь у гуртках наукової творчості студентської молоді, проблемних гру­пах, а також особисто обирають конкретну тему для самостійної пошукової роботи. На третьому курсі, крім рефера­тів, студенти пишуть курсові роботи з навчальних дисцип­лін. Вони, як правило, мають реферативний і прикладний (в окремих випадках) характер. Начетвертому курсі рі­вень підготовленості студентів уже достатній для прове­дення значущих самостійних наукових досліджень, напи­сання курсових робіт з фахових дисциплін. Сприятливі умови для цього створює активна виробнича практика. На п'ятому курсі, який наближає студентів до кваліфікацій­ної межі професійної підготовки, вони виконують і захи­щають дипломну роботу, що є підсумком всієї науково-до­слідної роботи.

Інноваційною технологією навчання є впровадження в навчальний процес індивідуальних навчальне-дослід них завдань (ІНДЗ). Це вид позааудиторної індивідуальної ро­боти студента навчального, навчально-дослідного чи про­ектно-конструкторського характеру, яке виконується в процесі вивчення програмного матеріалу навчального кур­су і завершується складанням підсумкового іспиту чи залі­ку. ІНДЗ спрямовані на самостійне вивчення частини прог­рамного матеріалу, систематизацію, поглиблення, узагальнення, закріплення, практичне застосування знань студента з навчального курсу та розвиток навичок само­стійної роботи.

Серед ІНДЗ найпоширенішими є: конспект із теми (мо­дуля) за заданим планом або планом, який студент розро­бив самостійно; реферат з теми (модуля) або вузької проб­лематики; розв'язування та складання розрахункових або практичних задач різного рівня з теми (модуля) або курсу; розроблення теоретичних або прикладних (діючих) функціональних моделей явищ, процесів, конструкцій комплексний опис будови, властивостей, функцій, об'єктів, конструкцій тощо; анотація прочитаної додаткової літератури з курсу, бібліографічний опис, історичні розвідки тощо.

ІНДЗ оцінює викладач, який читає лекційний курс з дисципліни і приймає іспит чи залік. Оцінка за ІНДЗ ви­ставляється на завершальному занятті (практичному, се­мінарському, колоквіумі) з курсу на основі попереднього ознайомлення викладача зі змістом ІНДЗ. Можливий за­хист завдання у формі усного звіту студента про виконану роботу. Оцінка за ІНДЗ є обов'язковим компонентом Іспитової оцінки (диференційованого заліку, заліку) і враховується при виведенні підсумкової оцінки з на­вчального курсу. Питома вага ІНДЗ у загальній оцінці з дисципліни, залежно від складності та змісту завдання, може становити від 30% до 50%.

У навчальній НДРС особлива роль належить підготовці курсових робіт на всіх курсах, а також дипломної роботи. Під час виконання курсових робіт студент робить перші кроки до самостійної наукової творчості. Він вчиться пра­цювати з науковою літературою, набуває навичок критич­ного добору й аналізу необхідної інформації. З кожним курсом вимоги до курсової роботи помітно підвищуються і їх написання стає справжнім творчим процесом.

Дипломна робота як завершальний етап навчання у ви­щому навчальному закладі спрямована на розширення і закріплення теоретичних знань і поглиблене вивчення обраної теми. На старших курсах багато студентів уже працюють за спеціальністю, і це впливає на вибір дип­ломної роботи. У такому разі, крім аналізу літератури, дипломна робота може містити власний практичний до­свід, що збагачує її наукову цінність.

До НДРС відносять також реферати з тем семінарських і практичних занять за умови, що вони написані на основі кількох десятків статей і джерел.

Науково-дослідна робота студентів.Науково-до­слідна робота студентів поза навчальним процесом є одним з найважливіших засобів формування висококваліфікова­ного спеціаліста. Вона передбачає участь у роботі пред­метних наукових гуртків; проблемних груп, секцій, лабо­раторій; участь у виконанні держбюджетних або госпроз­рахункових наукових робіт; проведення досліджень у Межах творчої співпраці кафедр, факультетів; роботу в студентських інформаційно-аналітичних і культурологічних центрах, перекладацьких бюро; рекламну, лекторську діяльність; написання статей, тез, доповідей, інших публікацій. Предметний науковий гурток як форма НДРС частіше використовується в роботі зі студентами молод­ших курсів. Члени наукового гуртка готують доповіді і реферати. Згодом їх заслуховують на засіданнях гуртка чи науковій конференції. Членами гуртка можуть бути студенти групи, курсу, факультету, всього навчального закладу. Останній варіант найчастіше стосується гур­тків, які вивчають проблеми суспільних і гуманітарних наук, тому що в технічних і природничих гуртках науко­ві дослідження студента п'ятого курсу будуть малозрозу­мілі студентам першого, що спричинить втрату інтересу до гуртка.

Для успішного функціонування і результативної діяль­ності наукових студентських гуртків необхідне дотриман­ня таких основних організаційних принципів: доціль­ність, добровільність, плановість, реальність тематики, різноманітність методів роботи, стабільність складу, вра­хування інтересів і можливостей студентів, висока науко­ва кваліфікація і зацікавленість викладача, спадкоємність і формування традицій в роботі, стимулювання, високий ідейно-теоретичний рівень.

Діяльність студентських наукових гуртків сприяє ово­лодінню спеціальністю, розширенню теоретичного круго­зору і наукової ерудиції майбутніх спеціалістів, ознайом­ленню студентів зі станом розроблення наукових проблем у різних галузях науки, техніки, культури, формуванню здібностей застосовувати теоретичні знання в практичній діяльності, прищепленню студентам навичок ведення нау­кових дискусій тощо.

На організаційних зборах за вибором студентів розпо­діляють теми доповідей і рефератів, ознайомлюють їх зі списком основної і додаткової літератури і пропонують обміркувати план роботи. Керівник наукового гуртка по­винен спостерігати за усіма студентами, допомагати їм у розробленні обраних тем. Доцільно прочитати студентам дві-три лекції про методи і способи наукового досліджен­ня, збирання матеріалу, роботу над літературою, про користування науковим апаратом тощо.

Заслуховування доповідей здійснюється за заздалегідь складеним графіком. Як правило, на одному засіданні гуртка заслуховують не більше двох виступів, щоб мати змогу детально обговорити їх, поставити запитання і отримати розгорнуті відповіді. Більша кількість доповідей важко сприймається, що спричиняє зниження активності і зацікавленості членів гуртка. Формами підведення підсумків роботи гуртка можуть бути конкурс доповідей, участь в на­укових конференціях і предметних олімпіадах, круглі сто­ли зустрічі з ученими, а також публікації тез кращих робіт у наукових збірниках вищого навчального закладу.

Діяльність студентів у проблемних групах має багато спільного із роботою в наукових гуртках. Бона може об'єднувати студентів різних курсів і факультетів вищого навчального закладу. Об'єктом наукового дослідження може бути проблема, якою займається науковий керівник цієї групи. Перевагою такої форми НДРС є можливість до­слідження обраної теми значно глибше і різнобічніше. Проблемні групи організовують зустрічі з людьми, що стикаються з проблемами, обраними групою для науко­вих пошуків.

Проблемні студентські лабораторії (ПСЛ).Робота в ПСЛ охоплює різні види моделювання, вивчення й аналіз реальних документів, програм, ділові ігри, проведення експерименту, створення чогось нового. Тут надзвичайно важливе значення має здатність студентів працювати ко­лективно. Якщо в групі кожен студент відповідає переваж­но тільки за себе, то в ПСЛ, де теми досліджень більш гло­бальні, однією самостійною роботою обійтися практично неможливо. Керівник лабораторії повинен допомогти сту­дентам поділити тему на окремі питання, розв'язання кожного з яких полегшуватиме розв'язання головної проб­леми. Необхідно брати до уваги інтереси кожного студен­та, його схильності і можливості. Працюючи в ПСЛ, сту­дент має змогу здобуті за час навчання і роботи в гуртках знання реалізувати в дослідженнях, що мають практичне значення. Отже, робота в ПСЛ є важливим кроком до пов­ноцінної науково-дослідної роботи і цінним досвідом для наукової та практичної діяльності.

На наукових конференціях молоді дослідники висту­пають з результатами своєї наукової роботи. Це змушує х ретельно готувати виступ, формує ораторські здібнос­ті. Кожний студент має змогу оцінити свою роботу на тлі інших і зробити відповідні висновки. Оскільки на конференціях, як правило, відбувається творче обговорення Доповідей, то кожен доповідач може почерпнути оригі­нальні думки, ідеї.

Науково-практичні конференції спрямовані на обговорення шляхів розв'язання практичних завдань. Часто їх проводять поза стінами вищого навчального закладу, на території заводу, фабрики, фермерського господарства, школи. Наприклад, науково-практична конференція мо­же проводитися за результатами літньої практики студен­тів, на якій вона зіткнулися з певними проблемами і за до­помогою працівників підприємства і викладачів можуть знайти шлях до їх подолання. Такі конференції сприяють встановленню тісних зв'язків між вищим навчальним за­кладом і підприємствами, а також формують вміння у сту­дентів застосовувати теорію на практиці.

Художньо-творча діяльність студентів здійснюється практично в усіх вищих навчальних закладах, особливо в музичних, театральних, на творчих факультетах інститу­тів культури, в таких формах: робота у творчих секціях і студіях (літературній, композиції, режисури, скульптури та ін.); участь у концертах, конкурсах, виставках на рівні ВНЗ, регіональному, всеукраїнському та міжнародному рівнях; виступи на радіо, телебаченні, в пресі; розроблен­ня сценаріїв, підготовка і показ спектаклів, шоу-програм, тематичних вечорів тощо.

Цей напрям НДРС забезпечує тісний зв'язок з творчи­ми організаціями, самодіяльними колективами, заклада­ми дозвілля, сприяє постійному вдосконаленню художньої майстерності і ефективному використанню творчого по­тенціалу студентської молоді.

Оформлення результатів дослідження. Протягом на­вчання у вищому навчальному закладі студенти виконують різні за своїм характером, рівнем складності та змістом на­укові роботи: реферати, курсові, дипломні, магістерські, доповіді.

Найпростішою формою наукової роботи є реферат. Оглядовий реферат містить огляд і аналіз певного кола на­укових джерел, а пошуковий – висвітлює певну інформа­цію і має елементи самостійного пошуку.

Робота над рефератом спрямована на формування у студентів уміння аналізувати, зіставляти та узагальнюва­ти різні підходи, погляди, конкретний матеріал; розкрива­ти своє ставлення до досліджуваних проблем, робити на цій основі правильні обґрунтовані висновки. Метою напи­сання рефератів є розширення кругозору студентів та по­глиблення їх знань з предмета; розвиток основних прак­тичних умінь наукової роботи (дослідницькі вміння, вмін­ня знаходити спеціальну літературу і працювати з нею, складати список використаних джерел і оформляти опра­цьований матеріал); формування наукових умінь; оволо­діння стилем наукового мовлення та етикою наукового диспуту.

Самостійним дослідженням на основі здобутих знань із курсу основної фахової дисципліни, що передбачає певний науково-теоретичний та практичний досвід студента, є курсова робота. За своїм змістом вона повною мірою відповідає науково-методичному пошуку, тому не може обмежуватися реферуванням наукових джерел, а має містити елементи нових знань та експериментального досвіду.

Дипломна робота є підсумком навчальної та науково-практичної діяльності студента за період навчання у ВНЗ. Це комплексна форма контролю досягнутого студентом кваліфікаційного рівня, яка відповідає позиціям професіограми спеціаліста певного профілю.

Магістерська робота є завершеним самостійним до­слідженням, у якому висунуті для публічного захисту на­укові положення є свідченням достатнього науково-теоретичного і науково-практичного рівня, уміння твор­чо використовувати сучасні методи досліджень.

Доповідь – це усний виклад самостійно опрацьованої теми за навчальними посібниками, спеціальною літерату­рою та іншими джерелами. Різновидом доповідей є неве­ликі (3-5 хв.) повідомлення про найцікавіші факти в да­ній галузі.

Метою наукової доповіді є формування у студентів вміння пов'язувати теорію з практикою, користуватися літературою, статистичними даними, популярно викла­дати складні питання, триматися перед аудиторією. Студенти отримують також завдання виступити із запитання­ми, коментарями до доповіді, а згодом оцінити її. Доско­налі доповіді подаються на конкурси студентських робіт.

Отже, організація навчально-дослідної роботи сту­дентів є важливим чинником підвищення ефективної професійної підготовки майбутнього фахівця у вищому навчальному закладі передовсім тому, що передбачає ін­дивідуалізацію навчання, дає змогу реалізовувати особистісно орієнтоване навчання, розширює обсяг знань, Умінь та навичок студентів, сприяє формуванню актив­ності, ініціативи, допитливості, розвиває творче мислен­ня, спонукає до самостійних пошуків.