Лекція 9. САМОСТІЙНА НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ

План:

1. Поняття самостійної роботи студентів.

2. Види самостійної роботи студентів

3. Методика організації самостійної роботи.

Література:

Калашник Н.Г., Вертегел В.Л. Самостійна робота - потужний засіб сучасної освіти і виховання: Навчально-методичний посібник з питань формування естетичних смаків студентської молоді в навчально-виховному процесі. - Запоріжжя, 2005.

Козаков В.А. Самостоятельная работа студентов и ее информационно-методическое обеспечение: Учебное пособие. - Киев, 1990.

Котляр Ю.В., Рагулін В.Я., Шевченко Н.В. Студент у Вузі: Методичні рекомендації по організації навчальної і самостійної роботи студентів. - Миколаїв-Одеса, 2002.

Науково-практичні аспекти організації навчальної і методичної роботи в університеті: Монографія / За ред. В.П. Шевченка. - Донецьк, 2004.

Основи наукових досліджень. Організація самостійної та наукової роботи студента: Навчальний посібник / Я.Я. Чорненький, Н.В. Чорненька, С.Б. Рибак. - Киев, 2006.

Пасмор Н.П. Бібліотечно-інформаційне забезпечення самостійної роботи студентів. - Київ, 2006.

Самостійна робота з навчально-технічною літературою: Методичні рекомендації для студентів / Уклад. М.І. Бондаренко. - Глухів, 2003.

Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. - Київ, 2006.

Черніков П.І. Організація самостійної роботи як засіб формування професійної компетентності майбутнього фахівця // Проблеми освіти: Науковий збірник / Кол. авт. -Київ, 2008. - Вип. 55.

1. Поняття самостійної роботи студентів.

Не викликає заперечення теза про те, що сучасному суспільству необхідні фахівці здатні оперативно приймати нестандартні рішення, діяти творчо. Основним засобом формування цих рис є самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів.

Ефективне розгортання самостійної роботи, як і навчального процесу взагалі, значною мірою залежить від ставлення студентів до навчального предмета. Воно формується під впливом наступних чинників:

світоглядне значення предмета (наскільки він допомагає зрозуміти особливості розвитку суспільства, розібратися в історичних явищах);

пізнавальне значення предмета (наскільки він розширює кругозір, дає цікаві, потрібні знання);

суспільне значення предмета, його роль у науковому, суспільному, культурному та економічному житті країни;

практичне значення предмета (зв'язок з обраною професією, можливість оволодіння корисними вміннями та навичками);

легкість засвоєння даного предмета, до якого студент відчуває себе більш здібним;

належне викладання цього предмета.

З названих мотивів для студентів найбільш значимими є мотиви практичні (зв'язок з професією, можливість отрима­ти корисні вміння та навички) та пізнавальні.

Зрозуміло, що для студентів вже з початку навчання у вузі основною проблемою є пристосування до нових умов (адже методика викладання предметів у вузах значно відрізняється від шкільної). Окрім цього, змінюються методи навчання: у вузі значна увага приділяється самостійній роботі студентів з науковими монографіями, історичними джерелами, що передбачає вміння виділити з усього матеріалу головні ідеї і скласти власну думку з прочитаного. А оскільки йдеться не про механічну, суто репродуктивну, а про творчу роботу студентів, то це передбачає також формування у них проблемного мислення. Окрім того, для успішного оволодіння гуманітарними професіями у вищому навчальному закладі людина повинна мати яскраво вираже­ний вербальний тип інтелекту. Гуманітаріям належить вирізнятися широтою пізнавальних інтересів, ерудованістю, багатим мовним запасом, вмінням правильно його використовувати, схильністю до абстрактного мислення.

Загалом, процес навчання історії у ВНЗ супроводжується і завершується різними формами контролю:

Форми навчання Форми контролю
Направлені пере- Направлені пере- Традиційні Інноваційні
важно на теоре- важно на прак-
тичну підготовку тичну підготовку    
<& Лекція $ Практичне <8Є Контрольна <$С Тестування
<$ґ Семінар заняття робота <$С Рейтинг
<& Лабораторна $ Курсова <$е Індивідуальна Комплексний
робота робота співбесіда іспит зі
<$С Екскурсія <$ґ Всі види <$ґ Колоквіум спеціальності
<& Самостійна практики <$е Залік  
робота $ Ділова гра $ Іспит  
позааудиторна   $ Захист  
Конференція   курсової  
<# Консультація   роботи  
    <$ґ Державні  
    іспити  
    <& Захист  
    дипломної  
    роботи  

Усі ці форми навчальної діяльності тісно, прямо чи опосередковано, пов'язані з різноманітними формами самостійної роботи. Самостійну роботу ми розглядаємо як важливий фактор засвоєння навчального матеріалу, про що свідчать психолого-педагогічні дослідження. Метою самостійної роботи є формування самостійності студента, його вмінь, знань, навичок, що здійснюється опосередковано через зміст і методи всіх видів навчальних занять.

Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів - це різноманітні види індивідуальної і колективної діяльності студентів, які здійснюються ними на навчальних заняттях або в позааудиторний час за завданнями викладача, під його методичним керівництвом, але без його безпосередньої участі. Самостійна робота студентів необхідна не тільки для оволодіння певною історичною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, зокрема у навчальній, науковій, професійній діяльності, формування здатності брати на себе відповідальність самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід із кризової ситуації і т. ін.

Самостійна робота студентів є завершальним етапом розв'язання навчально-пізнавальних завдань, які розглядалися на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних заняттях. Адже знання можна вважати надбанням студента тільки за умови, що він доклав для їх здобуття свої розумові і практичні зусилля.

Незалежно від спеціалізації і характеру роботи, будь-який фахівець-початківець повинен мати фундаментальні знання, володіти професійними вміннями і навичками, досвідом творчої і дослідницької діяльності з вирішення проблем, що виникають у процесі виконання конкретних завдань, спроможністю до соціально-оцінної діяльності. Дві останні складові освіти формуються саме в процесі самостійної роботи студентів.

Вища школа відрізняється від середньої спеціалізацією, але головним чином - методичними засадами навчальної роботи і ступенем самостійності навчання. Викладач лише організовує пізнавальну діяльність студентів. Студент сам здійснює пізнання. Самостійна робота вирішує завдання всіх видів навчання. Жодні знання, якщо вони не підкріплені самостійною діяльністю, не можуть стати справжнім надбанням людини. Крім того, самостійна робота має виховне значення: вона формує самостійність не тільки як сукупність вмінь та навичок, але й як рису характеру, яка відіграє суттєву роль у структурі особистості сучасного спеціаліста вищої кваліфікації.

«Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах» передбачено, що самостійна ро­бота студентів має становити не менше 1/3 і не більше 2/3 загального обсягу часу, відведеного на вивчення конкретної історичної дисципліни. Таке співвідношення базується на великому дидактичному потенціалі цього виду навчальної діяльності студентів. Визначаючи місце окремих предметів у самостійній роботі кафедри, слід враховувати специфіку предмета. На виконання самостійної роботи в позааудитор­ний час відводиться 3-4 години на день, в т. ч. й у вихідні.

Самостійна робота студентів має систематично контролюватися викладачем. Основою для самостійної роботи служить науково-теоретичний курс. Студенти комплексом отримують інструкції щодо її виконання, методичні вказівки, посібники, перелік необхідної літератури. Система керівництва індивідуальною самостійною роботою студентів-істориків охоплює: детальне продумування її планування, безпосереднє або опосередковане керівництво з боку викладача, систематичний контроль за поетапними і кінцевим результатами самостійної роботи студентів, оперативне доведення до відома студентів оцінки результатів їх самостійної роботи і внесення відповідних корективів до її організації.

2. Види самостійної роботи студентів

Самостійну роботу студентів класифікують на види за різними критеріями.

1. З огляду на місце і час проведення, характер керівництва нею з боку викладача і спосіб здійснення контролю за її результатами виокремлюють:

а) самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях;

б) позааудиторну самостійну роботу (самостійні заняття студентів);

в) самостійну роботу студентів під контролем викладача (індивідуальні заняття з викладачем).

2. За рівнем обов'язковості виокремлюють (В.Буряк):

а) обов'язкову, що передбачена навчальними планами і робочими програмами. Це виконання традиційних індивідуальних завдань, написання і захист курсових та дипломних робіт, а також ті види завдань, які студенти самостійно виконують під час ознайомлювальної, навчальної, виробничої і переддипломної практик;

б) бажану - наукова й дослідницька робота студентів, що полягає у самостійному проведенні досліджень, збиранні наукової інформації, її аналізі; до цієї ж категорії належать аудиторні потокові та групові заняття, участь у роботі наукового студентського товариства (гуртки, конференції, підготовка доповідей, тез, статей);

в) добровільну - робота в позааудиторний час, участь у внутрішньокафедральних, міжкафедральних, міжфакультетських, міжвузівських, всеукраїнських олімпіадах, конкурсах, вікторинах.

3. За видами діяльності виділяють:

а) навчально-пізнавальну (через мислення, аналіз, синтез тощо);

б) професійну (певні конкретні дії студента, що їх виконують спеціалісти на виробництві).

4. За рівнями мотивації виокремлюють:

а) самостійну роботу низького рівня (до самостійних дій студента спонукає викладач, допомагаючи йому практично і постійно контролюючи виконання);

б) самостійну роботу середнього рівня (до роботи хоча й спонукає викладач, але студент працює самостійно, контролюючи самого себе); самостійну роботу високого рівня (виконання завдання організовує і контролює сам студент).

Самостійна робота передбачає відтворювальні і творчі процеси в діяльності студента. З огляду на це виділяють три 240 її рівні: репродуктивний (тренувальний), реконструктивний, творчий (пошуковий).

У педагогіці вищої школи виокремлюють ще дві взаємопов'язані підсистеми в організації самостійної роботи студентів - -систематичну самостійну роботу (розподілену за днями невеликими обсягами) і акордну (комплексну і тривалу за часом).

На сучасному етапі в організації самостійної роботи сту-дентів-істориків цікавим є застосування випереджувальних завдань, тобто завдань, спрямованих на повне або часткове самостійне оволодіння історичним матеріалом до його вивчення за програмою, а також на підготовку до його засвоєння на занятті. Розрізняють такі їх види (І.Трубавіна, М. Фіцула):

а) за характером навчально-пізнавальної діяльності: репродуктивні (передбачають дії за готовим зразком); частково пошукові (вимагають дій за загальним орієнтиром, складеним напівсамостійно); творчі (студент діє у новій ситуації);

б) за часом виконання: короткочасні (розраховані на 1-2 дні); середні за тривалістю (виконуються протягом 2 днів -2 тижнів); довготривалі (термін виконання - до 2 місяців);

в) за обсягом: дрібні (вимагають вивчення окремого питання теми); середні (розгляд кількох взаємопов'язаних питань або невеликої теми); великі (охоплюють велику тему, розділ, курс);

г) за прийомами розумової діяльності: зорієнтовані на порівняння, аналогію, пояснення зв'язків між причиною та наслідками, доказ, узагальнення та конкретизацію тощо.

д) для індивідуальної і групової роботи. Випереджувальні завдання можна пропонувати до лекцій (завдання, спрямовані на самостійне ознайомлення з новим матеріалом за підручником, довідковою літературою); до семінарських занять (вивчення історичних джерел, складання плану диспуту, бесіди); до практичних занять (підготовка і проведення екскурсії, добір фактичного історичного матеріалу, складання програм тощо).

Самостійну роботу студента слід вибудовувати з огляду на її мету і завдання. В її структурі виокремлюють такі компоненти (О.Рогова, М.Фіцула): орієнтаційно-мотиваційний, інструктивно-настановчий, процесуальний, корекційний, контрольно -оцінювальний.

У ВНЗ існують різні види індивідуальної самостійної роботи - підготовка до лекцій, семінарів, лабораторних робіт, заліків, іспитів, написання рефератів, виконання завдань, курсових робіт, а на заключному етапі - виконання дипломної магістерської роботи.

Для забезпечення самостійної роботи викладачі повинні мати:

♦ методичні рекомендації для організації позааудиторної самостійної роботи студентів;

4 методичні розробки з усіх тем, курсів;

♦ розроблені контрольні запитання, типові завдання. Проте регламентоване планування самостійної роботи студента, чіткі рекомендації, наявність методичних розробок, сприяючи кращому засвоєнню матеріалу, можуть певною мірою знизити його творчу ініціативу. Щоб запобігти цьому, для активізації набутих знань використовуються й деякі інші шляхи в організації самостійної роботи, а саме: створення проблемних ситуацій як у практичній роботі, так і на лекціях, вихід з яких знаходять самі студенти; до практикуму вводяться елементи наукових досліджень у вигляді навчально-дослідницької роботи студентів. Це стимулює та спрямовує розумову діяльність студентів. Самостійна робота сприяє:

♦ поглибленню і розширенню історичних знань;

+ пробудженню інтересу до пізнавальної діяльності;

оволодінню прийомами процесу пізнання;

розвитку пізнавальних здібностей.

Тому вона стає головним резервом підвищення ефективності підготовки фахівців.

Чим більше самостійності надається студенту, тим точніше треба визначити і довести до його відома той обсяг знань, який він повинен засвоїти з кожної теми навчального курсу. З цією метою визначається так звана база знань з даної теми чи розділу, що включає перелік основних понять і положень, якими повинен оволодіти студент, а також модель її засвоєння. Модель засвоєння бази знань теми - це перелік елементів цієї бази з визначенням рівня засвоєння кожного елемента. Виділяють три рівні засвоєння: репродуктивний, конструктивний, творчий. Базу знань теми можна поділити на три групи: 1) поняття та терміни; 2) теоретичні знання; 3) прикладні знання.

Модель засвоєння бази знань теми повинна точно визначати, які з перерахованих історичних понять, теоретичних і практичних історичних знань мають бути засвоєні на творчому, а які, відповідно, на репродуктивному чи конструктивному рівнях. Вона повинна також передбачати відповідні форми контролю.

3. Методика організації самостійної роботи.

Робота зі студентами має в своєму розпорядженні кілька видів контролю. Причому тут простежується пряма залежність: чим більше місця і ролі відводиться самостійній роботі студентів, тим більш дієвим і різнобічним повинен бути контроль як основна форма, за допомогою якої викладачі можуть стежити за характером і успішністю роботи студентів, щоб належним чином коригувати і спрямовувати її.

Важливим компонентом організації самостійної роботи студентів, компонентом, що визначає вміння студентів вчитися, є самоконтроль. Як правило, під самоконтролем розуміється вміння критично ставитися до своїх вчинків, дій, регулювати свою поведінку і керувати нею. У навчальній діяльності самоконтроль - це процес зіставлення досягнутих результатів із заданою програмою на певному етапі навчання.

Значення самоконтролю для розвитку навичок самостійної роботи з історичних дисциплін бачиться в наступному:

♦ у подвійному завданні студента з практичного оволодіння історичною дисципліною (засвоєння і контроль над успішністю засвоєння) виникає якісно інше емоційне і моральне ставлення, що сприятливо відбивається на загальній ефективності оволодіння історією;

Ф можливість самокорекції робить студента більш спокійним, його діяльність більш упевненою, адекватною.

Існують три важливі компоненти самоконтролю: мотиваційний, процесуальний і вольовий. Під мотиваційним компонентом ми розуміємо внутрішні спонукання, що виникають у результаті усвідомлення суперечності між наявними у студентів знаннями, уміннями і навичками та необхідністю оволодіння новими, більш об'ємними і якісно більш досконалими. Процесуальний компонент містить у собі оволодіння системою базових знань і способів навчально-пізнавальної діяльності. В основі вольового компонента лежить готовність до здійснення вольового зусилля щодо подолання пізнавального утруднення і його здійснення в діяльності. Кожний з компонентів відіграє певну роль, і якщо немає в наявності одного з них, то і самоконтроль не може бути здійснений повною мірою.

У сучасній методиці навчання історії розрізняють 4 основні рівні самоконтролю (Н. Калашник, В. Вертегел).

Перший рівень формування практичних навичок і відповідно перший рівень формування самоконтролю характеризується наступними рисами:

студент, що припустився помилки, сам її не відчуває, самостійно на неї не реагує;

викладач виправляє помилку шляхом пояснення всієї програми дії або демонстрацією зразка;

4 виправлення помилки викладачем має негайний, аналітичний характер. У процесі виправлення студент ніби усвідомлює програму дії;

♦ самоконтроль як механізм звірення відсутній. Тому основне значення має ретельний, коригувальний і своєчасний контроль з боку викладача, що підкріплює програму дії і реалізацією її студентом.

Другий рівень визначається тим, що:

♦ студент, що припустився помилки, самостійно її не виправляє, але за вказівкою викладача робить це досить наближено до істини;

♦ викладач виправляє помилку вказівкою на її зону; це служить ніби запуском самоконтролю;

♦ виправлення помилки студентом має швидкий, цілісний характер;

♦ самоконтроль цілком не сформований, хоча всі його компоненти відпрацьовані.

На третьому рівні зовнішній контроль поступається місцем самоконтролю, що на практиці трапляється дуже рідко. На цьому рівні:

студент самостійно реагує на помилку, але із запізнен­ням. Пауза скорочується при моторному або мімічному втручанні викладача;

викладач фіксує тільки невиправлені в результаті самоконтролю помилки;

♦ виправлення помилки студентом відбувається без зовнішнього впливу, самостійно, але з тимчасовим запізненням, тому що помилка усвідомлюється тільки в контексті всього речення або тексту.

Четвертий рівень характеризується тим, що:

студент виправляє помилку в момент її виникнення, іноді не закінчуючи помилкову дію - відбувається поточне звірення;

викладач фіксує тільки ті помилки, що не могли бути виправлені самим студентом через незнання історичного матеріалу;

виправлення помилки студента - самостійне, поточне, миттєве (помилки часто мають характер застережень);

♦ самоконтроль сформований, дія його автоматизована.

На закінчення зазначимо перелік умінь, необхідних викладачеві для здійснення організації самоконтролю студентів. Викладач повинен:

правильно відібрати навчальний історичний матеріал, на якому здійснюється самоконтроль умінь, і співвіднести конкретні завдання з особистістю конкретного студента;

вміти аналізувати діяльність студентів і вносити до неї відповідні корективи;

уміти визначати місце самоконтролю у загальній системі навчання;

4) уміти організовувати самоконтроль і взаємоконтроль студентів.

Загалом, не викликає сумніву той факт, що самостійна робота студентів є основною формою навчання, особливо у вищій школі, оскільки вона сприяє формуванню високої культури розумової праці. Питання лише у тому, як розвивати у студентів потребу в самостійній праці, як стимулювати індивідуальний творчий процес пізнання. Самостійна робота студентів поділяється на аудиторну і позааудиторну. І для того, щоб вона виправдала своє призначення, її слід розглядати як єдину комплексну систему засобів, що поєднує різні види аудиторної та позааудиторної роботи.

Запорукою активізації розумової діяльності студентів є використання різноманітних методів самостійної роботи: робота з навчальною історичною літературою, різноманітними посібниками, лабораторний практикум, участь у наукових дослідженнях тощо. Також слід використовувати різні форми підвищення активності і контролю самостійної роботи студента: письмові контрольні роботи, програмований контроль, захист практичної роботи, тестовий контроль тощо.

Таким чином, під ефективною самостійністю розуміється вміння без систематичного контролю, допомоги та стимулювання з боку викладача самостійно працювати на заняттях, вдома, в бібліотеці, вміння організовувати окремі форми роботи і всю навчальну діяльність в цілому. Самостійна робота студентів є обов'язковою складовою навчального процесу. Найбільш вагомим результатом цього виду діяльності є підвищення рівня історичних знань студентів, поліпшення їх професійної підготовки, вміння самостійно мислити та приймати рішення. Педагогічно доцільно організована самостійна робота студентів-істориків спонукає їх отримувати навчальну інформацію з різноманітних джерел (від підручника - до Іпіегпеі), формує в них навички самостійного планування власного навчального процесу, що забезпечує перехід до безперервної освіти (самоосвіти) після завершення навчання у вищому навчальному закладі, дає змогу максимально використати сильні якості особистості завдяки са­мостійному вибору часу та способів роботи.

Організація самостійної роботи студентів передбачає: забезпечення студентів методичними рекомендаціями з вивчення усіх історичних дисциплін; використання роздатко-вого матеріалу, у т. ч. текстів лекцій; створення відео-посібників; збільшення випуску вищим навчальним закладом навчально-методичних посібників; збільшення читальних залів, проведення індивідуальних консультацій студентів.

Завдання та запитання:

Охарактеризуйте види самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів за різними критеріями.

Які підходи до класифікації випереджувальних завдань з історії Ви знаєте?

Визначте вимоги до викладача щодо організації оптимальної самостійної роботи студентів.

Наши рекомендации