Реалізація ідеї університетської освіти в

ІСТОРИКО-СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ

СТАНОВЛЕННЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Загальносвітовий контекст ідеї

Університетської освіти

2.1.1. Феномен і витоки «ідеї університету»

Ґенеза світової вищої освіти традиційно асоціюється з обґрунтуванням

і впровадженням «ідеї університету». Своїм походженням термін «університет»

завдячує латинському universum – всесвіт. У іншому трактуванні – це однослів-

на форма скорочення виразу universitas litterarum (сукупність наук). В акаде-

мічному контексті поняття «університет» визначається як корпус викладачів

і студентів, об’єднаних залежністю від організованого типу конкретного універ-

ситету, universitas magistrorum et scolarium – співтовариство викладачів і учнів,

яке отримало інституціональне оформлення.

Університет як соціальний інститут залишався цілісним упродовж сто-

літь, незважаючи на зміни структури, напрямків діяльності, зумовлені як

національно-історичними особливостями, так і вимогами часу. Сучасні глобалі-

заційні процеси спонукали освітньо-інтеграційні тенденції, де визначальна роль

належить знову-таки університетові. Зокрема, складовою Болонського рефор-

мування виступає Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum).

Вона стверджує університети методологічними центрами розвитку національ-

них систем освіти і водночас новаторами змін, до яких має йти увесь світ. Отже,

на часі – урізноманітнення типів, видів університету, а звідси – оновлення змісту

університетської освіти, запровадження інноваційних педагогічних технологій,

спрямованих на формування інтелектуального потенціалу суспільства, фунда-

менталізація університетських наукових досліджень із провідних напрямів на-

уки, техніки, технологій тощо. Зазначене закономірно вмотивовує зростання

інтересу до історичних витоків університету, дослідження світової ідеї його тво-

рення. Це, врешті, є класичним прикладом потреби в обґрунтуванні майбуття

визначного сучасного явища через актуалізацію його багатовікового минулого.

Первинні підходи у визначенні ідеї вищої освіти слід шукати в працях

Ксенофонта, Платона, Антисфена, Аристотеля. Зокрема, «високі ступені осві-

ти» мали перебувати під патронатом держави, передбачати сувору селекцію у

відборі на навчання, враховувати як розумові і фізичні здібності, так і статус

особи. Вважалося, що опанування основ елементарної граматики, літерату-

ри, музики і арифметики є підготовкою до подальшого вивчення математики

і філософії. Початком реалізації ідея вищої освіти завдячує трьом центрам:

Афінам – місту Сократа і Платона, котрі, обґрунтувавши ідеї «правильної»

освіти, встановили технічні й моральні основи освітньої діяльності та Лікею

Аристотеля; Олександрії, де на базі Мусейона і Бібліотеки готувалися викладачі

різних рівнів; Риму, який започаткував професійну освіту, ввів у європейський

культурний обіг вищу юридичну школу.

Надалі захистом від повного винищення варварськими германськи-

ми племенами греко-римської цивілізації, її культури став новий центр у

Константинополі (йдеться про перенесення у 330 р. імператором Флавієм сто-

лиці імперії з Риму до Візантії). Культура Візантії виявилася своєрідним «мос-

том» від Античності до Середньовіччя. Без урахування візантійської спадщини

не може існувати адекватного розуміння як стародавнього, так і середньовічно-

го періодів у культурному розвитку Європи.

Перший досвід практичного втілення ідеї університету належить саме

Візантії. Оскільки вважалося, що система вищої освіти зміцнює владні струк-

тури, імператором Феодосієм ІІ було створено першу державну вищу школу

і розроблено своєрідний кодекс (відомий як Кодекс Феодосія), згідно з яким

вища освіта визначалася виключно державною справою, базуючись на єднос-

ті «закону, вченості й християнства». Умовно датою відкриття університету

(«Аудиторіуму») в Константинополі (за Н. Карловим), можна вважати 425 р.

У штаті щойно створеного вищого навчального закладу нараховувався 31 ви-

кладач. Усі були державними службовцями, отримували платню з казни. Вихід

у відставку після 28-річної вислуги передбачав високу пенсію і почесне звання.

Щодо абітурієнтів, то від них вимагалося свідоцтво про походження, стан бать-

ків, мотивація щодо вивчення того чи іншого розряду наук тощо. Викладалися:

тривіум – трипуття до мудрості (граматика, риторика, діалектика), квадриві-

ум – чотирипуття (арифметика, геометрія, астрономія, музика) та Богослов’я,

що поступово стало стійкою тенденцією розвитку європейської університет-

ської освіти. В ХІ ст. відбувся перший поділ Аудиторіуму на факультети, а при

Костянтині Мономахові виокремилося філософське відділення і юридичний

ліцей. У ХІІ ст. вищий навчальний заклад втрачає світський характер. Розгром

Константинополя хрестоносцями остаточно припинив його існування (1204).

Реалізація ідеї університетської освіти в