Пізнавальна діяльність людини

Пізнавальна діяльність - це процес відображення у психіці людини предметів та явищ навколишнього середовища, на ґрунті якого формуються знання, виникають цілі та мотиви діяльності.

Пізнання складається з двох ступенів - чуттєвого і логічного, або раціонального. До чуттєвого пізнання належать відчуття, сприймання, уявлення; до логічного - поняття, судження, умовиводи. Послідовність етапів чуттєвого і логічного ступенів пізнання можна подати схематично:

відчуття → сприймання → уявлення → поняття → судження → умовиводи

1444444424444443 144444424444443

чуттєвий ступінь пізнання логічний ступінь пізнання

Чуттєвий ступінь пізнання починається з відчуття.

Відчуття - це процес відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об‘єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття. Механізм відчуття, досліджений І.П. Павловим, здійснюється так:

1. Зовнішній або внутрішній подразник (певний вид фізичної енергії), діючи на рецептори органів чуття (око, вухо, ніс, язик, шкіра), викликає нервове збудження периферичного відділу аналізатора.

2. Нервове збудження передається провідниковим відділом аналізатора (доцентровим чутливим нервом) до центральної частини аналізатора - кори головного мозку.

3. У центральній, або корковій, частині аналізатора відбувається найтонший аналіз, який і визначає у кінцевому результаті здійснену взаємодію організму з зовнішнім середовищем. Тут виникають відчуття: суб‘єктивний образ об‘єктивного подразника. Суб‘єктивним цей образ називається тому, що він сформований певною особистістю на основі її досвіду, своєрідності, знань та вмінь. Однак суб‘єктивний образ предмета завжди є відбиттям якогось предмета, що об‘єктивно (реально) існує.

На фізіологічному рівні інформаційна взаємодія суб‘єкта з зовнішнім середовищем виявляється як рефлекс. Відчуття є кільцевим рефлекторним актом з прямими й зворотними зв‘язками. Для виникнення відчуття недостатньо збудження рецепторних зон органів чуття і передання нервових імпульсів у відповідні відділи мозку. Досягнувши мозку й зазнавши певної обробки, імпульси повертаються до рецепторів, змінюючи їх функціональний стан та активізуючи моторні зони. Завдяки таким корективам оптимізується процес введення інформації, регулюється рівень чутливості до діючих подразників. Завдяки циклічним процесам обробки та перетворення інформації на різних рівнях нервової системи людина має змогу відчути якість та інтенсивність подразника, його тривалість, місцезнаходження в просторі, тобто відобразити всю повноту його властивостей.

Таким чином, у відчутті відбиваються загальні властивості подразників того чи іншого виду й особливі прояви цих властивостей у конкретному предметі.

Відображення світу не завершується аналітичними процесами, які несуть інформацію про окремі якості та властивості предметів. У нервовій системі існують структури, що забезпечують синтез елементарних процесів і відображення предметів навколишнього світу в їхній цілісності. Такі структури являють собою нейрофізіологічний механізм сприймання.

Сприймання - це відображення в корі головного мозку цілісних образів предметів і явищ дійсності в результаті їх безпосереднього діяння на органи чуття. Початковий етап синтезу подразників здійснюється у рецептивних полях органів чуття. Рецептивне поле - це сукупність рецепторів, які замикаються на один нейрон того чи іншого рівня нервової системи. Перш ніж нервове збудження від рецептора потрапить до кори, воно перемикається на двох проміжних рівнях. Стосовно нейронів кожного з цих рівнів можна говорити про власні рецептивні поля, до яких входять поля всіх нейронів нижче розташованого рівня, що мають вихід на даний нейрон. Формування образу забезпечується злагодженою роботою багатьох рецептивних полів, які в свою чергу об‘єднані у клітинні ансамблі. Кожен такий ансамбль містить багато взаємопов‘язаних рецептивних полів різного рівня, що реагують на одну ознаку, виділяючи її з багатьох інших. Образ сприймання так само, як і відчуття, виникає в ході рефлекторної взаємодії організму з об‘єктом і відображає результати цієї взаємодії, однак на відміну від відчуття, є продуктом діяльності не одного, а декількох органів чуття, декількох аналізаторів. Але процесів прийняття та переробки навіть найскладніших сигналів для формування образу недостатньо. На вищих рівнях нервової системи функціонують елементи, які порівнюють периферійну інформацію з еталонами, що зберігаються у пам‘яті. Це свідчить про використання індивідуального досвіду в процесі сприймання. Однак визначальною рисою людського сприймання є те, що воно не зводиться до пошуку й переробки інформації лише на основі індивідуального досвіду. Сприймання людини суспільно зумовлене. Сприймаючи конкретний предмет, людина звичайно усвідомлює його як вияв загального і відносить до певної категорії об‘єктів. Будь-яке сприймання є включенням сприйнятого змісту в певну систему понять, що є продуктом суспільно-історичного досвіду. Чим більш різноманітними й глибокими знаннями володіє людина, тим багатшим є її сприймання світу. А розвинуте сприймання, новий чуттєвий досвід є імпульсом для розвитку мислення, оволодіння новими сферами людської практики. Рівень узагальненості сприймання, його змістовності визначає мовне оформлення сприйнятого. Іменування предметів та явищ при їхньому сприйманні допомагає вирізняти їх серед подібних, зближати за загальними ознаками з іншими, відмінними, повніше й точніше відбивати їхні якісні, кількісні та просторово-часові характеристики й відношення. Суттєві ознаки речей дитина починає виділяти, лише оволодівши мовою, яка є матеріальним засобом закріплення узагальнених понять. Добре сприйнятим є те, що ми можемо назвати. Таким чином, під час сприймання відбувається взаємозв‘язок першої і другої сигнальних систем людини.

Сходинкою переходу від безпосереднього сприймання предметів або явищ реальної дійсності до мислення є уявлення. Уявлення - чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, які раніше діяли на органи чуття. Джерелом уявлень завжди є об‘єктивна дійсність. В основі уявлення лежить відтворення минулих відчуттів та сприймання. Уявлення за своїми нервовими механізмами відрізняються від сприйняття лише різницею у збудниках. Для процесу сприймання збудником є предмет зовнішньої дійсності, який людина бачить, чує, сприймає на дотик тощо, а для уявлення збудником є не зовнішній предмет, а слово чи думка про цей предмет. Слово або думка викликає образ, уявлення, оживлює збережені в мозку сліди фізіологічних реакцій, відповідних минулим процесам сприймання. Особливості уявлення зумовлені особливостями минулого процесу сприймання. Без сприймання не було б уявлення.

Уявлення бувають одиничними і загальними. Одиничними називають уявлення, основані на сприйнятті одного певного предмета, бо відображають одиничний предмет. Загальними є уявлення, які узагальнено відображають низку подібних предметів. Тобто, у загальних уявленнях виникає образ, який належить не якомусь одному конкретному предмету, а класу предметів. Таким чином, формування уявлень – це якісно нова сходинка розвитку пізнавальних процесів.

Рух пізнання від явища до суті пов'язаний з переходом від конкретного сприймання до абстрактного мислення, в результаті чого встановлюються і розкриваються внутрішні зв'язки й закономірності. Такий перехід здійснюється шляхом утворення наукових понять, які є результатом пізнання предмета, явища. Поняття – це основна форма логічного мислення, в якій відбивається сутність предмета, тобто сукупність всіх його істотних ознак. Ознакою називається те, чим відрізняється або чим схожі між собою предмети і явища.

Фізіологічно утворення поняття передбачає функціонування другої сигнальної системи. Однак діяльність цієї системи завжди відбувається на основі першої та у взаємозв‘язку з першою. Поняття утворюються в результаті абстрагування, узагальнення, аналізу і синтезу сигналів першої сигнальної системи.

Процес утворення понять є складним: у процесі так званого абстрагування виділяються загальні ознаки від усієї маси індивідуальних ознак. Після абстрагування ці загальні ознаки синтезуються (об¢єднуються). Таким чином, сукупність загальних ознак, які наявні у всіх схожих чи однорідних предметів, і є поняттям. Поняття відображають дійсність ширше і глибше: ширше, тому що ними охоплюються всі однорідні предмети, а глибше, тому що вони відображають не те, що впадає в очі при сприйманні і що зберігається в уявленні, а те, що є прихованою сутністю предметів і тому буває тільки досяжне розумом і зрозуміле.

Таким чином, для утворення поняття потрібно не одне якесь сприйняття або уявлення, а певна їх кількість, тому що загальні ознаки, що входять у поняття, виявляються в результаті порівняння чи зіставлення конкретних предметів.

Судження - це форма мислення, в якій утверджується або заперечується наявність у предметах і явищах тих чи інших ознак, властивостей, зв‘язків або відношень між ними.

Умовивід- одна з основних форм теоретичного мислення, в якій з одного або декількох суджень виводиться нове, з одного знання набувається інше. Здатність об‘єднувати судження й будувати умовиводи зароджується в дітей уже в дошкільному віці в ході гри, спілкування, знайомства з предметами, які взаємозв‘язані, опосередковані. У шкільні роки під впливом навчання й виховання здатність до умовиводів удосконалюється. Уміння робити умовиводи є ознакою високого розвитку абстрактно-логічного мислення людини.