Структура навчального процесу МЕТА ОСВІТИ
**
Системоутворюючим елементом системи є загальна мета освіти, яку, як уже було зазначено, визначає суспільство. Вона відбивається у державних документах, передусім тих, що становлять державний стандарт вищої освіти, і конкретизується в навчальних програмах, навчальній літературі, дидактичних матеріалах.
Мета освіти визначає мету навчання — ідеальне передбачення кінцевого результату процесу навчання, те, до чого прагнуть педагоги і студенти.
Оптимальна організація процесу навчання передбачає чітке визначення його мети на рівні держави, конкретного вищого навчального закладу, прийняття і усвідомлення накреслених цілей кожним студентом.
Результат, продукт, на створення якого спрямований навчальний процес, — це фахівець, який опанував необхідні знання, уміння, навички творчої діяльності, має відповідний світогляд та ерудицію, інтелектуальний розвиток (способи мислення і пізнавальної діяльності); набув навичок самоосвіти, в якого сформовані професійні якості, моральна, фізична, естетична, екологічна тощо культура.
Мета навчання, спрямована на досягнення моделі фахівця, визначає завдання навчального процесу і процесу учіння кожного студента, які по суті є конкретизацією мети в процесі поступу до її досягнення.
Діалектичні суперечності у внутрішній структурі відіграють роль рушійних сил навчального процесу. У навчальному процесі вищої школи діє велика кількість таких різноманітних за характером і сферою дії суперечностей: суперечності об'єктивні і суб'єктивні, зовнішні і внутрішні, істотні та неістотні. Об'єктивний характер мають ті суперечності, які наявні у самому предметі, фактах і явищах пізнання. Суб'єктивний характер мають ті суперечності, які проявляються не в самому предметі, фактах і явищах пізнання, а у процесі пізнання. До них належать суперечності між науковим знанням і життєвим уявленням; між наявним рівнем знань і вимогами вищого рівня; між наявними знаннями і здатністю застосовувати їх на практиці або за нових умов.
Внутрішні суперечності, наприклад, у системі мотиваційної сфери навчальної діяльності студентів, існують між спонукальними причинами мети діяльності студентів і невідповідними їм реальними цілями навчання; у системі операціонального блоку навчально-пізнавальної діяльності (умінь і навичок) студентів — між складним навчальним завданням і наявним запасом способів їх вирішення.
Зовнішні суперечності існують між викладанням і учінням [2, 137-138], тобто між діями викладача (постановка навчальних та практичних завдань, в тому числі висунення проблемних питань, вимога самостійного виконання їх, контроль навчальної діяльності тощо) і можливостями студента (недостатня сформованість способів і прийомів навчальної діяльності, умінь і навичок тощо); між вимогами майбутньої практичної діяльності фахівця і ступенем її моделювання на заняттях у вищому навчальному закладі; між звичкою працювати в режимі шкільної системи навчання і вимогами нової, вузівської системи навчальної праці та інші. і
Основною серед суперечностей навчального процесу дидакти визначають суперечність між вимогами суспільства до рівня необхідної підготовки фахівця і наявним рівнем знань, навичок і умінь, розумового розвитку тощо тих, хто навчається.
Традиційно якість успішності в навчальній діяльності пов'язується перш за все з рівнем інтелектуального розвитку особистості. Саме такий підхід покладений і в основу конкурсного відбору абітурієнтів, коли на вступних випробуваннях визначається переважно рівень розвитку когнітивної сфери майбутнього студента. Безумовно, не можна недооцінювати значення цього фактора, однак залишається відкритою проблема співвідношення мотиваційного та інтелектуального факторів успішності навчання.
Серед мотивів навчальної діяльності студентів визначають такі:
Мотиваційне поле навчальної діяльності студентів створює інтеграція обох груп мотивів, однак дослідження доводять, що по-справжньому позитивно впливають на процес учіння студентів внутрішні мотиви.
За ступенем впливу різних внутрішніх і зовнішніх мотивів психологи виокремлюють чотири групи студентів:
О студенти з вираженою професійною і предметною мотивацією;
О з вираженою професійною, але слабкою предметною мотивацією;
О тільки з предметною мотивацією;
О з відсутністю і предметної, і професійної мотивації.
Під час спеціального дослідження ролі мотивів серед відрахованих за неуспішність студентів було виявлено 94,7% студентів четвертої групи і тільки 6,9% — першої [144].
Результати, отримані в дослідженнях з педагогічної психології, дозволяють стверджувати, що висока позитивна мотивація може відігравати роль компенсаторного фактора за умови недостатньо високого рівня розвитку спеціальних здібностей чи прогалин у необхідних знання, уміннях і навичках студента. У зворотному ж напрямі такої компенсаторної залежності не спостерігається. Це означає, що ніякий високий рівень інтелектуальних здібностей студента не може компенсувати низьку навчальну мотивацію та безпосередньо сприяти успішній навчально-професійній його діяльності.
Фахівці виокремлюють три види спрямованості навчальної діяльності студентів:
0 вузькоспрямовану, що характеризується недостатньою спрямованістю мотивації навчання, прагненням отримати позитивну оцінку, вивчивши основну літературу, маючи хороші конспекти тощо;
0 навчально-професійну спрямованість, якій притаманне розуміння значущості навчання для розв'язання завдань професійної підготовки, стійкі пізнавальні інтереси, володіння способами й прийомами учіння, висока інтелектуальна активність на заняттях, потреба в спілкуванні з викладачами, участь у роботі предметних гуртків тощо;
О професійно-творчу спрямованість, якій характерні глибоке розуміння студентами цілей навчання у вищому навчальному закладі; висока самостійність у пошуку й засвоєнні навчального матеріалу, посилення ролі професійних мотивів самоосвіти й самовиховання, активна участь у науково-пошуковій роботі тощо.
Усвідомлення визначальної ролі мотивації для навчальної діяльності призвело до формування принципу мотиваційного забезпечення навчального процесу. Багато спеціалістів висловлюють думку про необхідність цілеспрямованого формування у студентів мотивації навчально-професійної діяльності, що має професійно-творчу спрямованість. Разом з тим підкреслюється, що управління процесом розвитку мотивів навчання тісно пов'язане з формуванням навчальних дій та операцій.
Процес пізнання є індивідуальним для кожного студента і передбачає таку послідовність інтелектуальних операцій:
Вихідною теоретичною умовою ефективної організації навчального процесу є дотримання науково доведених принципів навчання, які, виконуючи нормативну та регулятивну функції, відбивають певні суспільні потреби і є нормами, вимогами до усіх компонентів зовнішньої структури навчального процесу у вищій школі.
При визначенні номенклатури принципів навчання враховуються цілі навчання, обумовлені суспільними потребами, об'єктивні закономірності навчання, конкретні умови здійснення навчального процесу. Саме тому принципи мають конкретно-історичний характер: одні втрачають свою актуальність, інші вдосконалюються, розвиваються.
У дослідженнях з вузівської дидактики є найрізноманітніші підходи до визначення і класифікації принципів навчання. Одні автори принципи навчання у загальноосвітній школі механічно переносять на умови вищої школи. Інші намагаються знайти і обґрунтувати особливі, специфічні принципи навчального процесу у вищому навчальному закладі. Цей підхід мотивують особливостями організації процесу навчання у вищій школі, а саме: наближенням навчальної роботи студентів до наукової; високою активністю студентів у самостійній навчально-пізнавальній діяльності; професіоналізацією змісту навчання; опануванням у вищій школі не основ наук, а самої науки в її розвитку.
Поділяємо точку зору тих дослідників, які вважають, що існують основні дидактичні принципи, які є спільними для школи і вищого навчального закладу, але функціонують все ж по-різному. По-друге, допустима наявність деяких специфічних принципів, що діють тільки у вищій школі. Таким чином, визначаючи систему принципів навчання у вищій школі, з одного боку, варто враховувати загальні закономірності навчання в ній, її специфіку, з іншого — положення загальної теорії навчання [118, 106-107]. Сучасні дослідники дидактики вищої школи пропонують приблизно однакову номенклатуру принципів навчання: ' ' ~*
J
Останнім часом висуваються ідеї про класифікацію груп принципів навчання у вищій школі, які б синтезували усі існуючі принципи:
О орієнтованості вищої освіти на розвиток особистості майбутнього спеціаліста;
0 відповідності змісту освіти сучасним і прогнозованим тенденціям розвитку науки (техніки) і виробництва (технологій);
О оптимального поєднання фронтальних, групових та індивідуальних форм організації навчального процесу у вищому навчальному закладі;
О раціонального застосування сучасних методів і засобів навчання на різних етапах підготовки спеціалістів;
О відповідності результатів підготовки спеціалістів вимогам, які висуваються конкретною сферою їх професійної діяльності, забезпечення їх конкурентноздатності [120, 50].
Дотримання одного, окремо взятого принципу суттєвого позитивного результату не дає. В організації навчального процесу необхідно дотримуватися ідеї системності. Зовнішня структура навчального процесу також включає:
О зміст освіти і навчання;
О спільну діяльність педагога (викладання) і студентів (учіння), в процесі якої педагог спрямовує, інформує, організовує, стимулює, коригує і оцінює діяльність студента, а студент засвоює теоретичні знання; оволодіває уміннями і навичками практичного застосування знань; здійснює повторення, узагальнення, систематизацію вивченогоv матеріалу з метою поглиблення знань та вдосконалення практичних умінь і навичок;
О методи, прийоми, засоби, форми організації навчання.
Компоненти навчального процесу, визнані багатьма дидактами, є, на наш погляд, явищами складними і багатовимірними, призначеними інтегрувати внутрішню і зовнішню складові процесу навчання.
Цільовий компонент забезпечує усвідомлення педагогічним колективом і передачу студентам узагальненої мети освіти і мети навчання кожної навчальної дисципліни зокрема; передбачає чітке визначення освітньої, виховної, розвиваючої та професійної мети в організації навчального процесу. Цільовий компонент мотивує зміст і характер усіх складових навчального процесу.
Стимулюючо-мотиваційний компонентє продовженням цільового, забезпечує спонукання студентів до активної пізнавальної діяльності, формування в них відповідної мотивації. Проведене експериментальне дослідження дало змогу визначити деякі умови, від яких залежить формування позитивної мотивації навчання: шпоуо
О усвідомлення ближніх (безпосередніх) і кінцевих (перспективних) цілей професійного навчання;
і 41^
О усвідомлення теоретичної і практичної значущості знань, що засвоюються;
О емоційна форма викладу наукової інформації;
О нарощування змісту й новизни навчального матеріалу;
О професійна спрямованість навчальної діяльності студентів;
О вибір адекватних навчальних завдань, які породжують інформаційно-пізнавальні
суперечності в самій структурі навчальної діяльності студентів; О підтримання допитливості й "пізнавального " психологічного клімату в студентській
академічній групі [38].
Змістовий компонент об'єднує усі складові змісту освіти і навчання у вищому навчальному закладі.
Операційно-діяльнісний компонент визначає шляхи і способи опанування змісту навчання. Охоплює методи та їх складові — прийоми навчання, а також засоби та форми організації навчальної діяльності студентів.
Контрольно-регулюючий компонент є продовженням попереднього: охоплює методи, прийоми, засоби, форми організації контролю і самоконтролю. Сутність його у регулюванні навчально-пізнавальної діяльності студентів через отримання зворотного зв'язку на кожній стадії і співвіднесення набутих студентами знань і умінь з цільовими установками і завданнями процесу навчання.
Оцінно-результативний компонент передбачає оцінювання і самооцінювання якості знань, умінь тих, хто навчається.
Оцінка викладачами і самооцінка студентами результатів, досягнутих у процесі навчання, є важливим стимулом для подальшого навчання, адже можуть сприяти формуванню мотивів, які тісно пов'язані з інтересом до учіння, почуттям задоволення від успіхів, радістю від подолання труднощів і досягнення мети.
Окремі дослідники компонентами навчального процесу визначають:
• емоційно-вольовий, який виявляється у розвитку волі, емоційних процесів, що дозволяє інтенсифікувати пізнавальну діяльність студентів;
• ресурсний компонент, який відбиває соціально-економічні, морально-психологічні, санітарно-гігієнічні та інші умови функціонування навчального процесу у вищій школі, його нормативно-правове, інформаційно-методичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.
Існують різні тлумачення поняття "зміст освіти". У традиційній педагогіці, орієнтованій переважно на реалізацію освітніх функцій, під змістом освіти розуміють педагогічно адаптовану систему наукових знань, пов'язаних з ними практичних умінь і навичок, якими має оволодіти той, кого навчають. Це так званий знаннєво орієнтований підхід до визначення сутності змісту освіти, за якого в центрі уваги знаходяться знання як соціальні цінності, накопичені у процесі історичного розвитку людства.
В останні десятиліття в світлі ідей гуманізації освіти утверджується особистісно орієнтований підхід до визначення сутності змісту освіти (І.Я.Лернер, М.М.Скаткін, В.С.Ледньов, В.В.Краєвський та ін.).
Особистісна орієнтація лежить в основі визначення поняття змісту вищої освіти і в Законі України "Про вищу освіту": "Зміст вищої освіти — обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва" [55, 1].
Згідно з таким підходом студенти мають не тільки оволодіти певним навчальним змістом, у них мають бути сформовані ціннісно значущі запити і наміри, специфічні психологічні якості, професійні здібності і уміння.
У сучасній дидактиці, в тому числі дидактиці вищої школи, зміст вищої освіти розглядається як педагогічно адаптований соціальний досвід в усій його структурній повноті, що складається з чотирьох елементів:
Л.Момот пропонує кваліфікувати перший з зазначених елементів як предметний, два наступних в сукупності — як діяльнісний [94, 88].
Між елементами змісту освіти, так само, як між елементами соціального досвіду, існують специфічні зв'язки: кожний із попередніх елементів зумовлює існування наступних, оскільки виконує специфічну функцію, яка не може бути замінена функціями інших елементів.
Досвід реалізації способів діяльності забезпечує відтворення відомих стереотипних способів діяльності. Досвід творчої діяльності формує у студента навички перетворення наукової і навчальної інформації на новому якісному рівні — виявлення невідомих раніше студентові зв'язків між явищами, тобто навички розв'язання проблем і проблемних ситуацій.
Психічний досвід — це образи-еталони сформованих у студентські роки видів мислення, розумових, інтелектуальних, навчально-пізнавальнихдій, педагогічних здібностей, умінь, які є основою психічного потенціалу майбутнього вчителя. Розуміння сутності психічного досвіду допомагає усвідомити ті психічні новоутворення, які розвиваються у студента під час навчання.
Емоційно-чуттєвий досвід відображає і формує емоційну культуру, потребо-мотива-ційну сферу як студента, так і майбутнього фахівця. Виконуючи сигнальну і регуляторну функції, емоційно-чуттєвий досвід зумовлює ставлення студента до навчання, оцінювання своєї навчальної діяльності у співвіднесенні її з фахово-значущими потребами і мотивами. Елементи змісту освіти діють системно. Кожний з них, переданий ізольовано, не забезпечує збереження функцій вилучених елементів [49, 132].
У сучасній дидактиці вищої школи розрізняють зміст вищої освіти і похідний від нього зміст навчання, який визначають як структуру, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації [55,1]. ____________ ____________ ____________ ____________.
Цікавими видаються сучасні підходи до змісту педагогічної освіти у зарубіжній вищій школі. Так, у Циркулярі Міністерства освіти і науки Англії 24/89 "Базова підготовка вчителів: затвердження програм" мета сучасної професійної підготовки пов 'язується із задоволенням потреби школи в новому типі вчителя, який є суб 'єктом педагогічної праці. У документі сформульовані основні принципи змісту вузівського навчання:
— забезпечення суб'єктної позиці) студента в галузі саморозвитку, формування своєї особистості і моделювання своєї професійної діяльності;
— максимальне наближення змісту професійної підготовки вчителя до змісту його педагогічноїдіяльності [61, 52].
Згідно з Законом України "Про вищу освіту" в нашій державі впроваджуються стандарти вищої освіти (освітні стандарти).
Поняття "стандарт" походить від латинського "standard", що означає "зразок", "норма". Під стандартом освіти розуміють систему основних параметрів, що приймаються в якості державної норми освіченості, яка в свою чергу відбиває суспільний ідеал і враховує можливості реальної особистості і системи освіти щодо досягнення цього ідеалу [55, 1].
Державний освітній стандарт є тим механізмом, який забезпечує існування єдиного в державі освітнього простору.
Норми і вимоги, які встановлюються стандартом, є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання. Зовнішню структуру стандартів вищої освіти становлять державний компонент, галузевий та компонент, що визначається вищим навчальним закладом самостійно.
| Стандарти вищоїосвіти | ||
| Державний стандарт | Галузеві стандарти | Стандарти вищоїосвіти вищих |
| вищоїосвіти | вищоїосвіти | навчальних закладів |
| ■ перелік кваліфікацій за відпо- | ■ ОКХвипускників ВНЗ; | ■ перелік спеціалізацій за спеці- |
| відними ОКР; | ■ ОПП підготовки; | альностями; |
| ■ перелік напрямів та спеці- | ■ засоби діагностики якості | ■ варіативні частини ОКХ випуск- |
| альностей, за якими здійс- | вищоїосвіти; | ників ВНЗ; |
| нюється підготовка фахівців | ■ навчальні плани (інваріантна | ■ варіативні частини ОПП підго- |
| у ВНЗ за відповідними ОКР; | частина); | товки; |
| ■ вимоги до освітніх рівнів | ■ типові програми навчальних | ■ варіативні частини засобів діа- |
| вищоїосвіти; | дисциплін. | гностики якості вищоїосвіти; |
| ■ вимоги до ОКР вищоїосвіти. | ■ навчальні плани (варіативна | |
| частина); | ||
| ■ програми навчальних дисциплін. |
ОКР - освітньо-кваліфікаційний рівень;
ОКХ - освітньо-кваліфікаційна характеристика;
ОПП - освітньо-професійна програма.
Закон України "Про вищу освіту" визначає освітньо-кваліфікаційнийрівень (ОКР) як характеристику вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня, професійної діяльності [55, 1].
"Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) випускника вищого навчального закладу відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця
в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації" [55, 3].
"Освітньо-професійна програма (ОПП) підготовки визначає нормативний термін та нормативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця" [55, 3].
Засоби діагностики якості вищої освіти визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей.
Засоби діагностики якості вищої освіти використовуються для встановлення відповідності рівня якості вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом освіти і науки [55, 5].
В.В.Краєвський, І.Я.Лернер, О.В.Петровський виокремлюють три основні рівні формування змісту освіти, що є певною ієрархією в проектуванні як змісту освіти, так і змісту навчання.
Рівні
Формуватя змісту освіти
Перший - рівень загального теоретичного уявлення - необхідний зміст фіксується у вигляді узагальненого уявлення про основні компоненти соціального досвіду, яким мають оволодіти студенти у процесі підготовки, у взаємозв'язках і функціях цих компонентів, системно розглянутих з педагогічної точки зору, їх ролі у становленні фахівця.
Другий - рівень навчального предмета - розгортається робота над окремими (в межах певної науки) елементами змісту і деталізуються їх специфічні цілі та функції в загальному контексті змісту, що проектується. Тут формуються і конкретизуються уявлення про основні форми реалізації змісту у педагогічному процесі, які послідовно фіксуються у відповідних нормативних документах -навчальних планах і програмах.
Третій - рівень навчального матеріалу- реалізується розробка змісту освіти у структурі, характері і змісті того матеріалу, який стає безпосереднім предметом або засобом навчальної діяльності студента, - підручниках, навчальних посібниках, збірниках задач, вправ, методичних керівництвах, рекомендаціях, що забезпечують засвоєння відповідних компонентів соціального досвіду, які відбито у змісті навчальноїдисципліни.
У цілому ці три рівні розглядають як педагогічну модель соціального замовлення. У ній зміст освіти фіксується як задана норма, як відношення змісту запроектованого до змісту, що реалізований у навчально-виховному процесі [116, 149]. Зміст освіти і навчання регламентується освітньо-професійними програмами підготовки фахівців, навчальними планами, навчальними програмами з предметів, фіксується у підручниках, навчальних посібниках і на електронних носіях інформації (відеодисках, відеокасетах, комп'ютерних програмах тощо).
Найважливішим документом, що фіксує зміст освіти на рівні загального теоретичного уявлення є освітньо-професійна програма, яка відповідно до напряму, спеціальності та певного освітньо-кваліфікаційного рівня визначає нормативний термін навчання; вимоги до змісту теоретичної та професійної підготовки фахівця, а також основні змістові модулі кожної дисципліни. Освітньо-професійна програма є основою для складання навчального плану спеціальності.
Навчальний план містить перелік предметів, що вивчаються, обсяг (вартість) їх у навчальних годинах і кредитах, розподіл по роках навчання, семестрах і тижнях, способи організації рубіжного, підсумкового контролю, державної атестації тощо. У структурі навчального плану, так само, як і в освітньо-професійній програмі, є інваріантна та
варіативна складові. Інваріантна складається з циклу соціально-гуманітарних, фундаментальних та фахово орієнтованих дисциплін. Варіативну частину навчального плану складають дисципліни, спецкурси, спецсемінари тощо вибору вищого навчального закладу та вільного вибору студента.
Освітньо-професійна програма та навчальний план, що відповідає їй, фіксують зміст освіти, який знаходиться у безпосередній залежності від того загального уявлення про зміст вищої професійної освіти, яке склалося в результаті педагогічної інтерпретації соціального замовлення суспільства вищій школі. Таким чином, будучи державним стандартом вищої освіти, вони відбивають певну педагогічну концепцію професійної освіти.
Другий рівень проектування змісту освіти передбачає формування внутрішньої структури навчальних предметів, склад, цілі, функції і зміст їх відбивається у типових навчальних програмах. Дидакти визначають навчальний предмет як педагогічно адаптовану сукупність знань, умінь, що адекватно відбивають певну галузь дійсності, і сукупність дій щодо засвоєння і наступного використання цих знань і умінь. Отже, дидактична модель навчального процесу, має два блоки: основний (змістовий), до якого включений той зміст, заради якого навчальний предмет введено до освітньо-професійної програми підготовки фахівця, і блок засобів (процесуальний), що забезпечує засвоєння знань, формування необхідних умінь, розвиток і виховання особистості студента.
Навчальна програма — основна форма фіксації змісту навчального предмета, вона визначає характер і зміст освіти на рівні навчального матеріалу, що слугує однією з провідних форм безпосереднього втілення цілей навчання у навчальний процес.
Навчальна
Програма
Дисципліни
типова-укладається відповідно до освітньо-професійноі програми підготовки фахівця певного освітнього рівня і кваліфікації. Затверджується в установленому порядку Міністерством освіти і науки України;
робоча- розробляється на основі типової викладачами кафедри, затверджується в установленому порядку кафедрою, вченою радою факультету (вченою радою вищого навчального закладу).
Структуру навчальної програми становлять такі складові:
О пояснювальна записка, де визначається мета, завдання дисципліни, її місце в структурно-логічній схемі підготовки фахівця;
О розподіл часу за видами навчальних занять по семестрах відповідно до навчальних планів (виконується у вигляді таблиці);
О розподіл навчального часу за модулями, темами і видами занять;
О навчально-методична карта дисципліни містить порядок і назви модулів, тем, їх короткий зміст; теми, цілі, короткий зміст семінарських та практичних занять; назви, короткий зміст питань, винесених на позааудиторне самостійне опрацювання; загальну кількість навчальних годин на зазначену діяльність; а також форми організації, методи, засоби поточного, модульного і підсумкового контролю;
О зразки завдань для позааудиторної самостійної роботи студента. Наводяться зразки конкретних завдань для позааудиторної самостійної роботи студента за трьома рівнями складності: репродуктивним (вміння відтворювати вивчений матеріал), стандартизованим (вміння вирішувати типові для дисципліни завдання); творчим (вміння вирішувати творчі завдання);
О зразки завдань до модульного контролю;
О система рейтингового контролю з описом системи рейтингових балів; критеріїв оцінювання усіх видів навчальної діяльності; умов допуску до підсумкового контролю тощо;
О підсумковий контроль містить опис форми організації підсумкового контролю, його структуру, критерії оцінювання; визначення підсумкового рейтингу студента за вивчення дисципліни, таблицю відповідності значення підсумкового рейтингу оцінці ECTS і традиційній 4-бальній оцінці; питання до іспиту (заліку), зразок екзаменаційного білета;
О навчально-методичні матеріали містять список основної та додаткової літератури, перелік технічних (комп'ютерні програми, відеофільми, фонограми тощо) та нетехнічних (таблиці, схеми, графіки, ілюстрації тощо) засобів навчання.
Навчальна програма має відповідати таким основним дидактичним вимогам:
О повноти, що передбачає включення до неї основних компонентів змісту певної науки
в системі, з виявом їх зв'язків і закономірностей; О конкретності, під якою розуміють принципове розкриття основних шляхів, що
забезпечують реалізацію змісту безпосередньо у педагогічному процесі; О процесуальності, що означає розкриття змісту освіти в єдності з процесом навчання:
вона має мати характеристики послідовності етапів засвоєння елементів змісту освіти
для досягнення конкретних цілей освіти, містити розкриття специфічних для змісту,
методів, форм організації і засобів навчання тощо.
Подальша конкретизація змісту освіти у зміст навчання здійснюється на рівні науково- та навчально-методичного матеріалу, основним елементом якого є підручник.
Підручник — навчальна книга, яка містить систему наукових знань з навчальної дисципліни відповідно до освітньо-професійної програми підготовки фахівця, навчальної програми з дисципліни та вимог дидактики.
Принципи
Побудови
Підручника
■ реалізація усіх компонентів змісту освіти, що окреслені у відповідних навчальних програмах;
■ систематичність розгортання навчального матеріалу (розкриття логічних, структурно-функціональних, генетичних і міжпредметнихзв'язків);
■ формування змісту освіти в єдності з апаратом його засвоєння (наявність різного роду допоміжних матеріалів, включених до тексту підручника, використання позатекстових компонентів - завдань, ілюстрацій, що організують орієнтацію в матеріалі і його засвоєнні);
■ врахування закономірностей сприйняття знаково-символічних форм фіксації інформації (від соціально-психологічного до психофізіологічного рівня).
Усі зазначені принципи діють в єдності, забезпечуючи реалізацію нормативних вимог розкриття змісту навчального матеріалу [116, 155].
Вимоги до підручника
■ науковість змісту навчального матеріалу; наукова точність;
» доступність викладу; *
■ ясність, чіткість: однозначність у формулюванні законів, закономірностей, ідей, ~ дефініцій;
■ чітке структурування за розділами, параграфами;
■ наявність необхідного методичного апарату у вигляді узагальнень, таблиць, запитань і завдань для самоконтролю, списку літератури тощо;
■ система маргіналій, що дозволяє, наприклад, виокремлювати основну інформацію, швидко орієнтуватися у структурі і змісті підручника і т.п.
Навчальний посібник — навчальна книга, яка розширює зміст підручника, містить додаткові відомості, новітні досягнення науки, довідкову інформацію тощо.
До навчальних видань належать також словники, довідники, навчально-методичні рекомендації, збірники вправ, задач, хрестоматії, електронні навчальні матеріали.
Мета використання навчальної літератури — оптимальне керівництво пізнавальною діяльністю студентів, формування у них навичок самостійної пізнавальної діяльності, самоконтролю.
Завдання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте історично зумовлені типи навчання у вищій школ і.
2. Що таке процес навчання? Назвіть його основні ознаки.
3. Проаналізуйте структуру навчального процесу.
4. Доповніть номенклатуру зовнішніх і внутрішніх суперечностей , що є рушійними силами навчального процесу. Свою відповідь аргументуйте.
5. Визначте і аргументуйте умови розвитку пізнавальної активності студентів у процесі навчання.
6. Опишіть роль і вплив мотивів навчання на Вашу власну пізнавальну діяльність.
7. Назвіть принципи навчання у вищій школі. У чому їх відмінність від принципів навчання у загальноосвітній школі? Чим зумовлена ця відмінність?
8. Визначте структуру діяльності науково-педагогічного працівника (викладання) і студента (учіння), простежте взаємозв'язок останньої з етапами пізнання.
9. Що Ви розумієте під змістом вищої освіти?
10. Які фактори визначають формування змісту освіти?
11. У доборі змісту вищої педагогічної освіти існують різні підходи: політехнізм (у Росії, в Україні), прагматизм (у США), енциклопедизм (у Великобританії). Розкрийте сутність зазначених підходів, схарактеризуйте переваги і недоліки кожного з них. Яким, на Ваш погляд, має бути оптимальний підхід?
12. У чому соціальна сутність державних стандартів вищої освіти? Яка їх структура?
13. Встановіть взаємозв'язок між компонентами державного, галузевого стандартів та стандартів вищої освіти вищих навчальних закладів.
14. Назвіть основні джерела змісту освіти у вищій школі.
15. Охарактеризуйте оптимальну структуру навчальної програми вузівської дисципліни.
16. Охарактеризуйте компоненти процесу навчання. Доведіть внутрішній зв'язок між ними. Визначте, яким чином вони об'єднують внутрішню та зовнішню структури навчального процесу.
17. Доведіть єдність освіти, розвитку, виховання і професіоналізації студента в процесі навчання.
18. Проаналізуйте навчальний план вашої спеціальності щодо його структури і змісту. Знайдіть у ньому підтвердження принципу гуманізації змісту освіти.
19. Проаналізуйте підручник для вищої школи (на вибір) з огляду дотримання в ньому вимог до навчальної літератури.
20. Визначте зміст і характер етапів навчального процесу: повідомлення знань, засвоєння знань, відтворення засвоєного, застосування на практиці, аналіз результатів (досягнення) в умовах інформаційно-повідомляючого (догматичного), пояснювально-ілюстративного, проблемно-дослідницького типів навчання у вищій школі.