Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку 3 страница

іривативід декількох хвилин до декількох місяців.

Суїциди поділяються на істинні, демонстративні, прихо-

ані. Істинний суїцид спрямовується бажанням вмерти.

їомузавжди передують пригнічений настрій, депресія, пере-вання щодо сенсу життя. Демонстративний суїцид не є

^в'язаним з бажанням померти, а виступає у якості шантажу і засобу звернути увагу на свої проблеми. Смерть в останньо-випадку може бути лише випадковою. Прихований суїцид це дії, які супроводжуються високою вірогідністю смерті,

і поведінка пов'язана з ризиком, грою зі смертю. А. Є. Лічко названих виділяє ще афективну форму, яка виникає

Щ впливом сильної психотравмуючої ситуації.

Іинники ризику суїцидної поведінки особистості:

ївність попередніх спроб суїциду в людини; чейна історія суїциду;

кризова ситуація (невиліковна хвороба, смерть близької лю ти, безробіття та фінансові проблеми, розлучення);

Модуль Ні

• сімейний чинник (депресивність батьків, дитячі гравми, хро
нічні конфлікти, дизгармонійне виховання);

• емоційні порушення (передусім, депресія);

• психічні захворювання (алкоголізм, наркоманія, шизофренія)

• соціальне моделювання (демонстрація суїциду, засоби масо
вої інформації, зображення в літературних творах - "ефем
Вертер" (Гете "Страждання молодого Вертера")

Суїцид може бути проявом гострих або хронічних психіч­них розладів. Високий ризик самогубства відмічається у людей з депресивним або психотичним станом.

Депресія переживається суб'єктивно як пригнічений на­стрій, як стан безнадійності, безпорадності, провини. У якості провідного для діагностики депресії дослідниками називається соматичний сидром. У конкретної особи не менше двох тижнів повинні мати місце три і більше її ознак:

• зниження інтересів або задоволення від діяльності, зазвичай
приємної;

• відсутність реакції на діяльність, події, які в нормі її викли­
кають;

• пробудження вранці за дві та більше години до необхідного
часу;

• виразна зовнішня психомоторна розгальмованість та ажита­
ція;

• помітне зниження або підвищення апетиту;

• зниження ваги;

• помітне зниження лібідо;

• зниження енергії;

• підвищена втомлюваність.

Додатково до соматичних виділяються психологічні ознаки депресії: зниження самооцінки; безпідставне почуття самоосу­ду; надмірне неадекватне почуття провини; думки про смерть, що повторюються, суїцидна поведінка; нерішучість, порушен­ня ясності та ефективності мислення, яке може бути настільки виразним, що приймається за органічну деменцію, спотворене сприймання реальності — фіксація на проблемі, "тунельне ба­чення" — феномен звуженої свідомості, коли індивід сприймає все через призму психотравмуючої ситуації, інше втрачає для неї будь-який сенс.

На особливості суїцидної поведінки істотно впливає віь Так, підвищена суїцидна готовність відмічається у юнацьком} та похилому віці. Суїцидна активність виразно зросгас до 1 ^J~ 15 років і досягає максимуму у 16-19-тирічному віці 198

•-педагогічна корекція відхилень у поведінці

Самогубство у дитячому віці спонукасться гнівом, страхом, шям покарати себе або інших, а також депресивними ста-S. Ознаками депресії у дітей можуть бути: смуток, порушен-jy, апетиту, зниження ваги, соматичні скарги, страх невда-аниження інтересу до навчання, почуття неповноцінності або »ргнутості, надмірна самокритичність, замкнутість, занепо-йня, агресивність, знижена стійкість до фрустрацій. (it, Іншу картину суїцидної поведінки ми спостерігаємо у під-ів. У них спроби самогубства зустрічаються значно частіше, у дітей, переважно мають демонстративний характер, при лише незначна частина з них (1%) досягає своєї мети. У ^підлітків (за даними А. Є. Лічко та А. А. Александрова) їі дії були зумовлені гострою афектиною реакцією. У гру-ілітків також зростає роль психічних розладів, зокрема, іресії. До дитячих ознак депресії у підлітковому віці дода-ще наступні: почуття нудьги і втоми, фіксація уваги на 5ницях, схильність до бунту та неслухняності, зловживання оголем та наркотиками.

¹ Значною мірою на суїцидну поведінка підлітків впливають 5истісні стосунки з однолітками та батьками. Важливим яком виступає також підліткова субкультура. У зв'язку з О. В. Змановська у якості прикладу наводить випадок са-гва декількох дівчат, які цим наслідували свого куми-§ідомого співака. У молодому віці суїцидна поведінка часто в'язана з інтимно-особистісними стосунками, наприклад, з не-аим коханням.

Психологічним новоутворенням юнацького віку є форму-світогляду, пошуки сенсу життя. Іноді роздуми про влас-рнування під впливом серії невдач у різних сфера провоку-, депресивні стани. Виразність депресії часто є показником

зності суїцидної загрози. і Соціологи відмічають зв'язок між частотою суїцидних спроб успільстві та соціальними умовами. Так, згуртованість су-ства, яка має тенденцію зростати в умовах загальної небез-|»_с(наприклад, війни) або загальної спрямованості на досяг-щ певних цілей, знижують частоту самогубств. Коли ж згур-їість суспільства слабне, індивід відходить від соціального і ставить свої особисті цілі вище прагнення до загального |а, що може стати причиною рішення піти з життя. Так, по-

гь схильність до самогубства економічні кризи. і,В екстремальній ситуації одні особи за рахунок пластичності та резервів зберігають попередній загальний рівень адаптації, тимчасово знижують рівень, але без руйнування основних

Модуль III

напрямків адаптації. У цьому випадку дезадаптація не призводить до хвороби, не породжує патологічних форм адаптації.

Якщо ж екстремальні навантаження поєднуються з індивіду альними проблемами (наприклад, неврозами), зниженням плас­тичності, вірогідність порушення значно зростає. Тоді соціально-психологічна дезадаптація веде за собою якісну трансформацію процесу пристосування, появу патологічних форм адаптації Конфлікт, який перевищує поріг дезадаптації особистості, є крн зовим. В умовах неможливості реальним способом змінити кон­фліктну ситуацію єдиною реакцією, яка замінює собою усі інші дії, виявляється суїцид як засіб усунення всякої діяльності.

А. Є. Лічко відмічає зв'язок між типом акцентуації характе­ру підлітка та суїцидною поведінкою. Так, суїцидні демонстрації у 50% випадків поєднуються з істероїдним, нестійким, гіпертим-ним типами, а суїцидні замахи - з сенситивним та циклоїдним типами. А. Є. Лічко відмічає низьку суїцидну активність шизо їдів. В. Т. Кондратенко, навпаки, наводить данні на користь шизоїдного, психастенічного, сенситивного, збудливого та епі-лептоїдного типів. Автори сходяться на думці, що практично не схильні до суїцидів підлітки з астенічним, гіпертимним, нестій­ким типами акцентуації характеру.

Опишемо узагальнений психологічний портрет суїциден та. Це сенситивна, емпатійна людина зі зниженою здатністю переносити біль. її відрізняє наявність глибокого внутрішньо го конфлікту між низькою самооцінкою та високою потребою у самореалізації, який, в свою чергу, посилює тривожність, при­гніченість, відчуття безпорадності, схильність фіксуватися на проблемах. Активному виходу з депресивного стану, докладай ню зусиль для подолання проблем, з одного боку, перешкоджає песимізм, а з іншого — слабкість вольової регуляції. Ускладнює ситуацію амбівалентне ставлення до суїциду та схильність до аутоагресії. Варто підкреслити, що наведений портрет є прямо протилежним характеристиці антисоціальної особистості.

Слід зауважити, що суїцид змінює життя усієї родини, робить її заручником. Частина емоційних переживань людей, близьких суїциденту, є тимчасовими, інші тривають декілька ро­ків, деякі — все життя. Кожний член сім'ї платить за це певну психологічну ціну. К. Лукас та Г. Сейген називають це угодою (оборуткою). Спостерігаються наступні моделі небажаної нове дінки у відповідь на самогубство близької людини:

■ пошук людей, які можуть бути відповідальними за смерть са­могубця — замість прийняття того, що сталось, як особистої волі суїцидента;

Психалого-педагогічна корекція відхгиіень у поведінці дітей

• прийняття трауру на довгі роки - замість того, щоб продов­
жувати жити;

• переживання провини та самозвинувачення, картання себе;

• соматизація - занурення в хворобу замість спонтанного ви­
раження почуттів;

• самообмеження — уникнення радості життя;

• втеча в роботу, в сексуальні зв'язки, в адикцію — замість
того, щоб визнати та виразити свої почуття;

• нарешті, новий суїцид — "ти помер, отже помру і я".

Отже, до основних видів девіантної поведінки відносяться деструктивна, яка наносить шкоду суспільству та його членам, й аутодеструктивна, яка в першу чергу негативно впливає на самого девіанта. Проте усі форми аутодеструктивної поведінки — і залежність, і схильність до суїцидів, і віктимність, так чи інакше руйнуюче впливають на соціальне оточення девіантів. Так, віктими провокують злочинців до антисоціальних вчинків; адикти руйнують сім'ї, залучають інших осіб до вживання нар­котиків чи алкоголю, самі вдаються до злочинів задля одержан­ня продукту залежності; суїциденти залишають близьких людей з довічним почуттям провини, можуть спровокувати спроби са­могубства в інших людей.

3. Біологічні, соціальні та психологічні детермінанти відхилень у поведінці

Можна виділити біологічні, соціальні та психологічні при­чини виникнення схильності до девіантної поведінки. До біо­логічних причинвідносять ті чинники, які травмують нервову систему і через це зумовлюють відхилення в особистісному роз­витку, а саме: травми, інфекції, інтоксикації нервової системи, спадковість, тип нервової системи.

Пошкодження кори головного мозку, особливо лобних до­лів, досить часто відмічається у людей, схильних до правопо­рушень. У. Пірс в результаті генетичного дослідження, прове-s деного у середині 60-х років прийшов до висновку, що наяв­ність зайвої ігрек хромосоми у чоловіків зумовлює схильність до кримінального насильства. Серед інших біологічних детер­мінант девіантної поведінки називають вплив гормонів, зокрема, тестостерону. Даббс та Морріс на прикладі вивчення 4 тисяч ; ветеранів війни прийшли до висновку про наявність зв'язку між ., рівнем тестостерону та схильністю до антисоціальної поведінки

X. Айзенк, вивчаючи в'язнів, визначив, що екстраверти бпьпі схильні до здійснення злочинів, ніж інтраверти, а це в сою чергу зумовлено типом нервової системи.

Слід зауважити, що успадковується не якась конкретна форма девіантної поведінки, а певні індивідуально-типо.юпчні властивості нерзової системи, які збільшують вірогідність фор­мування відхилень; що саме по собі пошкодження нервової сис­теми не визначає формування асоціальних якостей характеру а лише утворює основу, на якій під впливом несприятливих со­ціальних факторів, через неврахування індивідуальних особли­востей індивіда відбувається викривлення особистісного розвит­ку. Такого викривлення можна уникнути, якщо виховання буде зорієнтоване на створення спеціальних умов психічного розвит­ку, необхідних саме для такої дитини з пошкодженою нервовою системою або з особливими властивостями нервової діяльності

До несприятливих соціальнихумов, через які може виник­нути схильність до девіантної поведінки, можна віднести непра­вильне виховання в сім'ї (коли дитина почувається відторгну­тою, непотрібною в родині, коли батьки зловживають такими ме­тодами впливу на дітей, як покарання, коли дитина виховується в умовах вседозволеності), асоціальні сім'ї, нехтування пробле­мами учня у школі, наявність тісних контактів з девіантними од­нолітками або старшими. Вплив сімейного виховання на особис-тісний розвиток індивіда визначається наступними чинниками-рівень протекції, ступінь задоволеності потреб дитини, кількість та якість вимог до неї в сім'ї, послідовність стилю виховання.

Рівень протекції в процесі виховання визначається тим, скільки сил, уваги, часу приділяють батьки вихованню дитини. Можна виділити два рівня протекції, які призводять до пор} шення процесу виховання, а саме: надмірна (гіперпротекщя) та недостатня (гіпопротекція). У випадку гіперпротекції бать ки приділяють дитині дуже багато сил, часу, уваги. Виховання дитини стає для батьків найважливішою центральною справою Гіпопротекція це ситуація, коли дитина опиняється на пери ферії уваги батьків, до неї "не доходять руки". За неї беруться лише тоді, коли трапиться щось серйозне.

Ступінь задоволеності потреб дитини це міра спрямованості діяльності батьків на задоволення матеріально побутових (їжа, одяг, розваги) та духовних (спілкування, від чуття психологічного комфорту) потреб дитини. У ступені задо волення потреб може бути два варіанта відхилення: потурання максимальне і некритичне задоволення будь-яких бажань, и

яо-педагогічна корекція відхилень у поведінці &ітей

гння потреб недостатнє прагнення батьків задовольняти 5и дитини, зокрема, духовні.

Вимоги до дитини виступають, по-перше, у вигляді її ^в'язків,по-друге, це вимоги-заборони, які визначають, дитина не повинна робити. Форми порушення системи ви-• різноманітні: надмірність/недостатність вимог-обов' язків; іірність/недостатність вимог-заборон, які визначають рі-самостійності дитини; надмірність/мінімальність санкцій арань) за порушення вимог. Надмірність вимог-обов'язків призвести до психотравматизації дитини, а недостатність до формування таких якостей характеру як безвідповідаль-інфантильність, егоцентризм. Надмірність вимог-заборон енічних дітей викликає протест і прагнення до емансипа-а в астенічних — розвиток рис сенситивної та тривожно-тивої акцентуації. Сімейне виховання, при якому дитині дозволено", і навіть незначний перелік заборон вона може рушити, знаючи, що її за це не покарають, стимулює розвиток ертимного, нестійкого типів характеру. Схильність батьків ясь до суворих покарань навіть за найменшу провину зу-гіює у стенічних дітей формування агресивності, негативізму, і астенічних — невротизацію особистості.

Відсутність послідовності у вихованні, перехід від су-|ворихдо ліберальних засобів, нестійкість вимог до дитини, мін-іість ставлення до неї сприяє формуванню упертості, схиль-гі протистояти будь-якому авторитету. Нестійкість стилю швання найчастіше зустрічається в сім'ях, діти яких виявля­ться схильними до девіантної поведінки.

Варіанти поєднання описаних вище чинників сімейного вихо-[ дають велику кількість типів. Розглянемо ті з них, які сприя-■ формуванню схильності до девіантної поведінки у дітей.

Потураюча гіперпротекція (гіперпротекція, потурання, Достатність вимог-обов'язків та вимог-заборон, мінімальність якцій) — коли дитина знаходиться в центрі уваги сім'ї, яка гне максимально задовольнити її потреби, що зумовлює фор-(гвання демонстративних та гіпертимних рис характеру.

Домінуюча гіперпротекція (гіперпротекція, надмірність-їмог-заборон) - коли дитина знаходиться в центрі уваги, ьки віддають її вихованню багато сил, обмежують її само-їість. Такий тип виховання призводить до формування над­аної реакції емансипації, агресивності та інших загострених активних реакцій екстрапунітивного типу у дітей з сильним їпом нервової системи і до посилення астенічних рис та невро-іції дітей з чутливим типом нервової системи.

Модуль 111

Емоційне відторгнення (ппопротекція, ігнорування потреб, надмірність санкцій) — виховання за типом Попелюшки, поси­лює інертно-імпульсивну (епілептоїдну) акцентуацію, призво­дить до декомпенсації і до формування невротичних розладів \ дітей з емоційно-лабільною, сенситивною та астено-невротичною акцентуацією характеру.

Підвищена моральна відповідальність (гіпопротекція, іг­норування потреб, надмірність вимог-обов'язків) — поєднання високих вимог зі зниженою увагою до дитини, що стимулює роз­виток тривожно-надумливої акцентуації характеру.

Гіпопротекція (гіпопротекція, ігнорування потреб, недо­статність вимог-обов'язків і вимог-заборон) - коли дитиною ніхто не цікавиться, її ніхто не контролює. Такий стиль є особ­ливо несприятливим для гіпертимного, нестійкого, конформного типів акцентуації.

До психологічних причин негараздів у сімейному вихованні можна віднести: відхилення характеру самих батьків; особистісні проблеми самих батьків, які вони вирішують за рахунок дитини, а саме: розширення сфери батьківських почуттів, небажання до­рослішання дитини, невпевненість у собі, як у вихователі, фобія втрати дитини, несформованість батьківських почуттів, проек­ція на дитині власних небажаних якостей, винесення конфліктів між подружжям у сферу виховання, зсув в установках батьків щодо дитини в залежності від її статі.

Акцентуація характеру батьків часто визначає певні пору­шення у вихованні. За нестійкої акцентуації батьки схильні до гіпопротекції, зниженому задоволенню потреб дитини, недостат­ньому рівню вимог до неї.

Інертно-імпульсивна (епілептоїдна) акцентуація батьків частіше ніж інші зумовлює домінування, жорстоке ставлення до дітей. Стиль домінування також може бути зумовлений сенси­тивним або конформним типами.

Демонстративна акцентуація характеру та істероїдна пси­хопатія часто призводять до суперечливого типу виховання: де­монстративна турбота і любов до дитини за наявності глядачів та емоційне відторгнення за їх відсутності.

Розширення сфери батьківських почуттів виникає найчас­тіше тоді, коли подружні стосунки між батьками виявляються порушеними: за відсутності чоловіка (смерть, розлучення); в умовах, коли подружні взаємини не задовольняють одного -і батьків. При цьому мати або батько, самі того не усвідомлюючії прагнуть до того, щоб дитина стала для них чимось більшим шл\

Психолого-педагоггчна корекція відхилень у поведінці дітей

просто дитиною. Батьки хочуть, щоб дитина задовольнила хоча б частину потреб, які у звичайній сім'ї повинні бути задоволені в психологічних стосунках подружжя. Мати часто відмовляється від реальних можливостей повторного одруження. З'являється прагнення віддати дитині — частіше протилежної статі — "усі почуття", "всю любов".

Небажання дорослішання дитини детермінує порушення виховання у вигляді потураючої гіперпротекції, яка стимулює розвиток психічного інфантилізму. У цьому випадку у батьків І спостерігається прагнення ігнорувати дорослішання дітей, сти­мулювати збереження у них таких дитячих якостей, як безпо­середність, наївність, грайливість. Для таких батьків дитина є ^завжди маленькою. Часто вони відкрито визнають, що маленькі діти їм подобаються більше, що з великими вже не так цікаво.

Невпевненість у собі, як у вихователі зумовлює потураю­чий стиль виховання, знижений рівень вимог. У цьому випадку відбувається перерозподіл влади між батьками і дитиною на ко­ристь останньої.

Фобія втрати дитини детермінує такий тип порушення ви­ховання, як потураюча або домінуюча гіперпротекція. "Слабке місце" — підвищена невпевненість, страх помилитися, перебіль­шені уявлення про "тендітність" дитини, її хворобливості і т.п. Несформованість батьківських почуттів зумовлює гіпопро-текцію, емоційне відторгнення, жорстоке ставлення щодо ді­тей і проявляється в небажанні мати справу з дитиною, поганій терпимості до її товариства, поверховості інтересу до її справ. і Причиною нерозвиненості батьківських почуттів може бути від-^торгнення самого батька у дитинстві його батьками, те, що він |сам у свій час не відчув батьківської теплоти. Іншою причиною ^можуть бути особливості характеру батька, наприклад, вираз-шизоїдність. Батьківські почуття часто виявляються знач-слабшими у дуже молодих батьків. У цьому випадку при кких, напружених, конфліктних стосунках в сім'ї на дитину сто перекладається значна частина батьківських обов'язків, івищена моральна відповідальність, або до дитини виникає атівливо-вороже ставлення.

Проекція на дитину власних небажаних якостей детермі-емоційне відторгнення, жорстоке ставлення до неї. В дитині з батьків бачить риси характеру, які відчуває але не визнає 5і. Це може бути агресивність, ледачість, потяг до алкоголю, ївізм, нестриманість.

Перенесення подружнього конфлікту в сферу виховання зу-влюе суперечливий тип виховання поєднання потураючої

Модуль іц

гіперпротекції одного з батьків з відторгненням або домінуючою гіперпротекцією іншого Батьки висловлюють незадоволення ви ховними методами один одного, але кожного з них хвилюь ц_е стільки питання виховання, скільки прагнення ствердити свою правоту у виховних суперечках.

Збільшується, як показує статистика, ризик формування схильності до девіантної поведінки у дитини, яка виховується у неповній сім'ї. Проте, слід зазначити, що сама по собі непов­на сім'я не виступає безпосередньою причиною відхилень у со ціальному розвитку. Неприйняття соціальних норм найчастіше виникає у тих дітей з неповної сім'ї, які у своїй родині не мають статево-рольового зразка для поведінки.

Суб'єктивною причиною порушення поведінки може вияви­тись ставлення самого індивіда до соціальних норм. Наприклад, щоб звільнитися від моральних вимог і виправдати себе, людина може нейтралізувати дію норм наступним чином: послатися на вищі поняття (дружбу, відданість групі), заперечувати наявність жертви, шкоди від своєї діяльності, або свою відповідальність.

Ризик зростання девіацій у суспільстві збільшується у періо­ди економічної та політичної нестабільності, коли недостатньо приділяється увага ідеології та пропаганді здорового способу життя як на рівні держави, так і на рівні сім'ї. Тоді коло інте ресів значної части підростаючого покоління звужується до за­доволення прагматичних потреб, стає непрестижною продуктив­на праця, тоді вживання алкоголю та наркотиків, спілкування з використанням нецензурної лексики, самоствердження через приниження інших і т.п. стають модним способом проведення дозвілля, тоді попитом користується кінопродукція з відобра­женням різноманітних форм насильства та агресії.

До психологічнихпричин виникнення схильності до деві­антної поведінки можна віднести депривацію потреби у само-реалізації та прагнення бути прийнятим референтною групою, наявність внутрішніх конфліктів, особистісну незрілість, над­мірне загострення суперечностей підліткового віку, порушення психічного розвитку.

Варто зазначити, що перераховані біологічні, соціальні та психологічні чинники сприяють формуванню лише готовності до девіантної поведінки. Щоб ця готовність була реалізована, по­трібна відповідна ситуація, яка виступає у ролі "пускового меха нізму". Це може бути значущий для підлітка конфлікт у родині чи в школі, стимуляція до антиморальних чи антиправових дій з боку референтних осіб, наявність проблем, шлях розв'язання яких підліток бачить тільки в порушенні соціальних норм

го-педагогічна корекція відхіьіснь у поведінці дітей

До психологічних механізмів формування схильності до де-гної можна віднести:

негативний життєвий досвід негативні звички, девіантний досвід, ригідні поведінкові стереотипи, психологічні травми, досвід насилля;

когнітивні спотворення - - дисфункціональні думки, стерео­типи мислення, обмежені знання, неадекватні установки; проблеми саморегуляції — порушення здатності ставити цілі і досягати їх, неадекватна самооцінка, надмірний або недо­статній самоконтроль, низька рефлексія, низькі адаптивні можливості, дефіцит позитивних ресурсів особистості; емоційні проблеми — тривога, депресія, негативні емоції, труднощі розуміння і вираження емоцій; деформації у ціннісно-мотиваційній системі особистості -девіантні цінності, ситуативно-егоцентрична орієнтація, фру-строваність потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

духовні проблеми — відсутність або втрата смислу життя, несформованість моральних цінностей, блокування потреби в самореалізації.

Кожна новонароджена дитина виявляється цілковито залеж-> від батьків, які дбають про неї, оскільки жодна її фізіологіч- потреба не може бути задоволена без участі дорослих. На фоні [}єї залежності поступово формується соціальна потреба бути за-ценим і прийнятим спочатку в родині, а згодом і в більш шир-рму соціальному оточенні. Дитині дуже важливо відчувати, що [.люблять, що її поведінку схвалюють, що вона завжди може їраховувати на підтримку і допомогу. Тому вже в дошкільно-віці, попри особистісну незрілість та несформованість пере-ань, виникає прагнення поводитись відповідно до соціальних рм, бути хорошим, добре вчитись у школі. Успішна реалізація прагнень викликає схвалення дорослих і супроводжується зитивними емоціями. І, навпаки, ситуації, в яких дошкільник молодший школяр не зміг відповідати очікуванням батьків педагогів, викликають глибокі негативні переживання.

Проте, на відміну від дорослих, дитина ще не володіє меха­змами саморегуляції, тому її поведінка їй не належить і визна­ється не стільки прагненнями, скільки природними задатками, школяру з флегматичним типом темпераменту значно про-(іе дотримуватись дисципліни на уроці, ніж холерику; учень високою розумовою працездатність швидше засвоїть програм-*й матеріал, ніж дитина з виснажливою нервовою системою.

Модуль ill

Дитина, яка не може ствердитись в одному виді діяльності, ш\ кае себе в іншому. Наприклад, неприємності у школі можуїь бути компенсовані успіхами у спорті, мистецтві або ж спілкуван ням з друзями чи у родинному колі. 1, навпаки, сімейні конф лікти стають для дитини менш руйнівними, якщо їй вдається проявити себе у навчанні. Якщо ж дитина не може реалізувати своє бажання "бути хорошою" у жодній сфері життєдіяльності, якщо вона не може розраховувати на підтримку і розуміння ні з боку батьків, ні з боку педагогів, тоді виникає інше прагнення — уникати негативних емоційних переживань.

Таким чином, якщо дитина не має досвіду позитивних емо­ційних переживань у зв'язку з досягненням успіху в значущій для неї суспільній діяльності, формується уникаюча мотивація Учень не усвідомлює себе суб'єктом власної діяльності, стає па­сивним, не вважає можливим якось вплинути на своє життя Неможливість задоволення потреб у самореалізації зумовлює пошук зовнішніх штучних засобів переживання задоволення, що зрештою призводить до асоціальної поведінки.

У житті кожної дитини рано чи пізно виникають ситуації перешкод у задоволенні соціальних потреб. Більшість дітей до­лають їх шляхом тимчасової відмови від мети або через заміщен ня іншим видом діяльності. Долання труднощів полегшується, якщо дитина може розраховувати на підтримку дорослих, або якщо у її попередньому досвіді уже були успішно розв'язані по­дібні ситуації. Незрілу ж, інфантильну особистість перешкоди не стимулюють до активності, спрямованої на їхнє подолання Учень не може вийти з кризи через саморозвиток. Тому діяль ність його свідомості спрямовується шляхом найменшого опору, що й детермінує виникнення захисних механізмів, які виконують функцію захисту "я" від травмуючих переживань. Захисні ме­ханізми відгороджують внутрішнє благополуччя особистості від зовнішніх травм. Це система уникнення зовнішніх впливів шля хом специфічних бар'єрів, перешкод, які свідомо чи неусвідом-лено будуються на шляху усіх впливів, що йдуть від дорослих

Школяр пояснює свої поразки необ'єктивним ставленням дорослих до себе, знецінює цілі, які йому не вдається досягти. відмовляється від загальноприйнятих цінностей. Стан емоційно го благополуччя досягається шляхом викривленого сприйман­ня дійсності. Мета психологічного захисту досягається ціною дезінтеграції поведінки, виникнення негативних особистісних новоутворень, що спотворюють нормальний перебіг процесу со ціалізації- Ці новоутворення є гальмом у розвитку особистої п Більше того, скасовуючи необхідність діяльності субЧкіа \

Тісих(хііого-педагогшна корекція відхшіень у поведінці дітей

напрямку перетворення дійсності і самовдосконалення, ці нові "функціональні органи" детермінують поведінку, яка начебто задовольняє соціальні потреби індивіда. Уникаюча мотивація приводить підлітка до асоціальних угруповань, де з'являються почуття емоційної захищеності, нові засоби самореалізащї, мож­ливість заслужити позитивну оцінку.