ЛЕКЦІЯ № . ДИТЯЧИЙ ТРАВМАТИЗМ ТА ЙОГО ПРОФІЛАКТИКА.
ПМД ПРИ НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ ТА НЕВІДКЛАДНИХ СТАНАХ.
План лекції
1. Суть понять “травма” і “травматизм”.
2.Класифікація травматизму.
3.Профілактика дитячого травматизму.
4.Перша медична допомога при нещасних випадках та невідкладних станах.
Практичні навички:
1. Вміти практично визначати причини виникнення травматизму у дітей.
2. Застосовувати на практиці профілактичні заходи щодо травмування дітей.
3. Надавати першу медичну допомогу при травмуванні різного ступеня.
Основні поняття: травма, травматизм, профілактика травмування, перша медична допомога.
ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
Термін “травма” походить від латинського слова і в перекладі воно означає тілеснепошкодження при поранені. Пошкодження, які повторювались у певній групі населення називається травматизмом.
Травматизм ділять на виробничий та невиробничий. На частку першого при падає близько 20 %, тобто кількісно різко переважає невиробничий травматизм.
Виробничий травматизм у свою чергу ділиться на промисловий та сільськогосподарський. До промислового травматизму належать травми не тільки на заводах, фабриках, у майстернях, але й у працівників транспорту, будівельників тощо.
Невиробничий травматизм включає такі види: транспортний (залізничний, автодорожний, авіаційний), вулич ний, побутовий, спортивний та дитя чий. Останній травматизм виділений в окрему групу лише з біологічних мірку вань, а саме внаслідок неадекватного сприйняття дітьми загрозливих чин ників навколишнього середовища через незрілість їх ЦНС, а також відсутність життєвого досвіду та підвищену допит ливість і рухливість. Причини невироб ничого травматизму у дітей і дорослих однакові.
Характер травми залежить від умов, у яких одержано травму, причини її, особливостей ушкодженої тканини та організму.
Дорожньо-транспортний травматизм об'єднує всі травми, які завдаються транспортними засобами (якщо по терпілі не зв'язані з виробничою діяль
ністю), незалежно від того, був потерпілий у машині (водій, пасажир) чи ні (пішохід, велосипедист). Переважна кількість таких травм виникає з вини пішоходів. Багато дорожньо-транспортних пригод стається через керування машиною в стані сп'яніння.
Вулична травма— це травма, що сталася на вулиці, у дворі, в лісі, полі тощо, незалежно від її причини (у тому й числі й зумовлена транспортними за собами). Більшість вуличних травм зу мовлюється падінням потерпілого. Особливо часто це буває в осінньо-зимовий період та у вечірні години.
Серед цих травм переважають переломи верхніх та нижніх кінцівок, рідше бувають забиття, розтягнення та пора нення. Вуличний травматизм спричиняється поганою організацією вуличного руху, неякісним покриттям та освітленням вулиць, незадовільним їх станом, зокрема в період ожеледиці тощо.
Побутовий травматизм об'єднує травми, що виникають у домашніх умовах (у квартирі, на подвір'ї, в гаражі). Велика кількість їх пов'язана з прибиранням квартири та приготуванням їжі. Переважають забиття, рани, опіки. Уражується переважно кисть. Багато травм виникає під час сварок та бійок, чому сприяє алкоголь. Частіше побутові травми виникають у чоловіків, зокрема молодих.
Спортивний травматизм — травми, які одержують люди під час заняття спортом на майданчиках та в залах. Цей вид травм складає близько 2— 3 % від усіх пошкоджень травматичного походження. Характерний для футболістів, боксерів, гімнастів, хокеїстів та мото гонщиків. Переважають травми опорно-рухового апарату (забиття, перело ми, розтягнення, вивихи), а також голови та тулуба.
До дитячого травматизму належать усі види невиробничого травматизму (до рожньо-транспортний, побутовий, шкільний, вуличний, спортивний та ін.) у дітей. Нещасні випадки з дітьми в побутових умовах трапляються частіше у віці до 3 років. Переважна кількість травм у дітей віком до 13 років спостерігається в шкільному віці під час ігор та занять спортом (50 %); 30 % вдома і 20 % — в дорожньо-транспортних пригодах (смертність сягає 80 %).
Травми серед дітей нажаль зустрічаються досить часто. Дитячий травматизм має багато характерних особливостей. Дитяті травматизми поділяються на: грудний (з моменту народження до 1 року),
переддошкільний (від 1 р. до 3 р.)
дошкільний (від 3 р. до 7 р.),
і шкільний (від 7 р. до 16 р.).
На першому році життя у дитини швидко розвивається нервова система, формуються нервові рефлекси, і тому вплив навколишнього середовища позначається на роботі кори головного мозку. В цей час дитина старається пізнати навколишній світ і з великою цікавістю хоче познайомитись з усім новим що оточує її. Дитина старається брати все в руки, і все тягне до рота. Тому в дихальні шляхи немовлят часто попадають сторонні предмети, не рідко спостерігаються опіки стравоходу, та органів дихання. У дітей від 1 до 3 років розвивається опорно-руховий апарат, малята вчаться ходити, бігати, стрибати. Вони в цьому віці стають дуже рухливими, отже виникають травми, пов’язані з падінням дитини. У дітей від 3 до 12 років з’являються нові інтереси, формується своє “я”. Допитливість з відсутністю необхідного життєвого досвіду і навичок, невміння реально оцінити небезпеку, прагнення швидко все зробити теж нерідко призводить до нещасних випадків. Учні старших класів у своїх поступках стараються наслідувати старших, стараються звершувати героїчні вчинки, які б свідчили про їх хоробрість, і при цьому не вміючи правильно оцінити свої вчинки часто стають на хибний шлях. Щоб довести свою сміливість і самовпевненість, перед іншими, підлітки не задумуючись над наслідками часто переходять вулицю у небезпечних місцях, чіпляються за машини, вилазять на пожежні драбини на дахи високих будинків не думаючи про наслідки. Щоб визначити характер травми та її наслідки важливу роль відіграють і анатомічні особливості дитячого організму шкіра у немовлят дуже ніжна тому її дуже легко поранити і при цьому виникають гнійно-запальні процеси і фурункули, абсцеси та інше, але зате підшкірно-жировий прошарок, навпаки у дітей розвинений краще і при падінні дітей, оберігає тканини й органи від ушкоджень. М’язи ніжні, кістки еластичні, багаті на воду і містять в собі мало солей. Окістя товще і пластичніше. Тому у дітей швидше загоюються рани, зрощуються переломи кісток, відновлюються діяльність органів значно швидше ніж у дорослих.
Травматизм поділяють на: побутовий, транспортний, шкільний і спортивний. Буває ще вуличний, вогнепальний, сільськогосподарський, виробничий, родовий травматизм, нещасний випадок на воді, задушення та отруєння. Саме частіше зустрічається побутовий травматизм.
Побутовий травматизм вважаються ушкодження, які діти отримали вдома у квартирі у дворі чи саду. Ушкодження при цьому найрізноманітніші, але самі небезпечні з них це опіки полум’ям, хімічними речовинами і падіння з висоти. Причини побутового травматизму різноманітні, але найчастіше з них це недостатній догляд батьків. Такі здавалося б на перший погляд дрібниці, як залишені у доступному для малят місці голки, цвяхи, леза бритв, а іноді і смерті. Це ж саме стосується і газових плит, оголених проводів електромережі, відчинених вікон, сходів і за свою необережність батьки іноді дуже дорого розплачуються.
Діти до трьох років дуже рухливі і цікаві. Перед ними розкривається новий незнаний світ і прагнучи пізнати його, вони пробують предмети на дотик і на смак і особливо їх приваблюють яскраві, блискучі, предмети, які зроблені з скла, і граючись такими предмети як голки, шпильки, цвяхи, ґудзики, монети і невміле поводження з ними часто призводить до поранень, а іноді малята і ковтають їх.
У дошкільнят і молодших учнів ушкодження можуть бути зумовлені іншими причинами. Вони рухливі і нестримані пустують. Але вони рідко дістають травми в квартирі чи в школі, тому що авторитет дорослих є якимось бар’єром, тому діти намагаються позбутися нагляду і охоче проводять своє дозвілля на повір’ї зі своїми ровесниками, катаючись на велосипедах, самокатах, санках, лізуть на дерева, відкриті люки, драбини. Тому необладнані дитячі майданчики, захаращені двори, відкриті люки, канави, несправні ліфти, поручні сходів, несправні велосипеди теж дуже небезпечні. Особливо небезпечними для дітей не огороджені ділянки де проводяться ремонті роботи. Часто діти падають з висоти – балконів, драбин, дерев, що теж призводить до тяжких травм.
Діти середнього і шкільного віку хочуть унаслідувати свої героїв з кінофільмів, які їм подобаються. Вони з захопленням граються у війну, ковбоїв з задоволенням долають перешкоди, демонструючи при цьому свою відвагу, спритність, силу. І це все нерідко призводить до біди. Зараз всюди в побуті користуються газом і електроенергією, а невміле поводження з приладами теж стає причиною нещасть. Діти інколи хапаються за неізольовані проводи, оголені контакти електропроводів, вставляють в розетки, шпильки, цвяхи і нерідко дістають опіки та ушкодження тканин тіла. Принципи запобігання травматизму побутового різноманітні, але головною і надійною з них є постійна турбота дорослих про безпеку дітей вдома. Старші систематично повинні виховувати в дітях обачливість і обережність. Особливо при поводженні з вогнем і небезпечними приладами. Потрібно застерігати дітей від пустощів на балконах, драбинах, деревах. Разом з тим батьки ні в якому разі не повинні забороняти дітям гратися в рухливі ігри, сковувати їх безперервними заборонами та обмеженнями все потрібно робити помірковано, щоб не образити і не принизити дитину. Інакше дитина може вирости боягузом й безініціативним, або на зло зробить все навпаки. Не можна залякувати дитину, буде правильніше коли ви час-від-часу будете розповідати про різні нещасні випадки. З малятами треба бути постійно на сторожі, усувати з їхнього шляху небезпечні предмети, старшим дітям треба постійно пояснювати небезпеку, яку таять в собі необдумані вчинки, доводити помилковість порочних уявлень про героїзм. Допоможуть батьками в цьому вдало підібрана література, кінофільми, телепередачі.
У профілактиці дитячого травматизму велику роль відіграють працівники міських і районних санітарно-епідемічних станцій, житлових управлінь, сільських рад, міліції. Вони повинні здійснювати постійний нагляд за станом території житлових масивів, шкільних і дошкільних закладів, за дотриманням правил безпеки при проведенні ремонтних і будівельних робіт.
Найтяжчим, з найбільшим процентом смертності є травми від автомашин, автобусів, тролейбусів, поїздів та інших видів транспорту. І знову ж таки головними причинами є бездоглядність дітей на вулиці, коли ідуть до школи чи з неї, а також у години дозвілля, а призводять до цього незнання дітьми правил вуличного руху, порушення правил користування транспортом. Надзвичайно небезпечно кататись дітям на велосипедах, мопедах, моторолерах, якщо вони не склали відповідних екзаменів на право водіння. Дорослим ні на мить не можна забувати, що діти схильні наслідувати їх. Якщо дитина бачить що старші порушують правила вуличного руху, легковажно ставлять до рекомендації, той від дитини марно вимагати чогось іншого, бо дитина перш за все бере приклад з дорослих. Лише спільні зусилля батьків, учителів, вихователів працівників громадських організацій зможуть забезпечити позитивний ефект у боротьбі з транспортним травматизмом. Вчити правила вуличного руху діти повинні з переддошкільного віку, а також дошкільного, тобто в яслах, і дитячих садках. Заняття проводять вихователі і медичний персонал, звичайно в тісному контакті з батьками. Форми роботи можуть бути найрізноманітніші: прогулянки, екскурсії по місту, бесіди, ігри та інше. Під час прогулянок та екскурсій вихователь має звернути увагу дітей на інтенсивність вуличного руху і поведінки на вулиці. Учнів молодших класів необхідно привчати ходити тільки по тротуарах з правого боку, звертати увагу на сигнал “бережись автомобіля” у тих місцях де нема тротуарах, іти слід по лівому боці вулиці на зустріч транспорту. Велику роль у боротьбі з травматизмом належить працівникам ДАІ. Вони повинні організовувати в школах дружини юних помічників ДАІ, виступати по радіо, телебаченню, у пресі.
Шкільний травматизм діти дістають на уроках фізкультури, під час перерв, у класах, коридорах. Основними причинами шкільного травматизму є недостатня виховна робота: у таких школах діти, проводять перерви як їм заманеться. Окремі викладачі не твердо знають основи запобігання травм або нехтують ними: допускають перевантаження спортзалів і навчальних майстерень під час проведення занять, дозволяють учням приходити на уроки у повсякденному одязі. Як і при будь-яких видах дитячого травма зиму у даному разі при плануванні профілактичних заходів треб керуватись двома основними принципами: чітко налагоджена організація трудового процесу і високо освітньо-виховна робота. Діти повинні твердо усвідомлювати, що під час виробничого навчання треба бути надзвичайно уважними, зібраними, ретельно виконувати всі постанови вчителя, строго дотримуватись техніки безпеки.Фізкультура і спорт є могутнім засобом зміцнення організму і фізичного розвитку дітей, але це тільки при вмілому і правильно організованому заняття спортом. Але на привеликий жаль, дитячих спортивних закладів поки що не достатня кількість і до того ж не всі батьки розуміють їх користь, вважаючи що дитина може займатися спортом і без тренера. Тому багато підлітків грають футбол, хокей, їздять на велосипедах без старших досвідчених товаришів. А обирають місця, не зовсім придатні, а часто і небезпечні річки, захаращені двори, глибокі водойми, пустища. Тому при неорганізованому занятті спортом трапляється найбільше спортивних ушкоджень. Тому батьки повинні якомога раніше залучати дитину, до занять у спортивних добровільних товариств, на стадіонах. Цим вони її не тільки загартують, а й вбережуть від страшної небезпеки. Тай у кожному будинку знайдуться батьки, які залюбки пограють з дітьми в футбол чи хокей і в той же час будуть стежити за порядком у місцях де проводять вільний час їхні діти.
Крім описаних видів ушкоджень, буває що травматизм вуличний, вогнепальний, сільськогосподарський і виробничий серед дітей зустрічається дуже рідко.
Вуличний травматизм за своїм характером дуже подібний до побутового. Це ушкодження яких зазнають на вулиці, травми від транспортних засобів. Головними причинами вуличного травматизму – недоробки халатність працівників жеків, будинкоуправлінь, будівельних організацій. Це несправні балкони, неогороджені канави, відчинені люки тощо. Взимку особливо небезпечні великі бурульки, що звисають з дахів будинків, під час ожеледі – не посипані піском або сіллю тротуари. Тому працівникам жеків, органів міліції, санепідемстанції треба бути особливо вимогливими і дотримуватись правил безпеки. Краще вжити запобіжних заходів, застерегтись від можливих трагедій.
Серед смертності від травматизму утоплення займає одне з перших місць. Це може статися як влітку так і взимку. Головною причиною утоплені є невміння плавати, незнання особливостей водойм, при стрибках у воду велику небезпеку приносять підводні скелі, каміння. Взимку діти топляться, провалюючись під лід при катанні на ковзанах, або переходячи через водоймища. Головну роль у запобіганні нещасних випадків на воді відіграють товариства рятування на воді та інші громадські організації. Вони відповідають за те, що щоб для купання дітей були відведені спеціально загороджені місця, але навіть у таких місцях діти повинні бути під пильним контролем. Всі небезпечні місця для купання повинні бути огороджені і встановлені попереджувальні знаки. Взимку дороги, придатні для переїзду через річку, чи озеро, теж повинні позначатися.
Дитячий травматизм — сфера уваги всіх — держави, міністерств внутрішніх справ, освіти, охорони здоров'я, до шкільних закладів, школи, спортивних організацій, водіїв усіх видів транспорту і , насамперед, сім'ї.
Найважливішими заходами його профілактики є контрольза вчинками дітей з боку дорослих, усунення з поля їх зору небезпечних предметів — ножів, гострих палиць та шпиць, сірників, хімічних речовин, ліків, заборона гра тись на вулицях та дорогах, купатися без нагляду дорослих і в неперевірених місцях та багато інших. Для профілактики травматизму дітей грудного віку слід уникати їх піднімання над собою (над головою) та укладання на стільцях, звідки вони можуть упасти.
У першій лінії боротьби з травматизмом роль медичної науки і її представників полягає в науковому обгрунтуванні ролі соціально-економічних та екологічних факторів у профілактиці та лікуванні травм. Особливу роль тут відіграють наукові рекомендації гігієністів, фізіологів та насамперед лікарів—терапевтів, хірургів, травматологів.
Другу ланку боротьби з травматизмом складають спільні зусилля керівників підприємств, установ, організацій, колективів та батьків з лікарями щодо розробки і дотримання в цих колективах заходів профілактики травм, їх аналізу та конкретних висновків про результати цих заходів, а також удосконалення.
Третя лінія боротьби це головна лінія — медична. Проводиться за сприяння, допомоги органів внутрішніх справ (міліції, ДАЇ, пожежників тощо). Нею передбачені організація першої допомоги тим, хто отримав травму, їх лікування та реабілітація. Значна роль належить Міністерству охорони здоров'я, Національній академії медичних наук, науково-дослідним університетам, академіям та медичним інститутам. Конкретними учасниками другої лінії профілактики є працівники медичних установ, санепідемстанцій, науково-дослідних лабораторій та кафедр, медсанчастин та медпунктів на підприємствах, шкільні та дільничні лікарі.
ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА
Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими засобами врятувати життя потерпілому, полегшити його страждання, запобігти розвитку можливих ускладнень, зменшити тяжкість перебігу травми чи захворювання.
Перша медична допомога може бути надана на місці ураження самим потерпілим (самодопомога) чи його товаришем (взаємодопомога). Це – тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов’язки на рану або опікову поверхню, штучне дихання, непрямий масаж серця, уведення заспокійливих ліків, гасіння одягу, що загорівся, транспортна іммобілізація, надівання протигаза, виведення (винесення) потерпілого із зараженого місця, часткова санітарна обробка.
Надання першої медичної допомоги якомога швидше має вирішальне значення для врятування життя і подальшого перебігу ураження. Першочергову допомогу надають дітям і тим потерпілим, які можуть загинути, якщо не допомогти їм вчасно.
Раною називається пошкодження шкіри, слизової оболонки чи глибокої тканини, що супроводжується болем та кровотечею і має вигляд зяючого отвору.
Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розміжчені.
Вогнепальні рани виникають внаслідок кульового або осколкового поранення. Вони бувають: наскрізні, якщо є вхідні і вихідні ранові отвори; сліпі, якщо куля або осколок застряє у тканині тіла; дотичні, якщо куля або осколок, пролітаючи по дотичній пошкоджує шкіру і м’які тканини тіла, але не застряє в них.
Різані і колоті рани мають невелику зону пошкоджень, рівні краї, стінки ран зберігають життєздатність, дуже кровоточать, менше піддаються інфікуванню. Колоті проникаючі рани при невеликій зоні пошкодження шкіри чи слизової оболонки можуть мати значну глибину і бути дуже небезпечними через пошкодження внутрішніх органів і занесення до них інфекції.
Рубані рани бувають різної глибини, з удареними місцями і розміжченими м’якими тканинами тіла.
Вкушені рани завжди інфіковані слиною.
Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею, шматками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Найнебезпечніші ті мікроби, що розвиваються в рані за умови відсутності повітря і спричиняють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран є зараження їх збудником стовбняка.
Профілактика зараження рани – це якомога швидше накладання на неї асептичної пов’язки для запобігання доступу мікробів.
Рани можуть бути поверхневими або проникаючими в порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани найнебезпечніші.
Кровотечами називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин.
Кровотечі бувають зовнішні і внутрішні.
При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин.
При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка значна втрата крові є дуже небезпечною, оскільки супроводжується зниженням кров’яного тиску, порушенням кровопостачання мозку, серця і всіх інших органів. Тому вона буває причиною загибелі людей, яких ще можна було б врятувати, надавши своєчасно першу допомогу. Розрізняють капілярну, венозну і артеріальну кровотечі.
Капілярна кровотеча виникає навіть при незначному пораженні. Оскільки кров по капілярах тече повільно і під невеликим тиском, то капілярні кровотечі не призводять до значної втрати крові і легко зупиняються. Пошкодженні капіляри швидко закриваються тромбом, що утворюється при зсіданні крові. Першою допомогою при капілярних кровотечах є знезараження перекисом водню або йодною настойкою місце поранення і накладання на нього чистої пов’язки.
Венозна кровотеча виникає при ушкодженні поверхневих ран. У цьому разі, особливо коли ушкоджені великі вени, зсідання крові не здатне швидко зупинити кровотечу. За короткий час можуть бути значні крововтрати. При венозних кровотечах кров витікає рівномірно і має темний колір. Щоб зупинити венозну кровотечу, досить накласти тиснучу пов’язку. Перед цим рану знезаражують, а для зменшення кровотечі тимчасово притискають пошкоджену судину.
Артеріальна кровотеча особливо небезпечна для життя. Вона буває у вигляді пульсуючого струменя подібно до фонтану. Кров має яскраво-червоний колір. У цьому разі треба діяти негайно. Перш за все вище місця поранення треба швидко притиснути пальцями ушкоджену судину в точках, де прощупується пульс і накласти джут. Щоб не пошкодити нерви і шкіру, його накладають поверх одягу, хустки, або іншої м’якої тканини. Коли джгута немає, можна скористатися ременем або зробити закрутку з будь-якого шнура, тканини. Для цього між тканиною і тілом вставляють міцну палицю і закручують тканину до зупинки кровотечі. Потім палицю прибинтовують до тіла. Джгут залишають на кінцівках не більше як на 1,5-2 години, а в холодну пору року на 1 годину, інакше настане омертвіння тканини. Щоб цього не сталося до джгуту приколюють записку з точним зазначенням часу його накладання. Якщо потерпілого за цей час не можливо доставити до лікарні 1,5-2 год послаблюють джгут на 1-2 хв, якщо кровотеча продовжується, джгут затягують.
Внутрішні кровотечі – кровотечі в черевну порожнечу, порожнину грудей, черепа надзвичайно небезпечні. Встановити наявність внутрішньої кровотечі можна тільки за зовнішнім виглядом людини. Вона стає блідою, виступає холодний піт, пульс частішає і слабне. У такому разі треба негайно викликати швидку допомогу. До її прибуття потерпілого кладуть або напівсидять і не рухають з місця. До ймовірного місця кровотечі (живота, грудей, голови) прикладають холодний компрес (мішечок із льодом або снігом, грілку або пляшку з холодною водою).
Пов’язка – це перев’язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою.
Накладаючи пов’язку, треба намагатися не завдати зайвого болю. Бинт тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов’язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов’язку накладають не дуже туго (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не порушити кровобігу, проте й не слабка, щоб не сповзала з рани. При травмах голови можуть накладатися різного виду бинтові пов’язки і пов’язки з використанням косинок, стерильних серветок і липучого пластиру. Вибір пов’язки залежить від розміщення і характеру рани.
Якщо поранено волосисту частину голови, то накладають пов’язку “чепець”. При пораненні шиї, гортані або потилиці накладають хрестоподібну пов’язку.
На груди накладають спіральну або хрестоподібну пов’язку. На ніс, лоб і підборіддя накладають пращоподібну пов’язку. Під пов’язку на поранену поверхню обов’язково підкладають стерильну серветку чи бинт.
Серед травм живота найнебезпечнішими для життя потерпілого є проникаючі рани. Вони можуть призвести до випадіння внутрішніх органів, петель кишок і сальника, до виникнення сильних кровотеч. Якщо виникали внутрішні органи, їх не можна вправляти у черевну порожнечу. Рану закривають стерильною серветкою чи стерильним бинтом навколо внутрішніх органів, що випали. На серветку кладуть м’яке ватно-марлеве кільце і накладають не дуже тугу пов’язку. На верхні кінцівки накладають спіральні, колосоподібні, хрестоподібні пов’язки. На гомілковостопний суглоб накладають вісімкоподібну пов’язку. На гомілку і стегно - спіральні пов’язки.
Переломи виникають внаслідок різник рухів, ударів, падіння з висоти, інших причин. Бувають закритими і відкритими.
При закритих переломах не порушується цілісність шкірного покриву, при відкритих – у місцях перелому залишається рана.
Найнебезпечніші відкриті переломи.
Розпізнають переломи із зміщенням і без зміщення кісткових уламків. Під час аварій, катастроф, землетрусів, ядерного ураження у потерпілого можуть бути численні переломи кісток. Найтяжчими є переломи, що супроводжуються опіками і радіаційним ураженням.
Переломи, що виникають внаслідок дії кулі або осколка снаряда, називаються вогнепальними. Вони характеризуються розтрощенням кісток на великі і дрібні осколки, розміжченням м’яких тканин тіла в місцях перелому і відриванням частин кінцівки. Основні ознаки переломів – біль, припухлість, синці, незвична рухомість у місцях перелому, порушення функції кінцівки. У тяжких випадках переломи супроводжуються шоком.
Травматичний шок – це загрозливе для життя ускладнення важких уражень, що характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, порушенням кровообігу, обміну речовин, інших важливих функцій організму.
Перша допомога при переломах – здійснення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя потерпілого, а саме: зупинка артеріальної кровотечі, попередження травматичного шоку, накладання стерильної пов’язки на рану, проведення імобілізації табельними чи підручними засобами.
При переломах ребер грудини клітку туго перев’язують, щоб обмежити рухи ребер при диханні. Переломи черепа і хребта дуже небезпечні. У таких випадках краще викликати швидку допомогу і не рухати потерпілого.
Опіки шкіри – це ушкодження, які виникають внаслідок дії сонячного проміння, високої температури, електричного струму, їдких речовин (кислоти, лугу) стикання з вогнем або сильно нагрітими предметами. Розрізняють 4 ступені опіків:
І ступень небезпечності – почервоніння шкіри.
ІІ ступень середньої тяжкості – утворення пухирів.
ІІІ ступень – тяжкий – змертвіння всієї товщини шкіри.
ІV ступень – надзвичайно тяжкий – обвуглювання тканин тіла.
При опіках І і ІІ ст. слід негайно покласти на вражене місце примочку зі спиртом, горілкою, одеколоном або слабким розчином марганцевокислого калію. Спирт та його похідні стримують подальше руйнування клітини і водночас знезаражують місце ушкодження.
При ІІІ-IV ст. на вражені місця накладають стерильні пов’язки. При великих опіках використовують чисті, випрасувані простирадла. Потерпілого слід напоїти чаєм або мінеральною водою і терміново доставити до лікарні.
Відмороження – це пошкодження тканин організму внаслідок дії на них низьких температур. Обморожують переважно ніс, кінчики пальців рук і ніг. Ознаки обмороження: обморожена частина тіла втрачає чутливість, немовби її не існує, шкіра стає блідою, температура її знижується. За глибиною ураження розрізняють обмороження 4 ступенів.
І ступінь – шкіра стає блідою.
ІІ ступінь – з’являються пухирі, шкіра навкруги них має синювато-червоний колір.
ІІІ ступінь – часткове змертвіння м’ягких тканин.
IV ступінь – поряд із змертвінням м’ягких тканин настає змертвіння кістки.
При обмороженнях І ступеня насамперед необхідно відновити кровообіг для цього обморожену ділянку протирають спиртом або горілкою, змащують вазеліном або несоленим жиром і обережно розтирають для знезараженою спиртом сухою рукою у напрямку до серця, поки відновиться чутливість шкіри. Робити розтирання слід обережно, бо замерзлі судини легко ламаються, що може призвести до крововиливів. При ІІ-ІІІ ст. на ушкоджене місце накладають пов’язку, змочену одеколоном або горілкою, а потім – стерильну пов’язку і потерпілого відправляють до лікарні.
При загальному замерзанні потерпілого вносять у тепле приміщення, роблять штучне дихання, при потребі – непрямий масах серця, відігрівають у ванні, обережно розтирають кінцівки у напрямку до серця доти, доки тіло не стане м’ягким і пружним. Після цього кладуть у ліжко, накривають ковдрою, дають напитися гарячого чаю.
Ураження електрострумом виникають у побуті й на виробництві через порушення правил користування джерелами електроенергії; іноді трапляються ураження блискавкою. Проходження електричного струму викликає в організмі загальні й локальні зміни. Ураження відбувається тоді, коли людина виявляється увімкненою в електричне коло і струм проходить крізь неї в землю, а також під час дії індукційного струму. Тяжкість ураження залежить від величини сили струму, віку і стану здоров’я потерпілого.
При наданні першої допомоги слід насамперед, дотримуючись правил безпеки, припинити дію електричного струму на потерпілого (вимкнути струм, перервати або відвести дріт). Усе це треба зробити дуже швидко, але й обережно, користуючись предметами, що не проводять струм (палицею, сухою мотузкою). Слід одягнути гумові рукавиці, взути калоші або гумові чоботи, якщо вони є. При зупинці дихання проводять штучну вентиляцію легень. В разі зупинки серця роблять його закритий масаж; перед цим потрібно один-два рази вдарити кулаком у нижню частину грудної клітки.
Запитання для самоконтролю:
1. Навести характеристику понять “травма” і “травматизм”.
2. Класифікація травматизму.
3. Назвати основні профілактичні заходи дитячого травматизму.
4. Перша медична допомога при травмуванні різного ступеню.
:
ЛЕКЦІЯ № . ГІГІЄНА СЕРЕДОВИЩА ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
План лекції
1. Гігієнічні вимоги до приміщєння дошкільного навчального закладу.
2. Основні напрямки формування гігієнічних навичок у дитини.
Практичні навички:
1. Застосовувати набуті знання у процесі практичної діяльності.
Основні поняття: гігієна середовища, напрямки формування гігієнічних навичок удитини.
ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
Головною частиною будинку дошкільної установи є груповий осередок, що складається з основних і допоміжних приміщень, що мають зручний зв'язок з іншими частинами будинку.
Стіни й підлоги приміщень дошкільних установ повинні бути гладкими й мати обробку, що дозволяє робити прибирання вологим способом. Поверхні стін основних приміщень групових осередків, кімнат для музичних і гімнастичних занять мають матову фактуру світлих тонів; вони повинні бути доступними для миття й дезінфекції. Стіни приміщень харчоблока (кухні), пральної-розбірної, сушильно-гладильної й туалетних на 1,5 м від підлоги облицьовують глазурованою керамічною плиткою або мозаїчною шліфованою плиткою.
Підлоги в приміщеннях групових і гральн-їдалень, спалень-веранд, ізолятора повинні бути теплими й без щілин. У приміщеннях групових і гральн-їдалень, розташованих на першому поверсі, підлоги опалюються в зимовий період.
У приміщеннях, призначених для дітей (групових, гральн-їдалень, спалень-веранд, медичній кімнаті, ізоляторі, коридорах і ін.), підлоги дощаті, паркетні, з лінолеуму, у туалетних - з лінолеуму на синтетичному каучуку.
Для підтримки в приміщеннях дитячих установ необхідного теплового режиму при зовнішніх входах у будинок, а також виходах із групових кімнат на холодну веранду передбачається пристрій тамбура глибиною не менш 1,6 м.
ГІГІЄНІЧНЕ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.
Формування у дітей зародків валеологічної свідомості, бережливе і дбайливе ставлення до власного здоров’я, здоров’я інших людей, як найвищої цінності.
Виховувати у дітей мотивації здорового способу життя та мотиваційні установки на пріоритет здоров’я перед хворобами. Здоровий спосіб життя – головна мета формування, збереження і зміцнення фізичного, психічного, духовного і соціального здоров’я.
Правила особистої гігієни пов'язані з усіма видами діяльності й відпочинку дітей. До них належать утримання в чистоті тіла, одягу, взуття.
У дошкільні роки діти можуть засвоїти всі основні правила, навчитися розуміти їх важливість, легко й правильно виконувати. Досягти вагомих результатів можна при дотриманні єдиних гігієнічних вимог як у дошкільному закладі, так і вдома. При цьому не допускати поспішності, систематично вправляти і постійно здійснювати контроль за якістю виконання культурно-гігієнічних завдань з боку дорослого.
Важливо, щоб гігієнічні знання були викладені у доступній і цікавій формі. Граючись з дітьми, дорослі можуть запитати в дитини, де мило для ляльки, чому в неї неохайний вигляд, використати ляльку або інших іграшкових персонажів у різноманітних ігрових ситуаціях, а також вірші, прозові твори, взірці народної творчості.
Формування у дітей культурно-гігієнічних навичок доцільно супроводжувати відповідною мотивацією. Не лише вимагати, щоб дитина витерла взуття перед входом у квартиру, але й пояснити, що з брудом заносяться мікроби.
Формувати практичні вміння та навички по зміцненню особистого здоров’я необхідно у слідуючих напрямках:
· гігієнічному догляді за тілом, його частинами, органами;
· загартуванні, виконанні гімнастичних рухів;
· засвоєнні культурно - гігієнічних навичок під час їжі;
· правильному харчуванні;
· мити руки перед їжею, після туалету, повернення з прогулянки, ігор з тваринами і завжди, коли вони брудні.
· ноги мити не лише перед нічним сном, але й перед денним, особливо влітку.
· доглядати за порожниною рота;
· постійно й регулярно зрізувати нігті на руках і ногах, тримати їх у чистоті;
· доглядати волосся. Причісувати його власним гребінцем 1-2 рази на день, а мити не рідше одного разу на тиждень;
· не рідше як один раз на тиждень митися у ванні;
· спати на окремому ліжку;
· після нічного сну і гімнастики бажано приймати душ. Температура води дорівнює температурі тіла;
· якщо душу немає, то з 3-4 років бажано привчати дитину митися до пояса.
Виховувати у дітей бажання брати активну участь в оздоровленні оточуючих людей, використовуючи придбанні елементи практичних навичок.
Дитина має знати елементарну анатомічну будову і функції частин тіла, органів і систем організму людини; умови в яких людина може бути здоровою;
розуміти людину як складову систему природи і суспільства, бережно та з повагою відноситися до неї; елементарно розуміти і аналізувати прояви фізичного, психічного стану людини, моральної поведінки, позитивних відносин, цінувати позитивне в людині; розуміти, що позитивні прояви психічного стану людини і моральні вчинки формують її здоров’я; вміти відрізняти здорову людину від хворої, молоду від старої по деяких зовнішніх ознаках і проявам поведінки;
виявляти чуйність до старих та хворих людей, мати бажання їм чимось допомогти;
володіти елементарними прийомами першої допомоги при нещасних випадках, травмах, отруєннях.
Запитання для самоконтролю:
1. Назвати гігієнічні вимоги до приміщєння дошкільного навчального закладу.
2. Обґрунтувати основні напрямки формування гігієнічних навичок у дитини.