Стадії педагогічного спілкування

Основи психологічної підготовки вчителя

Тема 3

Педагогічне спілкування

План лекції

1. Педагогічне спілкування як психологічна категорія.

2. Стадії педагогічного спілкування.

3. Поняття про бар’єри педагогічної взаємодії.

4. Толерантність – важлива риса вчителя в спілкуванні.

Питання, що виносяться на самостійне опрацювання

1. Уявлення про стиль педагогічного спілкування.

2. Психологічний клімат колективу.

3. Взаємини вчителя з учнями, батьками та колегами. Діагностика моделі поведінки педагога у спілкуванні з учнями на заняттях.

Література

1. Кутішенко В.П. вікова та педагогічна психологія, Київ, 2005, с. 113 – 119.

2. Заброцький М.М. педагогічна психологія, Київ, 2000, с. 74 – 85.

3. Мусатенко Н. Психологічний клімат колективу, ж. Психолог, №19, 2008, с. 16 – 19.

4. Проколієнко Л.М. педагогічна психологія, Київ, 1991, с. 174 – 180.

  1. Педагогічне спілкування як психологічна категорія

Традицією вітчизняної психології є взаємозв'язок поняття "спілку­вання" з категорією "діяльність". Спілкування при цьому трактується як певна форма, вид діяльності, а будь-які різновиди спілкування роз­цінюються як специфічні форми спільної діяльності людей.

На основі викладеного можна власне спілкування визначити як процес, спричинений потребами людей у спільній діяльності. Так, пси­хологічний словник поняття "спілкування" визначає як багатоплано­вий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породже­ного їхніми потребами у спільній діяльності, або ж як здійснювана знаковими засобами взаємодія суб’єктів, спричинена потребами спільної діяльності. Як бачимо, поняття «спілкування» тут підпорядковане категорії «діяльність», є її похідною.

Наголосимо, що у спілкуванні ніхто з партнерів не повинен бути об'єктом. Усі учасники спілкування є активними суб'єктами цього процесу, які визначають, його динаміку та зміст. Спілкування завжди є взаємодією, завжди має здійснюватися за формулою "суб'єкт — суб'єкт". Особливо це стосується професій соціономічного типу (в ос­нову яких покладено взаємодію людей), до яких належить також про­фесія педагога.

Зрозуміло, що така принципова суб'єктність спілкування не свідчить про однаковість соціально-рольових позицій та функцій учасників спілкування. Педагогічне спілкування вчителя з учнями є прикладом соціально-рольової нерівності, а тому завжди існує небез­пека, що воно набере, зокрема, маніпулятивного характеру, коли учень стає об'єктом впливів та маніпуляцій вчителя, які, наголосимо, можуть здійснюватися з найкращих намірів.

Стадії педагогічного спілкування - student2.ru Виховання - процес, основою якого є спілкування.

Педагогічне спілкування- це професійне спілкування ви­кладача з учнями на уроці і поза ним, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату та досягнення спільної мети. Це система взаємодії вчителя і класу, змістом якого є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу, ор­ганізація стосунків.

Функції педагогічного спілкування:

1. пізнання особистості та її формування;

2. обмін інформацією;

3. організація діяльності;

4. організація міжособистісної взаємодії;

5. співпереживання;

6. самоутвердження.

Комунікативна діяльність людини є надзвичайно складною. Е. Бери вважає, що в кожній людині існує три „Я": дитина (залеж­на, підпорядкована і безвідповідальна істота); батьки (незалежна людина, та, що бере відповідальність на себе); дорослий (розуміє інтереси інших, враховує реальну ситуацію). Відповідно до цього автор виділяє три позиції контакту.

Позиція "зверху" (батьки). Щодо педагогічного спілкуван­ня ця позиція вчителя може проявлятися у прагненні домінувати, переважанні дисциплінарних методів і прийомів, егоцентризмі, нетерпимості до помилок і заперечень з боку учнів.

Позиція "знизу" (дитина). Специфічними проявами цієї по­зиції спілкування вчителя може бути: поступливість, невпев­неність у собі, недостатня вимогливість, безініціативність.

Позиція "поруч" (дорослий). Найчастіше така позиція вчи­теля проявляється у високій ефективності спілкування, поєднанні доброзичливості з довірою до самостійності школярів, природ­ності в спілкуванні, орієнтуванні па діалог з учнями.

Учитель упродовж своєї педагогічної діяльності може вда­ватися до різних позицій, залежно від певної ситуації. Закріплен­ня в спілкуванні вчителя певної позиції багато в чому визначають стиль взаємовідносин з учнями.

Основні етапи педагогічного спілкування:

· моделювання вчителем майбутнього процесу спілкування з учнями;

· організація безпосереднього спілкування з учнями;

· управління спілкуванням у педагогічному процесі;

· аналіз реалізованої системи спілкування, виділення до­сягнення, недоліків, моделювання майбутньої діяльності.

Стадії педагогічного спілкування

1. Орієнтування під час спілкування.Вчитель адаптує власний зви­чайний стиль спілкування до конкретних умов, що склалися саме на цьому уроці чи на виховному заході. Така адаптація ґрунтується:

· на усвідомленні педагогом власного стилю спілкування з уч­нями:

· на мисленому відтворенні минулих особливостей спілкування з певним класом;

· на уточненні стилю спілкування у нових комунікативних умо­вах діяльності, що випливають із ситуації у класі та висунутих педагогічних завдань.

2. Початкова стадія спілкування.На підставі нової інформації про ситуацію та конкретні умови коригуються обрані прийоми і способи спілкування. Система спілкування приводиться у відповідність до сис­теми педагогічних завдань, які вчитель має розв'язувати. При цьому необхідно враховувати стереотипи, що істотно впливають на особли­вості сприймання педагогом особистостей учнів. Не менш важливим є і перше враження, яке справив педагог на учнів. Причому дуже часто це враження визначається не так змістовними характеристиками діяльності вчителя, як його вмінням одягатися, манерою поведінки тощо.

3. Зосередження уваги учнів на вчителеві.Педагогічне спілкування буде продуктивним лише за умови концентрації довільної уваги учнів на вчителеві. При цьому не можна покладатися лише на офіційні правила взаємовідносин, які регламентують процес педагогічної о спілкування. Вчитель мас розв'язувати цю проблему як важливе кому­нікативне завдання.

4. Як зазначав відомий режисер К. Станіславський, "зондування душі об'єкта"— своєрідний пошуковий етап будь-якого акту спіл­кування, коли вчитель обводить поглядом аудиторію, внутрішньо настроює її на спілкування. На цьому етапі уточнюється попереднє уявлення про умови спілкування та можливі комунікативні завдан­ня, оцінюється рівень готовності аудиторії до продуктивного спілку­вання, добирається оптимальний момент для початку спілкування. Ефективність цього етапу залежить від сенсорної культури педагога, його вміння зрозуміти стан іншої людини, подумки відтворній її пе­реживання.

5. Вербальне (словесне) спілкування— своєрідна серцевина педаго­гічного спілкування. Ефективність цього етапу істотно залежить від уміння педагога домагатися, щоб учень не лише почув, зрозумів, а й "побачив" внутрішнім зором почуте. Звідси випливають вимоги об­разності, виразності мови вчителя, точності та дієвості його формулю­вань, здатності впливати не лише на розум, а й на почуття учнів, сти­мулювати при цьому їхнє мислення, уяву, потребу в пошуковій діяль­ності.

Природно, що все зазначене залежить від рівня розвитку у вчите­ля образного мислення та педагогічної уяви, сформованості власних мовних здібностей. Усе це потребує наявності мовної пам'яті, вміння правильно добирати мовні засоби, логічно будувати та викладати думки, орієнтувати розмову па співрозмовника, високого рівня антиципації тощо. Важливими є також загальна ерудованість та культу­ра педагога.

Ефективність педагогічного спілкування підвищується при засто­суванні "технологічних" засобів. За П. Єршовим, до таких засобів належить мускульна мобілізація, тобто робочий стан тіла, готовність долати перепони, які ще не з'явилися, але от-от виникнуть. Виражаєть­ся вона у загальній сконцентрованості уваги, а отже, у спрямованості погляду, виразі очей, диханні тощо. Мускульна мобілізація має дещо випереджати мовне спілкування педагога з учнями, створюючи тим самим необхідні передумови його ефективності.

"Технологічним" засобом є також ініціативність, що відбивається на певному типі тілесної поведінки педагога та у певному звучанні його мови. Ініціативність вчителя може бути двоякою: педагог відкри­то виступає ініціатором і лідером спілкування; педагог є прихованим ініціатором спілкування, стимулює в учнів появу потреби у певній діяльності, створюючи при цьому враження, що ініціаторами такої діяльності є учні.

До "технологічних" засобів належать також різноманітні добудо­ви і прибудови (мимовільне пристосування тіла для впливу, коли уяв­лення про якості людини визначають склад, порядок та характер її дій). Вони мають відповідати комунікативному завданню, яке розв'я­зується в певний момент часу; загальній системі взаємин учителя з уч­нями; творчій педагогічній індивідуальності вчителя; індивідуальним особливостям учнів.

Істотну роль, у підвищенні ефективності педагогічного спілкування відіграє вміння використання вчителем сукупності міміко-пантомімічних засобів (жестикуляції, розміщення тіла у просторі, спрямованості погляду, відстані між співрозмовниками тощо).

Наприклад, монотонний виклад матеріалу знижує ефективність його сприймання па 35 - 55 %. Водночас інтонування (підвищення та по­силення голосу на початку кожної наступної фрази порівняно з поперед­ньою) допомагає зосередити увагу на предметі спілкування, утримати ініціативу, урізноманітнити інтонаційну палітру взаємодії з учнями.

Наши рекомендации