Принципи, зміст навчання у творчій спадщині Й.Г.Песталоцці. 9 страница. Педагог таємно викладав дітям українську грамоту
Педагог таємно викладав дітям українську грамоту. 1888 р. він склав та розмалював буквар, за яким навчав рідною мовою учнів і свою доньку. 1889 р. Б.Д.Грінченко створив ще один рукописний підручник – книгу для читання „Рідне слово”. Також він ініціював видання рукописного україномовного часопису „Квітка”, позакласне колективне читання українських книжок з власної домашньої бібліотеки.
Б.Д.Грінченко плідно співпрацював із львівською „Просвітою”(початок 1890-х рр.), організував видавництво дешевих українських книжок для народного читання (побачили світ майже 50 назв книжок загальним тиражем 200 тис. примірників, серед них – твори П.А.Грабовського, Є.П.Гребінки, М.М.Коцюбинського, Ю.А.Федьковича, Т.Г.Шевченка та ін.. Титанічна праця з упорядкування, редагування та доповнення лексичного матеріалу завершилася виданням чотиритомного „Словаря української мови” упродовж 1907 – 1909 рр.
Київський період життя можна назвати вершиною громадської діяльності Б.Д.Грінченка. Він вступив до Київської української громади, був лідером Української демократично-радикальної партії, членом редакційного комітету газети „Громадська думка”, засновником Всеукраїнської спілки вчителів і діячів народної освіти (1906 р.),одним з ініціаторів створення київського товариства „Просвіта” імені Т.Г.Шевченка. Але смерть у 1908р. єдиної 23-річної доньки Насті, єдиного онука та матері, тяжка хвороба дружини підірвали здоров’я педагога, викликали загострення туберкульозу. В 1909 р. він змушений був виїхати за кордон на лікування. 23 квітня 1910 р. в італійському курортному містечку Оспедалетті на 47-му році життя закінчився земний шлях цього визначного українського діяча. Похований Б.Д.Грінченко в Києві на Байковому цвинтарі, якраз напроти церкви Святого Вознесіння.
Після смерті чоловіка Марія Грінченко присвятила себе популяризації його творів, збереженню пам’яті про нього.
Все своє життя педагог присвятив проблемі створення нової української школи, яка б діяла на гуманістичних, демократичних засадах і стала б запорукою національного відродження. Мету народної школи Б.Д.Грінченко визначав так: „Виховати розум дитини настільки це посильно для народної школи, розвинути, зміцнити його, зробити дитину придатною до подальшої діяльності”. За його глибоким переконанням, національна школа має вирішувати завдання: охоплення всіх дітей всеобучем; створення середовища спілкування рідною мовою; реалізація ідеалу гармонійної особистості у відповідності з історичним досвідом, системою духовних, моральних цінностей; формування національної самосвідомості.
Організаційно навчально-виховний процес у народній школі має, на думку Б.Д.Грінченка, здійснюватися за принципами природовідповідності, народності, розвивального характеру навчання, історизму, який забезпечує системність набутих знань та розуміння законів конкретної епохи, поєднання національних і загальнолюдських основ освіти, принципу зацікавлення дитини, її активності у навчальному процесі.
Розвиваючи ідеї Я.А.Коменського, Й.Г.Песталоцці, Б.Д.Грінченко виявив себе як учитель-новатор, який багато в чому був предтечею сучасної педагогіки співробітництва. Як згадувала дружина педагога, він не карав своїх вихованців, не залишав їх без обіду, а ласкою і добрим словом очищав їхні душі. Б.Д.Грінченко писав: „...Роздратований тон учителя гнітюче впливає на духовну моторність школяреву”. Педагог у навчальному процесі використовував різноманітні форми та методи роботи: діти писали рецензії на прочитані книжки, відгуки про цікаві екскурсії, власні вірші, оповідання, роздуми. Б.Д.Грінченко ініціював поширення методики взаємного або ініціативного навчання, суть якої полягала у підготовці асистентів учителя з активних і здібних до навчання учнів. Ці асистенти допомагали вчителеві організовувати закріплення вивченого матеріалу, повторення, позакласне читання тощо.
Як письменник Б.Д.Грінченко багато уваги приділяв проблемам дитячої літератури: писав твори для дітей і про дітей, видавав україномовні книжки, сформулював завдання та вимоги до дитячої літератури. Зокрема, педагог уважав, що завдання дитячої літератури полягає у тому, щоб здійснювати систематичний цілеспрямований безперервний вплив на душу дитини з метою вироблення у неї високих моральних якостей. Для цього треба показувати дітям в книжках справжнє, а не прикрите рожевою імлою життя. Водночас не варто переобтяжувати дитину брутальними житейськими сценами, що може привести до викривлення душі, збудити даремно дитячу фантазію.
Б.Д.Грінченко збагатив фонд національних підручників. Буквар під назвою „Українська граматка до науки читання й писання”, що вперше вийшов у 1907 р., складається з чотирьох частин: власне азбука, читанка після азбуки, прописи та звернення „До вчителів”. У зверненні автор, спираючись на власний досвід, давав поради стосовно методики роботи з книжкою, пояснення щодо правильного читання порівняно з російською мовою суто українських літер. Букварна частина граматки поділена на 29 параграфів. Кожен з них складається з предметного малюнка, слова-підпису з новою літерою, окремих слів, речень, невеликих оповідань. Букви були розташовані по мірі складності вимови звуків, що їх позначають. Тексти для читання прості для сприймання, невеликі за обсягом, містять фольклорний матеріал. Особливо багато мініатюр – народних жартів, дотепів, які покликані виконувати не тільки роль вправ, а й викликати позитивну емоційну розрядку в класі.
1907 р. Б.Д.Грінченко почав готувати до друку ще один підручник - читанку „Рідне слово”, який був виданий завдяки зусиллям Марії Грінченко у 1912 р.
У статтях „Прийом учнів в народну школу й учні-вчителі”, „Народні вчителі як сільські господарі”, „Народні вчителі і вкраїнська школа”, „До земства і учителів: З приводу з’їзду учителів Гадяцького повіту”, дописах „Лист в редакцію”, „Відповідь на лист учительки Н.Нікіфорової” Б.Д.Грінченко різко засуджував тяжке матеріальне становище народних учителів. У дискусії з приводу того, хто є кращим вихователем – чоловік чи жінка, педагог обстоював позицію, що принципово впливають не стать учителя, а взаєморозуміння та взаємоповага між ним і місцевими жителями. Однак педагог також наголошував, що фемінізація професії вчителя може призвести до негативних наслідків, які зумовлюються відсутністю реального прикладу чоловічої поведінки для учнів. Ця проблема існує і в сучасних загальноосвітніх закладах не тільки України, а й інших країн світу.
Важливим чинниками формування соціального статусу вчителя Б.Д.Грінченко вважав належні умови праці, гідну платню та побут: „Тільки тоді вчителі стоятимуть на належній висоті, коли думку про швидке засвоєння учнями того чи іншого повідомлення не супроводжуватиме думка про порвані чоботи чи пальто. Тільки тоді вчителі стануть повністю народними вчителями”.
Для розв’язання проблеми охоплення всіх дітей всеобучем та відкриття українських шкіл Б.Д.Грінченко у проекті статуту Всеукраїнської спілки вчителів і діячів народної освіти запропонував програму підготовки учителів на педагогічних курсах, з’їздах, шляхом організації педагогічної самоосвіти. Ця програма передбачала формування досконалих навичок володіння українською мовою, оволодіння здобутками національної і світової культури та мистецтва, засвоєння етнопедагогіки та історії педагогіки, виховання національної самосвідомості, вироблення потреби здійснювати культурно-просвітницьку роботу серед населення.
Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що літературно-педагогічна спадщина Б.Д.Грінченка розкриває широке коло актуальних педагогічних проблем, у розв’язанні яких педагог спирався на практичний досвід. Оригінальність та інноватика його методичних порад, активна життєва й громадянська позиція мають стати прикладом та джерелом натхнення для сучасних вчителів.
75. Ідеї національної освітньої системи у науково-творчій спадщині С.Ф.Русової
Стрижневою ідеєю, що проходить через усі педагогічні твори С.Ф.Русової, її пошуки та роздуми, є ідея створення національної системи освіти. Вона постійно проводила думку, що найбільш міцною нацією виявляє себе та, яка краще за інших використовує у вихованні "свої глибокі національні скарби" і дає "вільний розвиток національній психології", оскільки національне виховання сприяє "формуванню міцної цілісної особистості" й через "пошану до свого народу" виховує в дітях "пошану і любов до інших народів". У її роботах багато роздумів про необхідність утвердження своєї державності, відродження української нації, національної культури, мови, школи, системи освіти, утвердження високої духовності українського народу та його кращих моральних якостей. І сьогодні актуальний її заклик: "... народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні".
76. Питання формування педагогічного середовища для гармонійного виховання і соціалізації особистості у спадщині П.П.Блонського.
Обдарування цих педагогів було настільки багатогранним, що кожним з них зроблено помітний внесок у різні галузі педагогічної науки та практики: вони брали участь у розробці мети та завдань нової школи. питань організації дитячого колективу, вирішили цілий ряд дидактичних проблем, науково сформулювали програму підготовки вчителя, науково розробили принципи та зміст освіти, методи й форми навчання та виховання, вирішили проблему поєднання навчання з виробничою працею, обґрунтували шляхи гармонійного розвитку особистості тощо. На думку П.П.Блонського, успішно виховувати і навчати можна на основі знань про норми і цінності соціального середовища (шкільного класу) як складної впливової системи, яка виконує навчально-виховні функції через громадську думку, настрій, домінуючи особливості ватажків та членів групи.
У Концепції трудової школи П.П.Блонського передбачено, що учні повинні оволодіти знаннями не у вигляді окремих навчальних дисциплін, а у вивченні трудового життя і стосунків людей, навколишнього природного світу. Він пропонував будувати навчання відповідно до різних фаз дитячого розвитку (генетичний метод).
У розвитку психологічної науки діяльність П.П.Блонського – одна з яскравих сторінок. Книга „Нарис наукової психології” була першою, в якій зроблена спроба реформувати вітчизняну психологічну науку і визначити її як науку про поведінку людини. Багато положень, які потім стали фундаментом радянської психології, були обґрунтовані саме П.П.Блонським (соціально-економічні основи людської поведінки, форми інстинктивно-емоційної та розумової поведінки).
Значне місце у психолого-педагогічній творчості П.П.Блонського зайняли характеристика етапів дитячого віку, Вивчення вікових особливостей школярів тощо. Прагнення збагатити вчителя знаннями про вікові особливості дитини і закономірності їх розвитку з одного боку, та впевненість у необхідності комплексного вивчення дитини, – з іншого, привело його в педологію. У характеристиці дитячого віку в 20-ті рр. вікова періодизація пов’язувалась ним, передусім, з біологічними ознаками, причому, в її основі були чисто анатомо-фізіологічні (розвиток зубів, ендокринних залоз, склад крові тощо). Тобто тут виявився чисто біологічний підхід. Проте пізніше він зауважував, що „характеристика кожної вікової групи повинна бути комплексною: не яка-небудь ознака, а своєрідний зв'язок ознак характеризує той чи інший вік”.
З одного боку, вченому імпонувала ідея цілісного вивчення дитини й він широко використовував досягнення педагогіки, психології, фізіології, біології в своїх дослідженнях вікових особливостей дітей. З іншого, – захоплення педологією викликало застосування механістичного й біологізаторського підходу до розвитку дитини.
У працях, написаних на початку 20-х рр., вчений розглядав дитину як інстинктивно-емоційну істоту, у якої потреба в спілкуванні виникає в кінці дошкільного віку. Пізніше (20-30 рр.) його погляди на дитину та чинники її формування змінились. Він писав, що соціалізація дітей доцільна вже з шестимісячного віку, тому „… жодні природжені й спадкові якості не можуть створити здібну й всебічно розвинену людину без відповідного навчання та виховання”.
77. Внесок С.Т.Шацького в розробку ідей шкільного самоврядування.
Теоретик і практик, С.Т.Шацький зробив внесок у розвиток ідей соціального виховання, створивши експериментальні навчально-виховні заклади „Сетлемент”, „Бадьоре життя”, „Дитяча праця та відпочинок”, „Перша дослідна станція з народної освіти”. В цих закладах перевірялися ідеї самоврядування учнів, виховання як організації життєдіяльності дітей, лідерства в спільності школярів. С.Т.Шацький зосередився на проблемі входження дитини в коло культурних надбань людства. На думку педагога, організувати життя дітей – значить, організувати їх діяльність, до якої він відносив самозбереження (охорону здоров’я), фізичну працю, ігри, мистецтво, ділове самоврядування, роботу розумову.
78. Педагогічна діяльність А.С.Макаренка. Харківський період.
настанов і виробничих можливостей колективу.
Навесні 1926 року загальні збори вихованців і педагогів Полтавської колонії імені М.Горького прийняли рішення про необхідність переїзду колонії ближче до промислового Харкова, на територію колишнього Курязького монастиря, де у дуже занедбаному стані знаходилася дитяча трудова колонія. Так почався харківський період науково-виховної педагогічної діяльності А.С. Макаренка в колонії імені М. Горького (1926-1928 роки) і комуні імені Ф. Дзержинського (1928-1935 роки). Цей період став особливо плідним у подальшому розвитку теоретико-методичної і практичної новаторської системи виховання, створеної педагогом.
У 1935-1937 роках А.С. Макаренко працював у Києві заступником начальника відділу трудових колоній в народному комісаріаті внутрішніх справ, поряд з цим провадив виховну роботу в Броварській трудовій колонії.
В останні роки життя А.С. Макаренко переїхав до Москви, де продовжував плідно займатися багатогранною творчою педагогічною та літературною діяльністю. Писав статті на виховні теми, постійно виступав з циклами лекцій перед учителями, вихователями, батьками, інтенсивно працював над новими художніми творами. 9 березня 1939 року, під час візиту до Харкова, педагог виступив із ґрунтовною доповіддю перед студентами та викладачами Харківського педагогічного інституту ім. Г.С. Сковороди, яка була надрукована під назвою “Мої педагогічні переконання” (“Мои педагогические воззрения”).
У доповіді розкрив основні положення 32-річного досвіду виховної діяльності. Висловив також думки та побажання щодо можливостей творчого використання набутих теоретичних і методичних ідей у практиці роботи різних навчально-виховних закладів і в процесі підготовки учительських кадрів, відповів на численні запитання викладачів і студентів.
За видатні досягнення в розвитку художньої літератури 31 січня 1939 року рішенням Президії верховної ради СРСР А.С. Макаренко був нагороджений орденом трудового червоного прапора. 1 квітня 1939 року А.С. Макаренко раптово помер у вагоні приміського поїзда, повертаючись до Москви після відпочинку в Будинку творчості спілки письменників.