Принципи, зміст навчання у творчій спадщині Й.Г.Песталоцці. 3 страница
Традицію, покладену Петром Сагайдачним щодо підтримки Київської братської школи продовжили й наступні гетьмани Війська Запорізького і України, зокрема, Богдан Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа та інші. Б.Хмельницький, зокрема, так писав про Київську колегію: "Понєже несть угодно зокрема те місце святеє, котре предки наші, а найпаче Петро Конашевич-Сагайдачний спорудив, да пам'ять вічная буде від тих училищ братських київських".
З самого початку заснування Київської братської школи з'явилась посада ректора. Перші її ректори були відомі своєю вченістю в усьому просвіченому слов'янському світі. У 1615-1619 рр. ректором був Йов Борецький, родом із села Бірча (Галичина), який навчався в Острозькій, потім у Краківській і Замойській академіях, викладав у Львівській братській школі, був її ректором. З його ім'ям пов'язаний цілий період у просвітницькому русі України. Він був гарячим прихильником поширення освіти серед народу і вважав, що саме від освіти залежить суспільний прогрес. Свою педагогічну, просвітницьку, письменницьку діяльність він підпорядкував вирішенню найголовнішої тогочасної проблеми – пробудженню національної свідомості українців, захисту православної церкви й визволенню вітчизни від іноземного гніту. У 1619-1620 рр. ректором Київської братської школи був Мелетій Смотрицький, родом з с.Смотрич (Поділля), син першого ректора Острозької школи-академії Герасима Смотрицького. Він навчався в Острозькій і Волинській академіях, слухав лекції в Лейпцізькому, Віттенберзькому й Нюрнберзькому університетах. Мав ступінь доктора філософії й медицини. Письменник-полеміст, автор знаменитого "Треноса" (1610) й інших творів, один із засновників філологічної науки в Україні, автор "Граматики словенської" (1619), що була відома у всьому вченому, насамперед слов'янському світі.
Третім ректором Київської братської школи у 1621-1624 рр. був Касіян Сакович, який походив із с.Потеличі на Галичині. Навчався в Краківській та Замойській академіях, знав багато мов, володів поетичною майстерністю. Його "Вірші на жалосний потреб... Сагайдачного" є взірцем поетичного мистецтва того часу. Відомий Сакович і як автор підручників з філософії для братських шкіл. Те, що керівництво школою й викладання в ній здійснювали такі високоосвічені й талановиті люди, дає підставу вважати, що навчальна справа в ній була на високому рівні. Навчання у школі велось словянською мовою, школа працювала приблизно за таким же статутом, як розглянута вище Львівська братська школа.
У навчально-виховному процесі Київської братської школи переважали демократичні принципи життя вихованців: у статуті чітко виокремлювались права й обов’язки учнів, учителів та батьків чи опікунів, що загалом в значній мірі сприяло взаємодії сімейного та громадського виховання. Зокрема статутом учні зобов’язувались регулярно відвідувати школу й старанно ставитись до навчання, шанувати батьків, вчителів та старших, бути стриманими й скромними; вчителі зобов’язувались бути у всьому доброму прикладом для своїх учнів, ставитись до них однаково, справедливо й вимогливо, поважати їхню гідність, добре знати свій предмет; обов’язком батьків було наступне: уважно стежити за навчанням і поведінкою своїх дітей, зокрема, за систематичним відвіданням школи, не допускати порушень встановлених у школі вимог тощо.
Проте, в 1631 році за активної участі архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили була відкрита ще одна школа на зразок західноєвропейських навчальних закладів. Члени Київського братства наполягали на об'єднанні братської та лаврської шкіл, що й відбулося в 1632 році. Новоутворена школа стала функціювати на Подолі у приміщенні братської школи, а Петра Могилу братство визнало "старшим братчиком і фундатором школи".
Як писав Іван Франко, найбільшою турботою Петра Могили була новоутворена Колегія. І.Франко зазначав: "Головна справа його життя – заснування Києво-Могилянської колегії, яка повинна була стати забралом православ'я і південноруської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ з боку ворога - наукою і просвітництвом". Колегія, якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, ґрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. У ній вивчались церковнослов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному дусі. До Колегії приймали дітей всіх станів. Але Петро Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегії П.Могила навчав у закордонних університетах, а пізніше Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.
Петро Могила забезпечував викладачів і бідних студентів засобами для життя і навчання, збудував першу бурсу, нове кам'яне приміщення під школу, а помираючи, П.Могила відписав Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність -бібліотеку (2131 книгу), а також - будинки й дворові місця на Подолі, половину худоби й інвентаря зі свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідин, Проців і Рівне, більше 80 тис. золотих (готівкою і під закладом), срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним дорогоцінним камінням і навіть тканини - адамаск і камку - на одяг студентам тощо. І наостанок Могила "слізно" просив берегти Колегію, як "єдине його надбання" (unicum pignus meum). На честь Петра Могили Колегія стала іменуватися Києво-Могилянською колегією.
У Києво-Могилянському колегіумі навчання велось слов'янською мовою, навчальний рік починався 1 вересня і тривав до початку липня. Викладачі колегії, взявши за основу групову систему навчання, якої дотримувались у братських школах України, внесли багато нового не лише у зміст навчання, але й у організацію навчального процесу. Так, навчання тривало 12 років, хоча класів було вісім. У чотирьох молодших класах (фара, інфіма, граматика і синтагма) навчання тривало по одному року. Учні вчилися читати й писати на слов'янській, польській, грецькій і латинській мовах, вивчали граматику, переклади. У програму цих же класів входило вивчення катехізису, арифметики, нотного співу. У двох середніх класах (піїтика та риторика) багато уваги приділяли теорії й практиці складання віршів, промов, поглиблювали знання з мов. У двох старших класах студенти вивчали діалектику, геометрію, логіку, астрономію, частково філософію і богослов'я, а також гомілетику.
Учнів у класах розміщували у певному порядку відповідно до їхньої успішності: ті хто навчався добре, сідали за першими столами, хто погано – за останніми. Кращі учні називались "аудиторами". До приходу вчителя в клас вони перевіряли виконання домашніх завдань у решти учнів, ставили у "нотатах" оцінки. Після приходу вчителя аудитори доповідали йому про успіхи учнів. Оцінки вчитель перевіряв, опитуючи деяких учнів.
Активізації навчальної діяльності учнів у колегії сприяли також своєрідні змагання у написанні кращих творів, віршів, промов, а також у їх виголошенні. Кожен учень намагався показати свої уміння та майстерність. Оцінюючи творчі роботи, враховували не лише зміст і допущенні помилки, а й старанність учня під час виконання завдань, оформлення роботи. У навчальному процесі вчителі застосовували і спеціальні методи заохочення та покарання. Відомо, наприклад, що в граматичному класі під час вивчення латинської мови використовували так звані калькули (довгі аркуші, які зберігалися у дерев'яних футлярах). Учневі, який припускався в класі під час відповіді найбільшої кількості помилок, вручали калькулу із зазначеними помилками. Калькула переходила до учня, який допустив ще більше помилок. Учня, в якого вона залишалася до наступного дня, соромили й ганьбили перед класом за несумлінне ставлення до навчання. Це сприймалось як серйозне покарання.
26 вересня 1701-го року царською грамотою Петра І Києво-Могилянському колегіуму було присвоєно статус вищого навчального закладу з "…рівними привілеями до тих, які зазвичай інші Академії у всіх державах зарубіжних мають, в тому числі й право свободи".
Правда, й до присвоєння Києво-Могилянській колегії титулу академії вона нічим не поступалася перед західно-європейськими університетами. Передусім Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім, всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу. Заснована на принципах гуманізму й просвітництва, Академія не лише навчала молодь, але й поширювала освіту, знання, її вихованці відкривали школи, фундували бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру. Києво-Могилянська академія, завдяки тому, що тут навчались студенти з різних країн, розповсюджувала освітні промені на всі православні країни: Росію, Молдавію, Сербію, Боснію, Білорусію, Болгарію, Грецію та інші. Проте, починаючи від Петра І, постійно вівся наступ на українську мову, на її знищення. Було прийнято цілий ряд заходів, "…щоб народ малоросійський не вважав себе відокремленим від великоросійського", в тому числі було введено закони про заборону друку (з 1720 р.), потім – і викладання українською мовою. Академії спочатку "рекомендувалось" перейти на російську мову, а з 1787 року – суворо заборонялось читати лекції "сільським діалектом" (тобто українською мовою), а лише російською і обов’язково "з дотриманням вимови, яка характерна для Великоросії".
Особливих переслідувань з боку імперського центру Києво-Могилянська академія зазнала після поразки Мазепи. Гетьман був її вихованцем, він підтримував "альма-матер" матеріально, виділяючи великі суми на її утримання, оскільки вважав, що в її стінах виховується майбутнє України.
Багато уваги в академії приділялось вивченню гуманітарних наук. Вивчалися в академії поетика – мистецтво складати вірші, й риторика – цариця мистецтв, вміння красиво і правильно висловлювати думку. Поетика й риторика були найулюбленішими предметами студентів. У цих найпопулярніших курсах велика увага приділялась творам грецьких та римських класиків, а також творам авторів епохи Відродження.
У вивченні поезії спирались на два провідних античних твори з цього курсу: "Поетику" Аристотеля і "Послання до Пізонів" Горація, а пізніше викладання поетики проводилось за курсом Ф.Прокоповича.
У викладанні як зразки широко використовувались твори Гомера, Овідія, Цицерона Вергілія, Сенеки, Петрарки та інших.
Особливу увагу студентів привертали такі види поезії, як канти й елегії, оскільки вони мали практичне застосування: їх можна було присвятити поважним людям, проголосити їх на громадських, церковних, академічних святах.
Поступово, в Академії складались свої традиції: поетичні змагання, читання викладачами й студентами віршів різних епох, різними мовами, в тому числі й власних; увінчання виразних віршотворців лавровими вінками з присвоєнням звання "лавроносного поета" (лауреата). Жодне академічне свято, жодна знаменита подія в Академії чи місті не відбувалась без поетів. Дні ангела ректора, префекта чи професора, дні свят – особливо Різдва і Паски, відвідини митрополита чи інших почесних гостей, вибори до студентського товариства (конгрегації), походи за місто – все це було благодатною нагодою для віршування, для виявлення молодих талантів, справжнім святом для студентів і всіх киян. Така організація читання курсу поетики сприяла тому, що в академії сформувались академічна і власна київська поетична школа. Відомими поетами, які вийшли з Києво-Могилянської академії були: ректор Касіян Сакович, Чернігівський архієпископ Лазар Баранович, митрополит Тобольський Іоан Максимович, професори Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Георгій Кониський, добре відомий Григорій Сковорода та інші.
Наступним класом (після поетики) була школа риторики. У цьому класі студенти за поданими їм взірцями вчилися складати промови, вітання, панегирики, листи тощо. У підручниках риторики містились приклади доказів та спростувань, які стосувались судових, релігійних, політичних та інших питань. У аналізі наведених прикладів "студеї" одночасно знайомились з подіями всесвітньої та вітчизняної історії, історією культури, що значно розширювало світогляд студентів. Як зазначають дослідники, тогочасна риторика набагато більше, ніж інші, була пов’язана з життям, політичними подіями тощо.
Взірцем для курсу риторики була антична теорія красномовства та теорії її найвидатніших представників – Аристотеля, Цицерона, Квінтіліана, а також праці авторів середньовіччя й епохи Відродження. Пізніше риторика читалась за авторським курсом Ф.Прокоповича, який за висновком дослідників, "звільнив риторику від мертвої схоластики й оживив її духом класицизму".
Завдяки курсу риторики серед студентської братії не менш популярними, ніж вірші, були й промови: вітальні, прощальні, іменинні, весільні, на випадок народження чи смерті, на честь перемоги, вирішення судового процесу, церковного свята тощо. Студенти-красномовці завжди були бажаними гостями на різних урочистостях, за що отримували не лише щиру подяку, але й матеріальну винагороду.
Вища конгрегація мала два класи. Перший – клас філософії, яка викладалася за Аристотелем і складалася з трьох частин: логіки, фізики (теоретичні міркування про явища природи) і метафізики. Тут викладалась геометрія й астрономія, студенти здобували знання з історії, філософії. Другий, найвищий – клас богослів'я, де вивчалась історія релігії, церкви, твори Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна, Василя Великого, Фоми Аквінського та інших. Як правило, викладачами богослов'я були найбільш освічені професори.
Академічні наставники й професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства. Повний курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років. Але зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали без вікового обмеження. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не відчисляли за те, що вони не вивчили уроків, не підготувались до диспуту чи взагалі не можуть опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороби, і голод, і холод, нестача одягу, підручників тощо. Більше того, всім надавалась можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть третій рік в тому ж класі "підтверджувати навчання".
Всього в Академії було 8 так званих ординарних класів і дві конгрегації – вища й нижча. Нижча поділялася на 6 класів, вища мала два. У перших чотирьох класах Академії - фарі, інфимі, граматиці й синтаксимі, що були по суті підготовчими, вивчались мови: церковнослов'янська, грецька, руська (українська), латина і польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехизис. Знання класичних мов - грецької та латинської - було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й сучасної європейської літератури й науки. Латина була мовою науковців, письменників, поетів, судової справи, міжнародного спілкування. Викладання в університетах Європи велось латинською мовою. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво-Могилянській академії також викладались латинською мовою. Ще в 1649 р., єрусалимський патріарх Паісій, відвідавши Київську колегію, писав, що вона має вчителів "високого мистецтва", які навчають ґречну молодь "слов'янській мові, як власній, і латинській, як необхідній...". Руська або українська літературна (книжна) мова з часом мала все більший простір в Академії і в суспільстві. Нею писали твори, вірші, наукові, художні й політичні трактати, літописи, листи, судові акти, гетьманські універсали, укладали проповіді й повчання.
Аналіз організації лекційних курсів показує, що в академії застосовувались активні методи навчання: писалися творчі роботи, складалися анотації на праці видатних філософів, промови ораторів. Письмові роботи були переважно двох типів: екзерції, які писалися в класах і тут же подавалися на перевірку вчителям, і окупації, які виконувалися дома. У них розкривався зміст першоджерела з власним резюме студента.
Для кращого засвоєння студентами наук вивчення їх супроводжувалось диспутами. Вони були тижневими, місячними і підсумковими. До диспуту залучались не більш 4 студенти, причому один з них був основним доповідачем, а три - його опонентами.
Активізації навчального процесу в академії сприяли також екзамени, які відбувалися тричі на рік. У кінці року викладачі писали звіти про успішність учнів, характеризуючи самого учня, рівень його здібностей. Строк навчання не регламентувався, тому учні могли залишатися (часто за власним бажанням) кілька років в одному класі або після закінчення старших, класів переходили в молодші, щоб закріпити матеріал.
В оволодінні студентами знаннями велика роль належала бібліотеці або книгозбірні. Вона була унікальною і формувалась протягом двох віків. Закладена вона була ще в Братській школі, коли П.Могила передав Колегії всю свою бібліотеку - 2131 книгу вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалась традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від українських друкарень. Тут були книги видавництва Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Братіслави, Варшави, Лондона, Парижа. Рима, Болоньї й інших міст. Крім друкованих книг, у бібліотеці зберігались численні рукописи - хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація, значне місце займали передплатні видання.
Києво-Могилянська академія була своєрідним центром розвитку музичного, образотворчого й театрального мистецтва. Зокрема вихованці досконало оволодівали вокалом, багатоголосим співом, грою на музичних інструментах. На щорічних академічних випусках вихованці складали екзамен з музики.
Неабиякого розвитку в Академії досягло музичне мистецтво. З середини XVII ст. в Академії існувала хорова школа. Хори, академічний та Братського монастиря, нараховували часом до 300 і більше чоловік. Обидва залишалися незмінними, кращими серед усіх київських хорів, змагання яких відбувалося щороку на Подолі. Музика органічно впліталась в академічне життя. Студентський хор і оркестр обов'язково запрошувались на травневі рекреації й літні гуляння, які відбувались на Борщагівці, Шулявці, біля Кирилівського монастиря, а зимою в трапезній Братського монастиря і великій диспутній залі. Всі урочистості - зустріч гостей, релігійні свята, іменини ректора і професорів, день поминання Петра Могили, ім'я якого носила Академія, диспути – все супроводжувалось музикою і хоровим співом. Численні пісні і канти, створені в Академії, йшли в світ, їх розносили студенти, які відправлялися на вакації або просто просити у добрих людей милостині. Академія дала багатьох професійних композиторів. Найбільш талановитими серед них були Максим Березовський (1745-1777), ім'я якого висічено в академії міста Болонья поряд з В.А.Моцартом, і Артемій Ведель (1767-1808), музика яких до теперішнього часу хвилює серця.
У Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. В народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. На ярмарках, у селах - біля церков, на майданах, на цвинтарях –студенти проводили свої дійства. Слухачі й глядачі з радістю й захопленням сприймали нехитру студентську музу, щедро винагороджуючи "тружеників науки".
Починаючи з 90-х років XVII-го століття, у педагогічному процесі Києво-Могилянської академії відбулися значні зміни, пов’язані з розширенням змісту освіти: було введено курси старослов'янської, французької, німецької та єврейської мов, історії, географії, математики, а на певному етапі викладались також архітектура, живопис, красномовство, сільська і домашня економіка, медицина, російська риторика, російська мова. Отже, ґрунтовний аналіз змісту освіти за роки існування Києво-Могилянської академії дозволяє зробити такий висновок. Впродовж всього існування академії детально вивчались мови: слов'янська, латинська, українська книжна, грецька, польська, єврейська; з часом було введено вивчення іноземних мов - німецької (з 1738р.), французької (з 1753р.), російської (з 1751р.). Великого значення надавалось вивченню математики: на початку ХVIII-го століття існував математичний клас (арифметика, геометрія, тригонометрія); з другої половини ХVIII-го століття було введено клас чистої математики (цивільна і військова архітектура, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, астрономія, гідрографія, математична хронологія та інші); з 1799-го року ввівся клас сільської і домашньої економіки. У всі роки існування академії викладалось малювання (клас рисувальної науки), музика, нотний спів, катехізис, література. Починаючи з ХVIII-го століття, до змісту освіти було введено історію, географію, філософію, яка складалася з натурфілософії та метафізики. У цьому ж столітті виділились природничі науки (елементи астрономії, фізики, хімії, біології, медицини). З 1802-го року відокремився медичний клас (анатомія, фізіологія, хірургія).
Поступово виробилася чітка структура академії, яку очолював ректор. До функцій ректора відносилось: затвердження планів і звітів викладачів; санкціонування переведення до старших класів; контроль за академічним кошторисом; інспектування двічі на тиждень лекцій викладачів. Першим помічником ректора був префект, який призначався ректором. Його обов'язком було забезпечення навчального процесу, відвідання лекцій, контроль за поведінкою студентів, піклування про їх матеріальне забезпечення. Префект також очолював суд, який розглядав різноманітні конфлікти між студентами й викладачами. Крім префекта, з учителів академії обирався суперінтендант, який наглядав за бурсами й квартирами, де жили студенти.
Розширення змісту освіти сприяло тому, що в Києво-Могилянській академії сформувалась історична наука: літописці Роман Ракушка Романовський (Самовидець), Самійло Величко, Григорій Грабянка навчались в Академії, а їх "козацькі літописи" є прообразом сучасних історичних праць. Писали вони свідомо для прийдешніх поколінь, бо як зазначав автор "Хроніки" (1672) Феодосій Сафонович, теж могилянець, "кожному потрібна річ про свою вітчизну знати й іншим питаючим сказати, бо свого роду не знаючих людей за нерозумних вважають". Києво-Могилянська академія дала й таких відомих істориків як Петро Симоновський, автор "Краткого описання о козацком малороссийском народе", Василь Рубан, що видав "Краткую летопись Малой России" з додатком "Землеописание Малой России" (1777), Микола Бантиш-Каменський - вчений, історіограф, управитель Московського державного архіву, дійсний член Товариства історії і старожитностей, Максим Берлинський - археолог та історіограф Києва, та багато інших.
Києво-Могилянська академія була центром і філософської думки в Україні, особливий внесок у розвиток філософії зробили професори академії І.Гізель, С.Яворський, Ф.Прокопович.
У Академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут склалася одна з найбільших художніх та граверних шкіл в Україні. Визначними граверами України, які навчались в Академії, були Іван Митура, Іван Мирський, Леонтій Тарасевич, Григорій Левицький, широко відомі малюнки братів Івана та Василя Григоровичів-Барських.
Серед вихованців Академії були й визначні іконописці монументального й портретного живопису. Художня школа Києва впливала на весь православний світ від Москви до Балканських країн (за визначенням мистецтвознавця Павла Біленького).
Що стосується архітектури, то хоча спеціального архітектурного класу не було, студенти отримували добрі знання з цього фаху. Прикладом може бути діяльність визначного випускника Академії Івана Григоровича-Барського, киянина, архітектора і будівничого, якому в Києві належало більше 30 споруд. Серед них ротонда "Самсон", церкви Миколи Набережного, Покровська, Надбрамна в Кирилівському монастирі тощо.
Офіційно медичний курс був відкритий лише в 1802 р, але природничі знання, які давала Академія, вивчення творів Авіценни, Бекона, Гіппократа, а також чудове знання латини, часто були вирішальними у виборі шляху випускниками Академії. Вони йшли навчатися до медичних закладів Європи, а з другої половини ХVII ст. й до госпітальних шкіл Росії. В Києво-Могилянській академії освіту здобували такі відомі медики: основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії Нестор Максимович Амбодик, родом з с. Веприк на Полтавщині; Іван Полетика, професор Кельнської академії, головний лікар Петербурзького генерального госпіталю, родом з м. Ромни; Данило Самойлович, який довів можливість протичумного щеплення, почесний член 12 зарубіжних академій; основоположник російської анатомічної школи – Павло Згурський; Парпура, брати Шумлянські, Барсук-Мойсеєв, Гамалія, Велланський та багато інших медиків-практиків, авторів підручників, медичних словників, укладачів вітчизняної медичної термінології тощо. Випускником Академії був Петро Чайка, що працював згодом штаб-лікарем у В'ятці (Росія), – дід знаменитого композитора П.І.Чайковського.
Великою подією для російської культури було відкриття Слов'яно-греко-латинської академії (1701) - першого вищого навчального закладу Росії. Відкрив її вихованець, професор і ректор Київської академії, митрополит Рязанський і Муромський Стефан Яворський (1658-1722). З 1702 по 1762 рр. в Московській академії на викладацькій роботі було 95 професорів з Києва. За цей час на посаді ректора (23) і префекта (25) було відповідно 18 і 23 києво-могилянця.
З другої половини ХVIII ст. Києво-Могилянська академія, після заснування університетів у Харкові й Москві, природно, почала втрачати пріоритетне становище єдиної вищої школи, хоча продовжувала гідно підтримувати свої досягнення й традиції. Прихильники Академії робили непоодинокі спроби перетворити її на університет, але, незважаючи на всі прохання й докази необхідності цього акту, добитися згоди й матеріальної підтримки від Катерини II та вінценосних наступників не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення й бодай будь-яких ознак автономії й історичної пам'яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань, як гетьманство, Запорізька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив і Києво-Могилянську академію – осередок української освіти, культури й ментальності. За розпорядженням уряду, указом Синоду від 14.08.1817 р. Києво-Могилянську академію було закрито., а з 1819-го року на її території було відкрито Київську духовну академію.
Навчальною програмою відновленої Києво-Могилянської академії передбачена двоступенева система підготовки спеціалістів: на першому ступені (чотири роки навчання) університет готує бакалаврів наук за трьома основними напрямками: гуманітарний, суспільствознавчий, природничий; на другому ступені (дворічна програма) університет готує магістрів відповідно до обраної студентами спеціалізації в галузі філософії, культурології, релігієзнавства, соціології, економіки, політології і державного управління, екології, біології, фізики.
До університету приймаються громадяни без обмеження віку, які успішно закінчили не менше одного курсу будь-якого вищого навчального закладу або на "відмінно" середній спеціальний навчальний заклад.
40. Відомі ректори і професори Києво-Могилянської академії.
Серед більш відомих ректорів Київської колегії та Києво-Могилянської академії слід назвати Інокентія Гізеля, Лазаря Барановича, Іоаникія Галятовського, Іоасафа Кроковського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського та інших.
16 жовтня 1991 році відбулась презентація незалежного міжнародного університету "Києво-Могилянська академія". Першим ректором університету став доктор філологічних наук В.Брюховецький, а у вересні 1992 року здійснено перший прийом до нового навчального закладу. Університет засновано як міжнародний навчально-науковий заклад, тобто, не підпорядкований Міністерству освіти чи будь-якому іншому державному відомству. Академія підтримує зв'язки з багатьма зарубіжними університетами, з яких запрошує професорів до роботи в університеті.
41. Організація студентських корпорацій у Києво-Могилянській академії. Відомі вихованці академії.
Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани України Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Брюховецький, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Скоропадський, Павло Полуботок та інші. В Академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, серед них – писарі, обозні, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, бунчукові товариші, а також -правники, дипломати, перекладачі тощо. Це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких піднялись особливо за часів гетьманування Івана Мазепи.
Києво-Могилянська академія дала немало освічених церковних ієрархів – єпископів, митрополитів, архімандритів, духовних письменників. Серед них були й такі, що своїм праведним життям, духовністю, високим християнським благочестям, щиросердечністю, просвітницькими справами заслуговували на визнання їх по смерті Святими Православної церкви. Це Дмитро (Туптало), митрополит Ростовський (1651-1709), Іван (Максимович), митрополит Тобольський (1651-1715); Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський (1680/1682-1731), Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський (1705-1754); Феодосій (Углицький), архієпископ Чернігівський (30-ті рр. XVII ст.-1696); Паїсій (Величковський), архімандрит Камського монастиря (1722-1794); Петро (Могила) митрополит Київський (1596-1647).