Розрізняють семінарські заняття за змістом та формами проведення.

За змістом:

• дослідницькі;
• пізнавально-наукові (реферати, виступи на основі опрацьованої літератури);
• проблемні (аналіз проблемних ситуацій);
• пізнавально-практичні.

За формами проведення:

• фронтальні (аналіз матеріалу попередньої лекції);
• семінар із підготовленими доповідями;
• комбінований.

Семінарське заняття включає такі основні аспекти:організаційний; вступне слово викладача; висвітлення та обговорення питань за планом семінару; підведення підсумків із кожного питання; заключне слово викладача.

Семінарські заняття сприяють розвитку пізнавальної активності й самосвідомості студентів більшою мірою, аніж будь-які інші форми організації навчання, вони вчать студентів умінню висловлювати й аргументувати свої думки, вмінню критично аналізувати аргументи опонентів. Семінарські заняття розвивають логічне мислення, спонтанне мовлення, сприяють глибшому засвоєнню фундаментальних знань, формуванню переконань, виробленню активної життєвої позиції.

24. Тестовий контроль знань з психології, можливості і процедура проведення.

Тестовий контроль - це процедура визначення рівня підготовки фахівців у певні галузі знань, психологічного, фізичного та розумового стану, професійної придатності, обдарованості та інших якостей особи за допомогою системи спеціально підготовлених завдань.

Для проведення активних опитувань розробляються картки з тестами. Від того, настільки методично правильно вони будуть складені, залежить успіх опитування, тобто чи стане він елементом активного навчання, чи просто перетвориться на засіб нагромадження оцінок.

Перевагами тестового контролю являється:

·об'єктивність, простота та формалізованість процедури визначення оцінки якості підготовки;

·чіткість та однозначність формування умов тестових завдань;

·рівні вимоги до знань та умінь фахівця шляхом використання в тесті завдань однакової складності;

·забезпечення необхідної повноти, охоплення знань та умінь, що контролю під час перевірки;

·одночасність перевірки всього складу студентів;

·можливість багаторазового повторення умов перевірки для з'ясування змін у рівні підготовки.

Недоліки тестів полягають у тому, що:

·розробка тестів вимагає багато часу і зусиль;

·деякі тести припускають можливість угадування;

·тести є максимально об'єктивними лише в груповому застосуванні.

Метою тестового іспиту є визначення рівня професійної компетенції особи, що екзаменується, який можна поширити з умінь, завдання по яких були включені до тесту, на більш широку сферу професійної діяльності фахівця певного спрямування.

Вирішуючи, які уміння повинні контролюватися за допомогою конкретного тесту, розроблювачу необхідно пам'ятати, що рівень підготовки, визначений за результатами виконання тесту, є основою для загальної оцінки професійної компетенції. Тому для тестового іспиту вибираються важливі професійні уміння.

Від якості і відбору умінь, що контролюватимуться за допомогою тесту, в значній мірі залежить достовірність і точність отриманої оцінки професійних знань і умінь особи, що екзаменується. Якщо вибірка перепрезентативна, то результати іспиту будуть недостовірними і не відображають дійсний рівень професійної компетенції в конкретній сфері професійної діяльності.

Якісний тест має відповідати таким вимогам: валідність; надійність; простота.

Найбільш важливою з них є валідність. Валідність тесту означає, що за його допомогою вимірюється саме ті знання, уміння та навики, для оцінки яких він призначений.

Валідність тесту оцінюється за трьома характеристиками:

·функціональність, яка означає, що дії студентів при виконанні тестових завдань, повинні співпадати за більшістю показників з тими, які повинні контролюватися за їх допомогою;

·змістовність - для виконання тесту студент повинен використовувати знання саме того навчального матеріалу, засвоєння якого перевіряється за його допомогою;

·інформація, отримала при аналізі результатів виконання тесту, повинна містити достовірні дані для визначення змісту та прогнозування результатів наступної роботи.

Надійність тесту полягає в тому, що отримана, при наступному виконанні тесту одним і тим самим студентом, інформація повинна давати практично однакові результати.

Простота тесту - це чіткість та розуміння для кожного формулювання та відповідність можливостям студентів.

Для вибору типу тестових завдань необхідно враховувати дидактичне значення наявності відповідей або їх елементів у завданнях з наданими відповідями. Значна група педагогів оцінює наявність відповідей як негативний фактор, як підказ, що полегшує дії студентів, спрощуючи дидактичну задачу в порівнянні із завданнями з вільним складанням відповіді.

Завдання з наданими відповідями доцільно використовувати якщо:

·наявний перелік відповідей визначає та обмежує коло об'єктів, які повинні аналізуватись при підготовці відповіді;

·студент безумовно знає назви об'єктів, складових частин або властивостей, що наведені в переліку можливих відповідей;

·наведені відповіді є природною складовою частиною змісту завдань, без наявності яких він не має сенсу;

Існує класична процедура складання тестів:

/ етап.Викладач повинен визначити мету тестування (що він хоче оцінити: Знання?, Уміння?, Якого рівня? тощо); виділити вимоги (критерії) до оцінюваних знань, умінь, навичок (розроби­ти шкалу оцінювання, модель інтерпретації отриманих оцінок). Наприклад, оцінка репродуктивного рівня знань за 5-бальною шкалою.

2 етап.Розглядається план тесту, визначається кількість за­вдань, встановлюється рівень їх складності. З погляду практич­ного підходу, якщо в якості критерію прийняти 5-бальну шкалу оцінки, то кількість завдань у тесті повинна дорівнювати або бу­ти кратною п'яти. Тоді легко визначити результати оцінки: п'ять правильних відповідей — оцінка «відмінно», три правильних відповіді — оцінка «задовільно».

Що стосується оптимізації кількості варіантів можливих від­повідей, то їх не повинно бути від З до 5, адже при їх суттєвому збільшенні тест перетворюється в лотерею з вірогідністю 50 % на 50 %. З етап— складання і підбір завдань. Тут необхідно керувати­ся такими вимогами: 1) кількість завдань у тесті повинна забез­печити рішення поставлених перед тестуванням цілей (тобто кі­лькість завдань повинна бути такою, щоб найбільш повно охопити досліджуваний матеріал); 2) форма завдань повинна бу­ти різноманітною і залежати від предмета тестування.

Будь-який тест складається з таких елементів:

1) інструкція до тестування (наприклад: назвіть правильні відповіді, складіть схему тощо);

2) текст тестового завдання;

3) варіанти відповідей (якщо тести закриті). Відкриті тести передбачають вільну відповідь, а закри­ті — один правильний варіант і мають різноманітну форму по­становки задачі.

Організація процесу ТКЗ має враховувати такі вимоги:

1. Тестовий контроль залишкових знань повинен проводитися разом на потоці або в академічній групі.

2. Тестування повинна здійснювати комісія у складі виклада­чів, які викладали дисципліну для об'єктив­ності результатів. При цьому студенти одержують картки-завдання і картки для відповідей.

3. Час тестування повинен бути регламентований із розрахун­ку 1—1,5 хв на кожне запитання.

4. Кількість варіантів карток повинна бути у півтора рази бі­льшою, ніж кількість студентів в аудиторії.

5. Комісія перевіряє результати тестування за «ключем», від­мічаючи в картці студента правильні відповіді колом, а неправильні закреслює. У графі «оцінка» проставляється цифрою і про­писом оцінка за кількістю правильних відповідей.

25. Характеристика критеріїв оцінювання знань з психології.

Єдині вимоги до оцінювання знань, умінь та навичок формулюються у вигляді критеріїв і норм. Критерій – міра оцінки, показник, на основі якого визначається рівень оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Відповідно до критеріїв визначають норми оцінок. Норма – конкретна вимога, яка регулює виставлення оцінки - балу з навчального предмета за усну відповідь чи письмову роботу.

Основними критеріями оцінки знань є: глибина, повнота, міцність, оперативність, якість, гнучкість, систематичність.

Глибина – критерій оцінки, під яким розуміють кількість усвідомлених учнем істотних зв’язків і відношень у знаннях.

Повнота – критерій оцінки, який визначається кількістю всіх елементів знання про вивчений об’єкт.

Міцність – критерій оцінки, що передбачає збереження в пам’яті вивченого матеріалу, безпомилковість його відтворення.

Оперативність – критерій оцінки, що передбачає вміння учня використовувати знання у стандартних однотипних умовах.

Якість – критерій оцінки, під яким розуміють повноту, міцність, глибину, оперативність знань тощо.

Гнучкість– критерій оцінки, що передбачає вміння учня використовувати знання в змінних, варіативних умовах.

Систематичність – критерій оцінки, що передбачає засвоєння навчального матеріалу в його логічний послідовності та наступності.

Названі критерії забезпечують можливість визначити рівні знань студентів. Виділяють такі рівні:

- репродуктивний (знання сприйняті, зафіксовані в пам’яті і можуть бути відтворені);

- реконструктивний (знання застосовуються в стандартних або варіативних умовах);

- творчий (знання продуктивно застосовуються в змінених, нестандартних ситуаціях).

Навчальна діяльність у кінцевому результаті повинна не просто дати людині суму знань, але й сформувати комплекс компетенцій. Основними компетенціями, які потребує сучасне життя, є політичні і соціальні, ті, що пов’язані з володінням усною і писемною рідною та іншими мовами, ті, що пов’язані з потребою добувати, аналізувати та застосовувати інформацію, володіти інформаційними технологіями, постійно навчатися як у професійному, так і в особистому та суспільному плані.

Критерії оцінювання при цьому не поділяють на позитивні й негативні.

Серед загальних критеріїв оцінювання навчальних досягнень у системі освіти виділяють:

- характеристику відповіді (правильність, цілісність, повнота, логічність, обґрунтованість);

- якість знань (осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність);

- сформованість загально-навчальних і предметних умінь та навичок;

- рівень володіння розумовими операціями (аналіз, синтез, порівняння, класифікація, узагальнення тощо);

- розвиток творчих умінь (уміння виявляти проблему, формулювати гіпотезу, перевіряти її);

- самостійність оцінних суджень.

На основі названих критеріїв і показників розрізняють такі рівні навчальних досягнень:

- низький (рецептивно-продуктивний),

- середній (репродуктивний),

- достатній (конструктивно-варіативний),

- високий (творчий).

Початковий рівень характеризується первинними уявленнями про предмет вивчення, фрагментарністю відповідей.

Середній рівень – учень здатний вирішувати найпростіші завдання за зразком, відтворювати основний зміст навчального матеріалу, володіти елементарними навчальними вміннями.

Достатній рівень характеризується знанням суттєвих ознак понять, оперує ними, розв’язує стандартні завдання, уміє робити висновки, виправляти допущені помилки, однак не вміє переносити і використовувати знання в інших навчальних ситуаціях.

Високий рівень – знання системні, учень застосовує їх для виконання творчих завдань, самостійно оцінює різні явища, факти, відстоює особисту позицію. Контроль за навчальною діяльністю здійснюється різними методами і в різних формах. Використання методів контролю спрямоване на виявлення й оцінювання знань, а також фіксацію результатів навчання. У шкільній практиці використовують такі методи контролю: спостереження за різними видами діяльності учнів; усне опитування; письмову перевірку (контрольна робота, твір, письмове домашнє завдання та ін.).

26. Мотивація оцінювання та оцінки, їх педагогічне значення і вимоги до них.

Оцінка - процес і результат виявлення й порівняння рівня опанування студентами професійно важливих знань, навичок та умінь з еталонними уявленнями, задекларованими у навчальних програмах підготовки, порадниках, збірниках нормативів та інших керівних документах.

Еталонні уявлення - такі (індивідуальні й групові) знання, навички та вміння, а також рівень їхнього опанування, які необхідні для ефективного виконання завдань професійної діяльності. Вони є критеріями, щодо яких оцінюють знання, навички і вміння студентів.

До контролю та оцінки знань, навичок і вмінь студентів у навчанні висувають такі вимоги:

- об'єктивність;

- достатня кількість відомостей для оцінки;

- тематична спрямованість;

- умотивованість оцінок;

- єдність вимог з боку тих, хто контролює;

- оптимальність;

- усебічність;

- дієвість, тобто реальний їх вплив на формування професійних знань, навичок і вмінь студентів.

У процесі оцінювання знань студентів слід враховувати: обсяг відомостей, оперування поняттями, категоріями, фактами, основними теоріями, законами, закономірностями й принципами, ступінь їх пізнання, здатність до систематизації та узагальнення, що передбачає:

- пізнання й визначення понять, розуміння їх сутності, розкриття змісту, встановлення сукупності зв'язків і залежностей між окремими частинами й цілим тощо;

- виокремлення головного, актуальних теоретичних проблем, усвідомлення їх глибини та визначення шляхів їх розв'язання;

- розуміння законів, закономірностей, принципів, концепцій;

- здатність до узагальнення, систематизації, класифікації явищ і предметів.

Якість опанування методологічною і теоретичною основами навчального предмета, що передбачає:

- глибоке розуміння викладеного в першому пункті, аргументованість, послідовність, упевненість і самостійність викладення своїх знань;

- методологічне обґрунтування знань.

Дієвість знань, наявність простих умінь, доцільність їх застосування під час розв'язання практичних завдань, що передбачає:

- конкретне визначення основних напрямів застосування знань у практичний діяльності;

- змістовна характеристика методів, процедур та методики дій щодо використання теоретичних і практичних знань у майбутній практичній діяльності та ін.

Знання мають бути глибокими, міцними, систематизованими, оперативними та усвідомленими. А їх рівень може бути репродуктивним, реконструктивним, евристичним і творчим.

Оцінюючи навички студентів, науково-педагогічний працівник має врахувати:

- наявність практичних навичок у галузі навчальної дисципліни, що сприяють успішному опануванню професійної діяльності;

- якість, швидкість, стійкість, точність їх виконання в різноманітних умовах, зокрема й екстремальних.

Для оцінки вмінь педагог має враховувати:

- наявність конкретних умінь, їхню глибину, стійкість і гнучкість;

- ступінь опанування основними прийомами діяльності та їх творче застосування під час розв'язання нестандартних завдань у різноманітних ситуаціях майбутньої професійної діяльності,

- конструювання алгоритму дій та його інноваційність;

- здатність моделювати професійні дії;

- виконання комплексу дій, які становлять це вміння;

- упевненість, самостійність, обгрунтованість, систематичність цих дій;

- зміст самоаналізу результатів власних дій, характер зіставлення отриманих результатів з основною метою діяльності;

- умотивованість дій та їх усвідомлення;

- наявність помилок, їхня кількість і характер, ступінь впливу на остаточний результат діяльності;

- ступінь ефективності та якість виконаних дій тощо.

Оцінюють студентів за чотирибальною системою. Критерії оцінок визначено у навчальних програмах підготовки студентів.

Критерії оцінок узагальнено й стисло можна сформулювати так;

- "відмінно" - студент володіє навчальним матеріалом у повному обсязі (міцно засвоїв увесь програмний матеріал, виявив глибоке його розуміння, вичерпно відповів і обґрунтував власні висновки, прийняв обґрунтоване рішення і вміло використав на практиці, упевнено виконав завдання);

- "добре" - студент засвоїв навчальний матеріал на достатньо високому рівні (загалом знає весь програмний матеріал, на питання відповідає вільно, але недостатньо широко, правильно використовує свої знання на практиці тощо);

- "задовільно" - студент загалом засвоїв основний навчальний матеріал, оперує ним недостатньо чітко та упевнено, слабо визначає зв'язки й відносини між предметами і явищами (виявляє знання тільки основного матеріалу, передбаченого програмою, спроможний використовувати свої знання на практиці, правильно виконує прийоми і дії та ін.); "незадовільно" студент загалом має поверхове уявлення про основний навчальний матеріал, не може ним оперувати.

Потрібно домагатися, щоб оцінка була об'єктивною, справедливою, обґрунтованою, ясною й зрозумілою студенту. Треба усунути фактор суб'єктивізму.

В оцінюванні студентів використовують також самооцінку, яка насамперед є джерелом і спонукальною силою розвивального навчання, що є важливою характеристикою сучасного дидактичного процесу у вищій школі.

Педагог може використовувати словесні оцінки, що позитивно впливає на перебіг навчально-пізнавальної діяльності студентів. Такі оцінки закладено у деяких заохочувальних висловлюваннях, позитивних репліках на зразок "молодець", "так тримати", "добре", "дотепно", "якісно", "відмінно", "ти можеш" тощо. Безумовно, словесні оцінки можуть мати і у негативне значення - через зауваження, заперечення, демонстрування сарказму, докору, нотації та ін.

Однак головна функція словесної оцінки має полягати в орієнтуванні студента на правильність його навчально-пізнавальних дій, закріплення успіху на цьому шляху, подальшого його стимулювання для досягнення успіхів у пізнавальній діяльності та ін.

Досвід проведення контролю доводить необхідність урахування таких аспектів:

- недоцільно контролювати те, що засвоєно на рівні ознайомлення, первинного уявлення;

- не слід застосовувати контроль, коли викладач упевнений, що всі студенти впораються із завданням на 100%, але варто інколи давати такі завдання, з яким більшість студентів упорається, у такий спосіб студенти набувають віри у свої сили;

- добре організований поетапний контроль знижує необхідність у підсумковому або взагалі робить його непотрібним;

- потрібно варіювати засоби контролю;

- створення спокійної доброзичливої атмосфери в процесі контролю сприяє кращій роботі студентів та позитивно впливає на результати контролю.

27. Вимоги та основні етапи підготовки лекції з психології.

Лекція - це систематичне, послідовне викладен­ня теми, проблеми, розділу навчального курсу або науки. Вона присвячується найбільш вагомим, принциповим питанням на­вчальної програми. Якісна лекція у вищому навчальному за­кладі — це творче спілкування лектора з аудиторією, ефект такого спілкування в пізнавальному та емоційному відношен­нях не нижчий за ефект матеріалу, що викладається на лекції.

Переваги лекції:

- В лекціях дається цілісне систематизоване викладення навчального матеріалу.

- Економічність лекції: порівняно з самостійною роботою лекція економить час студентів.

- Оперативність – дозволяє включати в навчальний процес новітній, науковий і фактичний матеріал.

- Розвиває творче мислення студентів. (завдяки тому, що вони мислять так як лектор) лекції справляють глибокий емоційно-психічний вплив на студента, цей вплив сприяє кращому засвоєнню знань.

- Відіграє велику мотиваційну роль

- Має велике виховне значення (вплив лектора як фахівця, як педагога, як науковця)

Недоліки лекції:

- Лекція певною мірою привчає студентів до некритичного сприйняття чужих думок (студенти перебувають під впливом авторитетного викладача)

- Лекція обмежує можливість студентів глибоко і всебічно подумати над інформацією, яка постійно повідомляється лектором.

- Лекція не може враховувати рівень підготовки і психологічні особливості кожного студента, вона читається для всіх студентів (в лекції має бути і нижчий, і середній, і високий рівень викладання лекції).

- Слабкий зворотній зв’язок між аудиторією і викладачем (домінує односторонній, прямий зв’язок)

Алгоритм підготовки до лекції:

1) визначення того, що треба викласти і в якій послідовності. Для цього з'ясовується зміст теми, виокремлюють провідні ідеї, структурується матеріал. Лектор продумує, в якому співвідношенні запропонувати теоретичний і практичний матеріал. У двогодинній лекції з економічних дисциплін бажано розглядати не більше трьох-чотирьох питань.

2) пошук засобів що дозволяють без втрат донести зміст матеріалу до слухачів, вичленувати і провести через всю лекцію ключові, такі, що ведуть ідеї, положення. Мова йде про використання таких методичних прийомів, за допомогою яких активізується мислення, аудиторія залучається до діалогу, дискусії.

3) запис лекції у вигляді повного тексту або тез.

Повний текст розташовується на 16–17 сторінках машинописного тексту для двогодинної лекції.

4) перевірка результату роботи. Підготовлений текст слід промовити вголос, встановити час на кожне питання. Підготовка лекції включає такий важливий компонент, як повноцінне лекційне спілкування. Лектор повинен враховувати ряд вимог, щоб|аби| отримати ефективний результат.

Перерахуємо ці вимоги:

- думка повинна формулюватися чітко, ясно, недвозначно, не змінюючись впродовж доказу;

- використання наочності полегшує сприйняття і розуміння положень що вивчаються; протене слід перенавантажувати аудиторію ілюстративним матеріалом, він повинен грати підлеглу роль (його потрібний стільки, скільки необхідно для освітлення питання і забезпечення уваги слухачів);

- швидке і вірне орієнтування в обстановці виступу|вирушання|, уміння реагувати на репліки, не піддаватися страху, зайвому|надмірному| хвилюванню;

- контакт із слухачами. Контакт логічний – це активність думки студента у відповідь на розумову діяльність викладача. Психологічний контакт забезпечує співдружність викладача і студента.

28. Методика підготовки і проведення семінарського заняття з психології.

Ефективною формою організації навчання у вищій школі є семінарські заняття, з якими органічно поєднуються лекції.

Семінар (лат. seminarium - розсадник) - вид практичних занять, який передбачає самостійне опрацювання студентами окремих тем і проблем відповідно змісту навчальної дисципліни та обговорення результатів цього вивчення, представлених у вигляді тез, повідомлень, доповідей, рефератів тощо. Семінари у формі дискусій, учасниками яких були вчені з різних країн світу, були дуже поширені в Києво-Могилянській академії. З 1874-1875 років семінарські та практичні заняття почали широко використовуватися в Київському університеті за ініціативи професора М. Авенаріуса.

Проведення семінарських занять дозволяє вирішувати такі дидактичні цілі:

- оптимально поєднувати лекційні заняття із систематичною самостійною навчально-пізнавальною діяльністю студентів, їх теоретичну підготовку з практичною;

розвивати уміння, навички розумової праці, творчого мислення, уміння використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

- формувати у студентів інтерес до науково-дослідної роботи і залучення їх до наукових досліджень, які здійснює кафедра;

- забезпечувати системне повторення, поглиблення і закріплення знань студентів за певною темою;

- формувати уміння і навички здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності;

- здійснювати діагностику і контроль знань студентів з окремих розділів і тем програми, формувати уміння і навички виконання різних видів майбутньої професійної діяльності.

Семінарські заняття виконують такі основні функції:

- навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);

- розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);

- виховну (виховання відповідальності, працездатності, виховання культури спілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля);

- діагностично-корекційнута контролюючу (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин у його засвоєнні та їх подолання).

Визначаючи методичну концепцію організації і проведення семінарських занять, слід виходити з того, що:

- до семінарських занять висуваються загальнодидактичні вимоги (науковість, доступність, єдність форми і змісту, забезпечення зворотного зв'язку, проблемність та ін.);

- при виборі методики проведення семінарських занять слід ураховувати особливості, зумовлені логікою викладання конкретної дисципліни та психолого-педагогічних особливостей студентської групи;

- необхідно забезпечувати високий рівень мотивації навчальної діяльності студентів (вивчення теми слід розпочинати із з'ясування її значення для засвоєння даної чи інших дисциплін, у майбутній професійній діяльності тощо);

- необхідно дотримуватися принципу професійної спрямованості навчання у вищій школі та здійснювати різнорівневі міжпредметні зв'язки з іншими дисциплінами,

практичним навчанням, що забезпечує формування єдиної системи знань, умінь та навичок студентів;

- важливим завданням є також формування професійної культури і мислення, вмінь самоосвіти;

- у процесі проведення семінарського заняття необхідно забезпечувати органічну єдність теоретичного і дослідно-експериментального пізнання;

- семінарські заняття мають гармонійно поєднуватися з лекційними, практичними і лабораторними заняттями та самостійною роботою студентів.

Залежно від завдань і змісту семінарських занять їх можна класифікувати як;

- просемінари;

- традиційні (тематичні) семінари;

- підсумовуючі семінари (повторення і систематизації знань, міжпредметні семінари та ін.);

- спецсемінари.

Серед семінарів найчастіше використовуються такі різновиди:

- семінар - бесіда (обговорення заздалегідь підготовлених студентами доповідей, рефератів, творчих робіт);

- семінар-дискусія;

- ссмінар-конференція;

- семінар -"круглий стол;

- семінар-симпозіум та ін.

На семінарах студентам слід пропонувати запитання, що мають проблемний характер і вимагають творчого, продуктивного мислення. які мають елементи інтерактивного навчання, студентів слід стимулювати до обміну думками, дебатів, що привчає самостійно мислити, сприяє розвитку аналітичних навичок, умінь захисту власної точки зору, виваженої аргументації, поваги до думки інших.