І. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ХВОРОБУ. Сучасні методи діагностики, заходи профілактики та боротьби за грипу птиціметодичні рекомендації до проведення лабораторних робіт з дисциплін «Карантинні та
СУЧАСНІ МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ, ЗАХОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ТА БОРОТЬБИ ЗА ГРИПУ ПТИЦІ
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДО ПРОВЕДЕННЯ ЛАБОРАТОРНИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ
«КАРАНТИННІ ТА ІНШІ ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНІ ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ ПРОДУКТИВНИХ ТВАРИН»
Дніпропетровськ, 2016
Сучасні методи діагностики, заходи профілактики та боротьби за грипу птиціметодичні рекомендації до проведення лабораторних робіт з дисциплін «Карантинні та інші особливо небезпечні інфекційні хвороби продуктивних тварин» для студентів ОС «Магістр» Спеціальність: 8.11010101 «Ветеринарна медицина (за видами)» та «Епізоотологія та інфекційні хвороби» для студентів ОС «Бакалавр» 6.110101 «Ветеринарна медицина» – Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет. – Дніпропетровськ, 2016. – 24 с.
Укладачі:
д.вет.н., професор Ткаченко О.А.
к.вет.н., доцент Алексєєва Н.В.
к.вет.н., ст.викл. Шендрик І.М.
Рецензент: доцент кафедри нормальної і патологічної анатомії с.г. тварин
к.вет.н., Тішкіна Н.М.
Методичні рекомендації складені на основі типової програми („Епізоотологія та інфекційні хвороби”, затверджено Департаментом кадрової політики, аграрної освіти та науки 7 квітня 2004 р.) та освітньо-кваліфікаційної характеристики (ОКХ) і освітньо-професійної програми (ОПП) підготовки (ОКР „Магістр”) за спеціальністю 8.11010101 „Ветеринарна медицина (за видами)” та („Епізоотологія та інфекційні хвороби”, затверджено Департаментом аграрної освіти, науки та дорадництва Міністерства аграрної політики України 6 квітня 2010 р.) та освітньо-кваліфікаційної характеристики (ОКХ) і освітньо-професійної програми (ОПП) підготовки (ОКР „Бакалавр„) за напрямом підготовки 6.110101 «Ветеринарна медицина».
У методичних рекомендаціях представлено сучасні методи діагностики, описано порядок проведення профілактичних заходів спеціалістами ветеринарної медицини щодо недопущення захворювання птиці на грип, порядок проведення ветеринарно-санітарних заходів у випадках спалаху захворювання птиці на грип у птахогосподарствах незалежно від форми власності та серед дикої птиці.
Методичні рекомендації розглянуті на засіданні кафедри епізоотології та інфекційних хвороб від « » жовтня 2016 р., протокол № .
Методичні рекомендації розглянуті та рекомендовані до друку науково-методичною радою факультету ветеринарної медицини ДДАЕУ від « ___ » _________ 2016 р., протокол № 2.
ЗМІСТ
| ст. | ||
| ВСТУП | ||
| I. | ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ХВОРОБУ | |
| II. | ДІАГНОСТИКА ГРИПУ ПТИЦІ | |
| 1. | Методи досліджень | |
| 1.1. | Метод виділення вірусу | |
| 1.2. | Метод постановки реакції гемаглютинації | |
| 1.3. | Метод ідентифікації вірусу | |
| 1.4. | Метод виявлення специфічних антитіл | |
| 1.5. | Метод ретроспективної діагностики | |
| ІІІ. | ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ З БІОБЕЗПЕКИ | |
| ІV. | ЗАХОДИ ПРИ ПІДОЗРІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПТИЦІ НА ГРИП | |
| V. | ЗАХОДИ З ЛІКВІДАЦІЇ ВИСОКОПАТОГЕНОГО ГРИПУ ПТИЦІ | |
| VI. | ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНІ ЗАХОДИ ЗА ВИСОКОПАТО-ГЕНОГО ГРИПУ ПТИЦІ У КОНТАКТНИХ ГОСПОДАРСТВАХ | |
| ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ | ||
| ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ | ||
| РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА |
ВСТУП
Збудники грипу дуже мінливі РНК-геномні віруси, які проявляють свою патогенну дію на птицю і ссавців, включаючи людину, відносяться до родини Orthomyxoviridae, роду Influenzavirus, який поділяють на три серологічні типи: A, B і C. Згідно даних МЕБ (2012) у домашньої худоби виявлено вірус грипу, який спочатку віднесли до типу С, проте проведені дослідження дозволяють припускати, що виділений вірус може являти собою четвертий тип вірусу грипу – D.
Віруси грипу типу А широко поширені та різноманітні серед водоплавної птиці, яка вважається їх природним господарем (резервуаром) і легко заражають домашню птицю. Деякі віруси грипу адаптувалися і циркулюють серед популяцій людей, свиней, коней, собак, і як правило, можуть викликати у них захворювання дихальних шляхів з високою захворюваністю, але низьким ступенем смертності.
Більш важкі та смертельні випадки захворювання, як правило, спостерігаються головним чином, у поєднанні з іншими захворюваннями, виснаженні або імуносупресії, а також, серед молодняка, старих тварин і вагітних. Проте, існує ризик виникнення захворювання тяжкого ступеня у здорових людей під час пандемії.
Хоча віруси грипу типу А являються господар-адаптованими збудниками, вони іноді можуть інфікувати інші види тварин. У рідкісних випадках, віруси грипу можуть змінюватись, через мінливість (мутувати) і поширитися на нового господаря. У даний час є невелика кількість даних про те, що віруси грипу являюся причиною респіраторних захворювань у видів тварин, які раніше вважаються невразливими ‑ котів, норок і різних диких ссавців, що містяться у неволі, які заразилися від людей, свиней, птиці та інших видів.
Серед собак зустрічалися спорадичні випадки захворювання, які заражалися від інших видів тварин, однак за останні 20 років, встановлена циркуляція серед популяцій собак мутованих вірусів грипу коней і птиці.
Серед популяції свиней в Північній Америці, спостерігалися випадки захворювань викликані мутованим вірусом грипу птиці. Деякі північноамериканські віруси грипу, які вважалися свинячими видами, стали причиною захворювання у людей, які відвідували ярмарок тварин. Багато вірусів грипу типу А, які викликали вірусні інфекції у нового господаря (виду) перебігали легко, але деякі призвели до небезпечних для життя наслідків. Встановлено, що серйозні спалахи захворювання, що вразили людей в Китаї, були викликані вірусами грипу азіатського виду: (високопатогенного грипу птиці) – H5N1 та (низькопатогенного грипу птиці) – H7N9.
Збудники пташиного грипу стали основною причиною принаймні трьох минулих пандемій у людей, а в 2009‑2010 роках причиною пандемії серед людей став збудник свинячого грипу.
Віруси грипу типу В і С в першу чергу небезпечні для людей і рідко долають видові бар'єри. Однак є повідомлення, про зараження тварин цими типами вірусу з коротким терміном персистенції.
Мало відомостей про вірус грипу типу D. Була встановлена циркуляція цього типу збудника грипу (тип D) серед великої рогатої худоби і свиней, а що стосується здатності інфікування людей, такі дані відсутні.
І. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ХВОРОБУ
З квітня 2008 року Україна є благополучною щодо грипу птиці з обов'язковою декларацією без застосування вакцинації.
Для контролю державною службою ветеринарної медицини проводяться постійні моніторингові дослідження, передбачені Державним планом моніторингу інфекційних хвороб птиці на території України (розробляється і виконується упродовж останніх 9 років).
В 2014 році досліджено більше 70 тис. проб біоматеріалу, збудників грипу птиці не виявлено.
Грип птиці - гостра контагіозна вірусна інфекція птиці, викликана будь-яким вірусом грипу A: субтипів H5 та H7, або з індексом внутрішньовенної патогенності (IVPI) для курчат шеститижневого віку більше 1,2, або який спричиняє щонайменше 75 % летальних випадків у курчат чотири‑восьмитижневого віку, інфікованих внутрішньовенно. Грип птиці характеризується загальним пригніченням, набряками, ураженням респіраторних органів та шлунково-кишкового тракту та перебігає у виді епізоотій.
Усі віруси грипу птиці належать до типу А, родини Orthomyxoviridae, і є сегментованими PHK-геномним вірусом. Віруси грипу A на основі гемаглютинуючого антигену Н поділяються на 16 субтипів. Крім антигену H, у вірусів грипу є один із дев'яти нейрамінідазних антигенів (N). Кожен різновид вірусу грипу птиці має один гемаглютинін і один антиген нейрамінідазу у будь-якій комбінації. Більшість комбінацій H і N були ізольовані від птиці, що вказує на виняткове розмаїття, характерне для цих вірусів.
У випадку, коли відбулося спільне інфікування різними вірусами в одній і тій самій клітині, одним із наслідків геномної сегментації може бути поява різноманітних комбінацій (реасортант).
Збудник грипу птиці - PHK-геномний вірус, за комплементзв'язувальним антигеном споріднений з вірусом типу A людей і тварин.
Визначені віруси пташиного грипу можуть інфікувати людину і являють значний ризик для її здоров'я.
Генетична реасортація збудника грипу може також відбуватись у мігруючої дикої птиці з подальшим інфікуванням домашньої.
Збудники пташиного грипу поділяються на віруси, що викликають високопатогенний та низькопатогенний пташиний грип. Високопатогенний грип птиці (ВПГП) означає інфекційне захворювання птиці, спричинене вірусом грипу типу A, підтипу H5 та H7 або будь-яким вірусом грипу типу A з індексом інтравенозної патогенності більш ніж 1,2 чи викликає загибель курчат віком 4‑8 тижнів понад 75 % або має амінокислотну послідовність у місці розщеплення гемаглютиніну, яка сумісна з високопатогенним вірусом птиці.
Низькопатогенний грип птиці (НПГП) означає інфекцію домашньої птиці або іншої птиці, викликану вірусом грипу A, субтипів H5 та H7, але які не потрапляють під визначення ВПГП.
Дика птиця, особливо мігруюча водоплавна птиця, є природним резервуаром вірусів грипу птиці. Майже всі можливі комбінації гемаглютиніну та нейрамінідази були ізольовані від дикої птиці.
Вірус грипу птиці чутливий до дії 3 % розчину їдкого натру, хлорного вапна, креоліну, фенолу. Віруцидно діють 2 % розчини формальдегіду, азотної кислоти, ефіру, хлороформу та препарати йоду. Прямі сонячні промені знезаражують вірус упродовж 50‑55 год., температура 56 оС – упродовж 3 год., 60 оС – упродовж 30 хв., 65‑70 оС – упродовж 2‑5 хв.
На інфікованому пір'ї вірус зберігає патогенність 8‑20 діб, у крові та ексудаті в запаяних ампулах у ліофілізованому вигляді – понад 2 роки.
До грипу сприйнятлива домашня, синантропна та дика перелітна птиця.
Джерелом інфекції є хвора і перехворіла птиця, а також водоплавна птиця без клінічних ознак захворювання. Дикі качки, крячки, лебеді, чайки та інші види перелітної птиці, чутливі до вірусу грипу птиці, є переносниками інфекції та природним резервуаром інфекції.
Факторами передачі збудника є інфікована обмінна тара, корми, інкубаційні яйця, тушки, пір'я. Механічними переносниками можуть бути обслуговуючий персонал, комахи, пухоїди, синантропні птиця, дика перелітна птиця, гризуни. Проте інфікування птиці відбувається в основному повітряно-крапельним шляхом.
Вірус виділяється у навколишнє середовище зі слиною, носовим секретом і послідом. Вірусоносійство у птиці, яка перехворіла, триває 2‑3 місяці та більше.
Інкубаційний період у птиці триває 1‑7 діб. В окремих випадках – від декількох годин до 7 діб і більше.
Клінічні ознаки грипу птиці є мінливими і залежать від вірулентності вірусу, виду птиці, віку, статі, супутніх хвороб і навколишнього середовища тощо.
Клінічні ознаки у курей різноманітні: від слабо виражених до гострого перебігу, з високою смертністю без проявів будь-яких симптомів або з мінімальними ознаками депресії; відсутність апетиту, раптова загибель великої кількості птиці у стаді; хвора птиця сидить або стоїть у напівкоматозному стані з опущеною головою. При цьому загибель птиці досягає 80‑100 %. Кури, інфіковані вірусом пташиного грипу, несуть яйця без шкаралупи і з часом припиняють яйцекладку. Хвороба супроводжується депресією, втратою чутливості, сльозотечею, набряками в ділянці голови і шиї, ціанотичністю слизових оболонок, гребінця та сережок, водянистим проносом, рідше – симптомами ураження органів дихання.
У бройлерів клінічні ознаки високопатогенного грипу менше виражені, ніж у інших видів птиці, і характеризуються пригніченням, сонливістю, відсутністю апетиту та підвищеною летальністю. Також спостерігаються набряки голови та шиї, ознаки ураження нервової системи, зокрема викривлення шиї та атаксія.
Клінічні ознаки грипу індиків залежать від патогенності збудника, віку птиці та інфікування збудниками інших хвороб. При зараженні високопатогенними штамами грипу відмічається раптова загибель птиці, знижується або припиняється яйцекладка, з'являються бронхіальні хрипи і крепітація в легенях, глухий, болючий кашель, синусити, набряки голови, депресія, діарея. Смертність досягає 80‑90 %.
Низькопатогенні віруси грипу викликають зниження або припинення яйценосності, катар верхніх дихальних шляхів, синусит та зростаючу загибель птиці.
У каченят, хворих на грип, спостерігаються слабкість, пригнічення, сльозотеча, часткова або повна відмова від корму, приступи судом, після яких каченята гинуть. Часто настають паралічі шиї, кінцівок, крил. Загибель каченят досягає 50 %. Дорослі качки хворіють без видимих клінічних ознак.
У гусей, заражених вірусами пташиного грипу, спостерігаються відсутність апетиту, ознаки депресії, пронос, набряк очних пазух. У гусенят проявляються ознаки ураження нервової системи.
У фазанів, перепілок і цесарок хвороба може перебігати з ознаками ураження дихальної системи і шлунково-кишкового тракту.
При захворюванні молодняку страусів смертність може досягати 60 %. Хвороба проявляється симптомами, які називаються південно-африканськими фермерами як "хвороба зеленої сечі". Страуси старше 14‑місячного віку хворіють грипом відносно легко, при максимальній загибелі 10 %, при цьому загибель провокується супутніми факторами, такими, як порушення умов утримання, стресами та ускладненнями вторинною бактеріальною мікрофлорою.
Екзотична птиця, яка утримується у зоопарках, при зараженні вірусами грипу хворіє з ознаками катарального запалення верхніх дихальних шляхів. Частіше хвороба зустрічається серед молодняку до 30‑добового віку, але можливе захворювання і дорослої птиці. У зоопарках грип птиці уражає 90 % водоплавної птиці.
У дикої птиці грип протікає у вигляді епізоотії чи ензоотії. В окремих випадках хвороба характеризується коротким інкубаційним періодом, проте здебільшого має ензоотичний спалах і проявляється депресією, втратою апетиту, ураженням органів дихання і травлення, набряком та опуханням голови, ціанотичністю гребеня та сережок; смертність коливається у межах 5‑10 %, може досягати 100 %; через 2‑3 тижні птиця може видужати, але залишається вірусоносієм.
При патолого-анатомічному розтині хворих на грип курей спостерігають множинні крапчасті крововиливи на оболонках серця, серозній та підслизовій оболонках м'язового і залозистого шлунків, серозній оболонці кишечника, м'язах грудної кістки, паренхіматозних органах, яйцепроводах і яєчниках. При ураженні дихальних шляхів спостерігають риніт, синусит, аеросакуліт, пінисту рідину в трахеї, бронхах, набряк легень, вогнищеву серозно-катаральну пневмонію.
У курчат, які загинули, спостерігають синці в м'язах, катаральну пневмонію. У трупах курей можливі фібринозні нашарування у повітроносних міхурах, збільшення печінки, селезінки, іноді крапчасті крововиливи в залозистому шлунку. Відмічають геморагічне запалення дванадцятипалої кишки, катарально-геморагічне запалення слизової оболонки тонкого та товстого кишечників. У трахеї та легенях збирається піниста рідина, у деяких випадках - катаральна пневмонія, жирова дистрофія печінки, серця, нирок, оваріїти.
При патолого-анатомічному розтині трупів індиків, що загинули від грипу, спостерігають кон'юнктивіт, риніт, синусит, трахеїт, аеросакуліт, пневмонію, катарально-геморагічний ентерит, нефрит.
Трупи качок виснажені. Ззовні носові отвори заклеєні засохлим ексудатом. Слизова оболонка носа гіперемійована, вкрита слизом, носові ходи та підочні синуси заповнені сіро-жовтою фібринозною масою. Серцева сорочка розтягнута ексудатом, зовні вкрита фібрином. Печінка збільшена та вкрита фібрином. При гострому перебігу хвороби патологічні зміни спостерігають у носових та очних синусах.