Розвиток графіки латинських друкарських шрифтів у xv ст.

Рисунок літер завжди підпорядковувався функціональному призначенню і типу книги, а також залежав від техніки виконання шри­фту — малювання пензлем чи пером, гравію­вання штихелем на дерев'яній дошці чи різ­цем на металевій пластині або виливання з металу для складання друкарської форми. Графіка перших друкарських шрифтів була створена на основі рукописних, які мають

довгу історію свого розвитку і про які йшлося в першій книзі посібника.

Йоганн Ґутенберґ і його помічники мали перед собою лише один естетичний взірець — рукописну книгу. Щоби конкурувати з нею, вони повинні були виготовити друковану книгу в дусі рукописної книжкової естетики. Тому друкарські шрифти перших двох десятиліть створені на основі рукописних. Графіку дру­карських літер копіювали, як правило, з ру­кописів того регіону, де вони проектувались і виливались.

Уже в першому десятилітті після винай­дення європейського способу книгодрукування друкарі зіткнулися з певними труднощами при виготовленні друкарських форм із шрифтів, розроблених на основі Готичної каліграфії. Наприклад, Й. Ґутенберґ, намагаючись макси­мально наблизитися до традиційного читаць­кого сприйняття естетики написаних тексту­рою рукописних книг (краса тексту в них досягалася використанням багатоваріантних малюнків однакових літер та надрядкових знаків, лігатур і різноманітних злитих слово-скорочень), до своєї 42-рядкової Біблії розро­бив і вилив комплект шрифту з 243 малих і 47 великих літер. Книги з двостовпцевими шпальтами, надруковані готичними шрифта­ми, були, як правило, громіздкими фоліанта­ми, при читанні яких відчувалися певні незруч­ності. Наприклад, 42-рядкова Біблія Й. Ґу-тенберґа складалася з двох великих томів, у яких налічувалося 2564 складених стовпців.

Технологічні особливості виготовлення друків спонукали друкарів поступово відмов­лятися від готичної каліграфії, що привело згодом до спрощення й уніфікації латинської орфографії. Поширення друкованої книги в Європі спричинило пошуки більш простої шрифтової графіки. Це, в свою чергу, впли­нуло на формування двох основних типів

Готико-анпшква. 1479-1485 pp.

230 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Правила

богослужіння.

Фрагмент

сторінки.

Шрифт

готико- антиква.

Петер Шеффер.

Майнц. 1459 р.

Зразок

друкарського

швабахера.

Німеччина.

Кінець

XV cm.

західноєвропейських друкарських шрифтів: Го­тичного та антиквеного.

Готичні друкарські шрифти

Перші друкарські шрифти були створені на основі рисунків готичних шрифтових на­креслень. Наприклад, книги Й. Ґутенберґа (донати, календарі, 42-рядкова Біблія) і його учня П. Шеффера (Майнцький Псалтир) були надруковані шрифтами, розробленими на основі рукописної текстури, якою в основ­ному переписували церковнослужбові кни­ги. Ці шрифти відзначалися щільністю, тому, мабуть, в Англії вони отримали назву «чорні літери».

У 70-х роках XV ст. в Німеччині з'явля­ється друкарський шрифт, сформований на основі графіки ґотичних шрифтів, але під впливом рисунків літер гуманістичного мінус­кулу XIV ст. Цей тип друкарського шрифту, який отримав назву Готико-антиква, розгля­дається як перехідна форма при створенні усталеної друкарської антикви. Графіку дру­карської ґотико-антикви розробив П. Шеф­фер. Нею він надрукував «Правила бого­служіння» (1459), а також використав їх при виготовленні 48-рядкової Біблії (1462). У 60-70-х роках ґотико-антиква з її варіантами стала основним друкарським шрифтом.

В Італії у 80-х роках XV ст. став по­пулярним друкарський шрифт фрактура ро­ндо, розроблений на основі рукописного шри­фту ротунда німецьким друкарем Ульріхом Ганом у Римі в 1467 р. Цим шрифтом він надрукував книгу Туррекремати «Роздуми».

Пізніше у Венеції фрактура рондо була вдос­коналена Н. Жансоном і отримала серед єв­ропейських друкарів велику популярність. У Німеччині нею почав друкувати книги Е. Ратдольт, повернувшись на батьківщину з Венеції у 1486 р. У надрукованому ним цього ж року в Авґсбурзі проспекті шрифтів його друкарні фрактура рондо представлена кіль­кома варіантами.

Рукописний шрифт бастарда теж послу­жив основою для створення друкарського шрифту. Його розробили німецькі кни-годрукарі А. Коберґер та П. Шеффер і вико­ристали при друкуванні німецької Біблії (Нюрнберґ, 1483) і «Малого саду здоров'я» (Майнц, 1485). Наприкінці XV ст. у Ні­меччині з'явився ще один вид ґотичного дру­карського шрифту — швабахер, створений на основі рукописного ґотичного курсиву та деяких написань бастардних шрифтів. Він зручно читався, містив незначну кількість лі­гатур, словоскорочень і додаткових позначок, форма деяких його літер мала тенденцію до заокруглення. Характерною його особливістю є декорування великих літер.

Антиквені друкарські шрифти

У XVI ст. в більшості європейських країн для друкування церковнослужбової та юри­дичної літератури, а також видань націо­нальними мовами, в основному викорис­товували ґотичні шрифти. Але в першій по­ловині XVI ст. спочатку в Італії, а потім у Франції та Іспанії друкарі поступово надають перевагу антикві, а наприкінці століття ан­тиква перемагає в Англії. Лише у Німеччині та країнах Північної Європи цей шрифт до­сить довго не міг знайти в книгодрукарському середовищі своїх прихильників.

Графіка антиквених друкарських шрифтів сформована на основі рукописного шрифту, який увійшов у історію книги як каролінзь-кий мінускул. На основі рисунка літер цього рукописного шрифту в 1465 р. німецькі друка­рі К. Свейнхейм і А. Паннарц, які відкрили

Друкарські

шрифти

Готичного,

ґотико-

антиквеного

та антиквеного

накресленнь.

Проспект

шрифтів

Ерхарда

Ратдольта.

Авґсбурґ. 1486 р.

Становлення книгодрукарства як мистецтва 231

Конрада

Свейнхейми і

Арнольда

Паннарца.

Рим. 1468 р.

Антиква

Школя Шансона.

Венеція. 1470 і>.

232 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

великих літер) і рисунок рукописних зразків літер гуманістичного мінускулу (для малих літер). Чіткий і гармонійний малюнок анти­кви Н. Жансона був уже повністю незалеж­ним від впливу графіки ґотичних шрифто­вих накреслень. На відміну від ґотичних шрифтів із їх щільністю та кутастістю, літе­ри антикви мали підкреслену горизонталь­ність. А за допомогою засічок у формі три­кутника (серифів) створювалася чітка базо­ва основа літер у рядках. Замість ґотичних зламів були запроектовані ритмічні підкрес­лено заокруглені елементи. Літери наближа­лися до форми квадрата, а основні штрихи знаків мали більш-менш однакову товщину, що надавало шрифтові помірної контрастно­сті. Для вічка літер була характерна чіткість. Запроектовані книгодрукарями XV— XVI ст. шрифти типу антиква, літери яких будува­лися на основі квадрата, отримали назву медієваль (від франц. medieval — середньовіч­ний), або ренесансна (стародавня) антиква.

Наприкінці XV ст. у Венеції в друкарні Альда Мануція створили чудовий друкарський прямий шрифт антиквеного тину для книги Ф. Колонии «Гіннеротомахія Поліфіла» (1499). Креслення для пуансонів виконав май­стер із Болоньї — Франческо на прізвище Ґріффо. До історично-книгознавчої літерату­ри цей шрифт увійшов під назвою поліфілос-антиква, або шрифт Поліфіла.

Теоретичні принципи побудови латинських шрифтів почали розробляти вже у добу ран­нього Відродження. У 1463 р. в своєму трак­таті Фелічо Фелічіано опублікував перші зра­зки геометричної конструкції капітальної ан­тикви маюскульного накреслення, а у 1480 р. каліграф Доміано да Мойл (бл. 1457—1500) видав у Парижі перший підручник з шрифту,

розрахований на ремісників-керамістів, різь­бярів і граверів.