Зразки латинських шрифтів, xviii ст

У Новий час відбулася диференціація складових і нескладових варіантів літер I та V (I / J і U / V). Регулярне вживання літер J (на відміну від I), U (на відміну від V і W) закріпилося тільки в епоху Відродження, їх до латинської абетки запровадив гуманіст Петрус Рамус. Таким чином алфавіт розширився до 25 літер:

Aa Bb Cc Dd Ee Ff Gg Hh Ii Jj Kk Ll Mm Nn ​​Oo Pp Qq Rr Ss Tt Uu Vv Xx YyZz

Приблизно в той самий час, лише в північній Європі диграф VV став вважатися окремою літерою, що використовується на письмі у германських мовах.

Англійський алфавіт з 26 літер, який зафіксовано на клавіатурі сучасних комп'ютерів і телефонів також має Ww:

Aa Bb Cc Dd Ee Ff Gg Hh Ii Jj Kk Ll Mm Nn ​​Oo Pp Qq Rr Ss Tt Uu Vv Ww Xx Yy Zz

Проте, коли говорять про алфавіт власне латинської мови, а також романських мов, то W найчастіше не включають до складу літер (тоді латинський алфавіт складається з 25 літер).

У часи Середньовіччя в скандинавських та англійському алфавітах використовувалася рунічна...

У багатьох мовах латинська абетка була розширена за допомогою діакритичних знаків з метою кращої відповідності до фонетичної системи мови (напр.: å, é, ï, ò, û). Чи не найбільше діакритичних знаків має в'єтнамська мова, яка подібно до турецької, перейшла на латиницю досить пізно.

Окрім того, у деяких мовах виникли сталі комбінації літер на позначення звуку, відсутнього в класичній латинській абетці (напр.: ch, sch, th, ng, sz). З таких комбінацій літер з часом виникають лігатури (зрощення) або нові літери (пор. утворення W з подвійного VV у пізній латинській мові, англійській, німецькій та польській або æ з a та e у данській, норвезькій та ісландській).

Латинська абетка також розширювалася у інших мовах за рахунок нових літер. Часто модифіковували вже наявні літери, як то було вже у класичній латині з літерою G, що є модифікацією літери C. Інші приклади нових літер: Ð в ісландській мові, Ŋ в самській мові.

Іноді латиницю розширювали за рахунок літер інших алфавітів, як то було з Y та Z, запозичених з грецької абетки, або Þ (Thorn) в ісландській мові, запозиченої з рунічної абетки. Деякі західно-, центрально- та південно-африканські мови використовують додаткові літери, наприклад мова Аданґме має літери ⟨Ɛ/ɛ⟩ та ⟨Ɔ/ɔ⟩; мова Га використовує ⟨Ɛ/ɛ⟩, ⟨Ŋ/ŋ⟩ та ⟨Ɔ/ɔ⟩. Хауса має ⟨Ɓ/ɓ⟩ та ⟨Ɗ/ɗ⟩ для імплозивних приголосних та ⟨Ƙ/ƙ⟩ для абруптивних приголосних.

Писемність на основі латинської абетки застосовують мови балтійської, германської, романської й кельтської груп, а також переважна частина південнослов'янських і всі західнослов'янські мови. Завдяки значній поширеності європейських мов латинська абетка стала основною для всіх країн Америки, а також основою нових алфавітів для мов Африки та деяких мов Азії (в'єтнамська мова, турецька мова).

В наш час латинський алфавіт знайомий майже всім людям Землі, оскільки вивчається у школі або на уроках математики, або іноземної мови, крім того для багатьох мов латинський алфавіт є рідним, тож він де-факто є «алфавітом міжнародного спілкування». На латинському алфавіті засновано більшість штучних мов, зокрема, есперанто, інтерлінгва, ідо та інші.

Для всіх мов з нелатинською писемністю існують також системи запису латиницею — навіть якщо іноземець і не знає правильного читання, йому набагато легше мати справу зі знайомими латинськими буквами, ніж з «китайською грамотою». У низці країн допоміжне письмо латиницею стандартизовано, й діти вивчають його в школі (в Японії, Китаї).

Використання латиниці в певних випадках пов'язаний з технічними труднощами в використанні інших типів письмма: міжнародні телеграми завжди писалися латиницею; в електронній пошті і на веб-форумах також часто трапляються записи української чи російської мов латиницею через відсутність підтримки кирилиці або через розбіжність кодувань (дивись трансліт; те ж стосується й грецької мови).

З іншого боку, в текстах на нелатинському алфавіті іноземні назви нерідко залишають латиницею через відсутність загальноприйнятого й легко впізнаваного написання в своїй системі. Наприклад, іноді в українських текстах (особливо у ЗМІ) японські назви пишуть латиницею, хоча для японської мови існують загальноприйняті правила транслітерації кирилицями.

Неодноразово висувалася ідея переведення всіх мов на латинське письмо — наприклад, в СРСР в 1920-х роках (дивись латинізація). Прихильником глобальної латинізації був також відомий данський лінгвіст Отто Есперсен.

Активне використання латинської мови та латинської абетки при написанні ділових паперів на українських землях пов'язують з канцелярією князя Данила Галицького.

Традиція використовувати латинське письмо для української мови в діловій документації зберігається в Україні в поодиноких випадках і в XVI-XVII століттях. Такі записи української мови латинкою є важливим джерелом для реконструкції тодішньої української фонетики, оскільки кириличні пам'ятки, скуті традицією, не так точно передають розмовну мову.

У XIX столітті в Галичині відбувалася боротьба української громадськості зі спробами латинізувати український алфавіт (див. Азбучна війна), що мали на меті полонізацію українців та наближення української мови до польської.

Спроба застосувати латинську абетку до сучасної української мови у 20-і роки XX століття не знайшла достатньої підтримки.

Проте залишається актуальним використання латиниці для транскрипції та транслітерації української мови в наукових і, особливо, міжнародних виданнях та в практиці міжнародних зв'язків.

У зв'язку з тим, що латинська мова протягом значного часу функціонувала на території Європи поряд з національними мовами, вона зазнавала певного впливу від цих мов. Насамперед це позначилося на читанні латинських текстів, що до певної міри підкорялося нормам вимови відповідних національних мов. Ця тенденція зберігається і у наш час.

При вимовлянні латинських слів носії сучасних мов зазвичай не приділяють жодних зусиль, щоб вимовляти їх так, як це робили давні римляни, через що виникло багато систем латинської вимови — щонайменше по одній у кожній з сучасних мов, носії яких вивчають латину. У більшості випадків латинська вимова адаптується до фонетики рідної мови.

Звичайно, використання окремих слів, запозичених з латини, в сучасних європейських мовах та вивчення латинської мови — різні ситуації. У другому випадку викладачі та студенти намагаються наблизити свою вимову до первинної мови. Так при вивченні латинської мови англомовними особами часто орієнтуються на звуки сучасних романських мов, прямих нащадків латини. Вчителі, які використовують цей підхід, виходять з припущення, що з усіх сучасних мов звучання голосних саме в романських мовах найближче до латинського.

Проте в інших мовах, зокрема і романських, розроблені оригінальні інтерпретації латинської фонетичної системи, засновані як на вимові запозичених слів, так і на практиці навчання латини. Але ні в германо-, ні в романомовних країнах викладачі не звертають увагу учнів на те, що вони вимовляють латинські фрази не зовсім так, як говорили давні римляни.

Латинська мова є переважно синтетичною, тож для її морфології притаманне використання флексії як основного засобу формоутворення.

Іменник

Іменники (як і прикметники та займенники) у латинській мові мають граматичні категорії роду (genus), числа (numerus),відмінка (casus) та відміни (declinatio). У латинській мові є п'ять типів іменних флексій та 6 відмінків:

Наши рекомендации