Домінуюча культура. контркультура. субкультура

Рівні та функції культури

Залежно від того, що береться за основу при визначенні специфіки прояву цінностей та норм – окрема особа, група людей чи суспільство взагалі – у структурі культури виділяють:

· суспільний рівень Тут культурні цінності визначаються суспільством. Разом з тим суспільство включає деякі групи людей, що розвивають певні культурні комплекси, що не сприймаються всіма членами цього суспільства. Ці комплекси відображають груповий рівень функціонування культури, а окрема особа як носій специфічного свого світогляду – особистісний рівень

Функції культури:

· Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну історичну епоху. Через культуру, яка об’єднує в органічну цілісність природничі, технічні та гуманітарні знання, людина розуміє цілісну картину світу і усвідомлює своє значення в ньому

· Інформативно-транслятивна – виконує важливу роль у передаванні соціокультурного досвіду

· Комунікативна функція культури полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми

· Інтегративна функція полягає у здатності культури об’єднувати людей в певні соціальні спільності, а народи – в світову націю

· Регулятивна (нормативна) функція культури реалізується через систему цінностей і норм, які є регуляторами суспільних відносин, духовними орієнтирами на кожному етапі історичного розвитку.

· Аксіологічна (оціночна) функція культури дає змогу формувати в людині ціннісні орієнтири

· Виховна функція культури полягає в тому, що культура пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, сприяє саморозвитку людства і окремої людини

· Світоглядна функція забезпечує формування цілісного сприйняття світу як єдності.

Культура і цивілізація Досить часто поняття «культура» як світ життєдіяльності людини та форма суспільної організації, перетинається з поняттям «цивілізація» (civilis – громадянський, державний, суспільний).Проте ці поняття не є ідентичними. Цивілізація являє собою високий рівень розвитку суспільства, який характеризується розвиненою системою державного правління, розвитком науки і техніки; сталою системою суспільних правил та цінностей, існуванням певних правил та стандартів людського життя в той час, як культура є спосіб освоєння людиною світу і має місце бути на будь-якому етапі розвитку людства. Це є виключно суспільне утворення, яке не має природного походження, найчастіше цивілізацію визначають як певний рівень розвитку культури. Тобто цивілізація не є тим же самим, що і культура, але вона базується на культурі.

Якщо культура має природне походження і визначається як внутрішній стрижень історичного розвитку людства, який духовно наповнює і збагачує кожну наступну епоху цієї історії, то цивілізація – це тіло культури, її матеріальна оболонка, яка має неприродне, а соціальне походження. Отже цивілізацією можна назвати певний етап розвитку суспільства у єдності соціально-економічних, науково-технічних і культурних виразів.

Культура виступає як сукупність духовних можливостей суспільства, а цивілізація як сукупність умов, необхідних для реалізації цих можливостей. Якщо культура визначає зміст і мету суспільного та особистісного буття, то цивілізація забезпечує форми та технічні засоби їх втілення.

Культура і цивілізація не можуть існувати одна без одної. Говорити про цивілізацію без культури, означає говорити про репродукуючу , не здатну створити нічого нового спільноту.

Кожна окрема спільнота має свою власну культуру, але важко визначити яким чином ми можемо говорити про національну культуру на фоні загальної, світової культури. Звичайно, кожну історично існуючу спільноту перш за все оцінюють з точки зору внеску до скарбниці світової культури, але далеко не кожна культура може похвалитися принципово новими досягненнями. Крім того досягнення культури окремої спільноти далеко не завжди можуть мати велике значення для загально-культурного процесу, а мати своє особливе значення. Проте, не дивлячись на те, що культура національна є самостійною у своєму розвитку (людина ідентифікує себе з власною культурою завдяки чому вона може визначити себе як окрема культурна одиниця) і має свої особливості, зумовлені такими факторами, як мова, територія, національна ідея, звичаї, релігія т.д., світова та національна культура є ваємопов’язаними в тому сенсі, що культура на будь-якому рівні являє собою незаперечний процес сприйняття та освоєння світу та формування загальнолюдських цінностей. Абсолютизація виключно національної культури і її принципів призводить до міжнаціональних конфліктів і досить часто до нехтування гуманістичними принципами, а розчинення в загальносвітовій культурі навпаки призводить до втрати власної самобутності і ідентифікації себе як члена певної оригінальної культурної спільноти.

Домінуюча культура. Контркультура. Субкультура.

Домінуюча культура – сукупність зразків певного суспільства, які приймаються і усвідомлюються всіма його членами.

Субкультура – культурні зразки, які пов’язані із загальною домінуючою культурою і разом з тим відрізняються від неї своїми специфічними рисами. На формування субкультур впливають соціальний стан, етнічне походження (національність), релігія, місце проживання, рівень освіти, професійний статус, статеві вікові відмінності і т.д.)

Контркультури – субкультури тих груп, які не тільки відрізняються від домінуючих зразків культури, а й кидають їм виклик. Тут спостерігається або протистояння існуючим культурним принципам, або відмова від тої масової культури, що нівелює людську особистість.