Джерельна база курсу “Історичне краєзнавство”. (2 год).

План

1. Основні категорії джерел Історичного краєзнавства. Їх характеристика.

2. Матеріальні джерела, їх характеристика.

3. Писемні джерела. Перші краєзнавчі документи – давні літописи.

4. Літописи козацьких часів.

5. Усні джерела, їх характеристика.

Методичні рекомендації.

На початку семінарського заняття визначаємо основні типи джерел історичного краєзнавства – усні та речові, переходимо до видів джерел.

Основні джерела історичного краєзнавства можна згрупувати за такими основними видами і підвидами (так звана традиційна структура):

Археологічні джерела з історії рідного краю: а) археологічні пам’ятники; б) археологічні розкопки і розвідки, їх описання і публікація; в) археологічні музеї.

Етнографічні матеріали: а) фольклор; б) житло, побут; в) одяг, прикраси.

Пам’ятники архітектури.

Пам’ятники образотворчого мистецтва: а) пам’ятники мистецтва;б) прикладне мистецтво; в) скульптура; г) народні традиційні ремесла і промисли.

Письмові джерела: а) рукопис; б) книги; в) періодична преса.

Усні джерела: а) топоніми і антропоніми; б) усна народна творчість.

Архіви та їх фонди.

У 1995 р. харківські вчені С.І. Посохов і С.М. Куделко привернули увагу до ще однієї актуальної проблеми джерелознавчих досліджень в галузі історичного краєзнавства: "Нові завдання зумовлюють підвищення інтересу до джерел. Те, що протягом тривалого часу випадало з поля зору, набуває важливості. Насамперед, це стосується джерел, що характеризують побутовий бік життя, духовний світ попередників. У цьому плані посильним, а водночас актуальним, завданням вбачається пошук і публікування таких документів". З другої половини 1990-х років розгортається робота із збору і публікації матеріалів так званої "усної історії", в чому провідну роль теж відігравали краєзнавці.

Окремим питанням розглядається проблема літописів в історичному краєзнавстві. Необхідно назвати видатні українські літописи в хронологічному порядку та надати коротку характеристику. Студенти читають літописи в друкованому або електронному вигляді.

Рекомендована література

1. Бонь О.І., Іванюк О.Л. Історія України. - К., 2008.

2. Борисенко В.Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX століття. - К., 1998

3. Бойко О.Д. Історія України.. - К., 2007.

4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. -Донецьк., 2003.

5. Cвідерський Ю.Ю., Окаринський В.М. Курс лекцій з історії України у чотирьох томах. – Тернопіль, 2007.

6. Сердюк Л. Біля джерел архівної справи на Придесенні // Сіве­рянський літопис. - 2000 - № 1.

7. Українська Радянська Енциклопедія. - Т. 1-12. - К., 1977-1985.

8. Уривалкін О.М. Історія України. - К., 2005.

9. Україна в Центрально-Східній Європі. - К., 2002.

10. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України. – К., 2004.

11. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX—XX ст. — К.: Генеза, 2001.

Лабораторне заняття № 1

“Історичне краєзнавство” як складова частина історичної науки.(2 год)

План

1. Поняття «краєзнавство», «історичне краєзнавство» в сучасній історичній науці.

2. Об'єкт, предмет, мета і завдання історичного краєзнавства.

3. Історичне краєзнавство і спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни.

Методичні рекомендації.

Краєзнавство як наука про дослідження рідного краю і місцевої історії розвивалося разом з історією нашого народу. Джерела краєз­навства йдуть у глибину віків і беруть свій початок від народного краєзнавства. Повідомлення про минуле поселень, невеликих містечок чи міст здавна зберігалися в пам'яті народній. Невідомі народні «кра­єзнавці» були знавцями рідних місць. Свої знання історичного, гео­графічного та господарського характеру вони передавали з покоління в покоління, тим самим зберігаючи спадкоємність в матеріальній і духовній культурі народу.

Констатуючи наявність проблеми експлікації цілого комплексу понять – краєзнавство, історичне краєзнавство, локальна історія, регіональна історія, місцева історія, провінційна історіографія, регіональна історіографія користуємося лекційним матеріалом для конкретизації цих понять та «кордонів» між краєзнавством і суміжними науковими галузями. Згадаємо, що система спеціального дослідження «місць», яка в Російській імперії позначалася понят­тями «отечествоведение», «родиноведение», «организованное исследование родинû» відповідає німецькому «Heimatkunde». В «Отечественнûх записках» за 1864 р. вітчизнознавство кваліфікува­лося як «новий спосіб вивчати Росію». Тоді ж почали з’являтися навчальні посібники з вітчизнознавства. У періодиці велися жваві дискусії щодо можли­вості його використання у шкільній та дошкільній освіті і щодо належності но­вої дисципліни до сфер географічного чи історичного знання. Поява поняття «історичне краєзнавство» і введення його у структуру навчальних дисциплін відноситься до середини 50-х рр. Виділення із системи краєзнавчих знань окремих галузей – історичного, географічного, археологічно­го, етнографічного, культурно-мистецького, туристичного – можна розглядати як ознаку притаманного середині ХХ-го століття прагнення до диференціації наукових на­прямів. У цей час усталилося визначення краєзнавства як комплексу наукових дисциплін, різних за змістом і частковими методами дослідження, але таких, що у своїй сукупності ведуть до наукового і всебічного пізнання краю в інтере­сах соціалістичного будівництва.

Студентам пропонується ознайомитися зі статтею Я.В.Верменич Суб’єктивні межі й об’єктивні можливості історичного краєзнавства: деякі міркування щодо шляхів осмислення місцевої історії (УІЖ № 2, 2008 рік).

Останнє питання вимагає роботи з історичними та тлумачними словниками для надання визначень дисциплін, що тісно пов’язані з історичним краєзнавством. Історик-краєзнавець комплексно вивчає край на основі джерел, пошуків і використовує дані інших спеціальностей. Він вивчає перш за все особливості фактів та явищ у конкретному місці. Проте місцевий матеріал лише тоді становить цінність, коли вивчається не ізольовано від історії всієї Країни. Цінність місцевих досліджень у тому, що в них простежують-і)і певні особливості історичного процесу країни. Має свою специфіку і методика опрацювання краєзнавцем джерел, виявлення цінних осередків, що знаходяться в особистих архівах; більша питома вага Джерел, що відіграють допоміжну роль у звичайних історичних до­слідженнях.

Рекомендована література

1. Бонь О.І.,Іванюк О.Л. Історія України.-К.,2008.

2. Бойко О.Д. Історія України.. - К., 2007.

3. Грушевський М. Ілюстрована історія України. -Донецьк., 2003.

4. Українська Радянська Енциклопедія. - Т. 1-12. - К., 1977-1985.

5. Уривалкін О.М. Історія України. - К., 2005.

6. Україна в Центрально-Східній Європі. - К., 2002.

7. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України. – К.,2004.

8. Довідник з історії України: Посіб. для серед., загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. — 2-ге вид., доопрац. і допов. — К.: Генеза, 2001.

9. Новітня історія України: Підруч. для студ. / А. Слюсаренко, В. Гусєв, В. Дрожжин та ін. — К.: Вища шк., 2000.

10. Соловьев С.М. История России с древнейших времен. - М., 2006.

11. Ефименко А.Л. История украинского народа. - К., 1990.

12. Матюшин Г.Н. Историческое краеведение. - М., 1987.

13. Самійленко Г.В. Краєзнавство. - Ніжин, 2001.

14. Сторінки історії України XX ст.: Посіб. для вчителя / За ред. С. Кульчицького. — К.: Освіта, 1992.

15. Гирич І. Історичні мандрівки Києвом. “Латинський квартал” – Українська вулиця //Історія в школах України. – 2008. – №3.

16. Ладиченко Т. Нові методи вивчення історії у багатокультурному суспільстві //Історія в школах України. – 2008. – №11-12.

17. Бантиш-Каменский Д. Н. История Малой России. - К., 1993.

18. Карамзин Н.М. История государства Российского. - М., 1990.