ПРИКЛАД ОБМІНУ ПАКЕТАМИ ПРИ СЕАНСІ ЗВ’ЯЗКУ

В процесі сеансу обміну інформацією по мережі між передаючим і приймаючим абонентами проходить обмін інформаційними і керуючими пакетами за встановленими правилами, які мають назву протоколу обміну.

В простішому протоколі сеанс зв’язку починається з запиту готовності приймача прийняти дані. Якщо приймач готовий прийняти пакет, він відправляє у відповідь сигнал «Готовність». Якщо ні, то він відмовляється від сеансу зв’язку іншим керуючим пакетом. Потім відбувається передавання даних (попакетно). При цьому на кожен одержаний пакет приймач відповідає пакетом підтвердження. Якщо пакет передано з помилками (не збігається контрольна сума), приймач надсилає запит на повторне передавання інформаційного пакету. Закінчується сеанс керуючим пакетом, яким передатчик повідомляю про розрив зв’язку.

Існує багато різних протоколів передавання даних, які використовують передавання з підтвердженням (з гарантованою доставкою пакету), так і передавання без підтвердження (без гарантії доставки пакету).

При реальному обміні по мережі використовуються багаторівневі протоколи, кожен з яких має свою структуру пакета (кадру).

СТРУКТУРА 48-БІТНОЇ СТАНДАРТНОЇ АДРЕСИ

1 біт 1 біт 22 біти 24 біти

I / G

U / L

OUL (ідентифікатор)

OUA (мережева адреса)

UAA (46 біт)

- Молодші 24 розряди кода адреси мають назву OUA (Organizationally Unique Address) – організаційно унікальна адреса. Її присвоює виробник мережевого адаптера. Всього можливо більше 16 млн. комбінацій.

- Наступні 22 розряди кода адреси мають назву OUI (Organizationally Unique Identifier) – організаційно унікальний ідентифікатор. ІЕЕЕ надає один або декілька OUI кожному виробнику мережевих адаптерів. Це дозволяє виключити співпадання адрес адаптерів від різних виробників. Всього можливо більше 4 млн. різних OUI.

OUA і OUI разом мають назву UAA (Universally Administered Address) – універсально керуєма адреса або ІЕЕЕ-адреса.

- Два старших розряди адреси є керуючими і визначають тип адреси та спосіб інтерпретації інших 46 розрядів.

Найстарший біт I/G (Individual/Group) визначає індивідуальна це адреса чи групова (0 – індивідуальна, 1 – групова).

Другий керуючий біт U/L (Universal/Local)має назву прапорця універсального/місцевого керування і визначає як була присвоєна адреса цьому мережевому адаптеру. Зазвичай встановлений 0. Встановлення U/L в 1 означає, що адреса задана не виробником мережевого адаптера, а організацією, яка використовує мережу.

Адресація в IP-мережах

Типи адрес: фізична (MAC-адреса), мережева (IP-адреса) і символьна (DNS‑ім'я)

Кожен комп'ютер у мережі TCP/IP має адреси трьох рівнів:

1. Локальна адреса вузла, обумовлена технологією, за допомогою якої побудована окрема мережа, у яку входить даний вузол.

- Для вузлів, що входять у локальні мережі - це МAC-адреса мережевого адаптера або порту маршрутизатора, наприклад, 11-А0-17-3D-BC-01. Ці адреси призначаються виробниками устаткування і є унікальними адресами, тому що управляються централізовано. Для всіх існуючих технологій локальних мереж МAC-адреса має формат 6 байтів: старші 3 байти - ідентифікатор фірми виробника, а молодші 3 байти призначаються унікальним образом самим виробником.

- Для вузлів, що входять у глобальні мережі, такі як Х.25 або frame relay, локальна адреса призначається адміністратором глобальної мережі.

2. IP-адреса, що складається з 4 байтів, наприклад, 109.26.17.100. Ця адреса використовується на мережевому рівні. Він призначається адміністратором під час конфігурування комп'ютерів і маршрутизаторів. IP-адреса складається із двох частин: номера мережі й номери вузла. Номер мережі може бути обраний адміністратором довільно, або призначений за рекомендацією спеціального підрозділу Internet (Network Information Center, NIC), якщо мережа повинна працювати як складова частина Internet. Звичайно провайдери послуг Internet одержують діапазони адрес у підрозділів NIC, а потім розподіляють їх між своїми абонентами.

Номер вузла в протоколі IP призначається незалежно від локальної адреси вузла. Розподіл IP-адреси на поле номера мережі й номери вузла - гнучке, і границя між цими полями може встановлюватися досить довільно. Вузол може входити в кілька IP-мереж. У цьому випадку вузол повинен мати кілька IP-адрес, по числу мережевих зв'язків. У такий спосіб IP-адреса характеризує не окремий комп'ютер або маршрутизатор, а одне мережеве з'єднання.

3. Символьний ідентифікатор-ім'я, наприклад, SERV1.IBM.COM. Ця адреса призначається адміністратором і складається з декількох частин, наприклад, імені машини, імені організації, імені домена. Така адреса, яка має назву DNS-ім'я, використовується на прикладному рівні, наприклад, у протоколах FTP або telnet.