Загальна схема течій в Світовому океані

Загальна схема течій в Світовому океані формується головним чином під впливом складних процесів взаємодії океану та атмосфери. Сучасні уявлення про океанічні течії сформувалися на підставі багатьох вимірювань під час тривалих спостережень. Загальна схема течій у Світовому океані приблизно відповідає циркуляції нижніх шарів атмосфери. Вся система поверхневих течій — це закономірна зміна кругообігів. Ця схема характеризується наявністю антициклонічного (в низьких широтах) та циклонічного (який в північних полярних областях знову змінюється на антициклонічний) кругообігів в північній та південній півкулях і змінюючи одна одну за годинниковою та проти годинникової стрілки .

У тропічній зоні, де переважають стійкі пасати, виникають потужні пасатні течії західного напрямку. Зустрівши на своєму шляху східні береги материків, вони роздвоюються; менша частина води повертає до екватора, а більша — до полюсів. На сорокових широтах обох півкуль під впливом західних вітрів і сили Коріоліса ці течії повертають на схід. Поблизу західних берегів материків вони також роздвоюються; частина води спрямовується до екватора, замикаючи коло тропічної циркуляції, частина течії повертає в північній півкулі до полюса, даючи початок самостійним циркуляціям помірних широт. У південній півкулі між 40 та 55° південної широти, де немає суходолу, під впливом західних вітрів води рухаються лише на схід, утворюючи три струмені течії Західних Вітрів (Антарктичної Циркумполярної). Це Прибережна Антарктична, південний струмінь Антарктичної Циркумполярної та сама Антарктична Циркумполярна. Зону течії Західних Вітрів через часті та сильні шторми називають “ревучими сороковими” широтами.

Між течіями пасатних зон виникають протитечії, спрямовані на схід. Вони виникають у результаті нерівномірності розподілу вітру, який зароджується в тропічній зоні, а також різниці густини води та зміни рівнів води у західній і східній частинах океанів (наприклад, Міжпасатна протитечія). Разом з пасатними течіями ці протитечії утворюють приекваторіальні кругообіги.

У помірних широтах (між 45˚ та 65˚) північної частини Атлантичного та Тихого океану течії утворюють кільця циркуляції проти годинникової стрілки, але вони не є стійкими. Винятком є течії, які утворилися в результаті існування постійного нахилу рівня моря від екватора до полюсів (наприклад, Північноатлантична).

У Північному Льодовитому океані загальний рух води відбувається проти годинникової стрілки.

Крім великих, в океані існують вихори менших розмірів, від 100 до 400 км у поперечнику. Такі мезоциркуляційні системи відкриті у 1970 р. і названі синоптичними вихорами. Вони охоплюють значну товщу води, період їх існування від кількох місяців до 5 років. Зустрічаються скрізь — навіть у таких течіях, як Гольфстрім і Куросіо. У великих течіях синоптичні вихори обертаються швидше і краще виражені, ніж в інших частинах океану. Їх назвали рингами. Ринги бувають циклональні та антициклональні. У циклональних рингах відбувається спливання глибинних вод, а в антициклональних — поринання поверхневих вод. Вважають, що саме в синоптичних вихорах сконцентровано не менше 90% кінетичної енергії океану.

Реально циркуляція водних мас Світового океану є набагато складнішою. Течії вигинаються, утворюючи гігантські меандри, поділяються на окремі струмені, ускладнюються вихорами і навіть змінюють напрямок руху на протилежний.

Завдяки дослідженням встановлено, що під Південною Пасатною течією Тихого океану на схід рухається вузький і швидкий потік течії Кромвеля. Вона простягається від району Нової Гвінеї до Галапагоських островів на 15000 км. Під Південною Пасатною течією в Атлантичному океані діє течія Ломоносова протяжністю 5000 км, а в Індійському океані - у смузі між 2° пд. ш. і 2° пн. ш. уздовж екватора на схід прямує течія Тареєва.

Розглянемо основні течії кожного з океанів.

Течії Атлантичного океану

Безумовно найвідомішою течією Атлантичного океану є Гольфстрім. Це – найпотужніша (до 10 тис. км) серед теплих течій Світового океану. В цілому вона переносить у 80 разів більше води, ніж усі річки земної кулі. У своїй південній частині Гольфстрім має ширину 75 км, товщина потоку досягає 700-800 м. Рухається ця маса теплої води ( з температурою 28˚С) зі швидкістю майже до 10 км/год. Встановлено, що з охолодженням вод Гольфстріму лише на 0.1-0.2˚С виділяється тепло, завдяки якому температура повітря у прибережних районах може підвищитися на 10˚С. Головне джерело живлення Гольфстріму – Карибське море. Величезна маса води, яка приноситься сюди пасатними течіями, перетікає у Мексиканську затоку. Рівень води тут підвищується, а її надлишок виходить через Флоридську протоку у відкритий океан. Так виникає течія, назва якої означає “течія затоки”.

Межа Гольфстріму визначається ізотермою 15˚С на глибині 200 м. Солоність води значна і досягає понад 35%_о. Основний потік доходить до 55˚ зх. д. Далі води Гольфстріму розділяються на ряд вузьких мандруючих потоків.

Інша течія Атлантичного океану - Лабрадорська, навпаки, веде до погіршення метеорологічних умов в районі Ньюфаулундської банки. Температура води тут у січні - 0˚, у липні - 12˚С. Лабрадорська течія нерідко виносить в океан (південніше Гренландії) айсберги, один з яких став причиною знаменитої трагедії “Титаніка”.

Крім того, в Атлантичному океані є ще один унікальний природний об’єкт , пов’язаний з океанічними течіями. Це єдине у всьому Світовому океані море без берегів – Саргасове, яке розміщується між 40˚ і 66˚ зх.д. Це район сходження вод, слабких течій, великого випаровування, яке удвічі перебільшує кількість опадів. Назване море завдяки скупченню плаваючих на його поверхні бурих саргасових водоростей ( Sargassum ). Саргасове море – оазис майже нерухливої води, що обмежений потужними течіями.

Течії Тихого океану

У Тихому океані в порівнянні з іншими океанами найбільше яскраво виражена динамічна система поверхневих вод. З кругообігом пов’язані зони конвергенції и дивергенції водних мас.

У Тихому океані формуються північні й південні субтропічні антициклональні кругообіги течій і циклональний кругообіг у північних помірних широтах. Але на відміні від інших океанів тут існує потужна стійка Міжпасатна протитечія, яка разом із Північною та Південною Пасатними течіями утворюють два вузьких тропічних колообіги у приекваторіальних широтах. Біля берегів Антарктики під впливом вітрів із сходу, які дмуть із материків утворюється Антарктична течія, яка взаємодіє з течією Західних Вітрів, і тут формується ще один циклональний кругообіг, добре виражений у морі Росса.

Біля західних берегів Північної та Південної Америки у тропічних широтах, де згін води Каліфорнійською та Перуанською течіями підсилюється сталими вітрами уздовж берега, найбільш яскраво виражений апвелінг.

Течії Індійського океану

Рух води на поверхні Індійського океану зумовлюється дією вітру, а на великій глибині — нерів­номірним розподілом густини. Через те, що поверхневі води в загальних рисах переміщуються в напрямі руху вітрових систем, в океані чітко вирізняються три великомасштабні циркуляції:

мусонний кругообіг, південний субтропічний антициклональ­ний кругообіг та Антарктична Циркумполярна течія. Останні дві системи подібні до відповідних систем інших океанів, але південний субтропічний антициклональний кругообіг відріз­няється від тихоокеанського і атлантичного тим, що в ньому немає чітко вираженої східної ланки вздовж берегів Австралії. Водночас його західна ланка — течія Мису Голкового — найсильніша з подібних течій Південної півкулі. Середня швидкість її 1 м/с, а місцями досягає 2 м/с.

Складовою субтропічного антициклонального кругообігу на півночі є Південна Пасатна течія, На підході до острова Мадагаскар вона роздвоюється. Більша частина потоку продовжує рух на захід, а менша повертає на південь уздовж східного берега Мадагаскару. Поблизу берегів Південної Африки вона зливається з Мозам­біцькою течією та дає початок течії Мису Голкового. Остання являє собою вузький потік блакитної води, що досягає крайньої південної точки Африки.

Зустрівшись із зеленими водами Антарктичної Циркумполяр­ної течії, ця течія повертає назад, утворюючи Агульяську зво­ротну течію. В такий спосіб на півдні Африки формується неве­ликий антициклональний вихор шириною близько 300 км.

Досить складна циркуляція в північній частині океану, де переважають мусонні вітри. Під час південно-західного мусону води рухаються за годинниковою стрілкою. Мусонний кругообіг утворюють три основні течії: Південну Пасатну, Сомалійську та Мусонну.