Финансы государственных предприятий и организаций

Специфика заключается в финансировании из бюджета и использовании финансовых ресурсов данных предприятий.

Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; державні фонди цільового призначення; державний кредит; фінанси підприємств і організацій державної форми власності. У сфері державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП. Переважно це зовнішні відносини. Провідне місце у державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються в Україні у зведеному бюджеті держави.

Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян, використовуючи насамперед податковий механізм (за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг в оподаткуванні), а також створюючи сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, зокрема, через надання привілеїв в імпорті, створення спеціальних економічних зон, технополісів тощо.

Із бюджету фінансуються операційні та інші витрати на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капіталовкладення в об'єкти загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

Державні фонди цільового призначення концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. До них належать: Пенсійний фонд та інші соціальні фонди.

Така ланка фінансової системи, як державний кредит, покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, котрі не відшкодовуються його доходами. Кошти державного кредиту, як правило, спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту. Через державний кредит держава має змогу впливати на інфляційні процеси в бік їх зменшення.

17. Дефіцит державного бюджету України

Состояние бюджета как финансового плана государства может определяться тремя показателями:

© равновесием доходов и расходов бюджета;

© бюджетным профицитом - превышением доходов над расходами бюджета;

© бюджетным дефицитом - превышением расходов над постоянными доходами.

Бюджетный дефицит является наиболее сложным и в то же время достаточно распространенным явлением.

Бюджетный дефицит - превышение расходов над постоянными доходами бюджета, которыми являются налоги и обов 'язкові платежи, что согласно бюджетной классификации отнесенные к доходам бюджета.Бюджетный дефицит - это финансовое явление, которое, как правило, не является исключением. В современном мире нет государства, которое в своей истории не сталкивалось бы с бюджетным дефицитом.

Бюджетный дефицит имеет разные причины и проявления.

Причинами дефицита бюджета в Украине в разные времена выступали:

ü уменьшение прироста национального дохода;

ü увеличение бюджетных расходов;

ü уменьшение поступлений к бюджетам всех уровней сравнительно с расходами;

ü отсутствие четкой финансовой стратегии;

ü инфляционные процессы.

По форме проявления бюджетный дефицит разделяется на открытый и скрытый.

v Открыт бюджетный дефицит - это официально признан дефицит в законе о бюджете на соответствующий год.

v Скрытый бюджетный дефицит возникает в результате завышения объемов плановых доходов и включения в состав доходов источников покрытия бюджетного дефицита.

За причинами возникновения бюджетный дефицит бывает вынужденным и сознательным.

v Вынужден бюджетный дефицит следствием сокращения объемов ВВП и соответственно ограниченности финансовых ресурсов страны. Примером вынужденного бюджетного дефицита является циклический бюджетный дефицит.

v Сознательный бюджетный дефицит возникает в результате дискреционной фискальной политики, которая предусматривает целеустремленные изменения в размере государственных расходов, налогов и сальдо Государственного бюджета.

За направлением дефицитного финансирования различают активный и пассивный бюджетные дефициты.

v Активный бюджетный дефицит характеризуется направлением средств на инвестирование экономики, которая способствует росту ВВП.

v Пассивный бюджетный дефицит характеризуется направлением средств на покрытие текущих расходов (социальные трансферты, выплата зарплаты в бюджетной сфере и другие).

Существование бюджетного дефицита требует постоянного поиска путей его преодоления. С этой целью необходимо:

§ усовершенствовать налоговую систему, обеспечить оптимальный уровень налоговых исключений для формирования бюджетов всех уровней и создания благоприятных условий для предпринимательской деятельности;

§ усилить ответственность субъектов ведения хозяйства и их руководителей за соблюдение требований налогового законодательства, своевременность и полноту расчетов с бюджетом и государственными внебюджетными фондами;

§ усовершенствовать инструменты привлечения к инвестиционной сфере личных сбережений населения;

§ обеспечить финансовую поддержку малого и среднего бизнеса путем разрабатывания и выполнения целевых программ развития малого и среднего предпринимательства;

§ внедрить жесткий режим экономии бюджетных средств;

§ перейти от бюджетного финансирования к системе предоставления субсидий, субвенций, инвестиционных ссуд субъектам ведения хозяйства;

§ внедрить научно обоснованную систему прогнозирования показателей, которые берутся за основу формирования доходов и расходов бюджета, использовать при бюджетном планировании нормативы бюджетной обеспеченности.

18. Доходи та видатки місцевих бюджетів

Местные бюджеты – это фонды финансовых ресурсов, которые мобилизуются и используются на соответствующей территории. Финансовой основой местного самоуправления являются доходы местных бюджетов. Источниками доходов местных органов власти разделяются на: 1) налоговые доходы; 2) неналоговые доходы (платежи, доходы от имущества, принадлежащего органам мс, от хоз деятельности коммунальных предприятий, привлеченные органами мс средства на рынке заемного капитала); 3) трансферты от центральной власти или бюджетов более высокого территориального уровня.

Доходи місцевих бюджетів складаються з таких елементів:

1. Власні джерела доходів:

- власні доходи;

- закріплені доходи;

- регулюючі доходи.

2. Додаткові джерела:

- дотації вирівнювання;

- субвенції;

- субсидії;

- кредитні ресурси.

По эк природе доходы омс делятся на:

1) собственные – доходы, которые мобилизуются местным самоуправлением самостоятельно на основе собств решений и определенных местным самоуправлением источников (местные налоги и сборы, доходы от имущества местного самоуправления, деятельности коммунальных предприятий, от коммунальных платежей, доходы от коммунальных кредитов и займов);

2) закрепленные доходы – форма доходов, переданная омс на стабильной долгосрочной основе;

3) регулируемые доходы – передаются центральной властью или из бюджетов территорий более высокого уровня в бюджеты местного самоуправления.

Порядок регулирования доходов местных бюджетов определяется Бюджетным кодексом, Законом «О бюджете на текущий год», Решанием органов власти более высокого территориального уровня.

Собственные и закрепленные доходы являются основой самостоятельности местных бюджетов. В доходной части местного бюджета отдельно выделяют доходы, необходимые для выполнения собственных полномочий, и доходы, необходимые для выполнения делегированных законом полномочий органов исполнительной власти.

Структура доходов мб: межбюджетные трансферты, собственные доходы, закрепленные законодательством на долгосрочной основе, и регулирующие доходы.

Согласно статье 143 Конституции Украины установлено, что собственных доходов в областных и местных бюджетах нет, а есть, в основном, закрепленные и привлеченные, если финансируется совместная программа. В эти бюджеты не включают доходы, полученные от коммунальной собственности.

Межбюджетные трансферты – средства, которые безоплатно и бесповоротно передаются из одного бюджета в другой. Основными формами предоставления межбюджетных трансфертов по Бюджетному кодексу являются дотации выравнивания и субвенции.

Дотация выравнивания (субсидия) – межбюджетный трансферт на выравнивание доходной способности соответствующего бюджета.

Субвенция – целевой межбюджетный трансферт, предназначенный для определенной цели в порядке, определенном тем органом, который ее предоставил.

Объем межбюджетных трансфертов утверждает ВРУ в законе о Гос бюджете Украины на соответствующий год.

Местные ссуды – это операции, связанные с получением средств на условиях возвратности, платности и срочности, в результате которых появляются обязательства перед бюджетом, операции по возвращению этих средств в бюджет.

Ссуды местных бюджетов могут осуществляться только в бюджет развития или покрытия временных кассовых разрывов во время выполнения общего фонда местного бюджета в течение бюджетного года.

Временный кассовый разрыв – это несовпадение во времени финансирования расходов с поступлением доходов.

Местные ссуды возникают в таких случаях: ссуды из бюджетов высших уровней, ссуды в коммерческих банках, бюджетные гарантии под ссуды коммерческих структур, в т ч, на потребность бюджетной сферы, выпуск муниципальных ссуд.

Очень часто такие ссуды превращаются в непрямую форму дотаций мб, поскольку пролонгируются или вообще списываются.

Главном элементом финансов мов являются расходы. Расходы – это точное отражение функций и заданий, которые возлагаются на местную власть.

Расходы местных бюджетов – это экономические отношения, которые возникают в связи с финансированием собственных и делегированных полномочий мов.

Расходы мов, в зависимости от их заданий, в большинстве стран делят на несколько функциональных видов: обязательные, факультативные, на финансирование делегированных полномочий.

Обязательные расходы – это расходы, направленные на выполнение обязательных заданий, которые возлагаются на органы местной власти с целью обеспечения опр стандартов услуг в масштабах всей страны, а также расходы, связанные с ихними долговыми обязательствами по кредитам и ссудам.

Факультативные расходы – расходы, которые осуществляются для реализации задач в пределах собственной компетенции, а также, так называемых, добровольных и факультативных обязательств.

Существует деление расходов по эк назначению: -средства текущего бюджета – направляются на финансирование учреждений и заведений произв и соц инфраструктуры, которые удерживаются за счет бюджетных ассигнований, а также на финансирование мероприятий по соц защите населения; -средства бюджета развития – направляются на реализацию программ социально-экономического развития соотв территории, связанных с осуществлением инвестиционной и инновационной деятельности, а также на финансирование субвенций и других расходов, связанных с расширенным воспроизводством.

Головна мета створення бюджету розвитку - фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних з розширеним відтворенням.

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

4) запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;

5) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

К расходам бюджета развитияместных бюджетов относятся: 1) погашение основной суммы долга в соотв с АРК и местного самоуправления; 2) капитальные вложения; 3) взносы органов власти АРК и омс в уставные фонды субъектов предпринимательской деятельности.

19. Економічна природа страхування, його функція. Основні поняття в страхуванні

Страхування –це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються за рахунок сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без наявності якого немає страхування, тому що відсутній страховий інтерес. Зміст ризику і міра його вірогідності визначають межі страхового захисту.

За своїм змістом ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які ймовірно виникнуть у майбутньому.

За своїм складом ризики бувають дуже різноманітними. Залежно від критеріїв, покладених в основу їхньої класифікації, вони поділяються на: природні; антропогенні; економічні; особисті; масові; невеликі тощо. У свою чергу економічні поділяються на майнові, фінансові, спекулятивні тощо.

Економічної сутності страхування відповідають його функції, що виражають суспільне призначення даної категорії. Вони є зовнішніми формами, що дозволяють виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Головною є ризикова функція, тому що страховий ризик, як можливість збитку, безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування по наданню грошової допомоги постраждалим. Ризикова функція пов’язана з ризиком настання страхових подій і проявляється в перерозподілі грошової форми вартості серед учасників страхування в зв'язку з наслідками випадкових страхових подій.

Попереджувальна (превентивна) функція спрямована на фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду заходів щодо зменшення страхового ризику.

Ощадна функція страхування пов’язане з заощадженням коштів за допомогою страхування. У страхуванні життя категорія страхування в найбільшій мірі зближається з категорією кредиту при накопиченні по договорах страхування на дожиття обумовлених страхових сум. Заощадження грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов'язано з потребою в страховому захисті досягнутого матеріального добробуту. Цим і пояснюється наявність ощадної функції страхування.

Контрольна функція страхування укладена в строго цільовому використанні коштів страхового фонду. Дана функція випливає з перерахованих вище і виявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах, в умовах страхування. Відповідно до контрольної функції на підставі законодавчих і інструктивних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

Всю сукупність термінів, що визначають страхові відносини можна умовно розділити на три групи.

До першої групи належать терміни, які пов’язані з загальними умовами здійснення страхування (загальні страхові терміни).

Страховик - це юридична особа, любої, визначеної законодавством організаційно-правової форми, що має державний дозвіл (ліцензію) на проведення операцій страхування, що створює і використовує кошти страхового фонду для захисту інтересів страхувальників.

Страхувальник - це юридична або фізична особа, що володіє повною дієздатністю, яка страхує свій власний інтерес, або інтерес третьої сторони; сплачує для цього страхові платежі (премії, внески) і має право за законом або договором страхування одержати страхове відшкодування при настанні страхової події (випадку).

До відзначеної групи належать також наступні терміни:

• страховий захист - це економічна категорія, що відбиває сукупність специфічних розподільних і перерозподільних відносин, пов'язаних із подоланням або відшкодуванням втрат, що наносяться матеріальному виробництву і життєвому рівню населення в результаті непередбачених подій; сукупність перерозподільних відносин із приводу подолання і відшкодування збитку, що наносяться конкретним об'єктам;

• страховий інтерес - економічна потреба або зацікавленість брати участь у страхуванні; страхова сума, у якій оцінюється збиток у зв'язку з можливою загибеллю або знищенням майна;

• застрахований - фізична особа, життя, здоров'я і працездатність якого є об'єктом страхового захисту по особистому страхуванню. Застрахований може одночасно бути страхувальником;

• об'єкти і предмети страхування - матеріальні і нематеріальні цінності, предмети страхуванню;

• страхова відповідальність - обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування або страхову суму в результаті настання страхового випадку за певних умов страхування;

• одержувач страхового відшкодування або страхової суми - фізична або юридична особа, якій за умовами страхування надане право на одержання відповідних коштів;

• страхове свідчення - документ, що засвідчує факт страхування майна або особистого страхування.

До другої групи належать терміни, які характеризують страхові відносини, пов'язані з формуванням страхового фонду. Основними термінами в цій групі відносин є такі:

• страхова оцінка - визначення вартості об'єкта для цілей страхування;

• страхове забезпечення - рівень страхової оцінки стосовно вартості майна, прийнятої для страхування. Виражається у відсотках від зазначеної вартості або нормується в грошових одиницях на один об'єкт страхування;

• страхова сума - сума коштів, на якому фактично застраховане майно, життя, здоров'я;

• страховий тариф - виражена в грошових одиницях плата з одиниці страхової суми або процентної ставки від сукупної страхової суми. Є основою для формування страхового фонду (брутто ставка);

• страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) – плата за страхування, що сплачується страхувальником страховику за прийняття страховиком на себе зобов’язання здійснити страхову виплату страхувальнику у разі настання страхового випадку, який передбачений договором страхування [34, с. 36].

• термін страхування - період часу, протягом якого застраховані об'єкти страхування;

• страхове поле - максимальна кількість об'єктів, що можна застрахувати;

• страховий портфель - фактична кількість застрахованих об'єктів або чинних договорів страхування на даній території;

• страховий вік - вікові групи, у межах яких приймаються на страхування громадяни або підлягає страхуванню поголів'я сільськогосподарських тварин.

У третій групі об'єднані терміни, що характеризують страхові відносин, пов'язані з витратою коштів страхового фонду:

• страховий ризик - можливість нанесення збитку від страхового випадку; конкретний страховий випадок, від якого здійснюється страхування; по їхній страховій оцінці і ступеню можливості нанесення збитку;

• страховий випадок - подія, що фактично відбулася, в зв'язку з негативними або іншими обговореними наслідками якого може бути виплачені страхове відшкодування або страхова сума;

• страховий акт - документ, оформлений у встановленому порядку, що підтверджує факт і причину страхового випадку;

• страховий збиток - вартість цілком загиблої або знеціненої частини ушкодженого майна по страховій оцінці;

• страхове відшкодування - належна до виплати страхувальнику частина або повна сума збитку;

• страхове сторно - число достроково перерваних договорів страхування життя в зв'язку з несплатою чергових внесків;

• страхова рента - регулярний прибуток страхувальника, пов'язаний з одержанням довічної або тимчасової пенсії за рахунок витрати внесеного в страховий фонд одночасного страхового внеску або накопичення визначеної суми коштів регулярними внесками.

20. Економічна природа страхування. Ринок страхових послуг

Страховий ринок- це система фінансово-економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї. Необхідність забезпечення безперервності відтворювального процесу у випадку непередбачених несприятливих обставин обумовлює розвиток страхового ринку. Страховий ринок є також формою організації фінансових відносин у формуванні та розподілі страхового фонду для забезпечення страхового захисту.

Обов'язковою умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страхові послуги і наявність страховиків, спроможних задовольнити ці потреби.

Базова ланка страхового ринку - страхове товариство або страхова компанія. Саме тут здійснюється процес формування і використання страхового фонду, формуються й з'являються інші економічні відносини, особисті, групові, колективні інтереси. Страхова компанія- історично визначена суспільна форма функціонування страхового фонду, є відособленою структурою, що здійснює укладання договорів страхування та їх обслуговування.

Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституціональному та територіальному аспектах.

В інституціональному аспекті вона представлена акціонерними, корпоративними, взаємними і державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки. У залежності від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити внутрішній, зовнішній і міжнародний страхові ринки.

Внутрішній страховий ринок - місцевий ринок, в якому є безпосередній попит на страхові послуги та який тяжіє до задоволення конкретними страховиками.

Зовнішнім страховим ринкомназивають ринок, який перебуває за межами внутрішнього ринку і тяжіє до суміжних страхових компаній як у даному регіоні, так і за його межами.

Під світовим страховим ринком варто розуміти пропозицію і попит на страхові послуги в масштабах світового господарства.

Страхова послуга- специфічний товар, запропонований на страховому ринку. Вона може бути надана фізичній або юридичній особі на основі договору (у добровільному страхуванні) або закону (в обов'язковому страхуванні). Перелік видів страхування, яким може скористатися страхувальник, становить асортимент страхового ринку.

Таким чином, страховий ринок становить діалектичну єдність двох систем - внутрішньої системи і зовнішнього оточення. Внутрішня система цілком підлягає керуванню з боку страховика. Зовнішня система, або зовнішнє оточення, складається з елементів, на які страховик може надавати управлінський вплив, а також з елементів, не керованих із боку страховика. До внутрішньої системиналежать керовані зміни, що становлять ядро ринкової системи страхової компанії. Основні з них: страхові продукти (умови конкретних договорів страхування даного виду), система організації продажу страхових полісів і формування попиту, гнучка система тарифів, власна інфраструктура страховика.

До внутрішньої системи ринку належать також керовані страховиком змінні, що не входять у ядро ринкової системи, спрямовані на досягнення мети щодо оволодіння ринком: матеріальні, фінансові і людські ресурси страхової компанії, що визначають положення даного страховика на ринку. Зовнішнє оточення ринку - це система взаємодіючих сил, що оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї. Страховик планує і проводить свою ринкову роботу в умовах зовнішнього оточення; останнє у свою чергу складається з керованих змінних, на які страховик може мати визначений вплив, і некерованих складових, на які страховик впливати не може.

Ринок - система незамкнута, оскільки світовий страховий ринок практично необмежений. До основних елементів зовнішнього оточення, на які страхова компанія може надавати частково керуючий вплив, належать: ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страховика.

Важливою складовою зовнішнього оточення, на яку спрямований керуючий вплив страхової компанії, є конкуренція. Страхові компанії відчувають жорстку конкуренцію в боротьбі за страховий ринок як з боку інших страховиків, так і з боку фінансово-банківських інститутів, які включаються у продаж страхових продуктів, як додаткових послуг своїм клієнтам.

Технічний рівень страхової компанії - оснащення комп'ютерною технікою, телефаксами, каналами електронного зв'язку - значною мірою впливає на розвиток страховика.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Керівниками страховика (голова виконавчого органу та головний бухгалтер страховика) мають бути дієздатні фізичні особи. Голова виконавчого органу страховика або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика повинен мати вищу економічну освіту.

Для одержання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються: копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію; довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду; довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю; правила (умови) страхування; економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності; інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом.

Уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх передбачених цією статтею документів.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

21. Економічна природа та призначення міжнародних фінансів

Диверсифікація міжнародних фінансових і валютних відносин на межі XX-XXI ст. пов'язана з необхідністю здійснення грошового забезпечення господарських зв'язків в світі, які значно розширилися й поглибилися під впливом інтернаціоналізації та глобалізації виробництва й обміну.

Фінансові операціїє діями, спрямованими на вирішення певного завдання з організації та управління грошовими відносинами, що виникають при формуванні та використанні відповідних коштів.

Фінансові операції (трансакції) можуть зумовлюватись як грошовими платежами (розрахунки, трансферти тощо), так і рухом капітальних ресурсів (лізинг, траст, кредит, франчайзинг та ін.). Об'єктами фінансових операцій є різноманітні фінансові активи, до яких належать: національні гроші, іноземна валюта, цінні папери, дорогоцінні метали, нерухомість.

Виділяють такі види фінансових операцій:

- операції з переказу грошей;

- інвестиційні операції;

- спекулятивні операції;

- операції з капіталом.

Операції з переказу грошей охоплюють усі форми та види розрахунків (операції з обміну "гроші – товар") та трансфери (рух грошей в одному напрямі).

Інвестиційні фінансові операціїпов'язані з переміщенням капіталу з метою його приросту. Вони опосередковують середньо- та довгострокові вкладення капіталу. До них належать: кредит, лізинг, траст, оренда, франчайзинг, рента та інші операції тривалістю понад 180 днів.

Спекулятивні операції– це короткострокові фінансові дії з отримання прибутку у вигляді різниці у процентах з отриманих кредитів. До них належать: валютний арбітраж, процентний арбітраж, операції своп, валютна спекуляція тощо.

Операції з капіталомспрямовуються на управління ним в умовах ризику та невизначеності економічної кон'юнктури. Тут переважають страхові операції, включаючи хеджування, операції застави, в тому числі, іпотека.

Фінансова система ринкової економіки досягла наприкінці XX – на початку XXI ст. надзвичайно високого рівня розвитку як у національному, так і в міжнародному масштабі. Це виявляється в таких процесах:

- високий ступінь концентрації фінансових ресурсів на макроекономічному рівні;

- висока мобільність та взаємозв'язок фінансових ринків на базі новітніх інформаційних технологій;

- різноманітність фінансових інструментів макро- та мікроекономічної політики;

- глобалізація фінансових відносин.

Міжнародні фінанси становлять сукупність відносин зі створення і використання грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами.

Рух грошових потоків у світовому господарстві здійснюється за такими напрямами:

- взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

- взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

- взаємовідносини держави та суб'єктів світогосподарських зв'язків з міжнародними фінансовими інституціями. Таким чином, суб'єктами міжнародних фінансових відносин є уряди, підприємства, фірми, банки, установи, фізичні особи.

У цілому, перерозподіл фінансових коштів у світовому масштабі забезпечує зростання конкуренції й ефективніше використання виробничих потужностей та інших ресурсів економічного розвитку.

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб'єктами. Ними є: фізичні, юридичні особи та держави, які згідно з законом мають і здійснюють безпосередньо або через представників свої права та обов'язки, пов'язані з міжнародними фінансами.

Суб'єктів системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяють на: резидентів і нерезидентів.

З економічного погляду розрізняють таких суб'єктів: домашні господарства, господарюючі підприємства, різноманітні фінансові інститути, держава, міжнародні організації.

У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України згруповані так:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб;

- структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на її території;

- спільні підприємства, що зареєстровані як такі в Україні і мають на її території постійне місцезнаходження;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законодавством України.

Можна виділити цілу низку грошових відносин, які формують систему міжнародних фінансів. Це, зокрема, відносини:

- між експортерами та імпортерами з приводу платежів за товари, надання та погашення кредитних зобов'язань;

- між вказаними вище суб'єктами та банками щодо отримання та погашення кредитів, відкриття та обслуговування валютних рахунків, надання гарантій;

- між усіма вказаними вище суб'єктами та страховими організаціями з приводу страхування ризиків;

- між усіма вказаними вище суб'єктами та фізичними особами з приводу оплати праці, здійснення міжнародних переказів, сплати за товари і послуги, виконання договорів страхування та ін.;

- між фізичними особами з приводу різноманітних міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів;

- між вказаними вище суб'єктами та державою з приводу сплати податків та виконання певних зобов'язань, що випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин;

- між урядами різних країн з приводу сплати (отримання) контрибуцій та репарацій, надання та погашення кредитів тощо;

- між урядами країн і міжнародними організаціями з приводу грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;

- між міжнародними організаціями.