Чому саме принцип "Бритви Оккама" відіграв важливу роль у подоланні схоластики?

Завдання 5. Загальні особливості епохи Відродження та її провідні філософські напрями.

Уважно перечитайте наведені нижче характеристики епохи європейського Відродження, усвідомте її суперечливість і самостійно прокоментуйте прочитане.

"Ренесансна природа була сповненою божественних сил, постаючи, перш за все, предметом самостійного та некорисливого споглядання і лише у своєму крайньому трактуванні поставала предметом експерименту та технічного перетворення. Ренесансна людина мислила себе, у першу чергу, творцем та художником подібно до тої абсолютної особистості, створінням якої вона себе усвідомлювала.

В епоху західноєвропейського Ренесансу провідне місце зайняв салі себе стверджуючий та активно функціонуючий людський індивідуум з у ста власними небесними сподіваннями та земною обмеженістю, з усією своєю радісно-творчою силою та й з усіма власними немічністю, тугою та невпевненістю...".

(О.Ф.Лосєв)

Наступні твердження ренесансного мислителя змальовують те настановлення, яке Бог дає людині:

"Я вміщую тебе у центр світу, щоби звідти тобі було зручніше оглядати все, що є у світі. Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоби ти сам, вільний та славний майстер, сформував себе за тим взірцем, якому віддаєш перевагу".

(Піко делла Мірандола)

В чому, на ваш погляд, проглядають суттєві відмінності людського самоусвідомлення часів середньовіччя та Відродження? Які властивості людини постають в даних твердженнях як найперші?

Ознайомтесь із тим, як саме формулювались у філософській думці Ренесансу засади нового−наукового пізнання та розуміння дійсності.

"Ми не задовольняємося вченням Арістотеля, якому ось вже протягом багатьох століть увесь рід людський вклоняється як ідолу... Нами ж рухає виключно любов до істини і ми вклоняємося їй одній, а не заспокоюємося на тому, що було мовлене давніми мислителями... Якщо в моїй книзі немає спогадів про речі божественні та гідні захоплення, то це лише тому, що автор наслідує лише відчуття та природу, а понад тим − нічого іншого".

(Бернардіно Телезіо)

Визначте нові пріоритети у ставленні до пізнання, завдань людини, що окреслені в даному твердженні.

"Будь-яке пізнання започатковується розумом та виходить із відчуттів. Серед відчуттів за шляхетністю походження та за гідністю першість належить зору".

(Франческо Патриці)

Що значить, на вашу думку, виведення зорового відчуття на перший план у ренесансному світосприйнятті? Якому відчуттю віддавало перевагу середньовіччя? Чому?

"Природа невблаганна і незмінна і зовсім не опікується тим, стануть чи не стануть її приховані основи та спосіб дій досяжними для людського розуміння, оскільки вона ніколи не переходить меж накладених на неї законів.

Не думаю, що для збудження в нас відчуттів смаку, запаху та звуку від зовнішніх тіл вимагається що-небудь ще, окрім розміру, форми, числа та повільних чи швидких рухів. Вважаю, що якби вуха, язики та носи раптом зникли, то форма, число та рух залишились би, але не запахи, смаки та звуки. Я глибоко переконаний, що без живого єства останні являють собою не більше, ніж імена, подібно до того, як лоскотання та сверблячка не більше, ніж імена, якщо немає пахв та шкіри навколо носів".

(Галілео Галілей)

Які властивості світу постають для Галілея найпершими? В чому можна побачити перспективність та важливість саме такого підходу до осмислення природи? Якими були загальні підсумки запровадженого Галілеєм та його послідовниками нового типу мислення?

Завдання 6. Якщо ви правильно заповните слова по вертикалі, то по горизонталі прочитаєте поняття, що виражає основну рису філософії Середньовіччя.

1		2					4
					3
										5
				6

1. Християнський теолог і філософ, представник патристики.

2. Античний філософ, вчення якого виступає теоретичним джерелом томізму.

3. Автор п’яти доказів буття Бога.

4. Автор теорії концептуалізму.

5. Офіційна філософія католицької церкви.

6. Представник номіналізму ХVІ ст.

Список літератури

1. Філософія: Підручник / Г.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальний та ін./ За ред. Г.А. Заїченка та ін.-К.: Вища шк., 1995. - С. 30 - 35.

2. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. - К.: Каравела, 2001. - С. 73 - 107.

3. Філософія: Навчальний посібник / Губернський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П. та ін. - К.: Вікар, 2003. – С. 39 - 46.

4. Лузан, А. А. Философия : учебное пособие по подготовке к семинарским занятиям (для студентов всех специальностей и всех форм обучения) / А. А. Лузан, А. В. Бородай. – Краматорск : ДГМА, 2012. – 96 с.

5. Миголатьев, А.А. Философия: Учебник для вузов. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - С. 63-69.

6. Философия: курс лекций: Учеб. пособие для студ. вузов / Под общей ред. В.Л. Калашникова. - М. : Гумант. Изд. центр ВЛАДОС, 1999. – С. 31-57.

Семінарське заняття № 5

Тема: «Філософія Відродження та Реформації»

Філософія Відродження являє собою опосередковану ланку між середньовічною схоластикою і науково-філософським мислен­ням Нового часу. Це у всіх відношеннях була перехідна епоха з вла­стивими їй змішаними розумовими устремліннями. Цю змішаність і синкретизм визначав сам історичний період: ще не склалися бур­жуазні відносини, молодий соціальний організм щойно виростав із надр феодальної суспільно-економічної формації. Для нього були характерні незавершеність соціальної структури та неоднорідність ідеологічних орієнтацій. Також незавершеністю і неоднорідністю характеризується й теоретична свідомість Відродження. Філософія Відродження поборола схоластику, але у той же час успадкувала більшість характерних їй ознак. Поряд з цим розвиток ренесансної культури призводить до зміни перш за все методологічної стратегії мислення (схоластичний раціоналізм поступається безпосереднім, вільним від зовнішнього авторитету формам пізнання); логіка фор­мальних доказів витісняється самоочевидністю неупередженої інтуїції (санкційоване церквою поклоніння перед Арістотелем замінюється повагою до Платона, зокрема у флорентійській філо­софській школі). Одночасно відбувається радикальний перелом у поглядах на природу. Всесвіт із свідчення божественної могутності стає предметом дослідницького інтересу, міфологема про творення світу із нічого поступається натурфілософському вченню про без­межність і нестворюваність світу. Формується філософія природи (Джордано Бруно, Бернардіно Телезіо), яка спирається на визнач­не відкриття теоретичного природознавства того часу − геліоцен­тричну систему світу Миколи Коперніка (1473−1543).

Особливо великої перебудови у добу Відродження зазнають погляди на людину, її місце у світобудові. Середньовічний геоцент­ризм витісняється антропоцентризмом (людина в центрі філософсь­ких роздумів). Ідеологію Відродження називають гуманізмом, ро­зуміючи під цим «відкриття людини» як вільної і необмеженої у своїх можливостях істоти. Людина виводиться із сфери релігійної компетенції і перетворюється у вищу смислотвірну цінність.

Філософія Відродження переглядає також традиційні по­гляди на суспільство. Паралельно з боротьбою світських прави­телів проти папської політики церковного абсолютизму робляться перші спроби ідеологічного і теоретичного обґрунтування ідеї гро­мадянського суспільства, незалежного від релігійно-теологічних санкцій (Ніко Макіавеллі, Томас Мор, Томазо Кампанелла).

І все ж філософія Відродження не в змозі ще повністю звільнитись від схоластичних стереотипів світорозуміння. Прикла­дом цього можуть бути філософські погляди Миколи Казанського, які, з одного боку, звернені до схоластики, а з другого, − до май­бутньої філософської класики XVII ст. Філософи доби Відроджен­ня категорично заперечували католицьку доктрину і замінювали її науково-раціональними і натуралістичними теоріями. Поряд з цим, вони майже повністю зберігають термінологічний і частково смисловий інструментарій (наприклад, поняття Бога). Зберігається і традиційна ідея Бога, хоча й отримує тут свою інтерпретацію. Бог розглядається у філософії Відродження у двох зрізах: він або розчи­няється в природі, натуралізується, або піддається етично-раціоналістичній обробці, і тоді вчення про нього виливається в концепцію християнського гу­манізму (Еразм Роттердамський).

Філософія доби Відродження не тільки дала поштовх до по­дальшого звільнення думки від середньовічної схоластики, але й те­оретично підготувала ґрунт реформації (національно-визвольний рух, який знаменував перехід від Середньовіччя − Відродження до Нового часу, від феодального часу до буржуазного).

План

1. Загальна характеристика філософії епохи Відродження: основні ідеї та персоналії. 2. Гуманізм та новий ідеал людини. 3. Італійська філософія як повернення до античних засад (Телезіо, Кампанелла, Помпонацці). 4. Філософія Микола Кузанського. 5. Наука епохи Відродження (Леонардо да Вінчі, Микола Коперник). 6. Пантеїзм Джордано Бруно. 7. Відділення фізики від метафізики (Галілео Галілей, Кеплер). 8. Основні ідеї Реформації (Лютер, Кальвін, Мюнцер).

Контрольні запитання

1. Яка основна риса і особливість філософського мислення епохи Відродження?

2. У чому суть реконструкції поглядів філософів Відродження на людину і її місце у світобудові? Що означає антропоцентризм?

3. Дайте загальну характеристику філософських поглядів пред­ставників флорентійського неоплатонізму.

4. Охарактеризуйте натурфілософію Дж. Бруно: натуралістичний пантеїзм, ідеї нової космології, етика «героїчного ентузіазму».

5. У чому полягає суть нових підходів до розуміння суспільства у філософських поглядах представників епохи Відродження?

6. Хто із філософів Відродження висунув ідею громадянського суспільства? У чому її суть?

7. Кому належить розробка концепції християнського гуманізму? Поясніть її.

Навчальне завдання

До кожного поняття з графи «А» підберіть положення, що розкриває його зміст з графи «Б».

А	Б
1. Гуманізм 2. Пантеїзм 3. Натурфілософія	а) філософія природи; б) бог має персональне буття; в) віра в людину, як вільну і необмежену в своїх можливостях; г) ідея божественного творення світу; д) бог та природа – одне й те ж саме.

Порядок проведення заняття:

Викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів, а також виступи на підставі індивідуально виконаних рефератів.

На семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію.

Список літератури

1. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти III–IV рівнів акредитації. – 3-тє видання, перероб. і доповн. – Львів: "Магнолія плюс"; видавець СПД ФО В. М. Піча, 2005. – 506 с. Тема 4-5. – С.81-115.

2. Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія : Навч.посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – C.76-87.

3. Реале Д., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. В 4-т. – СПб., 1994-1997. – Т.2

4. Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) : навч. посіб. / за ред. акад. НАН Україні Л.В.Губерського. – К.: Знання, 2009. – С.549-560.

5. Філософія: Хрестоматія : навч. посіб. для бакалаврів фізико-математичних та природничих спеціальностей / О.В.Комар, А.А.Кравчук, О.В.Руденко та ін.; загальна ред. докт. філософ. н., проф. Добронравова. – К., 2010. – Т.1. – С.215-257.

Семінарське заняття № 6

Тема: «Філософія Нового часу та доби Просвітництва»

У XIV-XV ст. відбувався процес поступового "відмирання" вже кризової на той час середньовічної філософської парадигми. Натомість формувалася нова філософська парадигма, основні риси котрої змістовно корелювалися зі специфікою буржуазного суспільства, яке утверджувало себе як нову – промислово-урбаністичну цивілізацію. Відповідно до цього відбувається і зміна світоглядних орієнтирів. Поряд із традиційними духовними інтенціями на світ з'являється тенденція до ототожнення буття з природнім буттям.

Ф. Бекон (1561-1626) - англійський філософ, який вважається першим філософом Нового часу. Незважаючи на ще досить відчутні залишки ренесансно-гуманістичної традиції, він уже досить виразно зміщує акценти з ренесансного образу людини-творця на образ людини-частини природи. У систематизатора беконівського матеріалізму англійського філософа Томаса Гоббса (1588-1679) гуманістичний спадок Ренесансу губиться остаточно. На перший план висувається механістичне тлумачення реальності. Філософія Гоббса - типовий приклад тлумачення людини як частини природи, функції якої принципово зводимі до найпростішої форми руху, а закони розуму як природної властивості природної людини до законів математики.

"Очищення" філософії від гуманістичної орієнтації, спрямуванняна "чисту", об'єктивну природу, характерне для післяренесансного етапу розвитку західноєвропейської філософії, було послідовно проведене французьким філософом Р. Декартом.

Дуалістичний характер філософії Декарта (1596-1650) - картезіанства - приводить до того, що його послідовники поділяються на дві несумісні лінії.

Першу репрезентували ті, що розвивали природниче-наукові сторони картезіанства. Представники другої лінії - заперечували причинний зв'язок між матеріальними і духовними явищами, вважаючи відповідність фізичних і психічних явищ результатом діяння божественної волі.

Г.Лейбніц, погоджуючись із Б.Спінозою в питанні про субстанціональну основу світу, а також у визнанні божественної природи цієї субстанції, всупереч Спінозі прагне максимально врахувати індивідуальність, унікальність і неповторність реального існування. Унітарне - моністичній орієнтації Лейбніц протиставляє плюралістичний підхід.

План

1. Основні риси філософії Нового часу. Наукова революція ХVІІ століття та проблема методу пізнання у філософії. 2. Емпіризм і гносеологія Ф. Бекона. 3. Дуалізм та раціоналізм Р. Декарта. 4. Створення механістично-матеріалістичної картини світу. Пантеїзм Б. Спінози. Монадологія Г. В. Лейбніца. 5. Суб’єктивний ідеалізм і агностицизм (Дж. Берклі, Д. Юм). 6. Французькі матеріалісти ХVІІІ століття (Д. Дідро, П.А. Гольбах, Ш.Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо).

Мета вивчення теми:проаналізувати загальні особливості соціальних і духовних процесів та розвитку філософії в епоху Нового часу; прослідкувати передумови формування наукового стилю мислення (в межах експериментального природознавства); обґрунтувати необхідність філософського осмислення наукових фактів, що виникла в цей час; виявити особливості проявів філософії за умов її діалогу з численними конкретними науками; послідовно довести, що філософами Нового часу визначені нові цілі науки і філософії: з показної служниці богослов’я перетворитися на безпосередню виробничу силу; показати розвиток онтології, методології та гносеології у філософії Нового часу, розкрити зміст провідних філософських позицій у тлумаченні пізнання; окреслити соціальні та антропологічні ідеї у філософії Нового часу.