Всеєдність С. М. Булгакова як зв’язок Бога зі світом
С. М. Булгаков не може бути однозначно приписаний ні до однієї з концепцій. Він надав своє, оригінальне вчення, про «ніщо», в якому поєднуються, але не суперечать один одному моменти різних концепцій, найбільш проникливі в релігійному плані і найглибші у філософському. Саме ретельне дослідження робіт різних представників негативного богослов’я дозволило С. М. Булгакову досягти усієї повноти осмислення проблеми. Але, в той же час, його вчення не є тільки компіляцією цих робіт – воно стоїть в одному ряду з ними як одне з гідних.
Розглянуте вище вчення про «ніщо» не дає можливість розкрити розуміння всеєдності С. М. Булгаковим, представити всеєдність як принцип моральності в його філософії. Для нього всеєдність – це зв’язок Бога та світу, приналежність світу Богові, джерелу всякого сенсу і всякої цінності. У світу є божественний прототип, який втілюється в творінні. Єдність прототипу та творіння і є всеєдністю, яку С. М. Булгаков позначає символом «софія». Російський мислитель створений світ визначає як «створену Софію».
Переплетення софійності і створеності, прототипу та втілення С. М. Булгаков розуміє як надлогічну конкретність. Це означає, що всеєдність як ціле і як кожен його елемент є такою цілісністю, яка конкретна, завершена, завжди є «це», і за своєю природою є єдністю логічного та алогічного, думки й алогічного, є сенсом завжди живого кореня буття. С. М. Булгаков особливо підкреслює, що думка народжується життям, вона освітлює життя світлом, але при цьому зупиняє життя, перериваючи його потік. «Думка народиться з життя і... у цьому сенсі... початок логічний, логос життя, виділяється з того конкретного та нерозкладного цілого, в якому початок логічно непроникний чужій трансцендентній думці, алогічне, не окремо і не злито з’єднується з початком логічним»[272]. У цьому сенсі всеєдність у С. М. Булгакова – це буття, яке себе висловлює. Причому висловлює воно себе, по-перше, достовірно, в Слові Бога, по-друге, недостовірно, в пропащому стані – через різні форми, в яких здійснюється людське життя, обтяжене емпіричними умовами існування людини, і які мають бути подолані людиною в її житті й історії. Необхідним елементом такого буття виявляється сенс. Завдання, яке ставив собі С. М. Булгаков, – побачити, як сенс є присутнім насправді. Його він вирішив як проблему Софії, як проблему Бога та світу.
Співвіднесення Бога та світу – це відмінність факту здійснення сенсу й акту втілення сенсу в життєдіяльності людини. Але, будучи різними, ці світи з’єднані, способом з’єднання служить софія, яку С. М. Булгаков розуміє як якісну межу двох світів, – божественного та земного – людського.
Світ, як надлогічна конкретність у часі – в бутті, є подією смислового простору людського життя, простору, який ще не розгорнувся і потенційно містить у собі всі майбутні можливості. Природу цієї події і її можливостей С. М. Булгаков з’ясовує за допомогою протиставлення понять «трансцендентне» – «іманентне», «надбуття» – «буття», «абсолютне» – «відносне». Ці пари понять носять антиномічний характер і, будучи межею одне одного, уможливлюють існування одне одного. Інакше кажучи, трансцендентне, надбуття, абсолютне, Бог робить можливим відносне буття – людське життя як іманентне, як людський світ, освоєний, осмислений, пов’язаний необхідністю і вільний. Його С. М. Булгаков називає господарством. Світ господарства, організовуючись сенсами, прагне до світу трансцендентного, так само як копія до оригіналу.
Філософ стверджує два метафізичні центри життя: центр життя оригіналу, «вічне та Бог», де слово є звершенням, і центр життя світу людського творіння, де «всяке має, а своє не має», де є вибір і його обґрунтування. Таким чином, С. М. Булгаков приходить до тотального світу культури, світу трансцендентно-іманентного, що, залишаючись самостійним, бере участь у «так-ні» світу людського, бере участь як заданість, мета і вища цінність. Саме так, на думку С. М. Булгакова, у світі має місце сенс.
Присутність сенсу в бутті онтологічно обґрунтовано. У зв’язку з цим мислитель розглядає дві ідеї – сенс як слово і сенс як якісна межа двох світів, Бога та творіння. Обидві ідеї у філософії С. М. Булгакова вирішують проблему софії, обоє висловлюють суть його софійного ідеалізму.
У творчості В. С. Соловйова представлена ним всеєдність божественного, людського і природного елементів повинна, зрештою, привести до нового поєднання духовного та матеріального начал, призвести до космічної гармонії, яку людина покликана почати вершити своїми руками. Головний критерій правильності руху цим шляхом особистого, суспільного та космічного перетворюючого оновлення В. С. Соловйов убачав у морально-етичній сфері – реалізації єдності духовної і матеріальної, божественної та людської.
Говорячи про природу ідеї всеєдності В. С. Соловйова, якій слідував С. М. Булгаков, необхідно відмітити, що його морально-етичне вчення сформувалося в період панування матеріалістичних, позитивістських і початкових природничо-наукових уявлень, фактично будучи реакцією на них. У межах християнського світогляду В. С. Соловйов, спираючись на досвід європейської духовно-наукової традиції останніх двох тисячоліть, спробував намітити глобальну перспективу виходу культури та людського життя загалом з глобальної духовної кризи, що убачалася ним. Суть її він бачив у бездуховності, безрелігійності та творчій анемії більшої частини суспільства; крім того, в однобокому захопленні матеріально-тілесними, природничо-науковими і технічними пріоритетами на шкоду духовним, релігійним і художнім.
На відміну від В. С. Соловйова, С М. Булгаков можливість всеєдності в суспільстві бачить у культурній реальності, сенс якої виконає софія. Принципом становлення при цьому є «софійний детермінізм», який вимагає здійснення Боголюдства, яке з’єднує людину з Богом, робить Бога людяним і стверджує в людині божественне начало. Поза Боголюдством можлива тільки безбожна людина.
Спільне в творчості двох російських мислителів, В. С. Соловйова і С. М. Булгакова, зокрема в трактуванні ними всеєдності, – поєднання двох світів – світу божественного та людського. Боголюдина – їх останній і, одночасно, первинний синтез. Боголюдина – це богословська транскрипція софії – створеної та нествореної, абсолютного відносного, трансцендентно-іманентного самостійного одкровення Божества.
В якості висновку слід зазначити, що основоположенням моральності у філософії С. М. Булгакова виступає всеєдність прототипу й творіння. Всеєдність – це буття, яке себе висловлює і розкривається в образі софії. Боголюдина – це богословська транскрипція софії – створеної та нествореної, абсолютного відносного, трансцендентно-іманентного самостійного одкровення Божества.