Чинники формування соціально-трудових відносин
ТЕМА 3. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЯК СИСТЕМА
3.1. Соціальна сутність соціально-трудових відносин як системи у сучасних умовах господарювання.
3.2. Чинники формування соціально-трудових відносин.
3.3. Сторони, суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин.
3.4. Предмети і типи соціально-трудових відносин.
3.5. Методи регулювання соціально-трудових відносин.
Соціальна сутність соціально-трудових відносин як системи у сучасних умовах господарювання
Соціально-трудові відносини– це сукупність економічних, соціально-психологічних, адміністративних та правових методів і норм, спрямованих на включення робочої сили в процес праці та її відтворення на основі ринкових механізмів – попиту, пропозиції, ринкової ціни.
Соціально-трудові відносини– це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями в умовах ринкової економіки, націлених на забезпечення високого рівня та якості життя людини, колективу й суспільства в цілому.
Система соціально-трудових відносин характеризується такими складовими:
• сторони соціально-трудових відносин;
• суб'єкти соціально-трудових відносин;
• механізм соціально-трудових відносин;
• рівні соціально-трудових відносин;
• предмет соціально-трудових відносин;
• принципи соціально-трудових відносин;
• типи соціально-трудових відносин.
Соціально-трудові відносини як система мають дві форми існування:
перша – фактично соціально-трудові відносини, які функціонують на об'єктивному та суб'єктивному рівнях;
друга – соціально-трудові відносини, які відображають проекцію соціально-трудових відносин на інституціональний, законодавчий та нормотворчий рівні.
Соціально-трудові відносини класифікуються:
за змістом діяльності;
за способом спілкування;
за суб'єктом;
за ступенем регламентованості;
за обсягом владних повноважень;
за характером розподілу доходів.
Чинники формування соціально-трудових відносин
Формування та розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві проходить під впливом певних чинників, значимість яких визначається історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом.
До основних чинників слід віднести наступні:
• особливості соціальної політики;
• глобалізацію економіки;
• розвиток суспільної праці та виробництва;
• життєвий цикл розвитку підприємства (організації).
1) Соціальна політика- це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних труп населення.
Соціальна політикахарактеризує взаємовідносини соціальних труп з приводу збереження та зміни соціального становища населення в цілому, а також його класів, верств, соціальних, соціально-демографічних, соціально-професійних груп, соціальних спільностей (сім'ї, народи, населення міст, сіл, регіонів і т.д.).
Соціальна політика включає законодавчо або іншим чином встановлені гаран-тії соціального захисту, соціальної підтримки та соціальної допомоги, які представ-ляють собою різні системи заходів, диференційовані за адресною спрямованістю:
соціальний захист– система законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка надає працездатним громадянам рівні умови для покращення свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу в конкретних економічних умовах, а непрацездатним та соціально вразливим верствам населення – перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків;
соціальне забезпечення– система заходів, направлених на поліпшення умов життя тих груп населення, котрі з різних причин перебувають у гіршому становищі, ніж переважна більшість суспільства. Соціальне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги (у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю й пологами, по догляду за дитиною до 3 років, на поховання та ін.);
соціальна допомога– це система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, що надаються окремим особам чи трупам населення соціальною службою для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу, повноцінної життєдіяльності та адаптації в суспільстві;
соціальна підтримка– система заходів з надання допомоги певним категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що навчається та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів та інших пільг.
2) Глобалізація економіки.Термін «глобалізація» означає взаємозалежність економік, яка виникає у зв'язку з обміном товарами, послугами та потоками капіталів. Глобалізація економіки є чинником, що регулює соціально-трудові відносини в сучасному світі.
Глобалізація економіки– процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили, швидкий зріст світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін.
3) Розвиток суспільної праці та виробництва.Чинником, що визначає процес формування та розвитку соціально-трудових відносин, є об'єктивні закономірності розвитку суспільної праці, які протягом історичної перспективи виступають у формах поділу та кооперації праці, зросту продуктивності праці та ін.
У процесі формування соціально-трудових відносин на підприємствах будь-якого типу й організаційної форми проявляється певна єдність, оскільки соціально-трудові відносини завжди залежать від:
1) основних характеристик соціально-трудових відносин (основних правових меж, загальноекономічних умов, структури та розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурного середовища, основних технічних параметрів продукції та устаткування);
2) стратегії розвитку організації;
3) системи робочих місць на підприємстві (організації праці, нормування, визначення змісту праці, режимів праці та відпочинку, робочого часу та умов праці);
4) кадрової політики організації (планування та залучення персоналу, заповнення робочих місць, оцінки роботи, кваліфікаційного росту, оплати праці, мотивації, соціальних пільг, компенсаційних виплат, участі у прибутках та ін.);
5) трудової поведінки (установок, мотивів, групових та індивідуальних норм поведінки, конфліктності, професійної соціалізації).
4) Життєвий цикл розвитку підприємства.Важливим чинником формування соціально-трудових відносин є цілі, до досягнення яких прагнуть люди і підприємства на різних етапах їх діяльності. Життєвий цикл людини включає декілька стадій. Західні дослідники опираються на трифазну модель життєвого циклу. У роботах японських авторів прослідковується поділ на чотири основні стадії життєвого циклу людини:
• від народження до закінчення навчання;
• період вступу на роботу та укладення шлюбу;
• період трудової діяльності;
• період після трудової діяльності.
На першій стадії соціально-трудові відносини пов'язані переважно з проблемами професійного навчання. На другій – основними є відносини найму та звільнення, соціально-професійного розвитку. На третій провідну роль у соціально-трудових відносинах відіграють умови праці та її оплата. На четвертій стадії життєвого циклу людини є проблема пенсійного забезпечення.
Стадії життєвого циклу людини опосередковано впливають на стадії життєвого циклу розвитку підприємства (організації). Якщо на стадії зародження підприємства соціально-трудові відносини носять неформальний характер, то з розвитком організації ці відносини формалізуються, в них формується більша кількість окремих елементів, виробляється система соціально-трудових відносин, яка поступово перетворюється у визначену організаційну культуру. При цьому соціально-трудові відносини є об'єктом довгострокового планування, міждисциплінарного співробітництва, елементом стратегії організації, а головним завданням є розвиток людських ресурсів.