Фактори формування та оцінка соціально-трудових відносин

Основними факторами формування і розвитку соціально-трудо­вих відносин є:

- соціальна політика;

- глобалізація економіки;

- розвиток суспільної праці та виробництва.

Під соціальною політикою розуміють стратегічний соціально-економічний напрям, обраний країною для всебічного розвитку громадян, який забезпечує пристойний рівень та умови їхніх жит­тя і праці. Соціальна політика включає в себе: соціальний захист, соціальну підтримку і соціальну допомогу.

Соціальний захист - система заходів, яка забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення.

Соціальна підтримка - система заходів для економічного насе­лення, яка передбачає створення умов, що дозволяють працівни­кові забезпечувати свою соціальну захищеність.

Соціальна допомога - це система заходів, які застосовуються до всього населення. Це - допомога короткотермінового характеру особам, які опинилися в екстремальній ситуації та потребують додаткових витрат.

Головною метою соціальної політики є підвищення рівня та якості життя громадян на основі стимулювання трудової активно­сті населення, надання кожному працездатному можливості влас­ною працею забезпечувати добробут сім'ї.

Соціальна політика складається з:

- політики в галузі праці та соціально-трудових відносин;

- політики доходів населення;

- політики зайнятості;

- міграційної політики;

- житлової політики;

- політики в соціальній сфері;

- демографічної політики;

- екологічної політики.

Слід відзначити, що лише окремі складові соціальної політики є об'єктом вивчення економіки праці.

Глобалізація економіки негативним чином впливає на розвиток соціально-трудових відносин, оскільки вивільняє економічні сили, які поглиблюють існуючу нерівність у сфері продуктивності праці, доходів, матеріального добробуту, перешкоджаючи зростанню можливостей у соціально-трудових відносинах. Негативні наслідки глобалізації породжують політику трудового протекціонізму - захисту національних ринків праці.

Розвиток праці та виробництва проявляється у формах:

- розподілу і кооперації праці;

- зростання продуктивності праці;

- заміщення живої праці капіталом під впливом зростання продуктивності праці в результаті НТП, фінансових факторів, особли­востей національного розвитку.

Основним критерієм оцінки соціально-трудових відносин при­йнято вважати якість трудового життя. Під останнім розуміють сукупність властивостей, які характеризують умови праці, умови виробничого життя і дозволяють врахувати ступінь реалізації ін­тересу працівника і використання його здібностей.

Основна мета в розробці концепції якості трудового життя полягає у створенні таких умов праці, за яких працівники здат­ні оптимально реалізувати себе як особистості, при цьому в кон­цепцію вводять умови не тільки праці, а й побуту і відпо­чинку.

Концепція якості трудового життя охоплює такі важ­ливі напрями, як автономія особистості працівника і можливості розвитку його різноманітних здібностей. Важлива роль у якості трудового життя відводиться умовам праці, охороні праці та безпеці.

З 1980 р. в країнах ОЕСР використовується така система показ­ників якості трудового життя: розподіл заробітку; використання робочого часу (тривалість оплачуваної відпустки, середня трива­лість робочого дня, час на дорогу на роботу і т. ін.); показники безпеки та умов праці (порушення нормальних умов, смертність на робочому місці тощо).

Якість трудового життя - хоч і важливий, але тільки один еле­мент якості життя людей в цілому.

Якість життя - характеристика рівня та умов життя населен­ня, яка враховує також склад сім'ї, стан здоров'я її членів, їхню соціально-трудову задоволеність і под. Найбільш повною вважа­ється система показників якості життя країн ОЕСР, їх іще назива­ють соціальними індикаторами (показники, що характеризують основні аспекти життєдіяльності людини: здоров'я, освіта, стан споживчого ринку товарів і послуг, навколишнє середовище, осо­биста безпека, соціальні можливості, соціальна активність).

Формування системи