ТЕМА 3. Основи теорії прийняття управлінських рішень

Мета СРС – Визначити поняття «прийняття рішення» та з’ясувати місце цього процесу у системі управління. З`ясувати сутність класичної, поведінкової та ірраціональної моделей прийняття рішень.

Джерела знань:

Література

1. Дерлоу Д. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. – К.: Всеувито, Наукова думка 2001. – 242 с. – (Сер. "Усе про менеджмент").

2. Завадський Й.С. Менеджмент: Management. – Т. 1. – Вид. 2-е. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. – 542 с.

3. Колпаков В.М. Теория и практика принятия управленческих решений: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – 256 с.: ил.

4. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с.

5. Ременников В.Б. Разработка управленческого решения: Учеб. пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 140 с.

6. Смирнов Э.А. Управленческие решения. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 264 с. – (Серия «Вопрос-ответ»).

7. Эддоус М., Стэнсфилд Р. Методы принятия решений/ Пер. с англ. Под ред. Член-корр. РАН И.И. Елисеевой. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. - 590 с.

8. Юкаева В.С. Управленческие решения: Учеб. Пособие. - М.: Аудит, Издательский дом "Дашков и К^О", 1999. - 292 с.

9. лекція 3.

Ключові поняття:

Вивчення теми, зміст якої пов’язаний з процесами прийняття управлінських рішень, передбачає ознайомлення з широким колом питань, що безпосередньо торкаються сутності роботи будь-якого менеджера. Тому в зв’язку з великим обсягом матеріалу, а також зважаючи на значущість процесів прийняття управлінських рішень для діяльності підприємств, в деяких учбових закладах програма підготовки менеджерів організацій містить окрему дисципліну з аналогічною назвою.

З огляду на широкий спектр поглядів, що стосуються понять і категорій, притаманних процесу прийняття управлінських рішень, для кращого усвідомлення їх сутнісного змісту пропонується опрацювання рекомендованих за цією темою літературних джерел. Зокрема, значущість та місце процесу прийняття управлінських рішень в системі управління організаціями, а також природа та сутність цього явища, склад його елементів, класифікація управлінських рішень за різними ознаками тощо з достатньою повнотою висвітлені в працях Дж. Гібсона [1], Р. Дафта [2], Д. Дерлоу [3], М. Мескона, М. Альберта і Ф. Хедоурі [6], В.Б. Ременникова [7], Е.О. Смирнова [9], Р.А. Фатхутдинова [10], В.С. Юкаєвої [11].

Більшість дослідників обстоюють думку, згідно із якою всі функції управління можуть бути реалізовані саме шляхом прийняття та впровадження численних рішень стосовно різноманітних аспектів діяльності організацій. Головною метою будь-якого управлінського рішення є вирішення певних проблем, що заважають організації досягти власних цілей. Співставлення різноманітних точок зору фахівців стосовно визначення категорії “прийняття управлінських рішень” дозволяє дійти висновку, що прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, спрямованої на усунення цієї проблемної ситуації. Усвідомлення сутності процесу прийняття рішень допомагає краще зрозуміти існуючі моделі прийняття рішень: класичну, поведінкову, ірраціональну. Докладну інформацію про характерні риси, сфери застосування, переваги та недоліки моделей можна віднайти в роботах Р. Дафта [2] та М. Мескона, М. Альберта і Ф. Хедоурі [6].

Зазначені літературні джерела стануть у пригоді під час засвоєння процедур процесу прийняття рішення. Важливо зрозуміти особливості та сфери застосування інтуїтивної та раціональної технології прийняття рішень, їх недоліки та переваги, склад та зміст їх етапів. Існує багато точок зору стосовно кількості та змісту етапів раціональної технології прийняття рішень. Ознайомитись з ними можна в працях Дж. Гібсона [1], Б.Г. Литвака [5], В.Б. Ременникова [7], Е.О. Смирнова [9], Р.А. Фатхутдинова [10], В.С. Юкаєвої [11]. Враховуючи, що основною причиною розбіжностей є різний ступінь деталізації процесу, узагальнену модель раціональної технології прийняття рішень можна представити як послідовність п’яти етапів: діагноз проблеми; накопичення інформації про проблему; опрацювання альтернатив; оцінка альтернатив, прийняття рішення (здійснення вибору найкращої альтернативи). Слід усвідомлювати, що за такого складу етапів в межах першого з них окрім виявлення проблемної ситуації виконуються також процедури із встановлення мети вирішення проблеми та ідентифікації критеріїв прийняття рішення (на підставі визначеної мети).

Певні ускладнення у практикуючих менеджерів викликають питання доцільності залучення підлеглих до процесу прийняття управлінських рішень. Також невизначеною залишається проблема вибору стилю прийняття рішень. На ці запитання можна дати обґрунтовану відповідь за допомогою моделей Врума-Джаго та Р. Роскіна. Перелік чинників, що впливають на вибір того чи іншого стилю або режиму прийняття рішення, та рекомендації щодо застосування моделей наводяться в роботах Дж. Гібсона [1], Дафта [2], З.П. Румянцевої [8].

Одним з найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є етап опрацювання альтернативних варіантів вирішення конкретної проблеми. Недостатня їх кількість спричиняє велику імовірність прийняття неоптимального рішення. В той же час генерування альтернатив вимагає значних інтелектуальних зусиль і витрат часу. Суттєво полегшити цю роботу спроможні методи творчого пошуку альтернатив, які застосовуються в індивідуальному режимі, під час колективного творчого пошуку та придатні для використання в обох зазначених випадках. Характеристики методів творчого пошуку альтернатив, особливості та умови їх використання наведені наступними авторами: Дж. Гібсон [1], Дафт [2], В.М. Колпаков [4], В.С. Юкаєва [11].

Ілюстративні матеріали

Таблиця 3.1

Основні моделі прийняття управлінських рішень

Рис. 3.1. Модель інтуїтивної технології прийняття рішення

Рис. 3.2. Раціональна технологія прийняття управлінських рішень

Рис. 3.3. Послідовність оцінки альтернативних варіантів у процесі прийняття рішень

Рис. 3.4. Дерево стилів рішень

Таблиця 3.2

Вплив типу проблеми на вибір стилю прийняття рішення

Умови вирішення проблеми	Стиль вирішення проблеми
1. Якість вирішення більш важлива, ніж наявність згоди його виконувати	1. Наказ Рішення приймається начальником незалежно від інших з використанням інформації, яка у нього є
2. Згода виконувати рішення більш важлива, ніж його якість	2. Консенсус Групове прийняття рішення з використанням інформації та ідей усіх членів групи
3. Якість та згода однаково важливі	3. Консультації Рішення приймається начальником, який використовує думки підлеглих
4. Ні якість, ні згода не є критично важливими	4. “Штампування рішень”. Рішення приймається найбільш легким та швидким способом – власне “штампується”

Рис. 3.5. Модель прийняття рішень Врума-Йеттона

Таблиця 3.3

Характеристика стилів прийняття рішення за Врумом-Йеттоном

Позначення стилю	Характеристика стилю
А I	Керівник одноосібно вирішує проблему і приймає рішення, використовуючи для цього всю наявну у нього на цей момент інформацію.
A II	Керівник отримує від своїх підлеглих інформацію, а згодом самостійно вирішує проблему. Керівник може ставити до відома підлеглих про сутність проблеми під час збору інформації. Роль підлеглих у процесі прийняття рішення зводиться до надання керівнику необхідної інформації, а не до пошуку чи оцінки можливих варіантів рішення.
K I	Керівник висловлює проблему окремим підлеглим, яких вона стосується, вислуховує їх ідеї та пропозиції, але не виносить їх на групове обговорення, а працює з кожним підлеглим індивідуально. Згодом керівник самостійно приймає рішення, яке може відбивати або не відбивати думку підлеглих.
K II	Керівник доводить проблему до відома всіх підлеглих, влаштовує її групове обговорення та збирає ідеї та пропозиції. Надалі керівник самостійно приймає рішення, яке може відбивати або не відбивати думку підлеглих.
Г II	Керівник доводить проблему до відома всіх підлеглих, спільно з ними здійснює пошук та оцінку альтернатив та намагається досягти згоди (консенсусу) у вирішенні проблеми. Роль керівника близька до ролі голови зборів - він не намагається вплинути на підлеглих з метою прийняття особистого рішення і ладний прийняти та реалізувати будь-яке рішення, що одержало підтримку всієї групи.

Стилі A I та A II позначаються як автократичні;

К I та К II - консультативні;

Г II - груповий (повної участі).

Рис. 3.6. Модель прийняття рішень Врума-Джаго

Таблиця 3.4

Характеристика стилів прийняття рішення за Врумом-Джаго

Індивідуальний рівень	Груповий рівень
А I Керівник приймає рішення або вирішує проблему самостійно, використовуючи доступну йому на даний момент інформацію.	А I Керівник приймає рішення або вирішує проблему самостійно, використовуючи доступну йому на даний момент інформацію.
A II Керівник отримує необхідну інформацію від підлеглого, потім вирішує проблему самостійно. Незалежно від отриманої інформації він може довести проблему (або ні) підлеглому. Роль підлеглого – швидше надання керівнику інформації, ніж пропозиція чи оцінка альтернатив.	A II Керівник отримує необхідну інформацію від підлеглих, потім вирішує проблему самостійно. Незалежно від отриманої інформації він може довести проблему (або ні) підлеглим. Роль підлеглих – швидше надання керівнику інформації, ніж пропозиція чи оцінка альтернатив.
K I Керівник обговорює проблему із відповідним працівником, що генерує ідеї та пропозиції. Надалі керівник самостійно приймає рішення, яке може відбивати (чи ні) вплив підлеглого.	K I Керівник обговорює проблему із відповідними працівниками, що генерують ідеї та пропозиції (об’єднання підлеглих в групу не передбачається). Надалі керівник самостійно приймає рішення, яке може відбивати (чи ні) вплив підлеглих.
Г I Керівник співпрацює з підлеглим – спільне обговорення проблеми та пошук погодженого рішення шляхом вільного та відкритого обміну інформацією та ідеями. Внесок кожного у вирішення проблеми залежить від знань, а не формального авторитету.	K II Керівник вирішує проблему з підлеглими на зборах групи (отримує ідеї та пропозиції). Надалі керівник самостійно приймає рішення, яке може відбивати (чи ні) вплив підлеглих.
Д I Керівник делегує проблему підлеглому, не тільки забезпечуючи його відповідною інформацією, але покладаючи на нього відповідальність за її вирішення. Керівник підтримує будь-яке рішення, запропоноване підлеглим.	Г II Керівник вирішує проблему з підлеглими як із групою: спільне опрацювання та оцінка альтернатив, намагання досягти (консенсусу) у вирішенні проблеми. Роль керівника близька до ролі головуючого, що координує обговорення, концентрує його на проблемі, надає впевненості. Він не намагається вплинути на підлеглих з метою прийняття особистого рішення і приймає та реалізує рішення, яке підтримає вся група.