Господарський розрахунок підприємства та його підрозділів.
Тема 13. Господарський розрахунок підприємства та його підрозділів.
Економічна та соціальна ефективність виробництва.
Питання для обговорення:
1. Господарський розрахунок підприємства та його підрозділів.
2. Економічна та соціальна ефективність виробництва.
Рекомендована література:
1. Климко Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О., Чухно А.А. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. закл. осв. / Григорій Никифорович Климко (ред.), Василь Павлович Нестеренко (ред.). - 2. вид., перероб. і доп. — К.: Вища школа, 1999. - 743 с.
Господарський розрахунок підприємства та його підрозділів.
У ринковій економіці підприємство не може легковажно відноситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.
Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринко-вій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає: всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетингом підприємства;
чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів виробництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства; постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства; повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та професійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу підприємства; поточний і періодичний контроль за станом ліквідності (спроможності у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюджетом держави, податковою установою тощо). Це досягається менеджментом обліку та контролю підприємства.
Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.
Сучасна наука про підприємства, тобто продукуюче господарювання на мікрорівні, вивчає традиційні виробничі фактори - працю, землю, капітал - і як самостійний фактор - організацію господарювання, керівництво господарською діяльністю. Організація господарювання у різноманітних формах дає змогу: застосовувати виробничі фактори у певній пропорції, що відпові-дає вимогам індивідуального виробництва; задовольняти попит;
досягати позитивних результатів господарської діяльності підприємства.
У ринкових умовах господарювання майно не продається підприємству і не закріплюється за ним для оперативного управління під час господарювання. Тут майно є власністю господарюючих суб'єктів (фізичних та юридичних осіб різноманітних видів). Майно - це реальний капітал. Крім того, підприємства мають грошовий капітал.
Організовуючи господарську діяльність, суб'єкти господарювання ставлять за мету створити нові капітали або принаймні відновити існуючі. Вклад грошового капіталу в підприємство з метою утримання у справності засобів виробництва, їх нарощування або поліпшення, збільшення капіталу економічною наукою розуміється як інвестиції. Підприємства нагромаджують свій капітал власними силами, і це розглядається в економічній науці та практиці як самофінансування. Максимально задовольняючи потреби споживачів, господарник відповідною організацією господарювання домагається економії виробничих факторів, зменшення зайвих втрат, тобто здійснює раціональне господарювання. Цього бракувало підприємствам командно-адміністративної системи, які намагались отримати у своє оперативне управління якомога більше сировини, матеріалів устаткування тощо про всяк випадок, бо все це було чуже і раціонально його використовувати не було сенсу. Така економічна реальність, на жаль, сформувала майже повсюдне порушення керівниками та робітниками норм соціальної моралі, що призводило до крадіжок, розкрадання чужого (державного) майна. Крадіжка у самого себе - це безглуздя, якого позбавлене підприємство ринкової економіки. Проте безгосподарність, низький рівень організації господарюван-ня - це вкрай негативні явища - можуть бути і в ринковій еконо-міці, що є одним з факторів банкрутства підприємств (хоча причин цього багато і на мікро- і макроекономічному рівнях господарю-вання) .
Економічна наука, спираючись на практику діяльності підпри-ємств, розробила системи показників щодо оцінки їх господарю-вання на мікроекономічному рівні.
В командно-адміністративній системі підприємствам згори "спус-кали" планові показники, рівень виконання яких одночасно пе-ретворював їх у оціночні показники господарювання. Це такі, як валова продукція, товарна продукція, прибутковість тощо. За та-кою формою господарювання підприємства командно-адміністра-тивної системи мали одну мету - отримати якнайнижчі планові показники і якнайбільше їх перевиконати. За це підприємство і його робітники отримували винагороду (чим більше перевиконан-ня планових показників, тим більша винагорода) і їх не хвилювали ні потреби споживачів, ні доля їх продукції, ні якість продукції чи послуг тощо. У ринковій економіці інша природа оцінки результатів діяльності підприємств - купив чи не купив споживач продукцію чи послугу. Це навіть можна назвати критерієм результатів їх діяль-ності. Показниками ж можна вважати прибуток чи втрати, продук-тивність, прибутковість тощо. За умов ринкової економіки кожен господарюючий суб'єкт об-числює показник ступеня раціональності, або господарності, за такими формулами:
Різниця між можливим і фактичним визначає ступінь господарності.
Господарність реалізується у двох напрямах:
1) за допомогою ресурсів, що є, осягнути найбільший ефект;
2) визначеної мети домогтися мінімальними витратами.
Зумовлюється вона, як уже зазначалось, ринковими відносинами - купівлею і продажем.
Господарність, на відміну від показників продуктивності, прибутковості тощо, не залежить у цифровому вираженні від коливан-ня цін на ринку, господарність не оцінюється через капітал.
Підприємство з високим ступенем господарності може працювати неприбутково, якщо не знаходить для своєї продукції чи пос-луги відповідного збуту. Динаміка господарського життя підприємства багато в чому зумовлюється зовнішнім середовищем господарювання, макроекономічними процесами.
Господарська діяльність підприємств має певні особливості залежно від розміру (велике, середнє, мале), форми власності (дер-жавне чи приватне), оренди, акціонування тощо. На це звернули увагу і науковці, і керівники усіх рівнів господарювання, коли з переходом до ринкових відносин державні підприємства почали роздержавлюватись, структурно перебудовуватись, акціонуватись, орендувати майно у власників тощо. З'явилась певна кількість малих підприємств. В Україні відповід-но до обсягів господарського обороту і кількості працівників (неза-лежно від форм власності), до малих підприємств у промисловості та будівництві належать підприємства з кількістю працюючих до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери - до 50; в галузі науки та наукового обслуговування - до 100; у невиробничій сфері - до 25; у роздрібній торгівлі -до 15 чоловік. Малі підприємства (як і кооперативи) належать до сфери малого бізнесу, тобто за організацією господарювання - це підприємницькі структури.
Підприємництво - це і наслідок, і умова самостійної господарської діяльності товаровиробника, успішної маркетингової діяльності. В умовах ринкової економіки воно дає змогу підприємству забез-печити себе достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального відтворення, економічного і соціального розвитку тощо.