Проблеми розвитку системи соціального страхування в Україні

Розвиток соціального страхування в Україні після здобуття незалежності

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з пенсійного забезпечення та нової стратегії соціального захисту, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність пенсіонерів за одночасного досягнення макроекономічної стабілізації.

Початком цієї роботи стало схвалення 5 листопада 1991 р. Верховною Радою України Закону України “Про пенсійне забезпечення”. У зв’язку із цим національна солідарна пенсійна система започаткувала свій перехід до функціонування на страхових засадах, коли у грудні 1990 р. було створено Українське республіканське відділення Пенсійного фонду СРСР, на базі якого в січні 1992 р. засновано Пенсійний фонд України.

Тоді сформувалася незалежна від державного бюджету України система фінансових потоків, цільовим призначенням яких стало пенсійне забезпечення громадян. Бюджет Пенсійного фонду України складався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами і організаціями, а також за рахунок страхових внесків громадян.Крім того, кожному працюючому за місцем роботи щорічно заповнювався вкладний лист до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків у розмірі одного відсотка нарахованого заробітку.

Це була своєрідна перехідна форма до запровадження персоніфікованого обліку страхового стажу і сплачених внесків до Пенсійного фонду України, розрахована на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи.На наш погляд, ця перехідна система не була пристосована до нових економічних умов, томупотребувала реформування.

Водночас Закон України “Про пенсійне забезпечення” майже нічим не відрізнявся від аналогічного Закону СРСР 1990 р. Винятком стало суттєве розширення пільгових категорій пенсіонерів, які отримали право на достроковий вихід на пенсію. Найбільш вагомим недоліком Закону України “Про пенсійне забезпечення”, на нашу думку, було те, що він не враховував демографічного чинника під час створення пенсійної системи. На жаль, тоді українські політики щене усвідомлювали, що процес старіння населення є об’єктивним соціальним феноменом, який треба враховувати під час побудови пенсійної системи.

Є ряд недоліків, які перешкоджають институціоналізації соціального страхування: наявність високого рівня у всіх сферах економіки тіньового ринку, що розширюється, незареєстровані форми зайнятості, неофіцшні і невраховувані витати заробітної тати, що в пїдсумку знижує рівень соціальних гарантій для зайнятих у цій сфері працівників і істотно звужує (до 25-30 %) економічні можливості для фінансування державних позабюджетних соціальних фондів; збереження архаїчних положень соціального законодавства, що консервують не страхові механізми придбання прав на пенсійне й інші види соціального страхування, що породжує нездорові стимули відхшення працівниками і роботодавцями від законодавчо встановленш процедур оформлення трудових відносин і стати в повному обсязі податків і страхових внесків; наявність вкрай високої і невиправданої диференціації в системі заробітної плати і доходів населення в різних секторах економіки і регіонах країни, і при цьому не ув 'язано із системою страхових відрахувань і всією системою соціального захисту, і є гальмом розвитку системи соціального страхування; збереження застарілих механізмів нарахування розмірів пенсій і допомоги на основі мінімальної заробітної плати (відсутність диференціації); відсутність концептуально вжіреної системи керування соціальнгш страхуванням у формі демократичних механізмів участі у всіх найважливіших процедурах пришяття рішень основних соціальних суб'єктів (повноважних представників працівншів іроботодавців). Це питання може бути вирішено у випадку здійснення таких методологічних і правових завдань:

1. Визначення рівнів доходів (заробітної плати) громадян, які варто вважати: достатніми для самозабезпечення для страхових внесків у системі соціального страхування; потребуючої солідарної взаємодопомоги; Для цього потрібно провести актуарні розрахунки з метою обліку особливостей країни - економічних можливостей територій, різних секторів економіки, професійних і груп населення за статтю, а також середньо- і довгострокової ситуації на ринку праці і демографічних прогнозів.

2. Обгрунтування оптимальної частки ВВП, яка використовується на фінансування окремих видів соціального страхування і всієї системи з урахуванням прогнозів.

3. Визначення кола якісних характеристик причин, що призводять до настання нестрахових періодів у трудовій діяльності з об'єктивних факторів і які повинні солідарно датуватися страховими надходженнями всіх страхувальників.