Розвиток господарства в у.в 1928-1941

Реформування економіки в умовах нової економічної політики приводило не тільки до позитивних наслідків, а й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза, нестача капіталів для реконструкції промисловості та інші).

Безпосереднім приводом до демонтажу НЕПу стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 pp. У січні 1928 р. почали застосовувати адміністративний тиск на тих селян, які не бажали продавати "надлишки" зерна державі за низькими закупівельними цінами.

У відносинах із селом держава замість закупівель на ринку в кінці 1927 р. почала застосовувати конфіскаційний принцип хлібозаготівель. У 1927 році для промислових підприємств було встановлено директивні плани. Трестівський госпрозрахунок, що охоплював, головним чином, сферу управління виробництвом, заміняли госпрозрахунком підприємств. В роки першої п'ятирічки трести взагалі припинили своє існування.

Промисловість України перейшла у підпорядкування загальносоюзних наркоматів.

Була проведена податкова реформа: податок з обороту й відрахування з прибутку. Але оскільки підприємства функціонували на основі обов'язкових планових завдань, то податки тільки забезпечували надходження до державного бюджету країни.

Протягом 1930-1932 pp. кредит було замінено централізованим фінансуванням. Усі операції з короткострокового кредиту перейшли до Держбанку.

Курс на індустріалізацію України передбачив перетворення СРСР із держави , що звозить машини в державу, що їх виробляє, з аграрної у промислову.

У 1927 р. економісти почали розробку першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства (1928-1932 pp.). Він передбачив розвиток всіх регіонів країни і максимальне використання всіх ресурсів з метою індустріалізації економіки. Керівництво країни взяло курс на прискорення темпів індустріалізації та колективізації сільського господарства, щоб створити матеріально-технічну базу соціалізму. Для проведення індустріалізації потрібні були великі кошти. Не маючи змоги отримати іноземні позики, радянська влада повинна була шукати внутрішні капіталонагромадження, вони були такі:

-перерозподіл грошових коштів і сільського господарства, легкої, харчової промисловості в тяжку;

-податки з населення;

-внутрішні позики;

-збільшення продажу горілки;

-експорт хліба, нафти, лісу, тканини та ін.;

-жорсткий режим економіки;

-експлуатація селян і робочого класу, використання праці ув'язнених.

Якщо в першій п'ятирічці Україна отримала понад 20% капіталовкладень, то в другій (1933-1937 pp.) і в довоєнні роки 3-ї п'ятирічки (1938-1941 pp.) вони були скорочені.

У другій п'ятирічці в Україні було збудовано 1000 заводів з 4500, а у третій - 600 з 3000 заводів.

У результаті індустріалізації Україна стала індустріальною країною. У 1940 р. промисловий потенціал України в 7 разів перевищував рівень 1913 р.

Однак форсована індустріалізація стимулювала появу негативних тенденцій в економіці: домінуюче становище виробництва; побудова й реконструкція підприємств-монополістів; незавершене будівництво багатьох об'єктів через нестачу сировини, палива, обладнання, робочої сили; нерівномірне формування промислового потенціалу України; централізація економіки.

Таким чином, у кінці 1930 р. в СРСР утворилась специфічна соціально-економічна система, яку найчастіше називають "державним соціалізмом". її характерними рисами були повне одержавлення виробництва й ліквідація приватної власності.

У 1939-1940 pp. землі Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії відійшли до Радянського Союзу. На цій території створювались органи народовладдя* соціально-економічні перетворення: запровадження безплатного медичного обслуговування, націоналізація фабрик і заводів, відкриття шкіл українською мовою, безплатна передача малоімущим житла. Найпопулярнішим заходом радянської влади стала експропріація польських землевласників і передача їх земель у руки безземельних або малоземельних селян. У 1940 р. утворюються перші колгоспи. Разом з тим утвердження радянської системи здійснювалось адміністративно-командним методом, відбувався процес уніфікації державного ладу, управління економікою, соціально-політичною і культурною сферами.