Оцінка рівня якості та конкурентоспроможності товару

Рівень якості – це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного й оптимального її рівня. Абсолютний рівень визначають з допомогою обчислення показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Відносний рівень визначають, порівнюючи показники якості з кращими аналогами вітчизняних та зарубіжних зразків. НТП вимагає враховувати тенденцію підвищення якості, тобто оцінку її перспективного рівня – перспективних і пріоритетних напрямків та темпів розвитку науки і техніки. За новими видами продукції доцільно визначати оптимальний рівень якості, тобто такий, за якого загальна величина суспільних витрат, витрат на виробництво і використання (експлуатацію) повинна бути достатньою і мінімальною в певних умовах попиту.

Щоб визначити рівень якості, застосовують показники якості продукції (рис. 2.2).

Показники якості

Диференційовані Загальні

(оцінюють якість

сукупної продукції

підприємства)

Одиничні Комплексні

(характеризують (відображають

будь-яку одну декілька властивостей

властивість продукції

продукції) одночасно)

Рис. 2.2. Показники якості продукції

Важливе значення для оцінки рівня якості мають одиничні показники, які умовно можна об’єднати у:

1. показники призначення (техніко-економічні), які характеризують корисну роботу (виконувану функцію). Сюди належать потужність, продуктивність, міцність, вміст корисних речовин, калорійність…

2. показники надійності, довговічності і безпеки, які відокремлюють ступінь забезпечення довготривалості використання і безпечних умов праці та життєдіяльності людини: безвідмовність роботи, можливий термін використання, технічний ресурс, термін безаварійної роботи, граничний термін зберігання... Надійність– це властивість виробу виконувати свої функції. Безвідмовність – це властивість виробу зберігати здатність до роботи на протязі певного терміну використання. Ремонтна здатність виробу – це здатність до відновлення експлуатаційних властивостей. Довговічність – це властивість виробу довго (з можливими перервами на ремонт) зберігати здатність до роботи.

3. показники технологічності характеризують властивість виробу щодо ефективності конструктивно-технологічних рішень: трудоємкість, матеріаломісткість, енергоємність. Тобто ці показники характеризують розподіл матеріалів, засобів праці і витрат часу на технологічну підготовку виготовлення і експлуатації продукції.

4. показники стандартизації і уніфікації характеризують насиченість продукції стандартними, уніфікованими і запозиченими елементами.

5. екологічні показники характеризують ступінь шкідливого впливу на здоров’я людини і навколишнє середовище: токсичність виробів, вміст шкідливих речовин, обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу…

6. економічні показники відображають ступінь економічної вигоди в-ва і придбання споживачем: ціна одиниці виробу, прибуток з одиниці виробу, рівень експлуатаційних витрат…

7. ергономічні показники окреслюють відповідність техніко-експлуатаційних параметрів виробу антропометричним, фізіологічним і психологічним вимогам працівника (споживача): ступінь легкості керування, можливість одночасного охоплення контрольованих експлуатаційних показників, величина шуму, вібрації…

8. естетичні показники визначають естетичні властивості (дизайн) виробу: виразність і оригінальність форми, кольорове оформлення, ступінь естетичності тари (упаковки)...

9. патентно-правові показники відображають ступінь використання винаходів при проектуванні виробів: коефіцієнт патентного захисту, коефіцієнт патентної чистоти.

Для визначення загального рівня якості усієї сукупності продукції підприємства застосовують систему загальних показників. Основними є:

1. Частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їх обсязі.

2. Коефіцієнт оновлення асортименту продукції.

3. Частка продукції, що виготовляється, на яку одержано сертифікати.

4. Частка продукції для експорту в загальному їх обсязі на підприємстві.

5. Частка виробничого браку.

6. Відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.

7. Кількість одержаних рекламацій на продукцію за відповідний проміжок часу.

Для визначення рівня якості нових виробів використовується ряд методів: вимірювальний (об'єктивний), органолептичний, диференційований, комплексний.

Об'єктивний метод означає оцінку рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та вимірювань з використанням приладів, лабораторного аналізу. Цей метод застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів.

Органолептичний метод ґрунтується на сприйманні якості продукції органами чуттів людини без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. При цьому методі залучають експертів і застосовують бальну систему оцінки показників якості.

Диференційований метод передбачає порівняння одиничних виробів з відповідними показниками виробів-еталонів або з базовими показниками стандартів (технічних умов).

Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника рівня якості оцінюваного виробу. Переважно це інтегральний показник, який обчислюється шляхом зіставлення корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення і використання. Часто застосовують середньозважену арифметичну оцінку.

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запровадження і дотримання належного (дійового) комплексного механізму управління якістю продукції. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляє найбільш істотний вплив на процес виробництва і постачання на ринок конкурентоспроможної продукції, є:

v стандартизація і сертифікація виробів;

v стандартизація і сертифікація внутрішніх систем якості;

v державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальності за їх порушення;

v внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Кількісну оцінку рівня конкурентоспроможності роблять через систему показників: одиничних, групових та інтегральних.

Спочатку визначають одиничні показники за кожним параметром як відсоткове відношення величини даного параметру оцінюваного виробу до величини того самого параметру базового виробу:

q _i = P _оцін / P _{баз .}

Паралельно визначають коефіцієнти вагомості (значущості) кожного параметру (V_i). Для того найчастіше використовують метод експертних оцінок.

Далі розраховують групові показники:

для технічних параметрів – індекс якості:

n

І_mn=åV_i*q_{i .}

і=1

Інтегральний показник конкурентоспроможності визначають за формулою

k_інт=I_mn/I_en.

Якщо k_інт<1, то аналізований товар поступається перед базовим товаром конкурентів; якщо k_інт >1, аналізований товар має вищу конкурентоспроможність, ніж базовий виріб.

Схема оцінювання конкурентоспроможності товару:

Ø вивчення ринку і збір релевантної інформації;

Ø формулювання вимог до товару;

Ø вибір товарів-аналогів для порівняння;

Ø встановлення важливих параметрів товару (економічних, технічних, патентно-правових, нормативних тощо);

Ø розрахунок одиничних і групових параметричних індексів;

Ø розрахунок інтегрального показника;

Ø оцінка задоволеності (якщо “ні” – розробка заходів для підвищення конкурентоспроможності, якщо “так” – прийняття рішення про виробництво товару).

Література до теми:

1. Голубков Е. П. Основы маркетинга : учебник / Е. П. Голубков. – М. : Финпресс, 1999. – 656 с.

2. Ковалев А. И. Маркетинговый анализ / А. И. Ковалев, В. В. Войленко. – М. : Центр Экономики и маркетинга, 1997. – 176 с.

3. Маркетинг : учебник / А. Н. Романов, Ю. Ю. Корлюгов и др. ; под ред. А. Н. Романова. – М. : Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. – 560 с.

4. Устенко А. О. Основи маркетингу : навчальний посібник / А. О. Устенко, Л. С. Тараєвська, О. Я. Малинка. – Івано-Франківськ : Факел, 2010. – 388 с.

[1] Можна дати три альтернативних визначення системи “just in time”: 1) доставка матеріалів або комплектуючих до місць використання точно в потрібний час; 2) техніка підвищення продуктивності і скорочення втрат; 3) виробнича філософія, заснована на принципі безперервного покращення.