Біосоціальна сутність людини як суб’єкта і об’єкта політики покращення здоров’я. Визначення здоров’я (індивідуального і громадського) за ВООЗ.

Лекція 1 ОХОРОНА ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я: ВІД ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД ДО НОВОЇ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ

Сучасні уявлення, що склалися в світі щодо громадського здоров’я, базуються на концепції триєдинства фізичної, соціальної і духовної складової здоров’я, обґрунтований Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ). Охорона громадського здоров’я в її сучасному визначенні потребує нової культури управління, нових технологій, які становлять складову менеджменту в охороні здоров’я в цілому. Впровадження нових технологій управління відбувається в межах інституціонального внутрішнього середовища щодо охорони здоров’я на тлі, так званого, зовнішнього середовища, яке утворене в Україні трансформаційним суспільством і його реформованою економікою.

Сутністю таких технологій можна вважати насамперед мобілізацію та організацію ресурсів суспільства, таких як сили і засоби громадськості; міжгалузевий, мультидисціплінарний підхід, необхідність нових знань. Таким чином, виникає органічна необхідність розглянути охорону «нового» громадського здоров’я [1] в повному обсязі змін - від теоретичних засад, на яких базуються документи ВООЗ, до тих конкретних технологій управління, які реалізовані в прогресивних країнах і закладені в проекти реформування системи охорони здоров’я в Україні.

Біосоціальна сутність людини як суб’єкта і об’єкта політики покращення здоров’я. Визначення здоров’я (індивідуального і громадського) за ВООЗ.

В науково-дослідницькому аспекті цілісна людина розподілена за різними відомствами - здорове тіло природознавству, хворе - медицині, свідомість, мораль і інші якості людини як особистості - соціогуманітарним наукам. Якщо подібне допустиме в теоретичних дослідженнях, то в бутті, життєдіяльність людина виступає як єдине ціле, частина цілісної системи. Це відтворено в нових наукових концепціях синергетики - науки про системний, нелінійний розвиток.

Сьогодні, при реформуванні системи охорони здоров’я як ніколи потрібен новий неупереджений погляд на таку, здавалося б, галузеву, а насправді, світоглядну проблему як норма і патологія, або стан здоров’я і хвороби людини. Розуміння їх суті, формування динаміки переходу одного в друге і може стати науковими засадами змістового повороту системи охорони здоров’я до сталого прогресивного розвитку здорового етносу.

Для цього потрібно прийняти новий стиль наукового мислення, за яким людина сприймається як складна самоорганізуюча частина світу - природи і суспільства, і всі зміни її стану(від норми до патології) є системно і нелінійно детермінованими.

Вся система - сучасна цивілізація, яка включає природу, суспільство і саму людину - знаходиться, за визначенням наукової думки, в критичному стані, який прогресивні вчені характеризують як безмірне зростання технічної могутності і втрати особистісної і біологічної цінності сучасної людини.

Таким чином, людина як частина системи знаходиться в кризовому стані виживання, спричиненому передусім самою людиною - її ставленням до природи або довкілля, до спільноти людей або суспільства і, врешті, до самої себе.

Органічний взаємозв’язок в цій системі надає людині біосоціальний статус, який дозволяє розглядати її життєдіяльність як органічну сукупність біологічного організму і соціальної особистості.

Вирішення питання взаємодії між біологічними і соціальними факторами в сучасній медицині, як відмічав М.О.Семашко (1954), є лакмусовим папером, який визначає різні теоретичні підходи в вирішенні головних медичних проблем. В даному разі йдеться про стратегію збереження і підвищення потенціалу здоров’я з метою збільшення тривалості життя.

Відомо, що показниками стану популяції є просторова експансія і зростаюча чисельність, тому в даний момент демографічної кризи ситуацію в нашій державі слід оцінити як занепад нації. Але реальна оцінка можлива тільки з урахуванням динаміки розвитку всієї вище згаданої системи.

Але є погляди, які оцінюють ситуацію більш глобально. До кінця другого тисячоліття людина як вид досягла повного розквіту: ареал її розповсюдження став глобальним, чисельність збільшилася в 18 разів і причини її тимчасового спаду не мали глобального характеру, залежали від дій самої людини (війни, антропогенні катастрофи, скупченість при епідеміях тощо). Кожне чергове подвоєння людства здійснювалось з вражаючим прискоренням: перше подвоєння зайняло 600 років; друге - 230; третє - 100; четверте - 40. Є думка, що сьогодні демографічна ситуація може бути оцінена як оптимальна при деякому зниженні чисельності популяції, причому в Україні - на 10 млн. осіб, за чим послідує збереження числа популяції або просте її відтворення.

Техніка, медицина і фармакологія привели до зніженості і детренованості людини, втрати здатності до подолання перешкод, до генетичної деградації.

Деякий час поняття подвійності природи людини - як біологічного і соціальної істоти сприймалися тільки як антагоністичні. Вивчення біологічної генетики людини з часом обґрунтовує роль в цьому соціальних факторів буття і тим виходить за межі своєї компетентності. З іншого боку, вивчення становлення праці та соціальності людини приводить до визнання існування їх в інших угрупуваннях біологічних видів і теж виходить за рамки компетентності соціології.

Отже соціоприродність проблеми «людина-природа» є фундаментальною її ознакою і накладає відбиток на всі галузі буття людини, де відкривається їх взаємодія.

Однією з таких галузей є медицина і її управлінсько-організаційна сторона - охорона здоров’я, в якій вказане поняття переходить в конкретну форму «медико-соціальних проблем».

Біосоціальна сутність людини відбилася і в визначенні здоров'я. «Здоров'я індивіда - це динамічний процес збереження й розвитку його соціально-природних (біологічних, фізіологічних і психічних) функцій, соціально-трудової, соціокультурної і творчої активності за максимальної тривалості життєвого циклу» [1].

Громадське здоров’я - медико-соціальна комплексна категорія, що інтегрує сукупність індивідуального здоров’я громадян, ступінь забезпечення його охорони, соціально-екологічні, соціально-економічні та соціально-демографічні характеристики суспільства [1].

Соціально-біологічні норми, усталені в суспільстві, впливають і на погляди в медицині, в якій під впливом суспільного менталітету формується поняття медико-біологічної норми. Органічний взаємозв’язок соціальних факторів і фізичних або біологічних показників має значення на стадії зміцнення здоров’я, відновлення та реабілітаційного періоду. Економічні, політичні, моральні або релігійні соціальні фактори створюють сприятливий або несприятливий фон для фізіологічного і психологічного здоров’я людини, або нації в цілому. Важливу роль в даному контексті відіграє соціальна справедливість і захист особистості, тобто рівномірність впливу соціального тиску на окремих представників суспільства.

Доведено, що перебуваючи в умовах постійної економічної непевності, що спостерігається в даний час в Україні, людина знаходиться в стані хронічного стресу, що виявляється дратівливістю та агресивністю в поведінці, девіантною суспільною поведінкою, виникненням хронічних психо-соматичних захворювань. Різке підвищення випадків правопорушеннь в Україні, алкоголізму, наркоманії тощо є також свідченням хронічного стресового стану більшості населення. У іншої частини населення при хронічному стресі невизначеності майбутнього спостерігається підвищений потяг до різного роду побутових стимуляторів, до яких відноситься, наприклад, тютюнопаління. В США цю побутову звичку вважають «символом бідності і невлаштованості».

Проблема норми і патології в умовах науково-технічного прогресу включає питання впливу екологічних факторів. В медицині на першому плані в усі часи знаходилися моральні і етичні норми, які іноді відрізнялися від більш суворих соціальних норм суспільства.

Реформування системи охорони здоров’я повинно враховувати біосоціальну сутність людини, фізичний стан якої безпосередньо або більш скрито визначається цілою низкою соціальних факторів.

Що стосується тривалості життя як біосоціального феномену, то на нього впливають всі соціальні складові, у зв’язку з чим він є дійсно інтегрованим показником стану суспільства і носієм, так званого, генетичного навантаження, а його «очищення» відбувається досить повільно, і визначається інтенсивністю зміни поколінь з швидкістю 4 покоління в 100 років.

В зв’язку з наведеним, та демографічна ситуація, яка склалася в Україні завдяки відповідним біосоціальним умовам існування людини і популяції може бути виправленою при найбільш оптимальному очікуванні досить не скоро.