Тема 2. Фінансова політика держави

Тема 1. Предмет фінансової науки. Суть і функції фінансів

План

1. Моделі фінансових відносин у суспільстві.

2. Роль фінансів у регулюванні економіки.

3. Фінанси як інструмент економічного стимулювання.

Питання 1. Моделі фінансових відносин у суспільстві

Потрібно зауважити, що розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватися за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства - роль і місце в ній держави.

Моделі розрізняються за такими двома ознаками:

1) послідовністю розподілу ВВП;

2) рівнем державної централізації ВВП.

Слід з’ясувати види та розкрити сутність різних фінан­сових моделей суспільства.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моде­лі - ринкової та адміністративної економіки.

Фінансова модель ринкової економіки є основною. Сут­ність її полягає в тому, що спершу вартість реалізованого на­ціонального доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отри­мують прибуток, і працівники, яким виплачується заробітна плата. Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями та працівниками регулюються:

• ринковими відносинами;

• у законодавчому порядку;

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою та прибутком. З одного боку, для підприємців необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажу, а значить, - забезпеченню формування прибутку. З іншого боку, робітники та службовці зацікавлені в прибутку підприємства, тому що він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак, - і зростання заробітної плати; тобто кожний суб’єкт зацікавлений у збільшенні як своєї частки, так і в силу об’єктивних причин у зростанні доходів іншого.

Законодавче регулювання полягає у встановленні міні­мального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інстру­ментів.

Пропорції перерозподілу національного доходу регла­ментуються тільки законодавчими актами.

Фінансова модель адміністративної економіки застосо­вувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах. Характерною ознакою даної моделі є те, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу; при цьому переважна частина націо­нального доходу одразу централізується в бюджеті й виклю­чається з розподільних відносин. Дана модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві, тобто:

1) у ній не простежується реального рівня доходів фі­зичних і юридичних осіб;

2) доходи фізичних і юридичних осіб не відображають їх­ній вклад у створення національного доходу;

3) неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;

4) відсутні стимули до продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу

регулюються державою із допомогою адміністративних методів, а рівень заробітної плати - через установлення тарифних роз­рядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централізований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлюється рівень прибутку підприємств.

Потрібно запам’ятати, що відмінність однієї моделі від другої полягає в тому, що в моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адмі­ністративної економіки - втручання в його первинний розподіл.

За рівнем державної централізації ВВП у рамках фі­нансової моделі ринкової економіки умовно виділяють такі три основні моделі: американську, західноєвропейську та сканди­навську. Необхідно з’ясувати сутність кожної фінансової моделі.

Насамкінець слід зазначити, що вибір фінансової моделі - це вибір шляху розвитку суспільства, установлення певної сис­теми економічних інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на темпи та пропорції цього розвитку. Вибір моделі фі­нансових відносин залежить від багатьох чинників, але основ­ним критерієм вибору є вплив на суспільство через установ­лення стимулів до праці й ефективного господарювання та за­безпечення надійної системи соціальних гарантій.

Запитання для самоперевірки

1. У чому полягає сутність моделі фінансових відносин у суспільстві?

2. Чим характеризується фінансова модель ринкової еко­номіки?

3. Які ознаки фінансової моделі адміністративної еконо­міки?

4. У чому полягають переваги та недоліки американської, західноєвропейської та скандинавської фінансових моделей?

5. На чому ґрунтується вибір фінансової моделі?

Питання 2. Роль фінансів у регулюванні економіки

Фінанси - це діяльність суб’єктів, що пов’язана з форму­ванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів із ме­тою вирішення поставлених завдань.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному та со­ціальному розвитку держави. Вони забезпечують залучення суб’єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. Із допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів із метою забезпечення поточної діяльності.

Так, підприємницька діяльність у формі акціонерного товариства розпочинається з формування статутного фонду. Його може бути створено шляхом внесення грошових коштів, матеріальних та нематеріальних цінностей, цінних паперів тощо. Отримані кошти використовуються для забезпечення господарської діяльності. У процесі її проведення постійно вирішуються питання щодо залучення додаткових економічних ре­сурсів у разі їх недостатності. І навпаки, надмірний їх обсяг, що не використовується в господарському процесі, потребує змен­шення.

Визначення ціни продукції та умов її реалізації прово­диться з урахуванням дій фінансових факторів. Кошти, отримані від проведення фінансово-господарської діяльності, спрямову­ються на заміщення необоротних та поточних активів, вико­нання зобов’язань перед бюджетом, іншими суб’єктами госпо­дарювання.

Фінанси відіграють важливу роль у вирішенні соціально-економічних завдань, що полягає у забезпеченні необхідними джерелами фінансування соціально-економічної сфери, досяг­ненні збалансованості між економічною ефективністю та соці­альною справедливістю.

Ця роль реалізується із допомогою виконання державою регулюючої, перерозподільної, соціальної та контрольної функцій.

Є такі сфери, у яких держава займає провідні позиції, наприклад, оборона та соціальні послуги населенню. Крім того, вона є власником взаємодіє з різними структурами підприємницького сектору економіки. Держава також регулює такі сфе­ри: грошово-кредитну, фінансову, соціальну, зовнішньоекономічну, природних, монополій, бюджетного федералізму, економічної безпеки та підприємництва.

Основа державного регулювання - це закони й інші нормативно-правові акти. Інструменти державного регулювання включають: податки, цінові обмеження, процентні ставки Націо­нального банку України, офіційний валютний курс, норми та нормативи витрат і споживання, прожитковий мінімум, міні­мальний місячний розмір оплати праці, бюджетні зобов’язання, ліміти фінансування тощо.

Запитання для самоперевірки

1. У чому полягає роль фінансів в економічному роз­витку держави?

2. Визначте роль фінансів у розвитку підприємницької діяльності суб’єктів господарювання.

3. У чому полягає роль фінансів у виконанні зобов’язань перед бюджетом та іншими видами господарювання?

Питання 3. Фінанси як інструмент економічного сти­мулювання

Фінанси - це одна із важливих складових практично кожного виду діяльності. Зокрема, вони є невід’ємним аспектом діяльності державних органів управління, підприємств, об’єд­нань підприємств і установ, фізичних осіб, партій, доброчинних організацій, міжнародних корпорацій тощо. Фінанси пов’язані з формуванням, обміном, розподілом і використанням валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного багатства. Про­ведення різноманітних видів діяльності передбачає мобілізацію грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відповідної діяльності, розподіл мобілізованих фінансових ресурсів та організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.

До суб’єктів фінансових відносин належать такі: дер­жавні органи управління, підприємства й установи, громадяни та групи громадян, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять перед собою ті або інші суб’єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб’єктами та багатьох інших факторів.

Так, державні органи управління в процесі фінансової діяльності переслідують цілі забезпечення фінансовими ресурсами державних видатків, проведення інвестиційної діяльності держави, фінансування соціальних програм, розвитку зовніш­ньоекономічної діяльності, проведення регулювання економіки тощо. Підприємці ставлять мету - отримання достатніх прибут­ків, забезпечення окупності капіталу, прискорення його обігу, зменшення фінансових ризиків, оптимізація оподаткування тощо. Для громадян провідними завданнями в процесі прове­дення фінансової діяльності є: забезпечення своєї життєдіяль­ності, накопичення фінансових ресурсів, проведення інвестиційної діяльності тощо.

Щодо підприємницької діяльності, фінанси можна визна­чити як елемент бізнесу, пов’язаний із залученням, розподілом та використанням фінансових ресурсів з метою забезпечення підприємницької діяльності. Крім того, у вітчизняній економіч­ній літературі під поняттям “фінанси” розуміються економічні відносини, які проводяться в грошовій формі і з допомогою яких здійснюються процеси розподілу та перерозподілу ВВП і націо­нального багатства. Передбачається, що такі відносини здійс­нюються між певними суб’єктами, а як об’єкти виступають ВВП та національне багатство. Такий підхід фіксує те, що в процесі фінансової діяльності беруть участь різні суб’єкти, які взаємо­діють між собою. При цьому така взаємодія зводиться до роз­поділу та перерозподілу виробленого продукту та цінностей, які мали місце до господарського процесу.

Важливим є і те, що проведення господарських операцій здійснюється вирахуванням фінансових важелів. В умовах ринкової економіки фінансова діяльність є визначальним фактором започаткування та розвитку підприємницької діяльності.

Отож, фінанси мають місце в будь-якому господарському процесі з моменту його запровадження і до отримання та використання фінансових ресурсів. Фінанси не зводяться до розподілу ресурсів. Це особливий вид діяльності, безпосередньо пов’язаний із підприємництвом, що здійснюється в будь-якій галузі.

Як об’єкти фінансових відносин виступають фінансові ресурси.

Фінансові ресурси - це сукупність фондів, які беруть участь у забезпеченні діяльності суб’єктів і здійснюють обіг у грошовій формі. Фінансові ресурси завжди знаходяться у влас­ності тих чи інших суб’єктів і використовуються для вирішення поставлених завдань.

До складу фінансових ресурсів належать активи, які залучаються до проведення господарських або негосподарських операцій. Обіг фінансових ресурсів між суб’єктами відобра­жається збільшенням або зменшенням цінностей та відповідних зобов’язань. У зв’язку з цим обіг фінансових ресурсів передба­чає врахування змін у складі як активів, так і зобов’язань суб’єктів діяльності.

Фінансові ресурси завжди є обмеженими, тому їх залу­чення потребує створення певних умов. Фінансові ресурси можуть бути мобілізовані тільки тими суб’єктами, які мають змогу їх раціонально використовувати. Надання фінансових ресурсів певним суб’єктам, як правило, передбачає їх повер­нення в установлені строки, платність, забезпечення, цільовий характер використання та виконання інших вимог. Разом із тим, фінансові ресурси можуть надаватися суб’єктам і на безпово­ротній основі. Такі операції мають місце в процесі емісії та розміщення акцій, державного фінансування, безоплатної пере­дачі ресурсів тощо.

Обіг фінансових ресурсів відображається в змінах фінан­сових активів зобов’язань.

Фінансові активи - це такі активи, які використо­вуються суб’єктами в процесі проведення фінансових операцій. Згідно із Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, до фінансових активів належать: кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та права вимоги боргу, які не віднесено до цінних паперів.

До складу коштів входять грошові активи в національній та іноземних валютах, дебіторська заборгованість, фінансові вкладення тощо. Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують права власності чи відносини позики.

Реалізація призначення фінансів виявляється через їх функції. Фінанси виконують кілька важливих функцій у соціально-економічному розвитку країни.

До найважливіших функцій фінансів належать такі:

• мобілізація ресурсів;

• розподіл залучених ресурсів;

• організація раціонального використання залучених ресурсів;

• здійснення контролю за формуванням і використанням залучених ресурсів.

Мобілізація економічних ресурсів полягає в тому, що з допомогою фінансових важелів суб’єкт діяльності залучає економічні ресурси з метою вирішення певних завдань. Мобілі­зація - це залучення, отримання та придбання ресурсів. Такі операції здійснюються, виходячи з наявності різних умов і можливостей.

Мобілізація ресурсів проводиться з використанням різно­манітних інструментів. Навіть у випадках, коли мобілізація економічних ресурсів здійснюється у товарній формі, фінанси відіграють важливу роль, оскільки оцінка ресурсів, а також їх обіг здійснюється в грошовій формі. При цьому формуються певні фінансові активи і, відповідно, зобов’язання між учасниками.

Так, із метою формування необхідних економічних ресурсів для забезпечення діяльності підприємства в формі това­риства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) засновники повин­ні сформувати статутний фонд. Це здійснюється шляхом про­ведення внесків учасників. Внески можуть здійснюватись як у матеріальній, так і нематеріальній, а також у грошовій формах. При цьому активи передаються від засновників до підприємства як юридичної особи, а ТОВ приймає на себе відповідні зобо­в’язання перед засновниками. Мобілізація фінансових ресурсів суб’єктами господарської діяльності може проводитися шляхом випуску та розміщення цінних паперів, залучення кредитів, використання частини прибутків із метою збільшення власного капіталу тощо.

Мобілізація коштів із метою залучення державних ви­датків проводиться держаними органами управління. Джерела мобілізації встановлюються згідно із чинним законодавством України та затверджуються Законом України “Про Державний бюджет на поточний рік”; до них, зокрема, відносяться: податки, збори та відрахування, надходження від приватизації, продаж ресурсів, державних цінних паперів, отримання дивідендів на державні пакети акцій, орендної плати від переданого в оренду державного майна та ін.

У зв’язку з переходом до ринкової економіки процес мобілізації ресурсів для суб’єктів значно ускладнюється. Так, залучення коштів до Державного бюджету України має певні межі й потребує злагодженої системи виконання. Отримання коштів шляхом емісії та розміщення цінних паперів передбачає вивчення потреб фінансового ринку, попиту інвесторів, гарантій обслуговування емісій. Одержанню дивідендів передує активна діяльність в управлінні підприємством шляхом взяття участі в роботі загальних зборів акціонерів, у складі спостережної ради, правління та інших органів керівництва ВАТ.

Крім того, значно ускладнюються умови отримання кре­дитів. Необхідно забезпечити цільове та прибуткове викорис­тання залучених коштів, надати відповідні гарантії кредитору, Провести погашення та обслуговування наданих кредитів у строки, передбачені кредитною угодою.

Розподіл ресурсів - це розподіл мобілізованих ресурсів за різними напрямами з метою забезпечення певної діяльності. Так, розподіл ресурсів на рівні держави в процесі виконання державного бюджету передбачає використання доходів бюджету за певним призначенням: фінансування освіти, охорони здоров’я, органів державного управління, проведення регулювання еконо­міки, здійснення державних інвестицій тощо.

Суб’єкти підприємницької діяльності розподіляють мобілізовані ресурси на фонди, які використовуються з метою формування та поповнення необоротних та поточних активів. Кожен із зазначених елементів має певну структуру, що визначається в процесі діяльності підприємства.

Фінансові ресурси розподіляються між різними групами населення. Зростає обсяг руху фінансових і економічних ресурсів між державами. У процесі розподілу ресурсів використовуються різні способи, а саме: міжбюджетне регулювання, наданих кредитів, створення спільних підприємств, фінансових холдингових компаній та ін. Розподіл ресурсів між групами громадян проводиться шляхом надання державних дотацій допомоги, кредитування (як споживчого, так і підприємницького), фінансування створення додаткових робочих місць, прове­дення перепідготовки кадрів тощо.

Для реалізації даної функції вирішальну роль в Україні відіграє розмежування повноважень між державою та місцевими органами самоврядування. Цілям перерозподілу служать подат­кова й бюджетна системи.

При цьому, держава повинна підгримувати соціальну справедливість і визначений рівень суспільного добробуту, гаран­тувати прожитковий мінімум, відповідність росту заробітної плати/продуктивності праці, забезпечувати зайнятість насе­лення.

У виконанні цієї функції вирішальна роль належить фінансово-економічному потенціалу держави. Реалізація даної функції пов’язана з розширенням державних фінансових потреб, попиту соціального сектору економіки та домашніх господарств.

Механізмами реалізації цієї функції служать: система соціальних трансфертів; Соціальні програми розвитку на держав­ному, регіональному та місцевому рівнях; система державного соціального страхування; система адресної соціальної допомоги.

Із допомогою фінансів здійснюється організація раціонального й фіктивного використання залучених ресурсів. Якщо ресурси не забезпечують необхідної віддачі, то це призводить до виникнення збитків і дестабілізує господарський розвито підприємства. Тоді виникає необхідність проведення суттєвих змін як у структурі, так і способах використання залучених ресурсів.

Аналіз використання ресурсів виявляє напрями їх оптимізації. На державному рівні вдалий розподіл видатків між розпорядниками ресурсів автоматично не передбачає їх раціо­нального використання. Завдання щодо досягнення фінансових результатів у діяльності суб’єктів полягає в цільовому й ефек­тивному використанні державних програм.

Функція здійснення контролю за формуванням і вико­ристанням ресурсів полягає в тому, що з допомогою фінансових важелів і показників проводиться контроль за діяльністю суб’єктів. Такий контроль передбачає вивчення та прийняття рішень щодо доцільності й ефективності виконання функцій мобілізації, розподілу та використання економічних і фінансо­вих ресурсів. Функція контролю здійснюється різними суб’єк­тами. До них, зокрема, належать такі: власники, державні органи управління, громадські організації тощо.

Власники здійснюють контроль за діяльністю правління шляхом аналізу звітів та показників, які відображають ре­зультати роботи суб’єкта господарювання. На основі такого аналізу розробляються та впроваджуються заходи впливу на правління з метою підвищення ефективності його діяльності.

Державний контроль - це контроль із боку державних органів управління за фінансовою діяльністю державних уста­нов управління, фізичних і юридичних осіб. У проведенні конт­ролю важлива роль також належить громадським організаціям. Так профспілки зацікавлені в проведенні фінансових операцій з урахуванням інтересів працівників і службовців, котрі залу­чаються на умовах найму.

Тема 2. Фінансова політика держави

План

Організаційно-правове забезпечення фінансової політики. Фінансове законодавство, його роль і значення. Фінансове пла­нування, суть і завдання. Організація здійснення фінансової по­літики. Фінансовий контроль, його суть, види, форми і методи

Слід зазначити, що вироблення фінансової політики та її реалізація з допомогою фінансового механізму ґрунтуються на відповідних організаційних елементах цього механізму, які тісно взаємопов’язані та підпорядковані один одному.

Варто пам’ятати, що фінансове законодавство - це су­купність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві. Фінансове законодавство формує правове поле для здійснення фінансової діяльності і, відповідно, реалізації фінансової політики.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери та ланки фі­нансової системи й усі форми та методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації.

Фінансове законодавство можна поділити на такі дві частини:

1) законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фі­нансові відносини, до яких належать законодавчі акти, що рег­ламентують фінансові відносини на макрорівні та взаємозв’язки фінансів суб’єктів господарювання з державними фінансами й інституціями фінансового ринку (це закони про бюджетну та

податкову системи, державний борг, центральний банк, банки та банківську діяльність, страхування, цінні папери та фондову біржу, інвестиційну діяльність тощо);

2) закони з інших сфер діяльності, у яких виділяються фінансові засади їх функціонування; до них належать закони, що регламентують діяльність, у тл. й фінансову, суб’єктів госпо­дарювання (це закони про підприємства й підприємницьку діяльність, господарські товариства, банкрутство тощо).

Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповнюватися інструкціями непрямої дії. Потрібно з’ясувати особливості їх функціонування та співвідношення між собою.

Слід мати на увазі, що фінансове планування - це процес розроблення та затвердження фінансових планів як засобу зба­лансування фінансових потреб і можливостей. Фінансове плану­вання є відображенням напрямів, форм і методів фінансової політики; по суті, воно є її матеріалізацією.

Фінансове планування здійснюється на двох рівнях:

1) на мікрорівні - це індивідуальні плани окремих суб’єк­тів господарювання, їх головні завдання - визначення джерел та обсягів формування доходів, оптимізація витрат і досягнення фінансової збалансованості;

2) на макрорівні - це:

• основний фінансовий план, що характеризує діяльність держави, - бюджет, який затверджується у вигляді закону і є основним засобом реалізації фінансової політики;

• зведений фінансовий план, призначенням якого є ви­значення загальної маси доходів і видатків та узгодження про­цесів їх розподілу і перерозподілу між окремими сферами та ланками фінансової системи, і є основним засобом обґрунту­вання та збалансування фінансової політики.

Завдання фінансового планування визначаються структу­рою фінансового плану та завданнями фінансової політики, які полягають у:

1) визначенні реальних джерел і обсягів доходів;

2) оптимізації структури видатків на основі критерію ви­рішення завдань фінансової політики;

3) збалансуванні доходів і видатків.

Слід звернути увагу на особливості реалізації вище­зазначених завдань.

Організація здійснення фінансової політики полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та інституцій, наданні їм достатніх функцій і повноважень для реалізації тієї чи іншої політики, чіткому розмежуванні функцій із метою за­безпечення повноти здійснення фінансової політики та досяг­нення скоординованості дій усіх суб’єктів. Організацію фінансо­вої діяльності та фінансових відносин спрямовано на втілення в практичну діяльність завдань фінансової політики, а також на реалізацію фінансових планів.

Система управління фінансами охоплює сукупність фі­нансових органів та інституцій, які наділені широкими повнова­женнями й виконують різноманітні функції Кожний із цих органів має свою сферу діяльності та несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі. Координую­чими центрами в даній системі є міністерство фінансів та цент­ральний банк.

Потрібно ознайомитись із їх повноваженнями, функціями та умовами взаємодії.

Необхідно зауважити, що ефективність реалізації фінан­сової політики залежать від багатьох чинників, серед яких особлива роль належить фінансовому контролю.

Фінансовий контроль — це сукупність видів, форм і мето­дів перевірки законності й доцільності здійснення фінансових операцій та реалізації на даній основі завдань фінансової полі­тики. Фінансовий контроль пов’язаний із реалізацією фінансової політики як безпосередньо, так і через контроль за фінансовою діяльністю окремих суб’єктів.

Основні функції контролю за реалізацією фінансової політики покладено на вищі органи законодавчої та виконавчої влади. В Україні безпосередній контроль здійснюють Міністер­ство фінансів України та Рахункова палата. Слід з’ясувати їх повноваження.

Фінансовий контроль за діяльністю окремих суб’єктів має на меті перевірку її відповідності чинному фінансовому законодавству. Незаконність дій окремих суб’єктів призводить до викривлення фінансової політики та перешкоджає досягнен­ню спланованих результатів.

Фінансовий контроль за Діяльністю суб’єктів фінансових відносин передбачає різноманітні його види, форми та методи.

Залежно від співвідношення контролюючого та підконт­рольного суб’єктів, фінансовий контроль поділяють на такі основні види:

· внутрішній;

· зовнішній:

а) державний;

б) відомчий;

в) незалежний;

г) суспільний.

Залежно від стадії здійснення контролю, виділяють такі його форми:

- попередній контроль;

- поточний контроль;

- наступний контроль.

Методи фінансового контролю розрізняються за харак­тером його здійснення, комплексністю та технологією контро­лю, його спрямованістю, оформленням результатів.

Виділяють такі основні методи контролю:

- ревізії;

- тематичні перевірки;

- обстеження.

Слід з’ясувати сутність кожного ваду, форми та методи фінансового контролю.

Запитання для самоперевірки

1. У чому полягає організаційно-правове забезпечення реалізації фінансової політики?

2. Що являє собою фінансове законодавство та як воно формується?

3. У чому полягає сутність і завдання фінансового плану­вання?

4. Як організовується здійснення фінансової політики?

5. Що таке фінансовий контроль? У чому полягає його

роль?

6. Перелічіть види фінансового контролю.

7. Назвіть форми та методи фінансового контролю.

________________________________________________________________

Тема 3. Фінансова система

План

1. Фінансова інфраструктура та її роль у проведенні фінансової діяльності.

1. Правове регулювання фінансових відносин.

Питання 1. Фінансова інфраструктура та її роль у проведенні фінансової діяльності

Слід пам’ятати, що у проведенні фінансової діяльності важлива роль належить фінансовій інфраструктурі.

Фінансова інфраструктура - це сукупність інститутів (підприємств, установ, служб), які забезпечують організацію проведення фінансової діяльності. Як правило, такі інститути є посередниками фінансової діяльності та обслуговують їх операції. До фінансової інфраструктури відносяться: комерцій­ні банки, фондові, валютні і товарні біржі, інвестиційні фонди й інвестиційні компанії, страхові фірми, дочірні товариства, ауди­торські та консультативні фірми, торговельники цінними папе­рами, реєстратори, зберігачі, депозитарії та ін. Вони надають певні фінансові послуги фізичним та юридичним особам на умовах, визначених чинним законодавством України.

Фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок та за рахунок цих осіб або за залучені кошти з метою отримання прибутку чи збереження реальної вартості активів. Хакі операції проводяться суб’єктами фінансової інфраструктури на основі одержаних ліцензій.

Інфраструктура фінансового ринку - це складова фі­нансової діяльності ринкової економіки, що створюється для обслуговування фінансового ринку та забезпечення його нор­мального функціонування. Виникненню фінансового ринку має передувати формування необхідної інфраструктури.

Слід конкретніше охарактеризувати зміст діяльності кожного утворення.

Фондова біржа - це установа фінансового типу, основ­ним завданням якої є зосередження в одному місці попиту і пропозиції цінних паперів та інших видів фінансових ресурсів; це форма ринку, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. Цим досягається, з одного боку, встановлення цін, курсу цінних паперів і виявлення потреб у фінансових ресурсах, а з іншого, - вигідне інвестування, вкладення вільних коштів.

На фондовій біржі мобілізуються і концентруються тимчасово вільні грошові нагромадження та заощадження через продаж цінних паперів, а також здійснюється кредитування і фінансування державного та приватного секторів через купівлю цінних паперів. Біржа регулює процес переливання фінансових ресурсів і капіталів. Концентрація операцій із цінними паперами на біржі дає можливість встановити на них такі ціни, які відображатимуть рівень попиту та пропозиції.

Фондові біржі відіграють особливу роль і розвиваються в усьому світі завдяки інтенсивному створенню акціонерних підприємств. Офіційна фондова біржа в ринковій економіці може функціонувати як приватне акціонерне підприємство (США, Великобританія) або як державна організація (Франція).

На фондових біржах продаються і купуються акції та облігації акціонерних компаній, а також облігації державних позик. При цьому операції здійснюються як з раніше випу­щеними цінними паперами, так і з тими, емісію котрих щойно завершено, за умови, що їх зареєстровано на біржа.

Фондова біржа має статут, який визначає порядок управ­ління, склад членів, умови їх приймання та структуру біржових - органів. Біржовий комітет (рада, керуючих) створює спеціальну комісію, яка вирішує питання про допуск нових цінних паперів до котирування.

Слід зазначити, що умови отримання права котирування дуже жорсткі, але вигода реєстрації на біржі суттєва. По-перше, ставши членом фондової біржі, корпорація розширює коло своїх акціонерів, отримуючи доступ до ресурсів найавторитетніших і найвпливовіших інвесторів. По-друге, підвищується престиж фірми, що потрапляє у фокус уваги економічної преси та бір­жових зведень. Це забезпечує підвищення курсу її акцій, адже факт реєстрації можливий тільки після серії експертних пере­вірок на фінансову надійність і кредитоспроможність.

Біржа як організаційно оформлена структура має у своє­му складі низку ланок, підрозділів (біржові брокери, маклери). Крім того, у структурі біржі, зазвичай, працюють довідкові та консультаційні бюро, нотаріуси, які оформляють угоди, та аук­ціоністи, котрі координують роботу.

Валютні біржі - це установи, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти і формуються поточні курси валют (валютні котирування) на основі фактичного співвідношення попиту та пропозиції.

Валютою називається грошова одиниця країни, яка бере участь у зовнішньоекономічному обміні та інших формах між­народних зв’язків, що потребують грошових розрахунків. Націо­нальна грошова одиниця (українська гривня, німецька марка, шведська крона, долар США та ін.) як валюта набуває міжна­родної ціни - валютного курсу. У ролі валют виступають папе­рові гроші, які тією чи іншою мірою виконують функції світових грошей як замінники золота.

У межах Міжнародного валютного фонду (МВФ) ство­рено правовий механізм для регулювання ринку взаємного обмі­ну та оборотності (конвертабельності) валют країн - членів МВФ.

Здебільшого, функції валютних бірж аналогічні до функцій бірж інших типів і урахуванням специфіки товару, що обертається на них: котирування валют, оформлення угод купівлі-продажу, регулювання міждержавного переливання капіталу тощо. На валютних біржах, як 1 на всіх інших, здійснюються спекулятивні строкові угоди.

Брокерські компанії та фірми - це офіційні організації, що займаються посередницькою діяльністю під час укладання угод між покупцями і продавцями різноманітних товарів, валют, цінних паперів та інших цінностей на товарних і фінансових біржах. Вони діють за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи за посередництво певну плату.

У сучасних ринкових умовах значну частину посеред­ницьких операцій здійснюють великі брокерські фірми, що мають широку мережу філій, тісно пов’язаних із банками, У світовій практиці вироблено різноманітні категорії брокерської діяльності, серед яких найпоширенішими є валютні, страхові та біржові. Валютні брокерські фірми спеціалізуються на купівлі-продажу іноземної валюти, незважаючи на те, що цей вид операцій, здебільшого, є сферою діяльності банків. Страхові брокери - це маклери, які підшуковують клієнтам, котрі мають потребу у певному виді страхування, найвигіднішу дай цього компанію. До біржових брокерів належать ті, хто здійснює по­середницькі операції з цінними паперами і товарами, які обер­таються на біржі. При біржах виникають також різні консуль­таційні, рейтингові фірми й агентства з професійного керування індивідуальними портфелями цінних паперів.

Комерційні банки - це фінансові підприємства, які створюються на пайовій та акціонерній основі і здійснюють фі­нансово-кредитні і розрахункові операції за дорученням клієн­тів на договірних засадах. Комерційні банки різняться:

- за належ­ністю статутного капіталу та способом його формування (у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою: відпо­відальністю, з участю іноземного капіталу, іноземних банків тощо),

- за видами операцій (універсальні та спеціалізовані),

- за територією діяльності (регіональні, республіканські та загальнонаціональні).

Вони є суб’єктами позичкового (кре­дитного) ринку, де формується ціна (відсоток) за користування кредитними ресурсами.

Як зазначалося, комерційні банки залучають фінансові кошти від вкладників і використовують їх від власного імені для надання позик та кредитів і придбання цінних паперів. Вкладники - фізичні та юридичні особи - є власниками коштів, які вони надають банкам у користування. Залучення коштів оформлюється у вигляді чекових та ощадних рахунків, стро­кових вкладів, різних рахунків за позичковими і взятими на зберігання коштами тощо. Стосовно банку такі рахунки та вкла­ди є борговими зобов’язаннями під ці кошти, тому зарахову­ються до пасивів.

Зі свого боку банк розміщує готівкові кошти, включаючи власний акціонерний капітал, між активами. Частина з них - позики бізнесу та населенню, заставні кредити, придбані цінні папери - приносить відсотки, а готівка, вклади в Центральному та комерційних банках, - безвідсоткові.

Комерційні банки, що створюються в регіоні, безпосе­редньо контролюються територіальним резервним банком. Ре­зервні банки є певною мірою самостійними територіальними центральними банками, що здійснюють власну політику дис­контної ставки відповідно до місцевих умов, але під наглядом ради керуючих. За характером і господарським статусом тери­торіальний резервний банк - це корпорація, власниками якої є комерційні банки даного регіону, що формують її капітал на пайовій основі.

Інвестиційні фонди - це різновиди кредитно-фінансових структурних утворень, що акумулюють кошти приватних інвесторів через емісію власних цінних паперів (зобов’язань) і розміщують їх в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Як правило, вони випускають великий пакет акцій під час створення компанії, а також набір боргових зобов’язань (облігацій). Залучені кошти інвестиційні компанії вкладають в акції корпорацій.

Дані кошти мають виконувати у процесі приватизації важливу двоєдину функцію: формувати первинний ринок цін­них паперів і сприяти зниженню ризику при купівлі акцій. З цією метою інвестиційні фонди випускають власні акції. Купу­вати їх можуть окремі громадяни, використовуючи для цього як власні заощадження, так і кошти приватизованих вкладів.

Інвестиційний фонд має право володіти акціями окремих акціонерних товариств, спрямовуючи власні кошти у те вироб­ництво, що може забезпечити високу ефективність капітало­вкладень.

Нині в Україні для діяльності інвестиційних фондів, що акумулюють приватизаційні кошти громадян та вклади інших покупців в обмін на акції власного випуску, створюються сприятливі умови.

Інноваційні фонди - це фонди фінансових ресурсів, створюваних із метою фінансування новітніх науково-технічних розробок і ризикових проектів як на безповоротній, так і на поворотній (кредитній) основі. Завдання інноваційних фондів полягає в тому, щоб надавати фінансову допомогу вченим і науковим колективам, вкладення коштів у розробки яких пов’язане з великим комерційним ризиком. Ці фонди, зазвичай, утворюються із допомогою спонсорських внесків підприємств, об’єднань, вітчизняних та іноземних фірм, банків; розподіля­ються вони на конкурсній основі після розгляду заявок проектів, що надійшли.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке фінансова інфраструктура?

2. Що відносять до фінансової інфраструктури?

3. Що таке фондова біржа?

4. Що таке валютна біржа?

5. Із якою метою створюються інноваційні фонди?

Питання 2. Правове регулювання фінансових відносин

Потрібно пам'ятати, що для нормального функціону­вання фінансового механізму, а в його складі - фінансових мето­дів і важелів - необхідне відповідне їх нормативно-правове за­безпечення. Насамперед, це Конституція України, значна кіль­кість законів, а також підзаконних актів. Слід зазначити, що За­кони України приймаються найвищим законодавчим органом України - Верховною Радою України, є обов’язковими до вико­нання, мають вишу юридичну силу щодо інших нормативних актів. Фінансове законодавство охоплює всі сфери та ланки фінансової системи й усі форми та методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації.

Правовідносини у бюджетній сфері регулюються Бюд­жетним кодексом України та Законом України “Про Державний бюджет України” на відповідний бюджетний рік. У Бюджет­ному кодексі України визначено засади бюджетної системи Ук­раїни, її структури, принципи, правові норми функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відпо­відальність за порушення чинного податкового законодавства України.

Правові й організаційні засади здійснення податкової політики та функціонування податкової системи в Україні виз­начено Податковим кодексом України. Вищезазначений законо­давчий акт визначає систему податків в Україні, а також апарат державно! виконавчої влади, що здійснює податкову політику й організовує стягнення податків, зборів і платежів у розпоряд­ження держави.

Законодавчо врегульовані також фінансові відносини у сфері фінансового ринку, страхування та міжнародних фінансів.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються ком­петентними державними органами на підставі чинних законів та на їх виконання. До таких документів належать: Укази Прези­дента України, Постанови Кабінету Міністрів України, інструк­ції, накази, міжнародні договори.

Досвід розвитку економіки в умовах ринкових відносин у багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність еко­номічного зростання й підвищення суспільного добробуту по­требують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових.

Запитання для самоперевірки

1. Що входить до складу поняття “нормативно-правове забезпечення фінансової діяльності”?

2. Який нормативний документ регулює правовідносини у бюджетній сфері?

3. Який основний нормативний документ регулює право­відносини у податковій системі?

Індивідуальні завдання

1. Діяльність Міністерства фінансів України.

2. Функції та повноваження Державної податкової адмі­ністрації України.

3. Функції Державного казначейства України.

4. Функції та повноваження Контрольно-ревізійної служ­би України.