Фінансова політика як важлива сфера діяльності держави
Фінансова політика - явище багатопланове і певною мірою інтегроване. Вона включає як самостійні складові частини - бюджетну, податкову, кредитну, грошову, валютну, інвестиційну політику, так і певні напрямки в галузі страхування, державного боргу, фондового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.
Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, вдосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських утворень різних форм власності, спільних підприємств з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних І комерціалізованих підприємств. За цих умов важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.
Фактори, які впливають на фінансову політику:
1) зовнішні:
а) залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами (щодо поставок сировини, ін. видів ресурсів, обміну технологіями):
б) експортні можливості самої держави:
в) інтеграція держави із світовими економічними системами.
2) внутрішні:
а) структура економіки:
б) соціальний склад населення, рівень добробуту населення, його інтелектуальний рівень:
в) стан розвитку економіки, організація грошового обігу;
г) форма власності на основні засоби виробництва;
д) стабільність грошової одиниці.
Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є зокрема, факторизалежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, і т.п.
Внутрішні фактори- це форма власності на основні засобів виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, тощо.
Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав Із ринковою економікою, розвинутими демократичними засадами суспільного життя. За таких умов фінансова політика має спрямовуватися на створення сприятливих фінансовихумов для розвитку виробництва тих галузей економіки, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Його можна досягти як шляхом вишукування додаткових інвестицій у цій галузі та стимулювання залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і шляхом створення сприятливих фінансових можливостей для іноземних Інвесторів - надання податкових пільг, вільного вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження майна та захисту іноземних інвесторів.
Фінансова політика - форма свідомої діяльності відповідних владних структур, але її принципи й цілі формуються відповідно до того, яка модель економічної системи прийнята в даній державі і яку кінцеву мету економічної діяльності визначено її політичними силами, що перебувають при владі.
Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі - досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту.
Фінансова політика повинна бути підпорядкована основній меті - досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і, насамперед, підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріало- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.
Іншим важливим напрямком фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій.
На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів.
Третій напрямок фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. І для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур, аби вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а з іншого боку, держава, використовуючи фінансові інструменти - податки, штрафи й інші санкції, - домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій.
Отже, фінансова політика держави має бути спрямована на забезпечення права людини жити в умовах здорового навколишнього середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки.