Тема 2. Фінансова політика держави
Тема 1. Предмет фінансової науки. Суть і функції фінансів
План
1. Моделі фінансових відносин у суспільстві.
2. Роль фінансів у регулюванні економіки.
3. Фінанси як інструмент економічного стимулювання.
Питання 1. Моделі фінансових відносин у суспільстві
Потрібно зауважити, що розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватися за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства - роль і місце в ній держави.
Моделі розрізняються за такими двома ознаками:
1) послідовністю розподілу ВВП;
2) рівнем державної централізації ВВП.
Слід з’ясувати види та розкрити сутність різних фінансових моделей суспільства.
За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі - ринкової та адміністративної економіки.
Фінансова модель ринкової економіки є основною. Сутність її полягає в тому, що спершу вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і працівники, яким виплачується заробітна плата. Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями та працівниками регулюються:
• ринковими відносинами;
• у законодавчому порядку;
Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою та прибутком. З одного боку, для підприємців необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажу, а значить, - забезпеченню формування прибутку. З іншого боку, робітники та службовці зацікавлені в прибутку підприємства, тому що він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак, - і зростання заробітної плати; тобто кожний суб’єкт зацікавлений у збільшенні як своєї частки, так і в силу об’єктивних причин у зростанні доходів іншого.
Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів.
Пропорції перерозподілу національного доходу регламентуються тільки законодавчими актами.
Фінансова модель адміністративної економіки застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах. Характерною ознакою даної моделі є те, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу; при цьому переважна частина національного доходу одразу централізується в бюджеті й виключається з розподільних відносин. Дана модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві, тобто:
1) у ній не простежується реального рівня доходів фізичних і юридичних осіб;
2) доходи фізичних і юридичних осіб не відображають їхній вклад у створення національного доходу;
3) неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;
4) відсутні стимули до продуктивності праці.
Пропорції первинного розподілу національного доходу
регулюються державою із допомогою адміністративних методів, а рівень заробітної плати - через установлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централізований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлюється рівень прибутку підприємств.
Потрібно запам’ятати, що відмінність однієї моделі від другої полягає в тому, що в моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки - втручання в його первинний розподіл.
За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно виділяють такі три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську. Необхідно з’ясувати сутність кожної фінансової моделі.
Насамкінець слід зазначити, що вибір фінансової моделі - це вибір шляху розвитку суспільства, установлення певної системи економічних інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на темпи та пропорції цього розвитку. Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників, але основним критерієм вибору є вплив на суспільство через установлення стимулів до праці й ефективного господарювання та забезпечення надійної системи соціальних гарантій.
Запитання для самоперевірки
1. У чому полягає сутність моделі фінансових відносин у суспільстві?
2. Чим характеризується фінансова модель ринкової економіки?
3. Які ознаки фінансової моделі адміністративної економіки?
4. У чому полягають переваги та недоліки американської, західноєвропейської та скандинавської фінансових моделей?
5. На чому ґрунтується вибір фінансової моделі?
Питання 2. Роль фінансів у регулюванні економіки
Фінанси - це діяльність суб’єктів, що пов’язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів із метою вирішення поставлених завдань.
Фінанси відіграють важливу роль в економічному та соціальному розвитку держави. Вони забезпечують залучення суб’єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. Із допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів із метою забезпечення поточної діяльності.
Так, підприємницька діяльність у формі акціонерного товариства розпочинається з формування статутного фонду. Його може бути створено шляхом внесення грошових коштів, матеріальних та нематеріальних цінностей, цінних паперів тощо. Отримані кошти використовуються для забезпечення господарської діяльності. У процесі її проведення постійно вирішуються питання щодо залучення додаткових економічних ресурсів у разі їх недостатності. І навпаки, надмірний їх обсяг, що не використовується в господарському процесі, потребує зменшення.
Визначення ціни продукції та умов її реалізації проводиться з урахуванням дій фінансових факторів. Кошти, отримані від проведення фінансово-господарської діяльності, спрямовуються на заміщення необоротних та поточних активів, виконання зобов’язань перед бюджетом, іншими суб’єктами господарювання.
Фінанси відіграють важливу роль у вирішенні соціально-економічних завдань, що полягає у забезпеченні необхідними джерелами фінансування соціально-економічної сфери, досягненні збалансованості між економічною ефективністю та соціальною справедливістю.
Ця роль реалізується із допомогою виконання державою регулюючої, перерозподільної, соціальної та контрольної функцій.
Є такі сфери, у яких держава займає провідні позиції, наприклад, оборона та соціальні послуги населенню. Крім того, вона є власником взаємодіє з різними структурами підприємницького сектору економіки. Держава також регулює такі сфери: грошово-кредитну, фінансову, соціальну, зовнішньоекономічну, природних, монополій, бюджетного федералізму, економічної безпеки та підприємництва.
Основа державного регулювання - це закони й інші нормативно-правові акти. Інструменти державного регулювання включають: податки, цінові обмеження, процентні ставки Національного банку України, офіційний валютний курс, норми та нормативи витрат і споживання, прожитковий мінімум, мінімальний місячний розмір оплати праці, бюджетні зобов’язання, ліміти фінансування тощо.
Запитання для самоперевірки
1. У чому полягає роль фінансів в економічному розвитку держави?
2. Визначте роль фінансів у розвитку підприємницької діяльності суб’єктів господарювання.
3. У чому полягає роль фінансів у виконанні зобов’язань перед бюджетом та іншими видами господарювання?
Питання 3. Фінанси як інструмент економічного стимулювання
Фінанси - це одна із важливих складових практично кожного виду діяльності. Зокрема, вони є невід’ємним аспектом діяльності державних органів управління, підприємств, об’єднань підприємств і установ, фізичних осіб, партій, доброчинних організацій, міжнародних корпорацій тощо. Фінанси пов’язані з формуванням, обміном, розподілом і використанням валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного багатства. Проведення різноманітних видів діяльності передбачає мобілізацію грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відповідної діяльності, розподіл мобілізованих фінансових ресурсів та організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.
До суб’єктів фінансових відносин належать такі: державні органи управління, підприємства й установи, громадяни та групи громадян, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять перед собою ті або інші суб’єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб’єктами та багатьох інших факторів.
Так, державні органи управління в процесі фінансової діяльності переслідують цілі забезпечення фінансовими ресурсами державних видатків, проведення інвестиційної діяльності держави, фінансування соціальних програм, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, проведення регулювання економіки тощо. Підприємці ставлять мету - отримання достатніх прибутків, забезпечення окупності капіталу, прискорення його обігу, зменшення фінансових ризиків, оптимізація оподаткування тощо. Для громадян провідними завданнями в процесі проведення фінансової діяльності є: забезпечення своєї життєдіяльності, накопичення фінансових ресурсів, проведення інвестиційної діяльності тощо.
Щодо підприємницької діяльності, фінанси можна визначити як елемент бізнесу, пов’язаний із залученням, розподілом та використанням фінансових ресурсів з метою забезпечення підприємницької діяльності. Крім того, у вітчизняній економічній літературі під поняттям “фінанси” розуміються економічні відносини, які проводяться в грошовій формі і з допомогою яких здійснюються процеси розподілу та перерозподілу ВВП і національного багатства. Передбачається, що такі відносини здійснюються між певними суб’єктами, а як об’єкти виступають ВВП та національне багатство. Такий підхід фіксує те, що в процесі фінансової діяльності беруть участь різні суб’єкти, які взаємодіють між собою. При цьому така взаємодія зводиться до розподілу та перерозподілу виробленого продукту та цінностей, які мали місце до господарського процесу.
Важливим є і те, що проведення господарських операцій здійснюється вирахуванням фінансових важелів. В умовах ринкової економіки фінансова діяльність є визначальним фактором започаткування та розвитку підприємницької діяльності.
Отож, фінанси мають місце в будь-якому господарському процесі з моменту його запровадження і до отримання та використання фінансових ресурсів. Фінанси не зводяться до розподілу ресурсів. Це особливий вид діяльності, безпосередньо пов’язаний із підприємництвом, що здійснюється в будь-якій галузі.
Як об’єкти фінансових відносин виступають фінансові ресурси.
Фінансові ресурси - це сукупність фондів, які беруть участь у забезпеченні діяльності суб’єктів і здійснюють обіг у грошовій формі. Фінансові ресурси завжди знаходяться у власності тих чи інших суб’єктів і використовуються для вирішення поставлених завдань.
До складу фінансових ресурсів належать активи, які залучаються до проведення господарських або негосподарських операцій. Обіг фінансових ресурсів між суб’єктами відображається збільшенням або зменшенням цінностей та відповідних зобов’язань. У зв’язку з цим обіг фінансових ресурсів передбачає врахування змін у складі як активів, так і зобов’язань суб’єктів діяльності.
Фінансові ресурси завжди є обмеженими, тому їх залучення потребує створення певних умов. Фінансові ресурси можуть бути мобілізовані тільки тими суб’єктами, які мають змогу їх раціонально використовувати. Надання фінансових ресурсів певним суб’єктам, як правило, передбачає їх повернення в установлені строки, платність, забезпечення, цільовий характер використання та виконання інших вимог. Разом із тим, фінансові ресурси можуть надаватися суб’єктам і на безповоротній основі. Такі операції мають місце в процесі емісії та розміщення акцій, державного фінансування, безоплатної передачі ресурсів тощо.
Обіг фінансових ресурсів відображається в змінах фінансових активів зобов’язань.
Фінансові активи - це такі активи, які використовуються суб’єктами в процесі проведення фінансових операцій. Згідно із Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, до фінансових активів належать: кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та права вимоги боргу, які не віднесено до цінних паперів.
До складу коштів входять грошові активи в національній та іноземних валютах, дебіторська заборгованість, фінансові вкладення тощо. Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують права власності чи відносини позики.
Реалізація призначення фінансів виявляється через їх функції. Фінанси виконують кілька важливих функцій у соціально-економічному розвитку країни.
До найважливіших функцій фінансів належать такі:
• мобілізація ресурсів;
• розподіл залучених ресурсів;
• організація раціонального використання залучених ресурсів;
• здійснення контролю за формуванням і використанням залучених ресурсів.
Мобілізація економічних ресурсів полягає в тому, що з допомогою фінансових важелів суб’єкт діяльності залучає економічні ресурси з метою вирішення певних завдань. Мобілізація - це залучення, отримання та придбання ресурсів. Такі операції здійснюються, виходячи з наявності різних умов і можливостей.
Мобілізація ресурсів проводиться з використанням різноманітних інструментів. Навіть у випадках, коли мобілізація економічних ресурсів здійснюється у товарній формі, фінанси відіграють важливу роль, оскільки оцінка ресурсів, а також їх обіг здійснюється в грошовій формі. При цьому формуються певні фінансові активи і, відповідно, зобов’язання між учасниками.
Так, із метою формування необхідних економічних ресурсів для забезпечення діяльності підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) засновники повинні сформувати статутний фонд. Це здійснюється шляхом проведення внесків учасників. Внески можуть здійснюватись як у матеріальній, так і нематеріальній, а також у грошовій формах. При цьому активи передаються від засновників до підприємства як юридичної особи, а ТОВ приймає на себе відповідні зобов’язання перед засновниками. Мобілізація фінансових ресурсів суб’єктами господарської діяльності може проводитися шляхом випуску та розміщення цінних паперів, залучення кредитів, використання частини прибутків із метою збільшення власного капіталу тощо.
Мобілізація коштів із метою залучення державних видатків проводиться держаними органами управління. Джерела мобілізації встановлюються згідно із чинним законодавством України та затверджуються Законом України “Про Державний бюджет на поточний рік”; до них, зокрема, відносяться: податки, збори та відрахування, надходження від приватизації, продаж ресурсів, державних цінних паперів, отримання дивідендів на державні пакети акцій, орендної плати від переданого в оренду державного майна та ін.
У зв’язку з переходом до ринкової економіки процес мобілізації ресурсів для суб’єктів значно ускладнюється. Так, залучення коштів до Державного бюджету України має певні межі й потребує злагодженої системи виконання. Отримання коштів шляхом емісії та розміщення цінних паперів передбачає вивчення потреб фінансового ринку, попиту інвесторів, гарантій обслуговування емісій. Одержанню дивідендів передує активна діяльність в управлінні підприємством шляхом взяття участі в роботі загальних зборів акціонерів, у складі спостережної ради, правління та інших органів керівництва ВАТ.
Крім того, значно ускладнюються умови отримання кредитів. Необхідно забезпечити цільове та прибуткове використання залучених коштів, надати відповідні гарантії кредитору, Провести погашення та обслуговування наданих кредитів у строки, передбачені кредитною угодою.
Розподіл ресурсів - це розподіл мобілізованих ресурсів за різними напрямами з метою забезпечення певної діяльності. Так, розподіл ресурсів на рівні держави в процесі виконання державного бюджету передбачає використання доходів бюджету за певним призначенням: фінансування освіти, охорони здоров’я, органів державного управління, проведення регулювання економіки, здійснення державних інвестицій тощо.
Суб’єкти підприємницької діяльності розподіляють мобілізовані ресурси на фонди, які використовуються з метою формування та поповнення необоротних та поточних активів. Кожен із зазначених елементів має певну структуру, що визначається в процесі діяльності підприємства.
Фінансові ресурси розподіляються між різними групами населення. Зростає обсяг руху фінансових і економічних ресурсів між державами. У процесі розподілу ресурсів використовуються різні способи, а саме: міжбюджетне регулювання, наданих кредитів, створення спільних підприємств, фінансових холдингових компаній та ін. Розподіл ресурсів між групами громадян проводиться шляхом надання державних дотацій допомоги, кредитування (як споживчого, так і підприємницького), фінансування створення додаткових робочих місць, проведення перепідготовки кадрів тощо.
Для реалізації даної функції вирішальну роль в Україні відіграє розмежування повноважень між державою та місцевими органами самоврядування. Цілям перерозподілу служать податкова й бюджетна системи.
При цьому, держава повинна підгримувати соціальну справедливість і визначений рівень суспільного добробуту, гарантувати прожитковий мінімум, відповідність росту заробітної плати/продуктивності праці, забезпечувати зайнятість населення.
У виконанні цієї функції вирішальна роль належить фінансово-економічному потенціалу держави. Реалізація даної функції пов’язана з розширенням державних фінансових потреб, попиту соціального сектору економіки та домашніх господарств.
Механізмами реалізації цієї функції служать: система соціальних трансфертів; Соціальні програми розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях; система державного соціального страхування; система адресної соціальної допомоги.
Із допомогою фінансів здійснюється організація раціонального й фіктивного використання залучених ресурсів. Якщо ресурси не забезпечують необхідної віддачі, то це призводить до виникнення збитків і дестабілізує господарський розвито підприємства. Тоді виникає необхідність проведення суттєвих змін як у структурі, так і способах використання залучених ресурсів.
Аналіз використання ресурсів виявляє напрями їх оптимізації. На державному рівні вдалий розподіл видатків між розпорядниками ресурсів автоматично не передбачає їх раціонального використання. Завдання щодо досягнення фінансових результатів у діяльності суб’єктів полягає в цільовому й ефективному використанні державних програм.
Функція здійснення контролю за формуванням і використанням ресурсів полягає в тому, що з допомогою фінансових важелів і показників проводиться контроль за діяльністю суб’єктів. Такий контроль передбачає вивчення та прийняття рішень щодо доцільності й ефективності виконання функцій мобілізації, розподілу та використання економічних і фінансових ресурсів. Функція контролю здійснюється різними суб’єктами. До них, зокрема, належать такі: власники, державні органи управління, громадські організації тощо.
Власники здійснюють контроль за діяльністю правління шляхом аналізу звітів та показників, які відображають результати роботи суб’єкта господарювання. На основі такого аналізу розробляються та впроваджуються заходи впливу на правління з метою підвищення ефективності його діяльності.
Державний контроль - це контроль із боку державних органів управління за фінансовою діяльністю державних установ управління, фізичних і юридичних осіб. У проведенні контролю важлива роль також належить громадським організаціям. Так профспілки зацікавлені в проведенні фінансових операцій з урахуванням інтересів працівників і службовців, котрі залучаються на умовах найму.
Тема 2. Фінансова політика держави
План
Організаційно-правове забезпечення фінансової політики. Фінансове законодавство, його роль і значення. Фінансове планування, суть і завдання. Організація здійснення фінансової політики. Фінансовий контроль, його суть, види, форми і методи
Слід зазначити, що вироблення фінансової політики та її реалізація з допомогою фінансового механізму ґрунтуються на відповідних організаційних елементах цього механізму, які тісно взаємопов’язані та підпорядковані один одному.
Варто пам’ятати, що фінансове законодавство - це сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві. Фінансове законодавство формує правове поле для здійснення фінансової діяльності і, відповідно, реалізації фінансової політики.
Фінансове законодавство охоплює усі сфери та ланки фінансової системи й усі форми та методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації.
Фінансове законодавство можна поділити на такі дві частини:
1) законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фінансові відносини, до яких належать законодавчі акти, що регламентують фінансові відносини на макрорівні та взаємозв’язки фінансів суб’єктів господарювання з державними фінансами й інституціями фінансового ринку (це закони про бюджетну та
податкову системи, державний борг, центральний банк, банки та банківську діяльність, страхування, цінні папери та фондову біржу, інвестиційну діяльність тощо);
2) закони з інших сфер діяльності, у яких виділяються фінансові засади їх функціонування; до них належать закони, що регламентують діяльність, у тл. й фінансову, суб’єктів господарювання (це закони про підприємства й підприємницьку діяльність, господарські товариства, банкрутство тощо).
Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповнюватися інструкціями непрямої дії. Потрібно з’ясувати особливості їх функціонування та співвідношення між собою.
Слід мати на увазі, що фінансове планування - це процес розроблення та затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансове планування є відображенням напрямів, форм і методів фінансової політики; по суті, воно є її матеріалізацією.
Фінансове планування здійснюється на двох рівнях:
1) на мікрорівні - це індивідуальні плани окремих суб’єктів господарювання, їх головні завдання - визначення джерел та обсягів формування доходів, оптимізація витрат і досягнення фінансової збалансованості;
2) на макрорівні - це:
• основний фінансовий план, що характеризує діяльність держави, - бюджет, який затверджується у вигляді закону і є основним засобом реалізації фінансової політики;
• зведений фінансовий план, призначенням якого є визначення загальної маси доходів і видатків та узгодження процесів їх розподілу і перерозподілу між окремими сферами та ланками фінансової системи, і є основним засобом обґрунтування та збалансування фінансової політики.
Завдання фінансового планування визначаються структурою фінансового плану та завданнями фінансової політики, які полягають у:
1) визначенні реальних джерел і обсягів доходів;
2) оптимізації структури видатків на основі критерію вирішення завдань фінансової політики;
3) збалансуванні доходів і видатків.
Слід звернути увагу на особливості реалізації вищезазначених завдань.
Організація здійснення фінансової політики полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та інституцій, наданні їм достатніх функцій і повноважень для реалізації тієї чи іншої політики, чіткому розмежуванні функцій із метою забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення скоординованості дій усіх суб’єктів. Організацію фінансової діяльності та фінансових відносин спрямовано на втілення в практичну діяльність завдань фінансової політики, а також на реалізацію фінансових планів.
Система управління фінансами охоплює сукупність фінансових органів та інституцій, які наділені широкими повноваженнями й виконують різноманітні функції Кожний із цих органів має свою сферу діяльності та несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі. Координуючими центрами в даній системі є міністерство фінансів та центральний банк.
Потрібно ознайомитись із їх повноваженнями, функціями та умовами взаємодії.
Необхідно зауважити, що ефективність реалізації фінансової політики залежать від багатьох чинників, серед яких особлива роль належить фінансовому контролю.
Фінансовий контроль — це сукупність видів, форм і методів перевірки законності й доцільності здійснення фінансових операцій та реалізації на даній основі завдань фінансової політики. Фінансовий контроль пов’язаний із реалізацією фінансової політики як безпосередньо, так і через контроль за фінансовою діяльністю окремих суб’єктів.
Основні функції контролю за реалізацією фінансової політики покладено на вищі органи законодавчої та виконавчої влади. В Україні безпосередній контроль здійснюють Міністерство фінансів України та Рахункова палата. Слід з’ясувати їх повноваження.
Фінансовий контроль за діяльністю окремих суб’єктів має на меті перевірку її відповідності чинному фінансовому законодавству. Незаконність дій окремих суб’єктів призводить до викривлення фінансової політики та перешкоджає досягненню спланованих результатів.
Фінансовий контроль за Діяльністю суб’єктів фінансових відносин передбачає різноманітні його види, форми та методи.
Залежно від співвідношення контролюючого та підконтрольного суб’єктів, фінансовий контроль поділяють на такі основні види:
· внутрішній;
· зовнішній:
а) державний;
б) відомчий;
в) незалежний;
г) суспільний.
Залежно від стадії здійснення контролю, виділяють такі його форми:
- попередній контроль;
- поточний контроль;
- наступний контроль.
Методи фінансового контролю розрізняються за характером його здійснення, комплексністю та технологією контролю, його спрямованістю, оформленням результатів.
Виділяють такі основні методи контролю:
- ревізії;
- тематичні перевірки;
- обстеження.
Слід з’ясувати сутність кожного ваду, форми та методи фінансового контролю.
Запитання для самоперевірки
1. У чому полягає організаційно-правове забезпечення реалізації фінансової політики?
2. Що являє собою фінансове законодавство та як воно формується?
3. У чому полягає сутність і завдання фінансового планування?
4. Як організовується здійснення фінансової політики?
5. Що таке фінансовий контроль? У чому полягає його
роль?
6. Перелічіть види фінансового контролю.
7. Назвіть форми та методи фінансового контролю.
________________________________________________________________
Тема 3. Фінансова система
План
1. Фінансова інфраструктура та її роль у проведенні фінансової діяльності.
- Правове регулювання фінансових відносин.
Питання 1. Фінансова інфраструктура та її роль у проведенні фінансової діяльності
Слід пам’ятати, що у проведенні фінансової діяльності важлива роль належить фінансовій інфраструктурі.
Фінансова інфраструктура - це сукупність інститутів (підприємств, установ, служб), які забезпечують організацію проведення фінансової діяльності. Як правило, такі інститути є посередниками фінансової діяльності та обслуговують їх операції. До фінансової інфраструктури відносяться: комерційні банки, фондові, валютні і товарні біржі, інвестиційні фонди й інвестиційні компанії, страхові фірми, дочірні товариства, аудиторські та консультативні фірми, торговельники цінними паперами, реєстратори, зберігачі, депозитарії та ін. Вони надають певні фінансові послуги фізичним та юридичним особам на умовах, визначених чинним законодавством України.
Фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок та за рахунок цих осіб або за залучені кошти з метою отримання прибутку чи збереження реальної вартості активів. Хакі операції проводяться суб’єктами фінансової інфраструктури на основі одержаних ліцензій.
Інфраструктура фінансового ринку - це складова фінансової діяльності ринкової економіки, що створюється для обслуговування фінансового ринку та забезпечення його нормального функціонування. Виникненню фінансового ринку має передувати формування необхідної інфраструктури.
Слід конкретніше охарактеризувати зміст діяльності кожного утворення.
Фондова біржа - це установа фінансового типу, основним завданням якої є зосередження в одному місці попиту і пропозиції цінних паперів та інших видів фінансових ресурсів; це форма ринку, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. Цим досягається, з одного боку, встановлення цін, курсу цінних паперів і виявлення потреб у фінансових ресурсах, а з іншого, - вигідне інвестування, вкладення вільних коштів.
На фондовій біржі мобілізуються і концентруються тимчасово вільні грошові нагромадження та заощадження через продаж цінних паперів, а також здійснюється кредитування і фінансування державного та приватного секторів через купівлю цінних паперів. Біржа регулює процес переливання фінансових ресурсів і капіталів. Концентрація операцій із цінними паперами на біржі дає можливість встановити на них такі ціни, які відображатимуть рівень попиту та пропозиції.
Фондові біржі відіграють особливу роль і розвиваються в усьому світі завдяки інтенсивному створенню акціонерних підприємств. Офіційна фондова біржа в ринковій економіці може функціонувати як приватне акціонерне підприємство (США, Великобританія) або як державна організація (Франція).
На фондових біржах продаються і купуються акції та облігації акціонерних компаній, а також облігації державних позик. При цьому операції здійснюються як з раніше випущеними цінними паперами, так і з тими, емісію котрих щойно завершено, за умови, що їх зареєстровано на біржа.
Фондова біржа має статут, який визначає порядок управління, склад членів, умови їх приймання та структуру біржових - органів. Біржовий комітет (рада, керуючих) створює спеціальну комісію, яка вирішує питання про допуск нових цінних паперів до котирування.
Слід зазначити, що умови отримання права котирування дуже жорсткі, але вигода реєстрації на біржі суттєва. По-перше, ставши членом фондової біржі, корпорація розширює коло своїх акціонерів, отримуючи доступ до ресурсів найавторитетніших і найвпливовіших інвесторів. По-друге, підвищується престиж фірми, що потрапляє у фокус уваги економічної преси та біржових зведень. Це забезпечує підвищення курсу її акцій, адже факт реєстрації можливий тільки після серії експертних перевірок на фінансову надійність і кредитоспроможність.
Біржа як організаційно оформлена структура має у своєму складі низку ланок, підрозділів (біржові брокери, маклери). Крім того, у структурі біржі, зазвичай, працюють довідкові та консультаційні бюро, нотаріуси, які оформляють угоди, та аукціоністи, котрі координують роботу.
Валютні біржі - це установи, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти і формуються поточні курси валют (валютні котирування) на основі фактичного співвідношення попиту та пропозиції.
Валютою називається грошова одиниця країни, яка бере участь у зовнішньоекономічному обміні та інших формах міжнародних зв’язків, що потребують грошових розрахунків. Національна грошова одиниця (українська гривня, німецька марка, шведська крона, долар США та ін.) як валюта набуває міжнародної ціни - валютного курсу. У ролі валют виступають паперові гроші, які тією чи іншою мірою виконують функції світових грошей як замінники золота.
У межах Міжнародного валютного фонду (МВФ) створено правовий механізм для регулювання ринку взаємного обміну та оборотності (конвертабельності) валют країн - членів МВФ.
Здебільшого, функції валютних бірж аналогічні до функцій бірж інших типів і урахуванням специфіки товару, що обертається на них: котирування валют, оформлення угод купівлі-продажу, регулювання міждержавного переливання капіталу тощо. На валютних біржах, як 1 на всіх інших, здійснюються спекулятивні строкові угоди.
Брокерські компанії та фірми - це офіційні організації, що займаються посередницькою діяльністю під час укладання угод між покупцями і продавцями різноманітних товарів, валют, цінних паперів та інших цінностей на товарних і фінансових біржах. Вони діють за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи за посередництво певну плату.
У сучасних ринкових умовах значну частину посередницьких операцій здійснюють великі брокерські фірми, що мають широку мережу філій, тісно пов’язаних із банками, У світовій практиці вироблено різноманітні категорії брокерської діяльності, серед яких найпоширенішими є валютні, страхові та біржові. Валютні брокерські фірми спеціалізуються на купівлі-продажу іноземної валюти, незважаючи на те, що цей вид операцій, здебільшого, є сферою діяльності банків. Страхові брокери - це маклери, які підшуковують клієнтам, котрі мають потребу у певному виді страхування, найвигіднішу дай цього компанію. До біржових брокерів належать ті, хто здійснює посередницькі операції з цінними паперами і товарами, які обертаються на біржі. При біржах виникають також різні консультаційні, рейтингові фірми й агентства з професійного керування індивідуальними портфелями цінних паперів.
Комерційні банки - це фінансові підприємства, які створюються на пайовій та акціонерній основі і здійснюють фінансово-кредитні і розрахункові операції за дорученням клієнтів на договірних засадах. Комерційні банки різняться:
- за належністю статутного капіталу та способом його формування (у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою: відповідальністю, з участю іноземного капіталу, іноземних банків тощо),
- за видами операцій (універсальні та спеціалізовані),
- за територією діяльності (регіональні, республіканські та загальнонаціональні).
Вони є суб’єктами позичкового (кредитного) ринку, де формується ціна (відсоток) за користування кредитними ресурсами.
Як зазначалося, комерційні банки залучають фінансові кошти від вкладників і використовують їх від власного імені для надання позик та кредитів і придбання цінних паперів. Вкладники - фізичні та юридичні особи - є власниками коштів, які вони надають банкам у користування. Залучення коштів оформлюється у вигляді чекових та ощадних рахунків, строкових вкладів, різних рахунків за позичковими і взятими на зберігання коштами тощо. Стосовно банку такі рахунки та вклади є борговими зобов’язаннями під ці кошти, тому зараховуються до пасивів.
Зі свого боку банк розміщує готівкові кошти, включаючи власний акціонерний капітал, між активами. Частина з них - позики бізнесу та населенню, заставні кредити, придбані цінні папери - приносить відсотки, а готівка, вклади в Центральному та комерційних банках, - безвідсоткові.
Комерційні банки, що створюються в регіоні, безпосередньо контролюються територіальним резервним банком. Резервні банки є певною мірою самостійними територіальними центральними банками, що здійснюють власну політику дисконтної ставки відповідно до місцевих умов, але під наглядом ради керуючих. За характером і господарським статусом територіальний резервний банк - це корпорація, власниками якої є комерційні банки даного регіону, що формують її капітал на пайовій основі.
Інвестиційні фонди - це різновиди кредитно-фінансових структурних утворень, що акумулюють кошти приватних інвесторів через емісію власних цінних паперів (зобов’язань) і розміщують їх в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Як правило, вони випускають великий пакет акцій під час створення компанії, а також набір боргових зобов’язань (облігацій). Залучені кошти інвестиційні компанії вкладають в акції корпорацій.
Дані кошти мають виконувати у процесі приватизації важливу двоєдину функцію: формувати первинний ринок цінних паперів і сприяти зниженню ризику при купівлі акцій. З цією метою інвестиційні фонди випускають власні акції. Купувати їх можуть окремі громадяни, використовуючи для цього як власні заощадження, так і кошти приватизованих вкладів.
Інвестиційний фонд має право володіти акціями окремих акціонерних товариств, спрямовуючи власні кошти у те виробництво, що може забезпечити високу ефективність капіталовкладень.
Нині в Україні для діяльності інвестиційних фондів, що акумулюють приватизаційні кошти громадян та вклади інших покупців в обмін на акції власного випуску, створюються сприятливі умови.
Інноваційні фонди - це фонди фінансових ресурсів, створюваних із метою фінансування новітніх науково-технічних розробок і ризикових проектів як на безповоротній, так і на поворотній (кредитній) основі. Завдання інноваційних фондів полягає в тому, щоб надавати фінансову допомогу вченим і науковим колективам, вкладення коштів у розробки яких пов’язане з великим комерційним ризиком. Ці фонди, зазвичай, утворюються із допомогою спонсорських внесків підприємств, об’єднань, вітчизняних та іноземних фірм, банків; розподіляються вони на конкурсній основі після розгляду заявок проектів, що надійшли.
Запитання для самоперевірки
1. Що таке фінансова інфраструктура?
2. Що відносять до фінансової інфраструктури?
3. Що таке фондова біржа?
4. Що таке валютна біржа?
5. Із якою метою створюються інноваційні фонди?
Питання 2. Правове регулювання фінансових відносин
Потрібно пам'ятати, що для нормального функціонування фінансового механізму, а в його складі - фінансових методів і важелів - необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення. Насамперед, це Конституція України, значна кількість законів, а також підзаконних актів. Слід зазначити, що Закони України приймаються найвищим законодавчим органом України - Верховною Радою України, є обов’язковими до виконання, мають вишу юридичну силу щодо інших нормативних актів. Фінансове законодавство охоплює всі сфери та ланки фінансової системи й усі форми та методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації.
Правовідносини у бюджетній сфері регулюються Бюджетним кодексом України та Законом України “Про Державний бюджет України” на відповідний бюджетний рік. У Бюджетному кодексі України визначено засади бюджетної системи України, її структури, принципи, правові норми функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення чинного податкового законодавства України.
Правові й організаційні засади здійснення податкової політики та функціонування податкової системи в Україні визначено Податковим кодексом України. Вищезазначений законодавчий акт визначає систему податків в Україні, а також апарат державно! виконавчої влади, що здійснює податкову політику й організовує стягнення податків, зборів і платежів у розпорядження держави.
Законодавчо врегульовані також фінансові відносини у сфері фінансового ринку, страхування та міжнародних фінансів.
Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів та на їх виконання. До таких документів належать: Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, накази, міжнародні договори.
Досвід розвитку економіки в умовах ринкових відносин у багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових.
Запитання для самоперевірки
1. Що входить до складу поняття “нормативно-правове забезпечення фінансової діяльності”?
2. Який нормативний документ регулює правовідносини у бюджетній сфері?
3. Який основний нормативний документ регулює правовідносини у податковій системі?
Індивідуальні завдання
1. Діяльність Міністерства фінансів України.
2. Функції та повноваження Державної податкової адміністрації України.
3. Функції Державного казначейства України.
4. Функції та повноваження Контрольно-ревізійної служби України.