Страхування фінансових ризиків: законні механізми та тіньові схеми

Страхування фінансових ризиків — вид майнового страхування, яке за своєю суттю є страхуванням ризику втрати прибутку чи неотримання доходу внаслідок різних причин. У вітчизняній страховій науці та практиці питання страхування фінансових ризиків є дискусійним та неоднозначним. Ґрунтовно та всебічно питання фінансових ризиків вивчав у своїй монографії "Страхування фінансових ризиків" М. С. Клапків [9]. Він зазначав, що залежно від розуміння змісту та сфери підприємництва та фінансів, в економічній фаховій літературі пропонуються різноманітні підходи до визначення ризиків підприємництва та фінансового ризику в їх складі [9, с. 81]. У широкому значенні, до якого ми схиляємось, фінансові ризики — це ризики, які характеризуються ймовірністю втрат фінансових ресурсів (грошових коштів) у підприємницькій діяльності. У вужчому значенні — це частина комерційних ризиків, пов'язана з імовірністю фінансових втрат унаслідок операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах [9, с. 83].

Страхування фінансових ризиків регламентується Законом України "Про страхування" (ст. 6), але ніякого визначення і класифікації фінансових ризиків у чинному законодавстві немає. У цій статті подаються добровільні види страхування, де фінансові ризики є у кількох самостійних видах страхування: 16) страхування кредитів; 17) страхування інвестицій; 20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій, а також 18) страхування фінансових ризиків. З поданої класифікації складається враження, що лише ризики, які входять до "страхування фінансових ризиків", носять фінансовий характер.

Деякі страхові компанії ототожнюють фінансові ризики з комерційними ризиками, а деякі, навпаки, вважають, що це є різні ризики, й розробляють правила страхування фінансових ризиків та комерційних ризиків. Така плутанина була пов'язана з тим, що у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" дозволялось при страхуванні відносити на валові витрати "комерційні ризики". У той же час у Законі України "Про страхування" видом страхування було "страхування фінансових ризиків", а не "страхування комерційних ризиків".

Унаслідок внесених змін, які набрали чинності з 1 січня 2005 p., з тексту п. 5.4.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зник такий вид страхування, як страхування комерційних ризиків. На зміну йому дозволено страхувати та відносити до складу валових витрат страхування "інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності" [8].

Більшість страховиків трактують "фінансові ризики" як невиконання з певних причин страхувальником чи його контрагентом договірних зобов'язань за укладеними між ними угодами [3].

Згідно з класифікацією ризиків, пропонованою Першою директивою ЄС від 24 липня 1973 р., до групи фінансово-кредитних ризиків віднесено як ризики, що виявляються у зв'язку з наданням кредитів, так і ризики, які призводять до інших фінансових збитків.

Чітке визначення суті "фінансових ризиків" має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення. Чіткість у розумінні потрібна самим страховим компаніям, які пропонують страховий захист суб'єктам підприємництва.

У світовій практиці страхування фінансових ризиків є досить поширеним, а в Україні таке страхування має неоднозначну оцінку як серед страховиків, так і їх клієнтів. Попит на цей вид страхування є дуже низьким, але обсяги страхових платежів за цим видом страхування є значними. У січні-вересні 2005 р. у структурі страхового ринку України на страхування фінансових ризиків відводилося 34,3 % [4, с. 44]. Страхові компанії, які зменшили у цьому році обсяги страхування фінансових ризиків, представлені у додатку 6, табл. 1.

У першому кварталі 2004 р. частка страхування фінансових ризиків становила 50,9 % (1644 млн грн) [14, с. 19]. За 9 місяців 2003 р. у структурі страхових премій на страхування фінансових ризиків відводилося 47 % (майнового страхування — 37 %, інших видів — 16 %), а рівень страхових виплат за цей період був таким: усього за ринком — 10,3 %, за майновим страхуванням — 6,1 %, за страхуванням фінансових ризиків — 4,5 % [18, с. 8].

Нині про популярність цього виду страхування не можна судити із сум отриманих страхових премій чи його частки у структурі страхового ринку. Пояснюється це тим, що страхування фінансових ризиків часто пов'язане з тіньовими схемами і застосовується для псевдооперацій.

Розглянемо, які схеми використовувались та використовуються вітчизняними підприємствами-страхувальниками та страховиками. Перша схема: укладення договору страхування за завищеною ціною. Наприклад, класичне страхування майна здійснюється за страховим тарифом 0,3 %, а у договорі страхування майна зазначено 2 %. Різниця у 1,7 % — це так звані зайві гроші, які страхова компанія може перевести зі свого рахунку.

Друга схема — "зарплатне схема": керівництво певної підприємницької структури домовлялося зі страховою компанією (чи створювало свою) і під виглядом страхових відшкодувань виплачувало співробітникам заробітну плату, обходячи таким чином сплату податку та нарахування зарплати через фонд заробітної плати. Ця схема зараз уже не використовується, бо встановлені законодавчі обмеження.

Третя схема: використання страхових компаній для вивозу капіталу за кордон. Зі страховою компанією укладається договір страхування під ризик, можливість настання якого є низькою (у більшості випадків це саме договір страхування фінансових ризиків). Українська страхова компанія перестраховує такі ризики у перестраховика-нерезидента. Так, за даними Держфінпослуг, на вітчизняному ринку страхування працювала страхова компанія "Оберіг", за допомогою якої у 2003 р. за кордон було передано 925 млн грн [14, с. 18].

Четверта схема: використання страхової компанії для переведення грошей у готівку. Страхувальник — керівник підприємства, маючи домовленість зі страховою компанією, укладає договір страхування майна і за перерахунком здійснює сплату страхового платежу (умовно 50 тис. грн.). Як фізична особа керівник цього ж підприємства страхує себе від нещасного випадку, уклавши договір страхування від нещасного випадку. При "настанні страхового випадку" отримує готівкою страхову суму, трохи меншу за розмір страхового платежу за договором страхування майна підприємства (умовно 45 тис. грн.). Різниця (у нашому випадку 5 тис. грн.) це винагорода страховій компанії.

П'ята схема: застосовується для оптимізації оподаткування. Вона дозволяє зменшити базу оподаткування прибутку підприємства за рахунок ставки оподаткування. Податок на прибуток підприємства — 25 %, податок на валовий дохід страхової компанії — 3 %. Таку схему використовують, коли існує кептивна страхова компанія або між керівництвом страхової компанії та керівництвом підприємства існують певні домовленості.

Шоста схема: використовується для купівлі нового підприємства. У межах, наприклад, фінансово-промислової групи, відбувається капіталізація страхової компанії, яка з часом купує цінні папери підприємства і стає його власником (співвласником). Таку схему часто використовують банки й страхові компанії, які утворюють фінансову групу для купівлі підприємств.

Отже, в Україні страхування фінансових ризиків використовується більшою мірою з метою оптимізації оподаткування й вивозу капіталу за кордон. Щоб знати, чи займається страховик тіньовим страхуванням, необхідно проаналізувати: динаміку страхових виплат (страхові виплати менші 20 % страхових платежів), обсяг страхових платежів зі страхування фінансових ризиків (великий обсяг свідчить про тінізацію), показники з обсягу перестрахувальних операцій (високі показники — застосування "нереального страхування").