Методи нейтралізації фінансових ризиків

Механізм нейтралізації фінансових ризиків ґрунтується на ви­користанні сукупності методів і прийомів зменшення можливих фінансових втрат, їх вибір у процесі ризик-менеджмен­ту значною мірою залежить від специфіки підприємницької діяль­ності суб'єкта господарювання, стратегії досягнення пріоритет­них цілей, конкретної ситуації.

До основних механізмів нейтралізації фінансових ризиківвідносять: уникнення ризику; утримання ризику (в поєднанні з внутрішнім страхуванням); мінімізація ризиків (шляхом дивер­сифікації, лімітування, хеджування); передача ризику (тобто зовнішнє страхування). Розглянемо згадані вище методи і прийо­ми більш детально.

1. Уникнення ризикуполягає у розробці внутрішніх заходів ха­рактеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До таких заходів перш за все слід віднести відмову від здійснення фінансових операцій з надмірно високим рівнем ри­зику. Але, водночас, при цьому підприємство втрачає запланова­ний дохід і прибуток від операції, тобто виникає ризик упущеної вигоди. Тому використання такого способу уникнення ризику повинно здійснюватися дуже виважено.

Для уникнення окремих видів фінансових ризиків можуть використовуватися специфічні заходи, спрямовані на нейтралі­зацію самої причини виникнення ризикової ситуації. Так, для нейтралізації ризику втрати фінансової стійкості необхідно від­мовлятися від надмірного позикового фінансування. Для уник­нення ризику неплатоспроможності потрібно утримуватися від створення надмірних неліквідних активів.

Депозитного і процентного ризиків можна уникнути шляхом відмови від зберігання грошових коштів на депозитних рахунках та їх вкладення у короткострокові цінні папери {але при цьому вини­кає не тільки ризик упущеної вигоди, а й інфляційний ризик).

2. Диверсифікація фінансових ризиків полягає у зменшенні рівня їх концентрації. Цей метод ризик-менеджменту використо­вується лише для уникнення негативних наслідків несистематич­них (специфічних) ризиків, які залежать від самого підприєм­ства. Незалежно від того, який ризик мінімізується за допомогою диверсифікації, принцип ризик-менеджменту єдиний — макси­мально розподілити грошові вкладення між різноманітними ак­тивами для того, щоб уникнути значних фінансових втрат у ви­падку, коли окремі активи стають збитковими під впливом зов­нішніх і внутрішніх факторів.

Залежно від конкретних напрямків і видів діяльності підприєм­ство може використовувати диверсифікацію з метою зменшення таких видів ризику:

—виробничий ризик (диверсифікація видів діяльності й асор­тименту продукції);

—депозитний ризик (диверсифікація депозитного портфеля шляхом розміщення вільних залишків грошових коштів не в од­ному, а декількох банках);

—кредитний ризик (диверсифікація кредитного портфеля шляхом надання відстрочок платежу більшому колу покупців продукції з одночасним лімітуванням обсягу кредиту в розрахун­ку на одного клієнта);

—валютний ризик (диверсифікація валютного портфеля шля­хом формування "валютного кошика" з метою уникнення ризику вибору валюти);

—ризик фінансового інвестування (диверсифікація портфеля цінних паперів за видами фінансових інструментів, строками інве­стицій, галузями та регіонами діяльності емітентів тощо);

—ризик реального інвестування (диверсифікація портфеля інвестиційних проектів за строками, регіонами, галузями і т ін.).

Разом із тим, диверсифікація не виключає можливості фінан­сових втрат у випадку зміни політичної і економічної ситуації, законодавства, ринкової кон'юнктури, підвищення рівня інфляції та ін.

3. Лімітування здійснюється шляхом встановлення відповідних фінансових нормативів (лімітів) за окремими напрямками фінан­сової діяльності з метою фіксації можливих фінансових втрат на допустимому для підприємства рівні. Перелік нормативів (лімітів) залежить від виду ризику, що лімітується.

У практиці ризик-менеджменту найчастіше лімітуються такі види фінансових ризиків:

—ризик втрати фінансової стійкості (шляхом встановлен­ня граничного розміру і частки позикового капіталу на різних стадіях життєвого циклу підприємства);

—ризик неплатоспроможності (шляхом лімітування міні­мального обсягу і частки активів у вигляді готових засобів плате­жу і високоліквідних фінансових інструментів);

—кредитний ризик (шляхом встановлення граничної суми комерційного (товарного) кредиту в розрахунку на одного клієнта та максимально можливої суми дебіторської заборгованості під­приємства з урахуванням обсягу сформованого резервного капі­талу);

—депозитний ризик (шляхом встановлення максимальної величини вкладу, що може розміщуватися в одному банку);

—інвестиційний ризик (шляхом лімітування максимального обсягу вкладень в цінні папери одного емітента).

4. Хеджування фінансових ризиків передбачає зменшення імо­вірності їх виникнення за допомогою деривативів або похідних цінних паперів (ф'ючерсів, опціонів). Механізм хеджування по­лягає у проведенні протилежних фінансових операцій з ф'ючерсними контрактами та опціонами на товарній і фондовій біржах.

У випадку хеджування за допомогою опціона обсяг можливих фінансових втрат лімітується на рівні премії (ціни опціона). Спла­та премії дає право вибору: здійснювати операцію на заздалегідь встановлених умовах або відмовитися від неї і таким чином ней­тралізувати ризик.

5. Розподіл ризиківздійснюється шляхом часткової передачі ризиків окремим партнерам, задіяним у проведенні ризикової операції. Як правило, контрагентам передаються ті ризики, які від них залежать.

Послідовність здійснення операції хеджування за допомогою ф'ючерсних контрактів:

1) Купівля (продаж) реальних активів або цінних паперів на умовах поставки в майбутньому (форвардна біржова операція);

2) Продаж (купівля) ф'ючерсів на аналогічну суму (відкриття позиції за ф'ючерсами);

3) Ліквідація позицій за ф'ючерсами шляхом здійснення офсетної (зворотної) операції;

4) Визначення загального результату від участі на реальному і ф'ючерсному ринках.

Умови розподілу ризиків регламентуються відповідними уго­дами. За допомогою розподілу можна мінімізувати такі ризики:

—інвестиційний ризик (шляхом передачі підрядчикам ри­зиків, пов'язаних з будівництвом; банкам –ризиків, пов'язаних зі своєчасним кредитуванням та ін.);

—комерційний ризик (шляхом передачі постачальникам си­ровини частини ризиків, пов'язаних з її можливими втратами під час доставки);

—виробничі ризики (при застосуванні оперативного лізингу лізинговій компанії передається ризик фізичного та морального старіння основних виробничих засобів);

— кредитний ризик (при рефінансуванні дебіторської забор­гованості за допомогою факторингу, обліку векселів, форфейтингу ризик неповернення боргів передається банку чи факторин­говій компанії).

Розглянуті методи профілактики дають змогу змен­шити імовірність виникнення фінансових ризиків, але при цьому не створюються спеціальні фонди і резерви 5лл компенсації можливих фінансових втрат, у випад­ку, коли ризикова подія настала. Така роль відводиться страхуванню (внутрішньому і зовнішньому).

6. Внутрішнє страхування полягає у формуванні підприємством ризикового капіталу у формі:

—резервного фонду;

—спеціальних цільових резервних фондів (фонду уцінки товарів, фонду погашення безнадійної дебіторської заборгованості тощо);

—резервних статей у капітальних і поточних бюджетах;

—страхових резервів за окремими видами оборотних активів;

—залишка нерозподіленого прибутку минулого і звітного року.

Крім того, часткова компенсація можливих втрат може здій­снюватися за рахунок отриманих штрафних санкцій, а також шляхом вимоги додаткового доходу (премії за ризик) від контра­гентів за високого рівня ризику.

Якщо сформованих резервів власних грошових коштів не ви­стачає для компенсації можливих фінансових втрат, ризик утри­мувати недоцільно. Його краще передати страховій компанії. У випадку зовнішнього страхування ризиків фінансовий менеджер повинен обґрунтувати прийнятне для підприємства співвідношен­ня між страховою премією (платою за страхування ризику) і страховою сумою (сумою страхового відшкодування за договором страхування). При цьому потрібно враховувати розмір франшизи — мінімальної суми збитку страхувальника, що не компенсується страховиком.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Як ризик трактується сучасним фінансовим менеджментом?

2. Які види ризику характерні для підприємницької діяльності у сільському господарстві?

3. Яка існує основна залежність між доходністю та рівнем ризику?

4. Яке основні завдання ризик менеджменту?

5. Якими показниками визначається рівень ризику?

6. У яких випадках доцільно використовувати показником ризику стандартне відхилення, а коли коефіцієнт варіації?

7. Що характеризують межі коливання фактичного рівня доходності та як вини розраховуються?

8. Чому при фінансових прогнозах орієнтуються на мінімальний рівень?

9. Яка основна мета використання моделі портфелю у фінансовому менеджменті?

10. Який фактор крім доходності та рівня ризику враховується при формуванні портфелю?

ТЕСТИ

1. Фінансові ризики відносяться до:

1. Чистих ризиків;

2. Спекулятивних ризиків;

3. Специфічних ризиків;

4. Інвестиційних ризиків.

2. Виміряти міру ризику можна шляхом розрахунку:

1. Можливого збитку;

2. Можливого прибутку;

3. Коливання можливого результату;

4. Ймовірності отримання бажаного прибутку.

3. Найбільш поширеними внутрішніми прийомами зниження міри ризику є:

1. Страхування;

2. Хеджування;

3. Диверсифікація;

4. Лімітування;

5. Створення резервів і запасів;

6. Усі відповіді правильні;

7. Усі відповіді неправильні.

4. До зовнішніх способів зниження ризику відносяться:

1. Розподіл ризику;

2. Зовнішнє страхування;

3. Запобігання виникненню ризику;

4. Контроль ризику;

5. Свідоме прийняття або збільшення ризику.

5. Диверсифікація це:

1. Роззосередження інвестиційного ризику;

2. Спосіб запобігання фінансовим ризикам;

3. Розподілення коштів між різними об’єктами вкладення;

4. Вибір груп об’єктів вкладення замість одного;

5. За мірою небезпеки (генерування загрози банкрутства підприємства) провідну роль відіграє:

1. Ризик зниження фінансової стійкості підприємства;

2. Ризик неплатоспроможності;

3. Інвестиційний ризик;

4. Інфляційний ризик.

6. Критерієм допустимого ризику є:

1. Можливість втрати від конкретної фінансової операції в розмірі розрахункової суми доходу;

2. Можливість втрати від конкретної фінансової операції в розмірі розрахункової суми прибутку;

3. Можливість втрати від конкретної фінансової операції в розмірі всього власного капіталу;

4. Ваш варіант відповіді.

7. Значення бета-коефіцієнта характеризує:

1. Зміну валютного курсу на валютному ринку;

2. Співвідношення рівня прибутковості і ризику;

3. Зміну курсу конкретного фондового інструменту стосовно до динаміки загального індексу всього фондового ринку.

4. Усі правильні.

8. Фінансові операції з рівнем критичного ризику це –

1. Фінансові операції з можливою втратою прибутку від них;

2. Збиткові фінансові операції;

3. Фінансові операції з можливою втратою капіталу;

4. Фінансові операції з можливою втратою розрахункової суми доходу.

9. Негативні наслідки несистематичного (специфічного) ризику можуть бути усунені шляхом:

1. Самострахування;

2. Диверсифікації;

3. Зовнішнього страхування;

4. Хеджування.

10. Якщо значення бета-коефіцієнта більше одиниці, то рівень систематичного ризику цінного паперу:

1. Середній;

2. Високий;

3. Низький;

4. Допустимий.