Економічна думка на Україні доби середньовіччя
До літературних джерел, які відображали тогочасні економічні погляди, можна віднести літописи, угоди, грамоти князів, кодекси та записи світського і церковного права. Одними із основних джерел є “Руська правда” (XI ст.) – звід феодальних законів давньоруського права та “Повчання дітям” Володимира Мономаха.
У цих документах міститься багатий матеріал, де відображені всі основні процеси економічного та суспільного життя держави, зокрема соціальна структура та відносини власності, суспільний поділ праці, товарно-грошові відносини, джерела доходів, що свідчить про наявність ознак досить розвиненого ринкового господарства. Законом охоронялася приватна власність, визначалася міра покарання за зазіхання на неї. Спроба боржника втекти від свого кредитора жорстоко каралася, аж до перетворення його на довічного раба. Князі та бояри мали виключне та спадкове право на землю, позбавити їх цього права не міг навіть Великий князь.
На відміну від Західної Європи, де лихварство теологічно заперечувалося, на Русі воно законодавчо регулювалося. ”Руська правда” не обмежувала розмір процента, який був досить високим. Регулювання здійснювалося лише стосовно процента за позичку на порівняно короткий строк – місяць або рік. У подальшому позичкові грамоти встановлюють, що кредитні операції здійснювалися під заставу майна, включаючи і земельні наділи, що свідчило про її товаризацію.
Пам’яткою економічної думки в Україні є і “Повість времєнних літ” (XI–XII ст.). Нестор вважає, що джерелом багатства є праця. Для добробуту держави однаково важливими є як розумова, так і фізична праця, всі види виробництва. Єфективність виробництва залежить від умінь та навичок, а також поділу праці.
Важливе значення для розвитку економічної думки в Україні мала полемічна література 80-х років XVI ст., спрямована проти унії та католицизму. Зокрема, твори Івана Вишенського наголошують на проблемах соціальної рівності, оскільки майново-соціальна нерівність людей походить не від природи і не від Бога, а від земних несправедливостей, вказують на основні форми привласнення продукту праці селян і ремісників панами, шляхтою, духовенством, торговцями та лихварями.
Основні терміни і поняття
Аллод – спадковий наділ частини продуктивної общинної землі, закріплений у приватну власність.
Бюргери – вільні повноправні жителі (ремісники, купці) середньовічних міст Західної Європи, які об’єднувалися в цехи та гільдії.
Бенефіцій –умовна форма землеволодіння, що надавалася в пожиттєве користування за умови виконання військової служби.
Бокленд– юридичне право, за яким король передавав села або цілі округи, що йому належали, з вільним населенням, яке було підвладне королю як главі держави, рицареві чи ленд-лорду, але земля не ставала приватною власністю рицаря, його влада поширювалася тільки на людей.
Безансон –кочівний фінансовий ринок Європи у ХV ст., підконтрольний Генуї.
Васалітет – у Західній Європі в середні віки система відносин особистої залежності одних феодалів від інших, заможніших та могутніших.
Вервь– територіальна сусідська община з широкою економічною самостійністю.
Ганза (спілка) – торговельний союз 160 приморських Балтійських міст у ХIV – ХV ст.
Дим – одиниця оподаткування, подвір’я, що мало певний земельний наділ майже до 15 га.
Дворище – 20 – 30 димів – об’єднання родичів, які спільно несли податкові зобов’язання.
Держава – умовне землеволодіння, що передбачало володіння вільними боярськими слугами за умови виконання служби на користь князів.
Дружини– ремісничі об’єднання за фаховою ознакою.
Закупи – селяни-общинники, які опинилися в економічній залежності із-за позики.
Інтенданти та субделегати – за часів діяльності генерального контролера фінансів Франції Жана Батиста Кольбера (ІІ пол. XVII ст.) виконували функції агентів державного фіску, у віданні яких був збір та перерозподіл податків.
Імунітет – у феодальному праві Західної Європи сукупність прав феодала здійснювати у своїх володіннях деякі державні функції без втручання центральної влади.
Кріпосне право – прикріплення селян до своїх земельних наділів без права переходу від одного феодала до іншого.
Книга страшного суду – звід феодальних законів, що з’явився у XI ст. в Англії.
Копигольдери – англійські віллани та котери, переведені на грошовий оброк.
Комунальні революції – процес завоювання містами Європи економічної незалежності від феодалів.
Кунна грошова система – існувала в Київській Русі до грошової реформи Володимира Великого (25 куниць = 1 гривні (срібній) = 20 ногатам; 1 гривня = 160 – 196 г срібла).
Карбованець – наприкінці ХІІІ ст. срібний злиток, що дорівнював половині срібної гривні.
Лен (феод) –спадкове землеволодіння дрібних феодалів.
I Литовський статут – пр. 1529 р., який встановлював право шляхтичів на рухоме майно за умови військової служби на користь магната.
II Литовський статут – пр. 1566 р., який встановлював право відчуження шляхетської вотчини без дозволу Великого князя.
III Литовський статут – пр. 1588 р., який упроваджував кріпосне право в українських землях.
Люстрації – періодичні описи державного майна для обліку прибутків; проводили як уряд Речі Посполитої, так і російський уряд.
Майєри –німецькі селяни, які перетворилися в короткотермінових орендарів землі.
Митрокомія –вільна сусідська община з широким самоуправлінням та з правом приватної власності на землю, яка стала також адміністративною одиницею і платила податки державі.
Магдебурзьке право – право на самоврядування, завойоване в ході комунальних революцій, пізніше надавалося державною владою.
Община-марка – німецька сусідська община, яка володіла власністю на землю.
Окняжіння – процес одержавлення общинних земель князями.
Пронія– довічне з правом успадкування надання земль та нерухомого майна за умови здійснення військової служби, завдяки їй була створена система військово-податкових ділянок, на яку спирався адміністративний та військовий устрій Візантії в останні віки її існування.
Панські селяни – кріпаки.
”Руська правда” – звід феодальних законів XI ст., розроблений Ярославом Мудрим.
Рядовичі –селяни-общинники, які опинилися в економічній залежності із-за невиконання умов договору.
“Салічна правда” – звід феодальних законів у франкському королівстві.
Секуляризація – перетворення церковної і монастирської власності на власність світську, державну.
Селяни-віллани – члени англійської сільської общини з наділом до 30 акрів землі та власними знаряддями праці, які сплачували ренту і відробляли панщину 3–4 дні.
Селяни-котери – залежні англійські селяни без землі або з невеликими ділянками до 7 акрів.
Смерди – вільні селяни-общинники, основна продуктивна сила у сільському господарстві Київській Русі.
Селяни державні –мали право власності і платили данину (натурою, грошима), могли переходити на незаймані землі.
Селяни тяглові –жили у феодала і відробляли панщину, без права переходу.
Селяни службові –об’єднувалися у сотні; ремісники, рибалки були заможними і мали власних селян.
Урбанізація – процес виникнення феодальних міст, який охопив Західну Європу в XI–XIIIст., що пов’язано з повторним відділенням ремесла від феодальної вотчини.
Учні – продуктивна виробнича сила цехів.
Уроки –перелік повинностей, розміри та терміни сплати данини.
Устави –визначення порядку стягнення податку.
Феодалізація – це перетворення аллоду в утримання; зникнення вільних общинників та поява залежних і кріпосних утримувачів; утворення феодальної власності на землю і виникнення панівного класу землевласників-воїнів.
Фолькленд – звичаєве англійське поземельне право.
Фригольдери – англійські селяни, які відробляли повинності, але могли покинути помістя.
Феодальна вотчина – боярське спадкове землеволодіння.
Фільварок – приватне багатогалузеве магнатське господарство, засноване на використанні праці кріпосних селян та зорієнтоване на потреби внутрішнього та зовнішнього ринків, у Річі Посполитій.
Чернь –та частина населення, яка змушена була сплачувати всі Цехи – це корпоративні об’єднання виробників, що формувалися за професійною ознакою та виступали як адміністративно-територіальні, фіскальні, релігійні, військові осередки, де гарантувалися кожному учаснику певні права та привілеї, зокрема право захисту, матеріальної допомоги, переходу з одного виробничого стану в інший.
Цензитарій– феодально залежний селянин, який сплачував натуральний податок та виконував повинності на користь держави.
Шляхта – у Польщі, Литві, Україні, Білорусії, Чехії – це дрібне дворянство.