Стаття 308. Приймання вантажу до перевезення 3 страница

Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР визначає обов'язок перевізника до­ставляти вантаж у пункт призначення у встановлений строк. У зв'язку з цим вантажовідправ­ник під час подання вантажу до перевезення має визначити у накладній швидкість переве­зення. Якщо перевезення даного виду вантажу можливо лише визначеною щодо нього швидкістю, вантажовідправник повинен зазначити у накладній тільки її (п. 76, 89).

Згідно із статтею 160 КТМ перевізник зобов'язаний доставляти вантажі у встановлені строки, а якщо вони не передбачені - у звичайно прийняті. Не вважається порушенням дого­вору девіація судна, тобто будь-яке його відхилення від наміченого курсу з метою рятування па морі людей, суден і вантажів, а також інше розумне відхилення, якщо воно не викликане неправильними діями перевізника. Перевізник звільняється від відповідальності за простро­чення доставки вантажу внаслідок девіації судна.

Особливість правового регулювання строків доставки вантажу полягає у тому, що вони регулюються не лише транспортними кодексами, статутами та правилами перевезення ван­тажів, а й спеціальними правилами визначення і обчислення таких строків на тому чи ін­шому виді транспорту (Правила обчислення строків доставки вантажів у каботажі (РД 31.10.31-88), затверджені Міністерством морського флоту СРСР від 1 березня 1988 р.№24; Правила обчислення термінів доставки вантажів, затверджені наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644, тощо).

2. Прострочення доставки свідчить про неналежне виконання перевізником свого обо­в'язку за договором перевезення вантажу, а тому є підставою господарсько-правової відпо­відальності перевізника.

Характерною ознакою відповідальності перевізника за прострочення у доставці вантажу є презумпція його вини. Вона полягає у тому, що перевізника може бути звільнено від відпо­відальності, якщо він доведе: прострочення доставки вантажу сталося не з його вини.

У транспортних кодексах, статутах і правилах перевезення наводиться перелік підстав, які звільняють перевізника від відповідальності.

Згідно з пунктом 189 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР перевізник звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу:

- якщо прострочення сталося внаслідок обставин, які перевізник не мав можливості пе­редбачити та усунення котрих від нього не залежало;

- за наявності повідомлення про припинення руху, що було опубліковано в установлено­му порядку;

- якщо вантажоодержувач не вивіз доставлений з простроченням вантаж протягом доби, а за умов суднової відправки - протягом трьох діб після оголошення або повідомлення про його прибуття;

- якщо вантажоодержувач протягом 24-х годин з моменту прибуття судна не прийняв його під вивантаження.

Підставами звільнення автотранспортних підприємств або організацій від відповідально­сті за прострочення доставки вантажу є:

- явища стихійного характеру (замети, повені, пожежі тощо);

- аварія на підприємстві, внаслідок якої його роботу припинено на строк не менше трьох діб;

- тимчасове припинення або обмеження перевезення вантажів автомобільними шляхами у встановленому порядку (ст. 132 Статуту автомобільного транспорту УРСР).

Статут залізниць України визначає, що залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо воно сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин, а також, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції про­тягом доби після одержання повідомлення про його прибуття або якщо у цей же строк одер­жувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, який прибув (ст. 116).

Повітряний перевізник не несе відповідальність за прострочення у доставці вантажу, як­що доведе, що ним вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або якщо таких заходів неможливо було вжити. Повітряний перевізник звільняється від відповідаль­ності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов (ст. 94 Повітряного кодексу України).

Згідно з Правилами обчислення строків доставки вантажів у каботажі (РД 31.10.31-88) морський перевізник звільняється від відповідальності за прострочення у доставці вантажу, якщо:

- прострочення сталося внаслідок явищ стихійного характеру або подій, які мають харак­тер непереборної сили;

- в установленому порядку оголошено заборону або обмеження перевезень вантажів у да­ному сполученні;

- вантаж прямого змішаного залізнично-водного сполучення прибув у пункт перевалки на морський транспорт після закінчення строку обов'язкового приймання вантажів до переве­зення;

- прострочення доставки вантажу сталося внаслідок відхилення судна від наміченого кур­су з метою рятування на морі людей, транспортних засобів і вантажів;

- якщо вантажоодержувач не вивіз доставлений з простроченням вантаж протягом п'яти діб після оголошення або повідомлення про його прибуття;

- за інших обставин (п. 6 Правил).

3. За прострочення у доставці вантажу до перевізника застосовуються штрафні санкції як вид господарсько-правової відповідальності. Видом вказаних санкцій є штраф, який перевіз­ник зобов'язаний сплатити внаслідок неналежного виконання свого обов'язку за договором перевезення вантажу. Розміри штрафу встановлюються транспортними кодексами, статута­ми й іншими нормативно-правовими актами.

Так, згідно із статтею 116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам -суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу в розмірі:

10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;

20 відсотків такої плати - за прострочення на три доби;

30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Згідно з пунктом 188 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР за про­строчення у доставці вантажу перевізник сплачує вантажоодержувачу штраф у розмірі:

10 % провізної плати за прострочення до 1/10 строку;

20 % вказаної плати за прострочення до 2/10 строку;

30 % провізної плати за прострочення до 3/10 строку;

40 % зазначеної плати за прострочення до 4/10 строку;

50 % провізної плати за прострочення понад 4/10 строку.

Згідно із статтею 138 Статуту автомобільного транспорту У РСР за прострочення у до­ставці вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні підприємства або організації сплачують вантажоодержувачам штраф у розмірі 12 процентів провізної плати за кожну до­бу прострочення. Загальна сума названого штрафу не може перевищувати 60 процентів провізної плати. Сплата штрафу за прострочення у доставці вантажу не звільняє автотранс­портні підприємства або організації від відповідальності за спричинені цим простроченням втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу.

Згідно з пунктом 5 Правил обчислення строків доставки вантажів у каботажі (РД 31.10.31-88) морський перевізник сплачує штраф у розмірі:

10 % провізної плати за прострочення до 1/10 строку;

20 % вказаної плати за прострочення до 2/10 строку;

30 % провізної плати за прострочення до 3/10 строку;

40 % зазначеної плати за прострочення до 4/10 строку;

50 % провізної плати за прострочення понад 5/10 строку.

Межі відповідальності повітряного перевізника за прострочення доставки вантажів вста­новлюються Правилами повітряних перевезень вантажів, Конвенцією для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (1929 р.), Правилами перевезен­ня пасажирів, багажу і вантажів на повітряних суднах СРСР, іншими нормативно-правовими актами.

4. Прострочення доставки вантажу під час перевезення може бути причиною його втрати, нестачі або пошкодження. У цьому разі, поряд із сплатою штрафних санкцій за прострочен­ня у доставці вантажу, перевізник зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли внаслідок втрати, нестачі або пошкодження вантажу під час прострочення.

Таким чином, законодавець передбачає стягнення збитків понад застосування до перевіз­ника штрафних санкцій. Тим самим пояснюється можливість застосування на практиці вод­ночас двох видів господарських санкцій.

Стаття 314. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження ван­тажу

1. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

2. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли дове­дення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

3. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у роз­мірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

4. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

5. У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне від­шкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

1. Втрата, нестача і пошкодження вантажу є наслідком незбереження вантажу під час пе­ревезення, свідчить про неналежне виконання перевізником своїх обов'язків за договором перевезення вантажу та є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника.

Умовами цього виду господарсько-правової відповідальності є:

- факт порушення умов договору перевезення вантажу, внаслідок чого перевізником зав­даються збитки іншим учасникам даного процесу перевезення;

- протиправність поведінки перевізника, тобто його дія або бездіяльність, якими пору­шуються умови договору перевезення вантажу;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою перевізника і завданими ним збитка­ми іншим учасникам процесу перевезення;

- вина перевізника, тобто наявність реальних можливостей для належного виконання догово­ру перевезення вантажу та/або невжиття ним необхідних заходів для запобігання збиткам.

Слід зауважити, що транспортне законодавство при визначенні відповідальності перевіз­ника за незбереження вантажу виходить не з факту наявності вини, а з її презумпції. Відсут­ність вини має доводити той, хто порушив зобов'язання, тобто перевізник.

Транспортні кодекси, статути і правила перевезення вантажів наводять примірний перелік підстав, за яких перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу або по­шкодження вантажу. їх умовно можна поділити на дві групи:

- обставини, що передбачають презумпцію вини перевізника (недоліки тари і упаковки, приховані недоліки вантажу або його особливі властивості чи природні втрати тощо), тобто перевізник повинен довести відсутність своєї вини;

- обставини, що передбачають презумпцію невинуватості перевізника (прибуття вантажу в пункт призначення у цілій і справній тарі, без слідів розпакування її у дорозі, із справними пломбами вантажовідправника тощо), тобто перевізника не може бути визнано винним за незбереження вантажу доти, доки його вина не буде доведена.

Однією із специфічних підстав звільнення перевізника від відповідальності за незбереження вантажу слід визнати навігаційну помилку, яка може мати місце під час перевезення вантажів морським транспортом. Правова сутність навігаційної помилки відповідно до стат­ті 177 КТМ полягає у тому, що морський перевізник не відповідає за втрату, нестачу або по­шкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій чи упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном. Дії або упу­щення зазначених осіб під час навантаження, розміщення, вивантаження чи здавання ванта­жу прийнято називати «комерційною помилкою», яка, на відміну від навігаційної помилки, не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу.

2. Транспортними кодексами, статутами і правилами перевезення визначаються випадки, коли доказування вини перевізника за незбереження вантажу покладається на інших учасни­ків процесу перевезення - вантажовідправника або вантажоодержувача.

Наприклад, стаття 178 КТМ покладає на вантажоодержувача доказування вини перевізни­ка за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення:

- у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах зі справними пломбами від­правника;

- у цілій і справній тарі, без слідів її розпакування у дорозі;

- у супроводі провідника відправника чи одержувача.

Автотранспортне підприємство або організація звільняються від відповідальності за втра­ту, нестачу, псування чи пошкодження вантажу в разі, якщо: а) вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) зі справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж - зі справним захисним маркуванням, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготов­лювача; б) нестача, псування чи пошкодження сталися внаслідок природних причин, по­в'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; в) вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача); г) нестача вантажу не пе­ревищує норм природних втрат. У зазначених випадках автотранспортне підприємство або організація несуть відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії до­веде, що його втрата, нестача, псування чи пошкодження вантажу сталися з вини автотранс­портного підприємства або організації (ст. 134 Статуту автомобільного транспорту УРСР).

Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкоджен­ня вантажу в разі якщо:

а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також, якщо ван­таж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами від­правника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

б) нестача, псування чи пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'яза­них з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

г) нестача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничних розбіжностей визна­чення маси;

д) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення вста­новленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і строк перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного строку перевезень, встановленого Правилами (ст. 111 Статуту залізниць України).

Аналогічні підстави наведено у нормативно-правових актах, що регулюють здійснення перевезень внутрішнім водним транспортом і повітряним транспортом.

3. У зв'язку з втратою, нестачею або пошкодженням вантажу має місце неналежного ви­конання перевізником своїх обов'язків за договором перевезення вантажу. Тому він повинен відповідати за шкоду, заподіяну під час такого перевезення. Хоч законодавець використовує термін «шкода», можна погодитися з тим, що йдеться про відшкодування збитків як різнови­ду господарської санкції.

Втрату, нестачу та пошкодження вантажу слід розглядати як збитки, заподіяні перевізни­ком внаслідок неналежного виконання ним обов'язків за договором перевезення вантажу. Внаслідок втрати або нестачі вантажу під час перевезення перевізник втрачає можливість цілком або частково видати його таким, яким той було прийнято до перевезення. Тоді як по­шкодження вантажу є результатом зовнішнього впливу на нього, що потребує зусиль для ви­правлення стану вантажу з метою наступного використання за призначенням.

Господарський кодекс встановлює такі розміри відповідальності перевізника за незбережене перевезення вантажу:

а) у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості втраченого або якого не вистачає;

б) у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

в) у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням цінності, — у розмірі ого­лошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Розмір дійсної вартості вантажу, а також розмір сум, на які зменшується його вартість, визна­чаються у порядку, встановленому транспортними кодексами, статутами, правилами перевезен­ня вантажів. Аналіз цих нормативних актів дає підстави твердити, що відповідальність перевіз­ника за незбереження вантажу під час його перевезення має обмежений характер.

Наприклад, на залізничному транспорті нестача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничних розбіжностей визначення його маси і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитків за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачуєть­ся за повністю втрачений вантаж. Поряд з відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за нього провізну плату, якщо вона не включається у вар­тість втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого ван­тажу. Вартість вантажів, що належать громадянам і вартість яких не було оголошено під час відправлення, визначається за цінами, що діють у тому місці і на той час, де і коли здій­снюється відшкодування збитків (ст. 114, 115 Статуту залізниць України).

Дійсна вартість втраченого вантажу і того, якого не вистачає, визначається у сфері торго­вельного мореплавства за цінами порту призначення на той час, коли туди прийшло або по­винно було прийти судно, а при неможливості визначити названі ціни - за цінами порту на час відправлення вантажу, збільшеними на суму витрат, пов'язаних з перевезенням. З від­шкодування за втрачений, пошкоджений вантаж і той, якого не вистачає, відраховуються ви­трати, пов'язані з перевезенням вантажу, що мали бути зроблені вантажовласником, але вна­слідок нестачі або пошкодження не були зроблені.

Якщо вартість вантажу не зазначена і не включена у коносамент, відшкодування за по­шкоджене місце чи одиницю вантажу, якої не вистачає, не може перевищувати 666,67 розра­хункової одиниці або 2,0 розрахункової одиниці за один кілограм маси брутто пошкоджено­го, зіпсованого вантажу або того, котрого не вистачає, залежно від того, яка сума вища, за винятком вартості контейнера або іншого транспортного пристрою відправника, вартість якого визначається згідно зі статтею 182 КТМ. Угода про зменшення зазначених сум є недійсною.

Морський перевізник не має права на обмеження відповідальності, зазначеної вище, якщо буде доведено: втрата, нестача або пошкодження стали результатом дій чи упущень перевіз­ника, здійснених з наміром завдати таку втрату, нестачу або пошкодження, або через само­впевненість з усвідомленням можливості заподіяння збитків. Працівник або агент перевізни­ка не вправі скористатися передбаченими правилами про обмеження відповідальності, якщо буде доведено, що нестача, пошкодження або зіпсуття стали результатом дії чи упущен­ня названих осіб, здійснених з наміром заподіяти такі збитки, або через самовпевненість з усвідомленням можливості їх заподіяння. Якщо у коносаменті зазначено кількість місць або одиниць вантажу, поміщеного у контейнер чи на інший пристрій, то кількість місць або одиниць вантажу приймається відповідно до коносамента. Якщо у ньому не вказано кіль­кості місць чи одиниць вантажу, поміщеного в контейнер або на інший пристрій, кількість вантажу в контейнері чи на іншому пристрої вважається одним місцем або однією одиницею вантажу (ст. 180, 181 КТМ).

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажу одержувачу.

4. Одержувач вантажу має право відмовитися від його прийняття і вимагати відшкодуван­ня збитків за умов пошкодження вантажу і водночас зміни внаслідок цього якості останнього у тій мірі, у якій вантаж не може бути використаний за прямим призначенням (див. коментар дост. 310 ГК).

5. Одержувач або відправник мають право вимагати видачі вантажу, який знайдено, незважаючи на оформлення його нестачі чи втрати, навіть тоді, коли перевізник відшкодував пов'язані з цим збитки. У даному разі одержувач або відправник зобов'язані повернути пере­візнику суму отриманого відшкодування.

Порядок реалізації цього права закріплено у транспортних кодексах, статутах і правилах перевезення вантажів.

Наприклад, Загальними правилами перевезення вантажів морем передбачено, що одержу­вач має право вимагати відшкодування за втрату вантажу, якщо останній не було йому вида­но протягом 30 днів після закінчення строку доставки або часу, необхідного для виконання перевезення у тих сполученнях, для яких строки доставки не встановлено. Однак, якщо про­тягом шести місяців після перебігу зазначеного строку цей вантаж буде доставлено у пункт призначення, одержувач зобов'язаний його прийняти і повернути перевізнику суму, яку він отримав як відшкодування за втрату вантажу за відрахуванням штрафу за прострочення у доставці (п. 4.10).

Відповідно до статті 117 Статуту залізниць України відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за втрату, якщо останній не було вида­но одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення строку доставки, а у ра­зі перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні — після закінчення двох місяців з дня приймання його до перевезення. Якщо вантаж прибув з перевищенням зазначених строків, одержувач зобов'язаний прийняти його і повернути суму, отриману від залізниці за втрату вантажу. У разі коли вантаж прибув у частково пошкодженому стані, вказана сума зменшується з урахуванням збитків, визначених у порядку, передбаченому статтею 114 Ста­туту залізниць України.

Стаття 315. Порядок вирішення спорів щодо перевезень

1. До пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення ван­тажу, обов'язковим є пред'явлення йому претензії.

2. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.

3. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезен­ня у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п'яти днів.

4. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

5. Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

6. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними ко­дексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких на­дано Верховною Радою України.

1. До сфери вантажних перевезень застосовується досудовий порядок реалізації господар­сько-правової відповідальності. Він спрямований на подання вантажовідправником або вантажоодержувачем на адресу перевізника претензії з метою безпосереднього врегулювання спору. Дотримання претензійного порядку передбачає подання претензії особою, яка має на це право, до особи, котра уповноважена її розглядати, в установлений строк з доданням до­кументів, що підтверджують заявлені вимоги. Право на подання претензії належить:

- вантажоодержувачу, якщо він має вимоги до перевізника у зв'язку з втратою вантажу;

- вантажовідправнику або вантажоодержувачу, якщо вони мають вимоги до перевізника у зв'язку з нестачею або пошкодженням вантажу, а також у зв'язку з простроченням його до­ставки.

Вимоги зазначених суб'єктів господарювання мають бути заявлені шляхом додання до претензії перевізних документів (коносамент, накладна) та інших документів, що складають­ся під час здійснення процесу перевезення вантажу і спрямовані на підтвердження претензій­них вимог (комерційні акти, акти загальної форми, експертні висновки, путьовий лист тощо).

Претензії подаються перевізнику, який здійснив перевезення вантажу, а якщо його не бу­ло здійснено, - перевізнику, котрий відповідно до договору перевезення вантажу повинен був здійснити його перевезення.

Порядок подання претензій регулюється транспортними кодексами, статутами і правила­ми перевезення вантажів (розд. XI КТМ, розд. X Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, ст. 130-137 Статуту залізниць України, Правилами заявлення та розгляду пре­тензій, затвердженими наказом Мінтрансу України від 28 травня 2002 р. № 334, ст. 157-168 Статуту автомобільного транспорту УРСР, ст. 21 Правил повітряних перевезень вантажів тощо).

2. Законодавством встановлено строки пред'явлення та розгляду претензій.

Претензії можуть пред'являтися, за загальним правилом, протягом шести місяців. Спе­ціальним правилом визначено подання претензій щодо сплати штрафів і премій протягом 45 днів.

3. Частина 3 коментованої статті встановлює обов'язок перевізника розглянути заявлену претензію і повідомити заявникові про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців.

За спеціальним правилом перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію:

- щодо перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців;

- щодо сплати штрафу або премії — протягом 45 днів.

4. Підставами для подання позовів до суду з метою вирішення спорів щодо перевезень вантажів є:

- відхилення претензії протягом строку, встановленого для її розгляду;

- неодержання відповіді на претензію у строк, встановлений для її розгляду.

Законом встановлено шестимісячний строк позовної давності у разі пред'явлення до перевіз­ника позовів, що випливають з перевезення вантажів. Перебіг цього строку починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, передбаченого для відповіді на неї.

5. Шестимісячний строк також встановлено частиною 5 коментованої статті для пред'яв­лення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення.

6. Порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Наприклад, статтею 29 Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосую­ться міжнародних повітряних перевезень (1929 р.) [19] передбачено строк позовної давності два роки для пред'явлення позовів, що випливають з міжнародних повітряних перевезень. Він має обчислюватися з моменту прибуття повітряного судна у пункт призначення або з дня, коли судно повинно було прибути, чи з моменту припинення перевезення.

Стаття 316. Договір транспортного експедирування

1. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'я­зується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати ви­конання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок екс­педитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір пере­везення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання ін­ших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додат­кових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієн­та, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

2. Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.

1. Договір транспортного експедирування - це господарський договір, відповідно до яко­го одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезен­ням вантажу.

Вказаний договір характеризують такі правові ознаки:

а) він є консенсуальним, тому що вважається укладеним з моменту досягнення угоди між експедитором і клієнтом;

б) за кількістю сторін договір двосторонній; кожна сторона (експедитор, клієнт) має виз­начені права та обов'язки;