Анотація. В статті розглянуті проблеми формування і використання трудового потенціалу на селі, а також виявлено причини цих проблем.
УДК
Проблеми формування і використання трудових ресурсів на селі
Фарина А.С., студентка 32групи ОА
Науковий керівник: Бочарова Н.О.
Таврійський державний агротехнологічний університет
Анотація. В статті розглянуті проблеми формування і використання трудового потенціалу на селі, а також виявлено причини цих проблем.
На сучасному етапі ринкових перетворень важливого значення набуває проблема раціонального використання трудового потенціалу.
В Україні низька ефективність використання та продуктивність сільської праці, а рівень продуктивності праці в аграрному секторі економіки значно відстає від показників передових зарубіжних країн світу. Але поліпшення даної ситуації можливе. Якщо будуть створені необхідні умови, то рівень продуктивності праці в нашій країні можна підвищити в 3-4 рази. Це дасть змогу поліпшити стан забезпеченості сільського господарства робочою силою.
Проблемою формування і розвитку трудового потенціалу аграрного сектору присвятили праці відомі вченні ─ М.Й.Малік, В.В.Онікієнко, Л.Г.Ткаченко, Т.І.Олійник, А.М.Гриненко, М.С. Рябуха та інші.
Механізм ефективного формування і використання трудового потенціалу зумовлюється змінами, які відбуваються на макро- та мікрорівнях. Відбуваються значні демографічні зміни, особливо в сільській місцевості, які впливають на можливості розв'язання кадрових проблем, формування якісного складу зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Сучасний стан демографічної ситуації в Україні можна кваліфікувати як кризовий не лише тому, що депопуляція поєднується із значним погіршенням здоров'я населення та інших його якісних характеристик, а й тому, що за певних умов криза може перетворитися в демографічну катастрофу. Демографічна ситуація, що склалася нині в українському селі, характеризується низкою негативних явищ, які суттєво погіршують стан соціального середовища сільської місцевості. Одним із найсуттєвіших негативних явищ є активний процес старіння сільського населення . В 2008 році порівняно з 1990-м чисельність населення в Україні віком до 14 років скоротилася на 41,3%, від 25-44 на 9%, від 45-64 роки – на 7,6%, тоді як віком 15-24 роки - збільшилася на 2,4% і віком понад 60 років - на 21,6%.
Основний фактор, який прискорює останнім часом демографічне постаріння населення, є низький рівень народжуваності. Коефіцієнт природного скорочення зменшився з 7,6 особи на 1000 жителів у 2006 році до 7,2 ─ у 2007-му.
На сучасному етапі надзвичайно актуальною для України є проблема вдосконалення міграційної політики. Необхідність активного втручання урядових структур у перебіг міграційних процесів є очевидною, однак діяльність держави в жодному разі не повинна зводитися до заборонних заходів, наслідком яких може бути зростання нелегальної міграції й підвищення напруженості у суспільстві. Аналіз дотеперішньої структури державного регулювання міграційних процесів показав, що незважаючи на досить невеликий термін її становлення (перші законодавчі та нормативні акти з'явилися лише у 1992 році), система у цілому сформувалася.
У складі внутрішньорегіональної міграції переважав рух населення з сільської місцевості в місто, за рахунок чого міське населення області збільшилося. Ці зміни не можуть не позначитися на трудовому потенціалі села.
Переважну більшість серед вибулих становлять, як правило, кваліфіковані кадри, зокрема трактористи-машиністи, водії, спеціалісти по ремонту сільськогосподарської техніки. Водночас поповнення механізаторських кадрів відбувається в основному на заміщення вибулих. Розрив між вибуттям і прибуттям їх на виробництві становить від 2 до 5 %. Причому серед вибулих у сільській місцевості чоловіків майже 80% — це молоді люди, а серед жінок — понад 70%. Більше 40% випускників профтехучилищ, які приходять на виробництво, невдовзі його покидають.
Відтік кваліфікованої молоді з села призводить не тільки до погіршення структури трудових ресурсів, а й негативно позначається на результатах господарювання. Крім того, слід враховувати і матеріальний збиток, адже кошти, витрачені на підготовку кадрів для сільського господарства, переходять в інші галузі.
Складна демографічна ситуація села на фоні загального занепаду аграрного сектора призвела до скорочення чисельності працівників сільськогосподарських підприємств. Має місце зростання пропозиції робочої сили при скороченні попиту на неї. Розв'язати проблему зайнятості сільського населення лише у виробничій сфері практично неможливо. Ці питання в країнах ЄС, у т.ч. Польщі зокрема, намагаються розв'язати в дещо іншій площині. В Україні також напрацьований пакет законодавчих актів у цьому напрямі. До них належать Закон України «Про туризм», Указ Президента України «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р.», постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002—2010 роки» і розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006—2010 роки». Виконання накресленого сприяло б розвитку сільських територій, дало б можливість зайняти частину сільського населення в сфері надання послуг зеленого туризму у сільських районах.
Важливим фактором формування та використання трудового потенціалу села є дієвий мотиваційний механізм, складовим елементом якого є оплата праці. Заробітна плата посідає особливе місце в механізмі господарювання та є однією з найвагоміших соціально-економічних категорії, що визначає рівень і якість суспільного розвитку. Проте суттєвого підвищення рівня оплати праці на селі не відбувається. Середньомісячна заробітна плата по сільському господарству України досягла 733 грн. у 2008 році за рахунок кількох регіонів, де рівень її був значно вищий за середній. Зокрема, найвищим він був у Київській, Донецькій областях, Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській та Черкаській областях. Торік найнижча (менша за мінімальну) заробітна плата була у сільськогосподарських підприємствах Волинської області й становила 480 гри. У 2000 році відношення мінімальної заробітної плати (118 гри.) до прожиткового мінімуму (270,1 грн.) становило 43.7%, у 2007 році прожитковий мінімум був затверджений у середньому 551.67 гри., а мінімальна заробітна плата — 426,67 гри. (77.3%) і лише в 2008 році це співвідношення перевищувало 80%.
Значну диференціацію заробітної плати зумовлюють також такі групи факторів: різна рента землі, природнокліматичні умови, обсяги виробництва продукції, у тому числі з розрахунку на одного працюючого, та регіональна політика. Також на рівень оплати праці в сільському господарстві впливає й регіональна політика. Регіонам де забезпечено вищий рівень заробітної плати, властива краща організація роботи із забезпечення належного рівня заробітної плати, більші масштаби інвестування в сільськогосподарське виробництво. Значно впливає й рівень соціального розвитку сільських регіонів, можливість та якість одержуваних працівниками соціальних послуг. Процес передачі об'єктів соціальної інфраструктури з балансів сільгосппідприємств у принципі можна вважати прогресивним, однак зменшення соціальних послуг від останніх повинно компенсуватися адекватним соціальним забезпеченням на місцевому рівні. Як наслідок глобальної фінансової кризи 2007-2008 років економічна криза, що розпочалася у 2008 році, стала початком поширення безробіття й банкрутства підприємств, інвестиційних і комерційних банків з гарною репутацією в різних країнах світу, призвела до загрози глобальної рецесії.
У сучасних умовах багато керівників підприємств усвідомлюють важливість соціального фактора й забезпечують збереження історично сформованих соціальних структур у сільських місцевостях на відповідному рівні, що в кризовий час виокремлює можливість їх працівникам (сільському населенню в цілому) задовольняти елементарні потреби. Слід більше уваги приділяти розвитку соціальної сфери села. Докорінного поліпшення потребує в сільській місцевості робота дошкільних навчальних закладів, загальноосвітніх шкіл, будинків культури, клубів, бібліотек, лікарень тощо. Повсюдного розвитку потребують заклади побутового обслуговування та харчування.
Перехід до ринкових форм господарювання, кризові явища, скорочення виробництва загострили проблему зайнятості на селі, поставили на перше місце проблему створення повноцінного цивілізованого ринку праці. Аналіз основних акторів формування ринку праці свідчить про погіршення демографічної ситуації. Міграція сільської молоді в міста, інтенсивне старіння сільського населення, дефіцит у більшості регіонів трудових ресурсів, особливо кваліфікованої робочої сили, низька технічна озброєність і продуктивність праці — все це ускладнює процес формування й регулювання ринку праці.
Зайнятість і демографічна ситуація на селі є невід'ємними складовими загальнодержавної системи управління соціально-економічними процесами в сільські місцевості. Стан справ на ринку праці на селі неоднозначний. Перехід сільськогосподарського виробництва на ринкові відносини супроводжується вивільненім працюючих, що, у свою чергу, спростовує твердження про неможливість безробіття в сільській місцевості. Якщо врахувати, що безробітні на селі є потенційними мігрантами, стимулювання зайнятості за місцем проживання є першочерговим завданням. Симулювати слід перш за все внутрішньосільську міграцію переважно з густонаселених, малоземельних регіонів у занепадаючі поселення.
Висновки. Державна політика в сільській місцевості має бути спрямована на забезпечення повної зайнятості наявних трудових ресурсів, залучення в агропромислову сферу жителів міст, стимулювання переміщення в село промислової переробки сільськогосподарської сировини, інших видів сільськогосподарської діяльності й розвитку соціальної сфери.
Якісно нова система організації суспільного життя і побуту селян повинна змінити демографічну ситуацію та негативні тенденції в соціальному розвитку села: формування молодих сімей, зростання народження і зниження смертності сільського населення, особливо дітей і осіб працездатного віку, забезпечення природного приросту населення і припинення процесу депопуляції. В перехідний період до ринкової економіки здійснювані заходи в аграрній сфері повинні сприяти стабілізації чисельності селянства, оптимізації статево-вікової та професійно-кваліфікаційної структури трудових ресурсів, цілеспрямовано регулювати демографічні й соціальні процеси в сільських регіонах.
Література:
1. Бортник В.А. Демографічні проблеми формування кадрового потенціалу аграрних підприємств ∕∕ Економіка АПК. ─ 2009. ─ №1.
2. Васильченко В.С., Грищенко А.М. Управління трудовим потенціалом. ─ К.:КНУ,2005.
3. Малік М. Й., Шпикуляк О.Г. Кадровий потенціал аграрних підприємств управлінський аспект. ─ К.: ННЦ «ІАЕ»,2005.
4. Рябуха М.С. Про формування та використання кадрового потенціалу в сільському господарстві. ∕∕ Економіка АПК. ─ 2009. ─ №10