Вимова слів іншомовного походження

Вимова голосних

1. Усі голосні під наголосом вимовля­ються виразно: [рáнок, дόл'а, зýби, сéлище^и,

сúн'ій, с'іно].

2. Голосні [а], [у], [і]в ненаголошеній позиції вимовляються також чітко: [л'удúна,

тудú, прúказка, кутόк, пісόк, стілéць].

3. Голосний [е]в ненаголошеній позиції вимовляється як [е^и](перед складом з

наголошеним [е], [о], [а]: [ме^ижá, ве^изé, не^идόгл'ад, не^идόл'ік]; як [и^е](перед

наголошеним складом з [и], Іу], [і]: [ни^есú, ви^едýт', ви^ед'іт').

4. Голосний [и]у ненаголошеній позиції вимовляється то як [и^е](перед складом з

наголошеним [и], [і]): [си^едú, си^ед'іт'], то як [е^и](перед складом з наголошеним

[а], [е]): [Ме^ихáйло, ве^ишнéвий]. Голосний [и] в кінці слова зберігає свою майже

чисту вимову: [сказа'ти, пе^ире^идáти, кнúжки, лόжки].

5. Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним [у]ви­мовляється як [о^у]:

[го ^у лубка, ко ^у жух].

Вимова приголосних

1. Дзвінкі приголосні у кінці слів не втрачають своєї дзвінкості і не змінюються на

відповідні глухі: [хл'іб, завόд, н'іж, б'іг, в'із].

2. Дзвінкі приголосні перед глухими також не втрачають своєї дзвінкості, крім [г],

який у деяких словах вимовляється як [х]: [гýбка, колόдка, д'іжка, р'ізка,

могтú], але [к'іхт'і, н'іхт'і, ле^ихкúй] (орф. кігті, нігті, легкий). Ніколи не оглу-­

шується [г]перед інфінітивним суфіксом -ти: бігти, тягти, берегти, могти,

стерегти.

3. Дзвінкі приголосні [дж], [дз], [дз'] (африкати) вимовля­ються як один звук, на

відміну від вимови звукосполучень [д] + [ж], [д] + [з], [д'] + [з']: [ходжý, бджо-

ла, кукурýдза, дзв'інόк], але підземний, піджарити, підзміна, підживити, під-

звіт.

4. Шиплячі приголосні [ж], [дж], [ч], [ш] у кінці слова, пе­ред голосними [а], [о],

[у], [е], [и] та перед приголосними ви­мовляються твердо: [вуж, жал', жúти,

жόутий, жувáти, жéур'іти, ждáти]; [дзе^ирéла, джýнгл'і, джаз, джм'іл',

смерч, чáсто, чúстий, чогό, чýти, чéмно, чмúхати, в'ірш, шáпка, шéсте^иро,

шоук, шýба, шéпіт, шúти, штаб]. У позиції перед [і] шиплячі приголосні ви-

мовляються пом'якшено: [ж'інка, ч'ітко, бдж'ілка, груш'і]. Подовжені шиплячі

приголосні вимовля­ються як пом'якшені: [облич':а, зб'іж':а, затúш':а, р'іч':у].

5. Звук [ц] в кінці слова м'який, лише в окремих вигуках та в словах іншомовного

походження — твердий: [с'т'ілец'], [пáле^иц'], [че^иркáсе^иц'], але бац, клац, палац,

шприц.

6. Звуки [с], [з], [ц], [н], [д], [т] перед наступним м'яким або пом'якшеним при-

голосним пом'якшуються: [с'л'όзи, чéс'н'іс'т', ц'в'істи, народ'н'іс'т', вéре^ис'н'а,

добрόт'н'і, р'із'н'і, с'м'іх] (орф. сльози, чесність, цвісти, народність, вересня,

добртні, різні, сміх).

7. Усі зубні приголосні перед [і] вимовляються м'яко: [с'істи, л'іс, д'ім, т'ін', з'ірка,

ц'ілий, н'іс]. На межі частин слова зубні приголосні перед [і] вимовляються

твердо: [в'ідімен:úй], [бе^изідéйний], [безін'іц'іатúуний].

8. Приголосний [в] після голосного перед приголосним, на початку слова перед

приголосним та в кінці слова вимовляєть­ся як [у], який не може уподібнювати-

ся до глухого [ф]: [вόук, удόма, с'іу].

9. Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються парним дзвінким: [прόз'ба]

(орф. просьба), [ходжбú] (орф. хоч би).

10. Префікс з-, як і прийменник, перед глухим приголосним вимовляється як

с- : [сказáти, с'ц'ідúти] (орф. зцідити), [ссýнути] (орф. зсунути).

Примітка. Зміна префікса з- на с- перед [к], [п], [т], [ф], [х] закріп­лена пра-вописом: скинути, спитати, стихає, схвильований, сформу­вати.

У префіксі роз- і в прийменнику-префіксі без- у позиції пе­ред глухим мож-лива паралельна вимова [з] і [с]: [бе^испéчний] і [бе^изпéчний], [бе^ис тéбе] і [бе^из тéбе], [роспов'істú] і [розпов'істú].

11. Губні приголосні в кінці слів та перед голосними [а], [о], [у], [е]вимовляються

твердо: [нáсип], [гриб], [с'ім], [шлейф]. Але перед [і] вони пом'якшуються:

[голуб'і], [п'іс'л'а], [м'іс'ац'], [ф'ізика]; пом'якшені вони також у словах

[с'в'áто], [ц'в'ах], [дзв'áкнути] тощо.

12. Приголосні звуки [ж], [ч], [ш]уподібнюються наступ­ним звукам [з'], [ц'], [с'], а

звуки [з], [ц], [с] — [ж], [ч], [ш]: [звáз'с'а] (орф. зважся), [ме^ирéз'ц'і] (орф.

мережці), [р'іц':і] (орф. річці), [вúр'іш:и] (орф. вирісши), [жчéпле^ин':а] (орф.

зчеплення), [с'м'іјес':а] (орф. смієшся).

13. Сполучення м'якого звука [т']з м'яким [с']утворює подовжений м'який звук

[ц':]: [кл'іц':і] (орф. клітці), [с'іјец':а] (орф. сіється).

14. Завжди пом'якшуються звуки [з], [ц], [с]у прикметнико­вих суфіксах -зьк-,

-цьк-, -ськ-: [ворόне^из'киі], [кре^име^инчýц'киі], [ге^ат'мáн'с'киі].

Вимова слів іншомовного походження

У словах іншо­мовного походження є деякі особливості вимови голосних і приголосних звуків.

1. Ненаголошений [о]перед складом з наголошеним і ненаголошеним [у]вимов-

ляється чітко: [комýна], [докумéнт], [монумéнт].

2. Ненаголошений [е]на початку слова та після голосного в середині слова у ви-

мові до [и]не наближається: [ебоніт], [евéнк], [ег'іда], [еквáтор], [емáл'],

[епігόн], [еп'ілόг], [поетéса], [фаетόн]. Після приголосних вимова [е]набли-

жається до [и]: [ре^ифлéктор] (орф. рефлектор), [пре^изúд'іја] (орф. пре­зидія),

[се^икрéт] (орф. секрет).

3. Звуки [і]та [и]вимовляються відповідно до їх позначення на письмі:

[інститýт], [інже^инéр], [арх'ітéктор], [систéма].

4. Звук [і]перед наступним голосним всередині слова пере­ходить у йотований

[јі]: [егојіст], [мозáјіка].

5. Звук [г]в іншомовних словах вимовляється як гортанний [г]: [агронόм],

[г'імнáст], [ге^ирόй], [агéнт], [грáф'ік], [грýпа], [граніт], [грек] та ін., а [ґ]як

зімкнений: [ґандж], [ґáнок], [ґáзда], [ґатýнок], [ґедз'], [ґрéчниі], [ґрунт],

[ґн'іт], [ґ'удзик] тощо.

6. Орфографічному [ф]у літературній мові відповідає приго­лосний [ф]: [фόрма],

[де^ифéкт], [ре^ифόрма].

7. Приголосні перед [е]вимовляються твердо: [темп], [кекс], [ате"стáт],

[каб'інéт], [лéкц'іја], [лéксика], [л'іте^иратýра].

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ПРАВИЛ ОРФОГРАФІЇ

1. Уживання м’якого знака.

2. Уживання апострофа.

3. Правопис префіксів.

4. Правопис суфіксів.

5. Подвоєння букв на позначення збігу однакових приголосних на межі

частин слова та подовження м’яких приголосних звуків.

6. Уживання великої букви.

7. Правопис складних слів.

8. Правопис слів іншомовного походження.

9. Правопис прізвищ, імен та по батькові.

10. Правила переносу слів.

ПРАВОПИС ПРІЗВИЩ, ІМЕН ТА ПО БАТЬКОВІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ