Характеристика поняття «зона вільної торгівлі».
Глобалізаційні процеси, які відбуваються у світовій політиці та економіці, призводять до встановлення тісного політичного діалогу між окремими країнами та регіонами світу, а також до поглиблення міжнародних господарських зв’язків. Сьогодні країни інтегруються заради збереження миру та забезпечення економічного процвітання, зокрема утворюють зони вільної торгівлі.
Отже, створення зон вільної торгівлі, ліквідація нетарифних торговельних бар’єрів здійснюється завдяки формуванню системи технічного регулювання.
Зона вільної торгівлі (Free trade area) (ЗВТ) — це тип міжнародної інтеграції, при якій в країнах-учасниках скасовуються митні збори і податки, а також кількісні обмеження у взаємній торгівлі згідно з міжнародним договором. Це більш глибокий тип інтеграції, ніж преференційні угоди.
За кожною країною-учасницею зберігається право на самостійне і незалежне визначення режиму торгівлі по відношенню до третіх країн.
У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари крім продуктів сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим в одній із країн-членів, але зазвичай обходяться без нього, а основні параметри свого розвитку країни погоджують на періодичних нарадах керівників відповідних відомств. Між країнами-учасницями зберігаються митні кордони і пости, які контролюють походження товарів, які перетинають їхні державні кордони. Розглянемо деякі з них.
Північноамериканська зона вільної торгівлі — НАФТА (North American Free Trade Agreement — NAFTA) — угода між США, Канадою і Мексикою, що вступила в силу з 1994 року. Угода передбачає поетапну ліквідацію митних тарифів і нетарифних бар'єрів як для промислових, так і для сільськогосподарських товарів, захист прав інтелектуальної власності, вироблення загальних правил для інвестицій, лібералізацію торгівлі послугами та створення ефективного механізму для вирішення торговельних суперечок між країнами-учасницями.
Європейська асоціація вільної торгівлі — в 1960 році підписано угоду між Ісландією, Ліхтенштейном, Норвегією, Швейцарією.
Балтійська зона вільної торгівлі — угода між Латвією, Литвою та Естонією, підписана в 1993 році (втратила чинність у 2004 році, з дня вступу країн-учасниць у Європейський Союз).
Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю — угода між Угорщиною, Польщею, Румунією, Словаччиною, Словенією і Чехією, підписана в 1992 році (втратила чинність у 2004 року, з дня вступу країн-учасниць у Європейський Союз).
Австралійсько-Новозеландська торговельна угода про поглиблення економічних зв'язків — підписана цими двома країнами в 1983 році.
Зона вільної торгівлі між Колумбією, Еквадором і Венесуелою — угода була підписана перерахованими країнами в 1992 році.
Бангкокська угода — угода між Бангладеш, Індією, Республікою Корея, Лаосом, Шрі-Ланка, підписана в 1993 році.
Зона вільної торгівлі СНД — угода держав СНД, що підписали в 2011 році Договір про зону вільної торгівлі.
Договір, проект якого був розроблений російським міністерством економічного розвитку, передбачає «зведення до мінімуму винятків з номенклатури товарів, до яких застосовуються імпортні мита», експортні мита повинні бути зафіксовані на певному рівні, а згодом поетапно скасовані.
Договір замінив більше ста двосторонніх документів, що регламентують режим вільної торгівлі на просторі співдружності.
Угода про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС – спрямована на зменшення та скасування тарифів, які застосовуються сторонами щодо товарів, лібералізацію доступу до ринку послуг, а також на приведення українських правил та регламентів, що стосуються бізнесу, у відповідність правилам та регламентам ЄС з метою забезпечення вільного руху товарів і послуг між двома сторонами та взаємного недискримінаційного ставлення до компаній, товарів і послуг на території України та ЄС.