Прийнята цілісність елементів дозволяє виявити характер зв’язків між

ними. Дійсно, зв’язок між такими елементами, як знаряддя праці і предмети праці (Б), є не що інше, як технологічні зв’язки при організації виробничих процесів, які вивчаються технологією виробництва. Характер зв’язків між виконавцями і знаряддями праці (А) – предмет вивчення наукової організації праці. Сукупність же взаємозв’язків всіх трьох елементів виробничого процесу вивчається організацією виробництва. Система управління виробництвом може бути представлена у вигляді принципової схеми (мал. 2)

Мал.2. Система управління виробництвом (принципова схема)

Всі вказані підсистеми тісно пов’язані між собою. Якщо керівник підприємства впливає на одну з них (наприклад, на підсистему праці), то змінюється стан всіх інших.

Як відомо, поява системи управління пов’язане з відокремленням з виробничою процесу самого процесу управління під впливом суспільного розподілу праці. Але хоча управлінська діяльність і виділилась з виробничого процесу, по своїй природі вона зменшилась трудовим суспільно необхідним процесом, видом людської діяльності. Інакше кажучи, суб’єкт управління також можна представити у вигляді трьох елементів:

· колектив виконавців, які здійснюють процес управління;

· засоби праці, цього колективу;

· предмет праці, який цей колектив перетворює в результаті своєї трудової діяльності.

Що ж в цьому специфічному виді трудової діяльності виступає у вигляді засобів праці? По аналогії з виробничими засобами праці в управлінні такими є технічні засоби управління (ПЕОМ, калькулятори, тощо). Але вони – не головні засоби праці в управлінській діяльності. Це пояснюється специфікою предметів праці в управлінні і його результатів. (“продукції”).

В економічній кібернетиці сутністю процесу управління виробництвом є цілеспрямований вплив на колектив людей або на окремих його членів для досягнення поставленої мети виробництва. З цього визначення витікає, що “продукцією” суб’єкта управління є “вплив”, який розробляється і передається об’єкту управління, заставляючи останнього розвиватися в напрямку досягнення цілей всієї системи. Розробка і передача цього впливу колективом “управлінців” здійснюється за допомогою певних методів (економічних, організаційних, психологічних тощо).

Таким чином, в управлінській діяльності ці методи виступають як своєрідні засоби праці. До чого ж вони прикладаються і що є предметом праці? Процес управління неможливий без зворотного впливу об’єкта управління на його суб’єкт. принцип зворотного зв’язку, сформульований в кібернетиці, вказує на наявність передачі інформації від об’єкта до суб’єкта. Сприйняття і переробка цієї інформації є основою для функціонування самого суб’єкта управління. Таким чином, інформація, отримана від об’єкта управління і є предмет праці в управлінській діяльності, який під впливом методів управління або за їх допомогою переробляється в командну інформацію суб’єкта управління і направляється ним до об’єкта управління. Приведені пояснення дозволяють уявити суб’єкт управління як сукупність трьох елементів:

§ виконавців;

§ методів технічних засобів управління;

§ інформації, отриманої від об”єктів управління.

Розглядаючи процес управління персоналом як цілісну систему, можна виділити основні елементи, які реалізують такі функції:

1) організаційну:

- планування джерел комплектування кадрами;

- інформованість населення про набір кадрів і терміни набору;

- об’єм коштів, виділених на підготовку кадрів.

2) соціально-економічну: - комплекс умов і факторів, які визначають використання і закріплення персоналу;

3) відтворювальну: - збереження навчально-матеріальної бази і розвиток персоналу.

Проведення цієї роботи дозволить уже в проекті визначити основні елементи структури трудового потенціалу, взаємопов’язані з техніко-економічним рівнем виробництва.

В свою чергу кожна із вказаних систем також носить комплексний характер і включає в себе ряд функціональних підсистем (мал.3)

Мал.3. Принципова схема управління персоналом.

Кожна з цих підсистем може бути представлена як групою осіб, так і однією особою, в залежності від масштабів організації і рівня розвитку кадрової політики.

Управління персоналом базується на таких засадах:

v необхідність тісного зв’язку планування персоналу з стратегією розвитку організації;

v кількісна оцінка витрат на роботу з персоналом і їх впливу на економічні показники виробництва;

v визначення необхідного пакету компенсацій для ефективної роботи на ринку праці.

Керівництво персоналом як функція управління покликане об’єднувати, координувати, взаємопов’язувати та інтегрувати всі інші функції управління в єдине ціле. Це досягається реалізацією принципів роботи з персоналом, їх взаємодію. Під принципом розуміють наукове обґрунтування (правило), якого при прийнятті рішення слід враховується або дотримуватись.

Існують такі принципи роботи з персоналом:

А.Загальні принципи.

1.Ефективність – передбачає найбільш ефективну і економічну організацію системи управління персоналом, зниження частки витрат на систему управління в загальних витратах на одиницю продукції, підвищення ефективності виробництва. В випадку, коли після впровадження заходів по удосконаленню системи управління персоналом збільшились витрати на управління, то вони повинні перекриватися ефектом від виробничої діяльності.

2.Прогресивність – відповідність системи управління персоналом передовим зарубіжним і вітчизняним аналогам.

3.Перспективність – при формуванні системи управління персоналом слід враховувати перспективи розвитку організації.

4.Комплексність – при формуванні системи управління персоналом необхідно враховувати всі фактори, як впливають на систему управління (договірні зв’язки, зв’язки з вищестоящими організаціями, стан об’єкту управління тощо) і охоплювати всі сфери роботи з персоналом.

5.Оперативність – своєчасне прийняття рішень по аналізу і удосконаленню системи управління персоналом, які б попереджували або оперативно усували відхилення.

6.Оптимальність – багатоваріантна обробка пропозицій щодо формування системи управління персоналом і вибір найбільш раціонального варіанту для конкретних умов виробництва.

7.Простота – чим простіше система управління персоналом, тим краще вона працює (але це виключає спрощення системи управління, до рівня, коли це наносить збитки виробництву)

8.Науковість – розробка заходів по формуванню системи управління персоналом повинна ґрунтуватись на досягненнях науки в галузі управління і з урахуванням змін законів розвитку суспільного виробництва в ринкових умовах.

9.Ієрархічність – в будь-яких вертикальних розрізах системи управління персоналом повинна забезпеченість ієрархічна взаємодія між ланками управління (структурними підрозділами або окремими керівниками), принциповою характеристикою якої є несиметрична передача інформації “донизу” і “доверху” по системі управління.

10.Автономність – в будь-яких горизонтальних і вертикальних розрізах системи управління персоналом повинна забезпечуватись раціональна автономність структурних підрозділів або окремих керівників.

11.Узгодженість – взаємодія між ієрархічними ланками по вертикалі, а також між відносно автономними ланками системи управління персоналом по горизонталі повинні бути в цілому узгоджені з основними цілями організації та синхронізовані в часі.

12.Стійкість – для забезпечення стійкою функціонування системі управління персоналом необхідно передбачати спеціальні “локальні регулятори”, які при відхиленні від заданої цілі організації ставлять того чи іншого робітника або підрозділ в невигідне становище і спонукають їх до регулювання системи управління персоналом.

13.Багатоспектність – управління персоналом, як по вертикалі, так і по горизонталі може здійснюватись по різним каналам; адміністративно-господарському, правовому, економічному тощо.

14.Плановість – початком всієї роботи є визначення на довготерміновий період напрямку, темпів і пропорцій розвитку виробництва і пов’язаних з цим змін в структурі персоналу.

15.Винагорода – базується на результатах індивідуальної праці і ефективності організації (групи).

16.Підбір і розстановка – для забезпечення і ефективності функціонування організації в ній повинна бути розроблена система підбору і розстановки кадрів. Розвиток, навчання, переміщення, просування робітників здійснюється у відповідності з результатами їх праці, здібностями, інтересами і потребами організації.