Роль, місце ЦО у державній системі безпеки захисту населення
Цивільна оборона, як система стратегічного забезпечення життєдіяльності людства, призначена для виконання завдань, спрямованих на захист населення та економіки країн при виникненні НС воєнного та мирного походження, а також проведення АРІНР в осередках ураження. Вона зародилася під час першої світової війни, з появою авіації, що надала змогу вражати промислові підприємства супротивника, наносити удари по його адміністративним центрам та іншим місцям мешкання населення. З розвитком військової техніки, вдосконалювалася і ЦО. Винахід та застосування ядерної зброї під час другої світової війни призвели до прийняття у кінці 40-х - початку 50-х років XX століття законів про ЦО у найбільш промислово-розвинутих країнах. Стихійні лиха, аварії та катастрофи на підприємствах, особливо що використовують ядерні та хімічні технології та речовини, які мали місце у різних регіонах світу змусили змінити погляди урядів на ЦО як систему, призначену для забезпечення виживання населення та економіки країн тільки під час війни. Тому, наприкінці 80-х років минулого століття, їх увага була зосереджена на вирішенні питань більш широкого залучення сил та засобів ЦО для вирішення завдань мирного часу. Головним завданням ЦО стало вважаться утворення і підготовка сил та засобів, необхідних для забезпечення безперервного державного управління, захисту населення та життєво важливих секторів економіки в умовах різних НС. Розгул тероризму, ведення неоголошених воєн, наявність частих збройних конфліктів, з нанесенням ударів по потенційно небезпечним об'єктам свідчить, що переплелися задачі по захисту населення і територій у мирний та воєнний час, що вимагає вже не участі, а повноцінного функціонування ЦО в мирний час. На сьогодні у більшості країн світу створені і функціонують національні системи ЦО, чітко сформовано відповідну структуру їх органів, сил та засобів. Майже повсюдно прийнято територіально-виробничий принцип розбудови системи ЦО, загальний склад якої містить органи управління і планування; системи оповіщення, зв'язку, радіаційної та хімічної розвідки і дозиметричного контролю; систему захисних споруд; фінансово-матеріальне забезпечення (запаси продовольчих товарів, сировини, інших матеріальних цінностей); сили та засоби ЦО, як штатні, так і добровільні. Організаційна структура національних систем ЦО у більшості світових країн має багато спільного й надалі розвиватиметься у напрямку подальшої уніфікації. Загальне керівництво діяльністю ЦО здійснюється, як правило, Міністерством внутрішніх справ через існуючі при ньому управління ЦО, за винятком України та Росії (органи ЦО, підпорядковані голові уряду), США (органи ЦО підпорядковані президентові), Канади - Федеральному уряду, Норвегії — Міністерству юстиції та поліції. Території більшості країн розподілені на округи, під округи, зони, райони, підрайони та сектори цивільної оборони, в них створені управління, відділи і штаби ЦО, що є також і в адміністративно-територіальних одиницях: штатах, провінціях, областях, районах, містах, комунах, общинах тощо. Головне достоїнство ЦО те, що вона є однією з форм участі всього населення країни, органів влади і місцевого самоврядування в забезпеченні обороноздатності і життєдіяльності держави, виконуючи захисну, соціальну й економічну функції. Необхідно підкреслити, що ЦО це спільна турбота як держави, так і її суб'єктів. Основними рисами ЦО є: загальна обов'язковість - ЦО є обов'язковою функцією всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій і установ, незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, загальним обов'язком, справою всього народу та кожного громадянина зокрема; правова обумовленість - ЦО здійснюється у суворій відповідності з міжнародними договорами й угодами, діючим законодавством та правовими нормативними актами відповідної країни, зовнішньою і внутрішньою політикою, концепцією національної безпеки і військовою доктриною держави; розбудова за територіально-виробничим принципом - ЦО організується за територіально-виробничим принципом на всій території країни, тобто працюючи громадяни отримують необхідний захист на своїх ОЕ, інші – за місцем мешкання; універсальність - заходи ЦО організуються і здійснюються з урахуванням можливості виникнення будь-якого з видів НС, у тому числі актів тероризму, і застосування всіх сучасних засобів ураження; єдина підпорядкованість - здійснення керівництва заходами ЦО на всіх рівнях державного і місцевого самоврядування першими особами органів керування (прем'єр міністр уряду, голова адміністрації, керівник ОЕ будь-якого рангу і рівня); розумна достатність - заходи ЦО плануються і реалізуються з урахуванням розумної можливості та потреби обсягів і термінів, оперативно-стратегічної й економічної обґрунтованості; розмежування функцій - ЦО будується на розподілі обов’язків та повноважень між органами центрального і місцевого самоврядування при сполученні централізму зі збереженням за нижчестоящими рівнями достатньої самостійності.