В політекономії, мікроекономіці, макроекономіці здійснюють позитивний і нормативний аналіз
Пояснення та прогнозування економічних явищ є позитивним аналізом, він відповідає на питання — що є в економіці? Він досліджує фактичний стан економіки, має справу з узагальненнями, економічними поняттями, досліджує принципи і закони у відповідності з якими функціонує економіка.
Нормативний аналіз відповідає на питання — що повинно бути? Тут йдеться про суб’єктивні оціночні судження різних авторів стосовно покращення економічної ситуації, про конкретні рекомендації фірмам, уряду. Ці різновиди аналізу доповнюють один одного. Вони мають велике значення для менеджменту, маркетингу, виробки економічної політики держави.
В мікроекономіці, як і в макроекономіці, використовуються рівноважний та нерівноважний методи дослідження.
Рівноважний метод досліджує рівновагу на ринку певного товару, послуги чи економічного ресурсу, рівновагу споживача, рівноваги фірми та галузі.
Рівновага наданої системи зв’язаних елементів при незмінності зовнішніх для неї умов і параметрів економіки означає такий стан, коли система не виявляє внутрішніх тенденцій до зміни своїх елементів та їх співвідношень. В такої ситуації у суб’єктів господарчого процесу нема стимулу змінювати свою економічну поведінку (рівновага попиту і пропозиції при рівноважній ціні товару на конкурентному ринку – нема стимулів змінювати обсяг попиту чи пропозиції). Це ідеальний стан системи до якого вона має тенденцію.
Нерівноважний метод досліджує процес зміни економічних елементів системи та їх співвідношень, враховує порушення економічної рівноваги із-за НТР, зміни смаків споживачів, ресурсних обмежень тощо.
Тема 2. Ринкова система: зміст та структура
1. Ринок і його роль у товарному господарстві.
2. Особливості ринків в залежності від їх територіальних масштабів
і сполучення елементів конкуренції та монополії.
3. Види ринків. Ринкова кон’юнктура.
4. Функції ринку.
1 питання.
У товарному господарстві велику роль має ринок.
Товарним господарством називають таку організацію суспільного господарства, коли має місце спеціалізація і економічна відокремленість виробників, а тому продукти їх праці поступають у споживання шляхом купівлі - продажу, через ринок, що надає їм форму товарів.
Відомі дві основні форми господарства – натуральне і товарне господарства.
Натуральне господарство було типовим для докапіталістичних способів виробництва – первіснообщинного, рабовласницького і феодального способів виробництва. У сучасному світі натуральне господарство є значною часткою господарства слаборозвинених країн, а також існує в якості пережитку і в більш розвинутих країнах (Україна).
Натуральне господарство– такий тип господарства, в якому продукти праці виробляються лише для задоволення власних потреб виробників, виробництво відбувається у відповідності із потребами, що відомі членам господарської одиниці (общини, родини, рабовласницького господарства, феодального князівства) ще до початку виробництва і кожний виробник отримує конкретне завдання по задоволенню суспільної потреби, його конкретна праця вже в процесі її виконання безпосередньо виступає як частка суспільної праці, як безпосередньо суспільний труд, а продукт праці поступає у споживання шляхом прямого розподілу.
При натуральному господарстві суспільство складалось з маси однорідних господарських одиниць – селянських общин, селянських сімей, рабовласницьких латифундій, феодальних маєтків – і кожна така одиниця виконувала всі види господарчої діяльності, починаючи з добування різних видів сировини і закінчуючи підготовкою продукції до споживання.
Розповсюдження натурального господарства в докапіталістичних способах виробництва пояснювалось низьким розвитком продуктивних сил і суспільного розподілу праці.
Суспільний розподіл праці – це відокремлення різних видів трудової діяльності.
Треба розрізнювати розподіл праці у суспільстві і на підприємстві.
У суспільстві розподіл праці відбувається по родам діяльності (промисловість, сільське господарство…), по групам галузей (добувна чи обробна промисловість, тваринництво, рослинництво…), по окремим галузям (вугільна, машинобудівна, харчова, птахівництво…).
З історії людства відомі три крупних етапи у розвитку суспільного розподілу праці – відокремлення скотарства від землеробства, відокремлення ремісництва від землеробства, відокремлення торгівлі в особливий вид діяльності.
У межах промислового підприємства праця розподіляється в залежності від технології виробництва і організації управління: по професіям, спеціальностям, по цехам і дільницям основного та допоміжного виробництва, по відділам та службам.
В умовах товарного виробництва продукти праці призначаються до обміну і задоволення потреб людей, які не входять в господарчу одиницю, що створює продукти.
Умовою виникнення товарного виробництває суспільний розподіл праці, що має такі риси як спеціалізація та економічна відокремленість виробників.
Товарне виробництво– це така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються економічно відокремленими виробниками, які спеціалізуються на випуску одного якогось продукту, і для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів, що приймають форму товарів.
Економічне відокремлення виробників означає:1) відокремлення факторів виробництва кожного виробничого осередку – засобів виробництва і робітників; засоби виробництва є приватною власністю суб’єкта, який господарює; 2) відновлення виробництва в кожному виробничому осередку за рахунок коштів, що отримали від реалізації своєї продукції; 3) здійснення суспільних зв’язків між виробниками через речі, шляхом обміну продуктами праці як товарами, відсутність узгодження дій людей в масштабах суспільства; 4) переслідування кожним виробником свого приватного економічного інтересу (його відтворення і прогресування як товаровиробника).
Економічний інтерес – об’єктивна форма прояву виробничих відносин, що відбиває об`єктивну необхідність у задоволені економічних потреб суб’єктів цих відносин. Коли людина усвідомила свій економічний інтерес, тоді він стає мотивом, стимулом до діяльності.
Товарне виробництво пройшло 2 рівня розвитку: просте товарне виробництво і капіталістичне товарне виробництво.
Просте товарне виробництво існує в умовах різних способів виробництва, починаючи з періоду розкладання первіснообщинного устрою. Воно займає підпорядковане положення по відношенню до пануючих виробничих відносин (рабовласницьких, феодальних).
Просте товарне виробництвобазується на приватній власності дрібних товаровиробників на засоби виробництва і результати їх особистої праці. Нема експлуатації людини людиною – працює власник засобів виробництва і члени його родини.
Капіталістичне товарне виробництво – найбільш розвинута система товарного виробництва, не тільки продукти праці, але й здібність людини до праці (робоча сила) – стає товаром. Товарне виробництво при капіталізмі набуває всеохоплюючий характер. Спостерігається експлуатація найманих робітників капіталістами, які є приватними власниками засобів виробництва і результатів найманої праці.
Головна відмінність капіталістичного товарного виробництва від простого товарного виробництва: перетворення робочої сили в товар, експлуатація найманих робітників (що втілюється у додатковій вартості, яку створює додатковий труд найманих робітників неоплачений капіталістом) .
Ринок як економічна категорія – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну за допомогою якого здійснюється реалізація товарів і визнання суспільного значення праці, що втілена в них.
Ринок – це механізм взаємодії попиту і пропозиції, покупців і продавців певного товару, послуги чи економічного ресурсу.
Ринок за допомогою цін і конкуренції здійснює зв’язок обсягу і структури суспільного виробництва з обсягом і структурою суспільних потреб (забезпечення пропорційності).
Умови існування і функціонування ринку:
1. Свобода підприємництва і вибору. Передбачає право приватної власності, що в економічному ракурсі реалізується в доходах. Економічним суб’єктам надаються широкі права по укладенню угод, розпорядженню своїми ресурсами і доходами. Система вільного підприємництва здійснюється за принципом: дозволено все, що не заборонено законом.
2. Повна відповідальність економічних суб’єктів за результати господарської діяльності (майнова відповідальність) – вони мають розраховувати тільки на себе.
3. Конкуренція виробників як важливий фактор стимулювання господарської активності, збільшення різноманіття і підвищення якості продукції у відповідності з потребами споживачів, зниження витрат виробництва і обігу, стабілізації цін. Конкуренція – (від лат. “зштовхуватися”) економічне змагання суб’єктів ринкових відносин за найбільш вигідні умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших доходів.
4. Вільне ціноутворення. Ринкові механізми можуть найбільш ефективно функціонувати тільки тоді, коли ціни, головним чином, встановлюються вільно, балансуючи попит і пропозицію.
5. Відкритість економіки, її інтегрованість у систему світогосподарських відносин (конкуренція на світовому ринку, обмін інформацією…).
6. Обмежене втручання держави в економіку – держава не повинна підривати ринкові механізми.
2 питання.
Взаємодія продавців і покупців на ринку залежить від того, як організований цей ринок, яка структура ринку.
Взаємовідносини між продавцями і покупцями кожного товару характеризує товарний (галузевий) ринок.
Галузь – це частина економіки, що спеціалізується на виробництві певного товару чи послуги.
Галузевий ринок в залежності від його територіальних масштабів може бути локальним, національним, світовим.
Локальний (місцевий) ринок – представляє собою взаємовідносини продавців і покупців товару (послуги) в межах території, що визначається економічною доцільністю його транспортування (хліб, свіже молоко, послуги перукарів, чоботарів).
Національний ринок – представляє собою взаємовідносини продавців і покупців товару (послуги), що доцільно з економічної точки зору переміщувати по території країни, бо він не зіпсується і його можливо вигідно продати (ринок автомобілів, будівельних матеріалів, побутової техніки, послуг пасажирського і вантажного транспорту).
Світовий ринок – представляє собою взаємовідносини продавців і покупців товару (послуги), що доцільно з економічної точки зору переміщувати між різними країнами, бо не повсюди їх виробляють (деякі корисні копалини, сільськогосподарські культури) чи в певній країні їх вигідніше продавати тому, що існує різниця в продуктивності праці, в витратах виробництва в різних країнах.
В залежності від ступеню впливу продавця або покупця на ринкову ціну товару існує така класифікація типів ринкових структур (співвідношення на ринку між продавцями і покупцями): 1) ринкова структура характеризується досконалою конкуренцією, якщо жоден з продавців або покупців не спроможний суттєво вплинути на ціну товару; 2) ринкова структура характеризується недосконалою конкуренцією, якщо окремі продавці або покупці здатні суттєво вплинути на ціну товару.
В сучасних підручниках “економікс” теорія фірми, що враховує суттєві відмінності в економічній поведінці фірм в залежності від того, в умовах досконалої чи недосконалої конкуренції вона діє, базується, головним чином, на працях англійських і американських економістів: 1) Альфреда Маршалла (англієць, 1842-1924) – основну увагу приділив досконалої конкуренції, головна праця “Принципи економікс”; 2) Джоан Робінсон (англійка, Кембридж, 1903-1983) – праця “Економіка недосконалої конкуренції; 3) Едвард Чемберлін (американець, Гарвардський університет, 1899-1967) – праця “Теорія монополістичної конкуренції”.
Робінсон і Чемберлін змогли пояснити нові економічні явища, що проявились в період великої депресії 1929-1933 років, і які було неможливо пояснити на основі механізму досконалої конкуренції – при економічній кризі дуже слабо знижувались ціні, що було зв’язано з монополістичним ціноутворюванням.
Досконала конкуренція передбачає дотримування таких умов:
1. На ринку діє велика кількість продавців і покупців, кожний з них продає і купляє незначну кількість товару, тому вони не можуть вплинути на ринкову ціну.
2. Товар повинен бути цілком однорідним (стандартним) з точки зору покупців (зерно, вугілля, бавовна).
3. Відсутні вхідні бар’єри для вступу в галузь нового виробника і існує можливість вільного виходу з галузі.
4. Повна економічна інформація доступна всім учасникам ринку (про ціни і об’єми виробництва всіх товарів і послуг, про діючі і нові технології виробництва, про товари – замінники певного товару).
Ринок досконалої конкуренції здатний оптимально пристосувати обсяг і структуру суспільного виробництва до обсягу і структури суспільних потреб. Економісти вважають його неперевершеним з точки зору економічної ефективності, він оптимально розподіляє економічні ресурси.
В наш час досконала конкуренція спостерігається дуже рідко, що пояснюється такими причинами:
1) Особливості продукції. Багато товарів неможливо стандартизувати, вони відрізняються по якості, зовнішньому вигляду, що обумовлює конкуренцію на основі якісних відмінностей товарів. Крім того зовсім однакові товари можуть бути неоднорідними для покупців в залежності від географічного положення місця продажу, умов обслуговування покупців, реклами, упаковки.
2) Особливості виробництва. В деяких галузях виробництво може бути ефективним тільки в крупних масштабах, тому для задоволення попиту досить товарів, що виробляють великі фірми.
3) Бар’єри для вступу в галузь. Економічні бар’єри: організація крупно масштабного виробництва потребує великих капіталовкладень, що доступно небагатьом інвесторам (виробництво літаків, сталі); відсутність на вільному ринку необхідних ресурсів. Позаекономічні бар’єри: регламентація державою права займатися певним видом діяльності (виробництво алкогольних напоїв, тютюну); захист технології виробництва товару патентами, ліцензіями, ліцензування експорту; діючі в галузі фірми договорюються про недопущення в галузь нових конкурентів.
4) Комерційна і технічна таємниця (про витрати виробництва, прибутки, технології, нові види продукції, ідеї стосовно реклами продукції).
На практиці більш часто зустрічаються ринки з недосконалою конкуренцією.
Галузевий ринок, на якому діє багато фірм і проникнення на нього нових фірм не обмежене, а товар або послуга диференційовані по якості, оформленню, називають ринком монополістичної конкуренції. Ці товари взаємозамінні в межах, що визначають смаки, звички, доходи покупців. На ринку монополістичної конкуренції кожна фірма пропонує невелику частину товарів певного виду, тому може контролювати ринкову ціну тільки в тій мірі, в якій споживачі надають перевагу їх продукції. Якщо споживачі вирішать, що різниця в цінах на аналогічну продукцію не відповідає різниці в якості, то вони можуть легко змінити свої переваги і купляти продукцію конкурентів колись улюбленої фірми. Для ринка монополістичної конкуренції характерна поява елементів нецінової конкуренції, що в найбільш повному і розвинутому вигляді проявляється в умовах олігополії.
М О Д Е Л І Р И Н К А
| Вид конкуренції | Число фірм і тип продукту (ступінь його диференціації) | Умови вступу до галузі | Ступінь контролю над цінами | Нецінова конкуренція |
| 1. Досконала конкуренція | дуже велика кількість фірм, стандартна продукція | дуже легкі, нема перешкод (виробництво пшениці, бавовни, картоплі) | нема контролю | відсутня |
| 2. Недосконала конкуренція: а) монополіс-тична конкуренція | багато фірм, диференційо -ваний продукт | порівняно легкі (виробництво одягу, взуття, роздрібна торгівля) | є певний контроль | значний натиск на рекламу, торгівельні знаки, торгівельні марки |
| б) олігополія | декілька фірм (3-4), стандартний або диферен-ційований продукт | наявність суттєвих перешкод (виробництво сталі, алюмінію, автомобілів, пива, багатьох видів побутової техніки) | обмежений взаємною залежністю контроль або значний контроль при таємній змові | дуже типова, особливо при диференціації продукту |
| в) чиста (абсолютна, повна) монополія | одна фірма, продукт унікальний, нема близьких замінників | блоковано (газо- і водопостачальні компанії, електростанції, залізничний транспорт) | значний контроль | реклама зв’язку фірми з громадськими організаціями заради престижу |
Цінова конкуренція – пропозиція виробниками споживачам нижчих цін, ніж ціни конкурентів (для цього треба мати нижчі витрати виробництва).
Нецінова конкуренція зв’язана з технічними перевагами, якістю і надійністю продукції, з оригінальним стилем товарів, наданням гарантій, пільг і послуг покупцям, а також з рекламою і економічним шпигунством.
Олігополія (“олігос” – грецьке: декілька, “полео” – продають) представляє собою такий галузевий ринок, на якому декілька крупних фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції і ведуть між собою, головним чином, нецінову конкуренцію. Положення, коли декілька фірм захоплюють більшу частину ринку називається концентрацією ринку.
Оскільки на олігопольному ринку невелика кількість фірм, остільки вони стають взаємозалежними, їм доводиться при формуванні своєї цінової політики брати до уваги реакцію з боку конкурентів. Часто практикують “лідерство в цінах”, коли найбільш ефективна в наданій галузі фірма першою змінює ціни, а інші наслідують її приклад.
Причинами розвитку олігополії і у той же час бар’єрами для проникнення на такий ринок є: позитивний ефект масштабу виробництва ( економія за рахунок більшої спеціалізації робітників, використання дорогого, більш досконалого обладнання, що окупається лише при масовому виробництві, утилізація викидів); переваги злиття фірм; володіння патентами і контроль над сировиною; величезні витрати на нецінову конкуренцію.
Чиста монополія(“моно” – грецьке: один, ”полео” – продаю) – такий ринок, де один продавець і велика кількість покупців. Важливо, що товар чи послуга не мають повноцінних замінників, - покупця заганяють у кут, він не може замінити цей товар іншим, не може без нього обійтись, а купити його може лише у одного продавця, природно, на вигідних для того умовах.
Концентрація виробництва певного товару в одній фірмі дозволяє їй повністю контролювати ціну і отримувати зростаючі доходи навіть при скороченні виробництва. Пропозиція на ринку чистого монополіста завжди менше, а ціна завжди вища, ніж на ринках, що ми розглянули раніш.
Чисто монопольному ринку можуть бути властиві такі форми конкуренції:
1) потенційна конкуренція – можливість появлення у галузі нових виробників;
2) конкуренція нововведень, що пов’язана з удосконаленням товару, з появою товарів-замінників;
3) конкуренція з імпортними товарами, що поступають на внутрішній ринок.
Ринок, на якому один покупець і велика кількість продавців, називають монопсонією.
Ринок, на якому одному продавцю протистоїть один покупець (монополіст + монопсоніст), називають двостороння монополія.
3 питання.
В залежності від призначення об’єктів ринкових відносин розрізнюють такі види ринку:
1. Ринок споживчих товарів та послуг для населення – надає різноманітні товари і послуги для особистого споживання. Їх тим більше, чим краще розвинуті галузева структура виробництва, суспільний розподіл праці.
2. Ринок засобів виробництва – надає всі товари та послуги виробничого призначення.
3. Ринок праці (робочої сили) –постачає населення в працездатному віці, що пред’являє попит на робочі місця з урахуванням професій, кваліфікації.
4. Фінансовий ринок, який включає в себе ринок грошових коштів (надання тимчасово вільних грошей у кредит банками, ощадними, страховими установами) і ринок цінних паперів (акцій, облігацій).
5. Ринок валют представляє собою сферу купівлі-продажу вільно конвертованої валюти.
6. Ринок інформації і науково-технічних розробок.
7. Ринок землі та інших видів нерухомості (будівлі, житло).
З точки зору відповідності діючому законодавству, розрізнюють “офіційний” (легальний) і “тіньовий” (нелегальний) ринки.
Тіньовий ринок – елемент тіньової економіки, він представляє собою сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну матеріальних благ, послуг і ідей, що виходять за рамки закону і соціального контролю.
Для суб’єктів ринкових відносин важливо знати динаміку, тенденції розвитку процесів і явищ, що формують попит і пропозицію на окремих ринках, а також в межах окремих регіонів, національних господарств і в межах світового господарства. В цьому зв’язку говорять про кон’юнктуру окремого ринку, регіону, національного господарства, світового господарства. “Кон’юнктура” від латинського слова “зв’язую”, “з’єдную”.
Усесвітньо відомий спеціаліст по проблемам кон’юнктури Микола Дмитрович Кондратьєв, таким чином давав визначення кон’юнктури: “Під економічною кон’юнктурою кожного наданого моменту ми розуміємо напрям і ступінь змін сукупності елементів народногосподарського життя, у порівнянні з попереднім моментом”.
Показники, що характеризують кон’юнктуру:
- обсяг випуску промислової і сільськогосподарської продукції;
- інвестиційна діяльність;
- зміни у зовнішній і внутрішній торгівлі;
- ступінь використання виробничих потужностей;
- рівень запасів готової продукції, сировини;
- зміна цін;
- зміна прибутку;
- зміна ставки позичкового проценту;
- зміна курсів цінних паперів;
- зміна рівня зайнятості і безробіття,
- зміна рівня зарплати;
- масштаби банкрутств, злиття і поглинання компаній,
- зміна ступеню концентрації ринку.
Коливання кон’юнктури можуть бути нерегулярними і регулярними. Серед регулярних коливань кон’юнктури розрізнюють сезонні і циклічні коливання.
Економічний цикл – період між двома кризами або систематичне чергування спадів і підйомів ділової активності.
Існує така класифікація регулярних коливань кон’юнктури:
1. Коротші за рік – сезонні.
2. 3-3,5 роки – малі цикли, цикли Кітчина – англійського економіста.
3. 7-11 років – середні цикли, промислово-торгівельні, цикли Жюгляра (Маркс теж їх вивчав).
4. 40-60 років – великі цикли, цикли Кондратьєва.
4 питання.
Функції ринку:
1. Посередницька – з’єднує виробників і споживачів, забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням.
2. Ціноутворююча – здійснюється суспільне визначення цінності виробленого продукту та суспільного характеру втіленої в ньому праці.
3. Регулююча – ринок здійснює розподіл ресурсів по різним галузям виробництва у відповідності з суспільними потребами (погоня за прибутком; розподіляє виробництво певного товару ( послуги) тим фірмам, що виробляють його з найменшими витратами, на основі ефективних технологій; розподіляє товари, послуги, ресурси тім покупцям, котрі дають за них саму високу ціну.
4. Стимулююча – конкурентна боротьба стимулює удосконалення економічних ресурсів, технологій, організації виробництва, підвищення якості продукції і обслуговування покупців, пошук нових видів продукції і послуг.
5. Інформаційна – ринок інформує про найбільш прибуткові сфери діяльності, суспільних потребах, типових витратах виробництва певних видів продукції, зміни переваг споживачів.
6. Санітарна – неконкурентоздатні фірми виходять з гри, стають банкрутами.
У розвинутій ринковій економіці (США та інших розвинутих держав) більше половини нових фірм, особливо малих, закриваються в перший рік існування у зв’язку з низькою дохідністю ділових операцій або банкрутством. “Природний відбір” в економіці. В Україні “економічна смертність” малого бізнесу ще вища: з 10 створених фірм виживають, в кращому випадку, 2. Середній строк функціонування малої фірми 1,5-2 роки. На ці цифри впливають недосконалі правила гри, що встановлює держава, особливо податкова політика, крім того, в нас створюється чимало фіктивних фірм.